В нашого Агентства як в політтехнологів були, звісно, за майже 23 роки програшні справи на виборах – не може таких не бути. Так ось, більшість з програних нами виборчих кампаній – це саме кампанії хороших, порядних, освічених, професійних українців, які були такими до виборів і лишились після виборів. Нібито ж ідеальні кандидати, скажете ви. Там і робити нічого не треба – люди ж бачать, за кого голосують, мандат в таких, вважай, одразу в кишені.
От тільки наше бидло обирає що завгодно, кого завгодно і як завгодно, але тільки не українців, не відповідальних фахівців, не чесних людей. І не зважає при цьому на жодні аргументи.
Показовий приклад з моєї практики: мер Броварів. Так, це той, що досі «мерствує». Хапуга, корупціонер, зафіксовані документально підозри щодо перебування в банді вбивць в 1990-х. Це все точно було відомо виборцям. Ми зробили все, щоб було відомо останньому довбойобу, коти й пси в кожному подвір’ї були в курсі. Але все одно він виграв вибори. В тому числі в нашого клієнта – порядної людини з тривалим фаховим досвідом і з хворобливим просто рівнем відповідальності перед іншими.
Це триває десятиріччями і по всій Україні. Майже нема виборчого округу, де електоральна поведінка громадян була би раціональна, зважена і відповідальна: де б обирали українців, придатних до випробування владою і відповідальністю за життя сотень тисяч чи десятків мільйонів людей. В нас обирають «веселих», «гарних», «багатих – все має і менше крастиме, і нам щось дасть»... Та яких завгодно, крім нормальних (і знов привіт, ВО 217, ВО 215, ВО 192... та, зрештою, майже всі).
А потім наступає момент, коли бидло раптом хоче мешкати як в Швейцарії: коли все є, коли безпечно, коли працюють закони, коли влада чесна, бо всі процеси прозорі, коли корупції нема, а раптові хабарі карані, коли прекрасна освіта і медицина, і взагалі тотальна благодать всюди. А не виходить. І чого б це?
А бо не буває так, щоб за одну ніч все в чарівний спосіб стало раптом геть інакшим. Помінялось докорінно і само собою. І я це говорю з початку Великої війни у відповідь на натхненні заяви «ну ж тепер все мусить помінятись, ми мусимо помінятись і поміняти своє життя, бо така величезна біда накрила нас всіх без винятків!»: немає підстав сподіватись на дива тільки через тяжкі страждання.
Війна просто робить контрастнішим те, що вже і так є. А не раптом наділяє людей невластивими їм якостями. Не прищеплює раптом чесність, моральність, відповідальність тим, в кого зроду таких страшних хвороб не було.
Життя, як не прикро, тільки підтверджує це.
