Вінницька єпархія УПЦ

...Бачите тепер, що ще потрібно для повноти нашої радості? — Потрібне живе спілкування кожного з нас із тілом Церкви Христової, щоб усі блага, що містяться в ній, перенести в себе. І Архангел не обмежився одним сповіщенням про народжуваного Царя і Царство, але не припинив благовісної бесіди, поки не прорік: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе", і не почув: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:35, 38). Тут зображено, як Слово стало плоттю, і водночас схована для нас настанова — чим заповнити те, чого бракує до досконалості нашої радості. Тобто як Син Божий входить у спілкування з нашим єством, яке Він опісля назвав храмом, так і нам треба вступити в Церкву, що є Тілом Його. Коли Преблагословенна Діва Марія запитала Архангела: як буде це? — тобто як Богом влаштується в Ній плоть — Архангел відповів: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе". Тільки Дух Святий нас і може ввести в живе спілкування з Царством Христовим, яке і полягає не в слові, але в силі, тобто в силі Духа.

Прийми Духа, щоб як "живе каміння" (1 Пет. 2:5) покластися десь у духовній будівлі храму Церкви Христової; стань оселею Духа, щоб бути включеним до оселі Божої (Церкви) Духом. А для того приступи до сосудів благодаті — Святих Таїнств — і пий з них живу воду, доки вгамується спрага; тільки відкрий при цьому уста досконалою відданістю Богу. І в Преблагословенній Діві Дух Святий почав діяти до спілкування Бога Слова з плоттю не раніше, ніж вона цілком віддала себе Його вседії, у словах: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:38). Поклади і себе в руку Божу, тоді за глибокого мовчання природних рухів твого духу й тіла закарбується в тобі слово Духа, яке вводить у таємниче спілкування зі Святою Церквою, а через неї із Самим Господом і Спасителем. Тоді-то зрадіє серце твоє радістю невимовною, бо "Царство Боже... є праведність і мир і радість у Святому Дусі" (Рим. 14:17). І ось другий предмет істинної радості — якщо ми вже відчули благодатну милість Божу до себе, прийняті в надра Святої Церкви, долучені до народу Божого, значимося серед синів Царства і ходимо серед благ і обітниць Його.

Запитав Господь апостолів, як вони Його розуміють? В особі св. апостола Петра, вони відповідали: "Ти — Христос" (Мк. 8:29). Не раптом дозріло це сповідання, але, дозрівши, осіло в глиб серця і стало початковим його керманичем. Воно було затьмарене смертю Господа, але не похитнулося і, будучи воскрешене ще в більшій силі Воскресінням, рухало апостолів протягом усього їхнього життя на проповідь усьому світові.

Є момент і в кожного віруючого, коли він усіма силами своїми промовляє: "Ти — Христос, Господь мій і Спаситель. Ти спасіння моє, світло моє, сила моя, втіха моя, надія моя і життя вічне". Тоді відбувається те, від чого він з апостолом гукає: "хто мене розлучить від любові Христової!" (Рим. 8:35) — і, подібно до нього, починає гнатися за всім, що до вподоби Христу Господу, доки досягне в міру віку Його.

«Путь життя для премудрого угору, щоб віддалюватись від шеолу внизу» (Притч. 15:24).

Усім відомо, що є пекло, і туди може потрапити кожен за справи свої. Але не всі пам'ятають це і не так справно живуть, щоб видно було турботу ухилитися від пекла. Живуть, як живеться, на удачу: а раптом якось і в пекло не потрапимо. Де ж розум наш? У життєвих справах ще може сходити з рук чинити на удачу, але в такій рішучій справі, яка, одного разу здійснившись, залишатиметься навічно незмінною, чинити на удачу викриває крайню нерозумність.

Не хизуйся ж, розуме, своєю розумністю, якщо не пам'ятаєш цього і не пропонуєш нам думок життя, як, ухилившись від пекла, врятуватися.