Життя скидало на неї грім
і раптову квітневу зливу
А вона підіймала лице до спаліхів
і казала: «Боже, як це красиво»
Життя забирало у неї рідних,
Переправляючи за небесні кордони,
А вона бачила їхні душі, коли метелики влітали, як знак, до її навстіж відкритих балконів
Життя підкидало їй поганців
Злих людей, що тягнули із неї останні сили.
«Люди від природи народженні добрими»:
Так вона про це говорила.
І хай життя не щадило її уроками
Карало за щирість жорстоко і несправедливо
Вона все посміхалася світові:
Доросла дівчинка - досі вірила в диво.