Блогдор
янголи бачать, як я пишу
Блогдор
09.05.202507:14
хочу до Кракова,
ні, до Гданська,
ні, закордон.
в будь-який перший зустрічний kościół.
просити в Бога —
в будь-якого, —
щастя,
кохання,
ratunku.
можливо,
я просто хочу до міста,
де кожен кут не відмічено
нашими поцілунками.
де, їдучи на роботу трамваєм,
побачивши з вікна парк,
я не згадаю
конкретну лавочку,
твою жабку для волосся,
твою торбу,
мої фотографії.
«якби ми могли фотографувати очима»…
здається, я вже можу,
і мої сторіс дворічної давнини
підключено просто до мого мозку,
видалити аккаунт — не допоможе.
в мене нові парфуми —
Replica, Lazy Sunday Morning.
мали б пахнути квітами, мускусом, грушею,
чистою постіллю,
та пахнуть довгою прогулянкою
після дощу,
тим, як ти підстілаєш мені свою кофту,
бо сидіти просто на лавочці мені холодно.
мені холодно й зараз.
травень.
дванадцять градусів.
колготки, куртка й — Господи! — шапка.
варто цінити теперішнє,
минуле — не згадувати.
але ти віддаєш мені свій шарф.
9.05.2025р.
ні, до Гданська,
ні, закордон.
в будь-який перший зустрічний kościół.
просити в Бога —
в будь-якого, —
щастя,
кохання,
ratunku.
можливо,
я просто хочу до міста,
де кожен кут не відмічено
нашими поцілунками.
де, їдучи на роботу трамваєм,
побачивши з вікна парк,
я не згадаю
конкретну лавочку,
твою жабку для волосся,
твою торбу,
мої фотографії.
«якби ми могли фотографувати очима»…
здається, я вже можу,
і мої сторіс дворічної давнини
підключено просто до мого мозку,
видалити аккаунт — не допоможе.
в мене нові парфуми —
Replica, Lazy Sunday Morning.
мали б пахнути квітами, мускусом, грушею,
чистою постіллю,
та пахнуть довгою прогулянкою
після дощу,
тим, як ти підстілаєш мені свою кофту,
бо сидіти просто на лавочці мені холодно.
мені холодно й зараз.
травень.
дванадцять градусів.
колготки, куртка й — Господи! — шапка.
варто цінити теперішнє,
минуле — не згадувати.
але ти віддаєш мені свій шарф.
9.05.2025р.
Кайра бөлүшүлгөн:
*шось пишу*
02.05.202510:11
я бачила бога. він пережив приблизно 4 контузії
він помер під завалами драму у Маріуполі
він не вийшов з оточеного Чернігова у 2022-му
і залишився тільки в віршах.
я бачила бога. віриш?
він просто мовчав.
мертві, на жаль, нічого нікому більше не скажуть
от бог і мовчить - відфільтровує враже.
я бачила бога. він пройшов серебрянське лісництво
або ж
насправді
ніколи із нього не вийшов.
на териконах донбасу він втратив юність
за терикони донбасу вмирали його надії і друзі
він впав би зерном у заміноване поле,
але так сталось,
що він впав ще до того.
я бачила бога. учора, просто на вулиці дорогою в госпіталь
їхав маршруткою на топольну ще вдосвіта
бог на нас дивиться з теплотою і острахом.
бог молодий.
він разом із нами
набирається досвіду.
він помер під завалами драму у Маріуполі
він не вийшов з оточеного Чернігова у 2022-му
і залишився тільки в віршах.
я бачила бога. віриш?
він просто мовчав.
мертві, на жаль, нічого нікому більше не скажуть
от бог і мовчить - відфільтровує враже.
я бачила бога. він пройшов серебрянське лісництво
або ж
насправді
ніколи із нього не вийшов.
на териконах донбасу він втратив юність
за терикони донбасу вмирали його надії і друзі
він впав би зерном у заміноване поле,
але так сталось,
що він впав ще до того.
я бачила бога. учора, просто на вулиці дорогою в госпіталь
їхав маршруткою на топольну ще вдосвіта
бог на нас дивиться з теплотою і острахом.
бог молодий.
він разом із нами
набирається досвіду.
26.04.202521:37
Өчүрүлгөн01.03.202508:09
28.02.202521:21
цей вірш мене скорив
24.02.202520:27
«що тобі до тієї країни,
того міста?
ти поїхала звідти,
і то давно.»
я не можу забути жодну, жодного
зі своїх колишніх,
а ви хочете, аби я забула Дніпро?..
24.02.2025р.
того міста?
ти поїхала звідти,
і то давно.»
я не можу забути жодну, жодного
зі своїх колишніх,
а ви хочете, аби я забула Дніпро?..
24.02.2025р.
Өчүрүлгөн01.03.202503:10
25.01.202519:39
люди, які відписуються як тільки я щось викладаю, ви спеціально підписувалися на канал, в якому нічого не публікується?
09.05.202506:12
я любила тебе, вихованка пансіону,
краща з кращих:
спина
завжди рівна,
вміння слухати,
а головне – розуміти.
запам'ятай перше: ніколи не намагайся сміятись тихіше –
у тебе чудовий сміх.
запам'ятай друге: тобі не потрібно бути кращою за усіх.
⠀
тебе навчили танцювати, співати,
читати грецькою,
заправляти ліжко
без складок на ковдрі,
підпалювати краї стрічки свічкою,
щоб ниточки не розмотувалися.
і молитися перед їжею.
⠀
ти вже краща
за всіх,
хто цього не навчився.
знайдеш собі чоловіка,
принца,
господаря.
будеш йому дружина,
подруга,
слуга.
⠀
я дуже любила тебе.
прощавай.
літо 2021р.
краща з кращих:
спина
завжди рівна,
вміння слухати,
а головне – розуміти.
запам'ятай перше: ніколи не намагайся сміятись тихіше –
у тебе чудовий сміх.
запам'ятай друге: тобі не потрібно бути кращою за усіх.
⠀
тебе навчили танцювати, співати,
читати грецькою,
заправляти ліжко
без складок на ковдрі,
підпалювати краї стрічки свічкою,
щоб ниточки не розмотувалися.
і молитися перед їжею.
⠀
ти вже краща
за всіх,
хто цього не навчився.
знайдеш собі чоловіка,
принца,
господаря.
будеш йому дружина,
подруга,
слуга.
⠀
я дуже любила тебе.
прощавай.
літо 2021р.
30.04.202521:50
26.04.202521:36
«три хвилини максимум» часу на сцені.
я прийшла мірятись віршами
на польському поетичному слемі.
і, звісно, програла.
та мені не шкода.
це був не конкурс —
дослідження, так би мовити, середовища.
були вірші…
по-перше, довгі.
про бруківку,
про алкоголь,
про глибокий внутрішній світ.
дуже заплутані, дуже довгі вірші.
були вірші про вірші —
взагалі мій улюблений жанр.
чомусь більшість читала з бумажки —
так же ж бо поетичніше,
виглядає краще.
було дуже багато гумору.
вигравали, хто змусив сміятися —
хто стріляв зі сцени якимись локальними мемами,
хто голосніше крикнув,
а як вірш був не смішний — то і так хтось сидів гигикав.
(дорослі ж бляха люди!)
вигравали ті, хто зробив в е с е л о.
я відразу сказала до мікрофону —
зі мною весело не буде.
вони — засміялися.
думали, я жартую.
в мене весь виступ трусилися руки.
здається, я теж кричала,
спотикалася об власний акцент,
дивилась в лице
єдиному росіянину в залі.
вийшло добре — злякався.
більш за все мій вірш сподобався діду,
що прийшов один,
у перервах розповідав кожному, хто слухав,
про своє минуле —
про те, як росіяни відібрали в його пращурів все.
коли я зійшла зі сцени,
казав мені: «не трясися так, не трясися так.
ти звідки? з Дніпра?
не знаю такого міста. воно все ще ваше?
як думаєш, чим війна закінчиться?
а ти чула, що нещодавно сказав Трамп?»
по залі ходила торба —
в неї клали монети, купюри і шоколадки,
щоб переможець
потім її забрав.
я поклала 5 злотих,
сказала: «класно!
а у нас на літ вечорах збирають на армію,
приходіть може
якось».
я, звісно, програла,
та мені сподобалося.
dowiedziałam się wiele nowego.
були вірші про білок
і про гриби.
ось воно
про що люди пишуть,
коли в них немає
війни.
26.04.2025р.
я прийшла мірятись віршами
на польському поетичному слемі.
і, звісно, програла.
та мені не шкода.
це був не конкурс —
дослідження, так би мовити, середовища.
були вірші…
по-перше, довгі.
про бруківку,
про алкоголь,
про глибокий внутрішній світ.
дуже заплутані, дуже довгі вірші.
були вірші про вірші —
взагалі мій улюблений жанр.
чомусь більшість читала з бумажки —
так же ж бо поетичніше,
виглядає краще.
було дуже багато гумору.
вигравали, хто змусив сміятися —
хто стріляв зі сцени якимись локальними мемами,
хто голосніше крикнув,
а як вірш був не смішний — то і так хтось сидів гигикав.
(дорослі ж бляха люди!)
вигравали ті, хто зробив в е с е л о.
я відразу сказала до мікрофону —
зі мною весело не буде.
вони — засміялися.
думали, я жартую.
в мене весь виступ трусилися руки.
здається, я теж кричала,
спотикалася об власний акцент,
дивилась в лице
єдиному росіянину в залі.
вийшло добре — злякався.
більш за все мій вірш сподобався діду,
що прийшов один,
у перервах розповідав кожному, хто слухав,
про своє минуле —
про те, як росіяни відібрали в його пращурів все.
коли я зійшла зі сцени,
казав мені: «не трясися так, не трясися так.
ти звідки? з Дніпра?
не знаю такого міста. воно все ще ваше?
як думаєш, чим війна закінчиться?
а ти чула, що нещодавно сказав Трамп?»
по залі ходила торба —
в неї клали монети, купюри і шоколадки,
щоб переможець
потім її забрав.
я поклала 5 злотих,
сказала: «класно!
а у нас на літ вечорах збирають на армію,
приходіть може
якось».
я, звісно, програла,
та мені сподобалося.
dowiedziałam się wiele nowego.
були вірші про білок
і про гриби.
ось воно
про що люди пишуть,
коли в них немає
війни.
26.04.2025р.
28.02.202521:19
Тепер, коли ми залишилися наодинці, можемо поговорити, принце, як чоловік з чоловіком,
Хоч ти лежиш на сходах і бачиш не більше, ніж мертва мураха,
Тобто – чорне сонце, зі зламаними променями.
Я ніколи не міг думати про твої долоні без усмішки.
І тепер, коли лежать на камені, наче скинуті гнізда,
Вони так само беззахисні, як і раніше.
То є власне кінець.
Руки лежать окремо,
Шпага лежить окремо,
Окремо – голова,
І ноги лицаря у м’яких чобітках.
Похорон матимеш, як солдат, хоч ти не був солдатом.
Це – єдиний обряд, на якому я хоч би як знаюся.
Не буде громниць і співу, будуть гноти і залпи,
Чорний крам, що його волоктимуть бруківкою, шоломи, підковані черевики, артилерійські коні і барабан, барабан.
Знаю, нічого гарного.
Це будуть мої маневри перед взяттям влади.
Треба взяти це місто за горло і ним трохи струсити.
Так чи інакше, ти мусив загинути, Гамлете.
Ти не був для життя.
Вірив у кришталеві поняття, не у людську глину.
Жив у постійних судорогах, ловив химери, немов уві сні.
Судомно вгризався в повітря й відразу ж блював.
Нічого не вмів, як людина, дихати навіть не вмів.
Тепер маєш свій спокій, Гамлете. Ти зробив, що тобі належало.
Маєш спокій.
Решта не є мовчанням, але належить мені.
Ти обрав простішу частину – ефектний удар.
Але що таке героїчна смерть в порівнянні з вічним чуванням?
З холодним яблуком у руці, на високому кріслі,
З видом на мурашник і циферблат годинника.
Прощавай, принце. На мене чекає проєкт каналізації,
І декрет у справі жебраків і повій,
Мушу також обмислити кращу систему в’язниць,
Бо, як ти влучно відмітив,
Данія – це в’язниця.
Вертаюсь до моїх справ.
Сьогодні вночі народиться зірка – Гамлет.
Більше ми не зустрінемось.
Те, що залишиться після мене, предметом трагедії не стане.
Нам не вітатися, не прощатися – живемо на архіпелагах.
А вода ця і ці слова – що вони можуть? Що вони можуть, принце?
вірш: Zbigniew Herbert — «Tren Fortynbrasa»
переклад українською — мій
Хоч ти лежиш на сходах і бачиш не більше, ніж мертва мураха,
Тобто – чорне сонце, зі зламаними променями.
Я ніколи не міг думати про твої долоні без усмішки.
І тепер, коли лежать на камені, наче скинуті гнізда,
Вони так само беззахисні, як і раніше.
То є власне кінець.
Руки лежать окремо,
Шпага лежить окремо,
Окремо – голова,
І ноги лицаря у м’яких чобітках.
Похорон матимеш, як солдат, хоч ти не був солдатом.
Це – єдиний обряд, на якому я хоч би як знаюся.
Не буде громниць і співу, будуть гноти і залпи,
Чорний крам, що його волоктимуть бруківкою, шоломи, підковані черевики, артилерійські коні і барабан, барабан.
Знаю, нічого гарного.
Це будуть мої маневри перед взяттям влади.
Треба взяти це місто за горло і ним трохи струсити.
Так чи інакше, ти мусив загинути, Гамлете.
Ти не був для життя.
Вірив у кришталеві поняття, не у людську глину.
Жив у постійних судорогах, ловив химери, немов уві сні.
Судомно вгризався в повітря й відразу ж блював.
Нічого не вмів, як людина, дихати навіть не вмів.
Тепер маєш свій спокій, Гамлете. Ти зробив, що тобі належало.
Маєш спокій.
Решта не є мовчанням, але належить мені.
Ти обрав простішу частину – ефектний удар.
Але що таке героїчна смерть в порівнянні з вічним чуванням?
З холодним яблуком у руці, на високому кріслі,
З видом на мурашник і циферблат годинника.
Прощавай, принце. На мене чекає проєкт каналізації,
І декрет у справі жебраків і повій,
Мушу також обмислити кращу систему в’язниць,
Бо, як ти влучно відмітив,
Данія – це в’язниця.
Вертаюсь до моїх справ.
Сьогодні вночі народиться зірка – Гамлет.
Більше ми не зустрінемось.
Те, що залишиться після мене, предметом трагедії не стане.
Нам не вітатися, не прощатися – живемо на архіпелагах.
А вода ця і ці слова – що вони можуть? Що вони можуть, принце?
вірш: Zbigniew Herbert — «Tren Fortynbrasa»
переклад українською — мій
05.02.202515:41
знесли будинок.
був, стояв,
а тепер за парканом нічого нема.
прірва,
безодня.
зазирнеш, здається,
за той паркан
і побачиш не землю,
а чорне нічого.
от би з мене усе так вигребли.
от би було так порожньо
в голові.
так спокійно,
як в ліжку
під час молитви,
як між чиїхсь ніг.
щоб таке осягнути,
такий спокій,
треба або знову скачати Тіндер,
або повірити в Бога.
5.02.2025р.
був, стояв,
а тепер за парканом нічого нема.
прірва,
безодня.
зазирнеш, здається,
за той паркан
і побачиш не землю,
а чорне нічого.
от би з мене усе так вигребли.
от би було так порожньо
в голові.
так спокійно,
як в ліжку
під час молитви,
як між чиїхсь ніг.
щоб таке осягнути,
такий спокій,
треба або знову скачати Тіндер,
або повірити в Бога.
5.02.2025р.
24.01.202522:29
мій переклад вірша польського поета Збіґнєвa Гербертa (pol. Zbigniew Herbert) «Допит янгола» (pol. «Przesłuchanie anioła»). пунктуація збережена авторська (тобто відсутня)
коли він стає перед ними
в тіні підозри
він ще цілком зроблений
з матерії світла
еони його волосся
закручені в локони
невинності
після першого ж питання
щоки його наливаються кров'ю
кров розганяють
інструменти та вправний допит
залізом різками
повільним вогнем
визначають межі
його тіла
удар в спину
затискає хребет
між калюжею та хмарою
за кілька ночей
справа зроблена
шкіряне горло янгола
наповнено липкою угодою
як прекрасна та мить
коли він падає на коліна
втілений у провині
насичений змістом
язик вагається
між зламаними зубами
і зізнанням
вони вішають його вниз головою
з волосся янгола
капають краплі воску
і створюють на підлозі
просте пророцтво
коли він стає перед ними
в тіні підозри
він ще цілком зроблений
з матерії світла
еони його волосся
закручені в локони
невинності
після першого ж питання
щоки його наливаються кров'ю
кров розганяють
інструменти та вправний допит
залізом різками
повільним вогнем
визначають межі
його тіла
удар в спину
затискає хребет
між калюжею та хмарою
за кілька ночей
справа зроблена
шкіряне горло янгола
наповнено липкою угодою
як прекрасна та мить
коли він падає на коліна
втілений у провині
насичений змістом
язик вагається
між зламаними зубами
і зізнанням
вони вішають його вниз головою
з волосся янгола
капають краплі воску
і створюють на підлозі
просте пророцтво
03.05.202513:19
крапля води потрапляє у вухо,
холодна така.
вона віддала своє серце жінкам,
та віддалася б морському духу,
володарю океану.
вона боїться води,
не вміє плавати,
та бачить його у своїх мареннях.
чорні, як нафта,
пальці, волосся, очі і щупальця,
срібна луска
під ребрами й на плечах.
вінець з почорнілого золота,
знайдений на борту
затягнутого на дно корабля,
ланцюги, якоря,
біле — аж синє — тіло.
вона нікому не скаже,
що сиділа в нього на колінах —
в підводного короля,
що відкидала голову
назад
й бачила над собою
блакитну
морську гладінь
ізсередини,
знизу.
вона нікому не розповість,
що відчувала його в собі,
бачила світло…
а як кліпнула двічі —
побачила стелю.
крапля води
прокатилася між ключиць.
тепла.
3.05.2025р.
на море хочеться…
холодна така.
вона віддала своє серце жінкам,
та віддалася б морському духу,
володарю океану.
вона боїться води,
не вміє плавати,
та бачить його у своїх мареннях.
чорні, як нафта,
пальці, волосся, очі і щупальця,
срібна луска
під ребрами й на плечах.
вінець з почорнілого золота,
знайдений на борту
затягнутого на дно корабля,
ланцюги, якоря,
біле — аж синє — тіло.
вона нікому не скаже,
що сиділа в нього на колінах —
в підводного короля,
що відкидала голову
назад
й бачила над собою
блакитну
морську гладінь
ізсередини,
знизу.
вона нікому не розповість,
що відчувала його в собі,
бачила світло…
а як кліпнула двічі —
побачила стелю.
крапля води
прокатилася між ключиць.
тепла.
3.05.2025р.
на море хочеться…
30.04.202521:48
в вас закохатися —
грішно,
смішно.
я ж-бо ненавиджу вас —
цілу Північ
усім своїм
південним
єством.
я ж-бо бажаю вам,
вашому війську
з вами,
генерале не-мій,
на чолі,
згинути
у воді,
у вогні,
в темряві.
я ж-бо не зраджу
ані себе,
ані Півдня,
якщо впущу зброю,
впаду на коліна
і проситиму вас
змилуватись.
нас вчили
здаватися у полон,
рятувати своє життя.
та я…
та ви
краще його візьміть,
якщо раптом після
я кинуся вам на шию
і попрошу
ніжності.
30.04.2025р.
кому шо, а курці просо
грішно,
смішно.
я ж-бо ненавиджу вас —
цілу Північ
усім своїм
південним
єством.
я ж-бо бажаю вам,
вашому війську
з вами,
генерале не-мій,
на чолі,
згинути
у воді,
у вогні,
в темряві.
я ж-бо не зраджу
ані себе,
ані Півдня,
якщо впущу зброю,
впаду на коліна
і проситиму вас
змилуватись.
нас вчили
здаватися у полон,
рятувати своє життя.
та я…
та ви
краще його візьміть,
якщо раптом після
я кинуся вам на шию
і попрошу
ніжності.
30.04.2025р.
кому шо, а курці просо
05.03.202518:34
березень пахне, як дорога додому
зі школи.
як «проведи мене, будь ласка, до підʼїзду».
я швидко пообідаю
й піду
на додаткові з англійської.
на щастя,
мені близько —
всього година
пішки.
зараз година —
це довго і далеко.
мене везе трамвай
через усе місто.
світанок такий самий золотий,
як в Дніпрі.
захід сонця так само рожевий.
так щось не так.
щось не те.
не пишеш вірші,
бо тобі занадто добре
чи занадто зле?
отож-бо я не вмію відповісти.
5.03.2025р.
присвячується людині, яка задала мені це розумне питання. на яке я не можу відповісти
зі школи.
як «проведи мене, будь ласка, до підʼїзду».
я швидко пообідаю
й піду
на додаткові з англійської.
на щастя,
мені близько —
всього година
пішки.
зараз година —
це довго і далеко.
мене везе трамвай
через усе місто.
світанок такий самий золотий,
як в Дніпрі.
захід сонця так само рожевий.
так щось не так.
щось не те.
не пишеш вірші,
бо тобі занадто добре
чи занадто зле?
отож-бо я не вмію відповісти.
5.03.2025р.
присвячується людині, яка задала мені це розумне питання. на яке я не можу відповісти
28.02.202510:35
останні дні лютого — це весна.
зупинки — це у нас тепер przystanki.
моя жага тебе поцілувати — жарт.
твоє волосся під моїми пальцями —
це мить, це дві,
це шовк,
це дружній жест
(якщо не ти, про кого я писатиму?)
це лише дотик,
лише мить чи дві.
так роблять друзі, роблять подруги,
повір.
я впевнена.
я знаю.
я називаю це «торкнутися случайно».
і я собі це дозволяю,
часом,
після кави на десерт.
«тактильний голод» — так це називаєш ти.
у мене він закладений у крові.
тактильний… та й в цілому — голод.
тож ти візьми цей дотик не поміть.
і обіцяю, він не буде довгим,
і обіцяю, я тебе не зʼїм.
хоч шкода,
я ж бо впевнена,
я знаю,
що ти смакуєш дуже добре.
26-28.02.2025р.
не люблю метафори з їжею в текстах, але ну є як є
зупинки — це у нас тепер przystanki.
моя жага тебе поцілувати — жарт.
твоє волосся під моїми пальцями —
це мить, це дві,
це шовк,
це дружній жест
(якщо не ти, про кого я писатиму?)
це лише дотик,
лише мить чи дві.
так роблять друзі, роблять подруги,
повір.
я впевнена.
я знаю.
я називаю це «торкнутися случайно».
і я собі це дозволяю,
часом,
після кави на десерт.
«тактильний голод» — так це називаєш ти.
у мене він закладений у крові.
тактильний… та й в цілому — голод.
тож ти візьми цей дотик не поміть.
і обіцяю, він не буде довгим,
і обіцяю, я тебе не зʼїм.
хоч шкода,
я ж бо впевнена,
я знаю,
що ти смакуєш дуже добре.
26-28.02.2025р.
не люблю метафори з їжею в текстах, але ну є як є
01.02.202520:53
коли я думаю про поцілунки,
скажімо,
під час перегляду якого-небудь фільму,
я згадую твої губи.
так ніби інших мої не знали.
так ніби я не знала жодного чоловіка.
так ніби ти — була, а про інших мені наснилося.
коли я дивлюся фільм
про вампірів,
я згадую виключно
твою шию.
коли я вчора
дивилася фільм
на порносайті,
я зупинила його на такому от кадрі:
один, схожий на Ахілеса,
привʼязаний до стовпа,
схиляється, тягнеться,
аби другого поцілувати.
долонь до серця,
рука до лиця
у такому жесті,
ніби вчора вони разом воювали
за Трою.
або воюватимуть завтра.
стільки поезії, стільки драми,
ніжності.
їм обом
зніматися б у якомусь справжньому фільмі.
коли я дивлюся фільми
і по сторонах,
мені інколи теж хочеться
так:
давньогрецького пафосу,
занурити ікла у чиюсь шкіру,
цілуватися,
бути розпʼятою
на хресті,
що нагадує формою
букву «Х».
і тебе десь біля того хреста.
але то я так,
тільки так…)
1.02.2025р.
скажімо,
під час перегляду якого-небудь фільму,
я згадую твої губи.
так ніби інших мої не знали.
так ніби я не знала жодного чоловіка.
так ніби ти — була, а про інших мені наснилося.
коли я дивлюся фільм
про вампірів,
я згадую виключно
твою шию.
коли я вчора
дивилася фільм
на порносайті,
я зупинила його на такому от кадрі:
один, схожий на Ахілеса,
привʼязаний до стовпа,
схиляється, тягнеться,
аби другого поцілувати.
долонь до серця,
рука до лиця
у такому жесті,
ніби вчора вони разом воювали
за Трою.
або воюватимуть завтра.
стільки поезії, стільки драми,
ніжності.
їм обом
зніматися б у якомусь справжньому фільмі.
коли я дивлюся фільми
і по сторонах,
мені інколи теж хочеться
так:
давньогрецького пафосу,
занурити ікла у чиюсь шкіру,
цілуватися,
бути розпʼятою
на хресті,
що нагадує формою
букву «Х».
і тебе десь біля того хреста.
але то я так,
тільки так…)
1.02.2025р.
24.01.202520:56
Sto luster skierowano na mnie.
Na moją niemotę i moją samotność.
Ty jesteś tu? Ty jesteś tu naprawdę?
Być może, ciebie jednak nie ma tutaj.
Gdzie jesteś? Gdzie ty w takim razie jesteś?
To otchłań? Zygzak? Może, to – zagięcie?
Oto jest deszcz. Długo wyczekiwany deszcz,
Jak z cebra zalewa duszę,
Dusza łzami się zalewa.
Sto twoich konań, sto narodzin.
Jak ciężko jest zmęczonym oczom.
Kim jesteś? Żywy czy umarły?
Może, jesteś wszystkim naraz,
Jednoosobowo?
/мій переклад на польську вірша Стуса «Сто дзеркал спрямовано на мене…», приготований для СтусФеста у Варшаві
Na moją niemotę i moją samotność.
Ty jesteś tu? Ty jesteś tu naprawdę?
Być może, ciebie jednak nie ma tutaj.
Gdzie jesteś? Gdzie ty w takim razie jesteś?
To otchłań? Zygzak? Może, to – zagięcie?
Oto jest deszcz. Długo wyczekiwany deszcz,
Jak z cebra zalewa duszę,
Dusza łzami się zalewa.
Sto twoich konań, sto narodzin.
Jak ciężko jest zmęczonym oczom.
Kim jesteś? Żywy czy umarły?
Może, jesteś wszystkim naraz,
Jednoosobowo?
/мій переклад на польську вірша Стуса «Сто дзеркал спрямовано на мене…», приготований для СтусФеста у Варшаві
03.05.202508:57
https://vm.tiktok.com/ZNdjgFrrK/
не так той вірш, як бажання щось почитати в такому гарному лісі
не так той вірш, як бажання щось почитати в такому гарному лісі
30.04.202521:05
вік — це всього лише цифра.
тільки ти кажеш це,
бо закохалась в сорокарічного дядю,
а я — бо закохалась
в вампіра
жіночої статі.
30.04.2025р.
тільки ти кажеш це,
бо закохалась в сорокарічного дядю,
а я — бо закохалась
в вампіра
жіночої статі.
30.04.2025р.
01.03.202507:53
Кайра бөлүшүлгөн:
5:55
26.02.202520:31
Я розстріляна
й
витрощена
з душею
навиворіт
Я рельʼєфнокрапкова,
глиняна
то ліпи
Я той приклад
темряви теплої,
перестиглої
Я не хвилі,
я тихий гомін твоєї
ріки
Я розписана по абзацах,
я у кожному
слові
Я розстріляна,
витрощена,
але
жива
Я зворот
що ніколи не станеться
в мові
Я забуті
тобою крейдою списані
ті
слова
й
витрощена
з душею
навиворіт
Я рельʼєфнокрапкова,
глиняна
то ліпи
Я той приклад
темряви теплої,
перестиглої
Я не хвилі,
я тихий гомін твоєї
ріки
Я розписана по абзацах,
я у кожному
слові
Я розстріляна,
витрощена,
але
жива
Я зворот
що ніколи не станеться
в мові
Я забуті
тобою крейдою списані
ті
слова
01.02.202520:15
мій переклад вірша польського поета Збіґнєвa Гербертa (pol. Zbigniew Herbert) «Сьомий ангел» (pol. «Siódmy anioł»). пунктуація збережена авторська (тобто відсутня)
Сьомий ангел
зовсім інший
навіть зветься інакше
Шемкель
не те що Гавриїл
золотистий
підпора трону
і балдахін
ані те що Рафаїл
настроювач хорів
ані теж
Азраель
водій планет
геометр нескінченності
досконалий знавець теоретичної фізики
Шемкель
чорний і нервовий
і був неодноразово покараний
за переправлення грішників
між лімбом
та небом
його неустанний тупіт
ніц не цінує власної гідності
і тримають його у загоні
тільки з огляду на число сім
але він не такий як інші
не те що гетьман воїнств
Михаїл
весь у лусці та пірʼї*
ані те що Азрафаїл
декоратор світу
опікун буйної вегетації
з крилами як два дуби що шумлять
і навіть не те що
Дедраїл
апологет і кабаліст
Шемкель Шемкель
— обурюються ангели
чому ти не досконалий
художники візантійці
коли малюють сімох
відтворюють Шемкеля
подібним до інших
бо вважають
що впали б у єресь
якби намалювали його
таким як він є
чорним нервовим
у старому вилинялому німбі
*пірʼя тут — це про пірʼя на військовому вбранні, сподіваюсь ви поняли
Сьомий ангел
зовсім інший
навіть зветься інакше
Шемкель
не те що Гавриїл
золотистий
підпора трону
і балдахін
ані те що Рафаїл
настроювач хорів
ані теж
Азраель
водій планет
геометр нескінченності
досконалий знавець теоретичної фізики
Шемкель
чорний і нервовий
і був неодноразово покараний
за переправлення грішників
між лімбом
та небом
його неустанний тупіт
ніц не цінує власної гідності
і тримають його у загоні
тільки з огляду на число сім
але він не такий як інші
не те що гетьман воїнств
Михаїл
весь у лусці та пірʼї*
ані те що Азрафаїл
декоратор світу
опікун буйної вегетації
з крилами як два дуби що шумлять
і навіть не те що
Дедраїл
апологет і кабаліст
Шемкель Шемкель
— обурюються ангели
чому ти не досконалий
художники візантійці
коли малюють сімох
відтворюють Шемкеля
подібним до інших
бо вважають
що впали б у єресь
якби намалювали його
таким як він є
чорним нервовим
у старому вилинялому німбі
*пірʼя тут — це про пірʼя на військовому вбранні, сподіваюсь ви поняли
05.01.202521:46
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 68
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.