Свята Літургійного року
25.02.202506:57
Святитель Тарасій, Патріарх Константинопольський, пам'ять якого Церкви візантійської традиції звершують 25 лютого, походив зі знатного роду.
Він став сенатором при дворі імператора Костянтина VI Багрянородного (780-797) і його матері, цариці Ірини (797-802).
У ті часи в Церкві поширювалося іконоборство. Патріарх Павло (780-784) не міг рішуче боротися з єрессю, а тому віддалився в монастир, де прийняв схиму. Коли до нього прийшла цариця Ірина зі своїм сином-імператором, святитель Павло оголосив їм, що гідним наступником його може бути тільки Тарасій (у той час мирянин). Тарасій довго відмовлявся, не вважаючи себе гідним такого високого сану, але потім підкорився загальному бажанню при умові, що буде скликаний Вселенський Собор для засудження іконоборчої єресі.
Пройшовши в короткий час усі єрархічні сходинки, Тарасій був зведений на патріарший престол у 784 році. У 787 році під головуванням Патріарха Тарасія в м. Нікеї відбувся VII Вселенський Собор, яким і було затверджено шанування святих ікон. Детальніше
Він став сенатором при дворі імператора Костянтина VI Багрянородного (780-797) і його матері, цариці Ірини (797-802).
У ті часи в Церкві поширювалося іконоборство. Патріарх Павло (780-784) не міг рішуче боротися з єрессю, а тому віддалився в монастир, де прийняв схиму. Коли до нього прийшла цариця Ірина зі своїм сином-імператором, святитель Павло оголосив їм, що гідним наступником його може бути тільки Тарасій (у той час мирянин). Тарасій довго відмовлявся, не вважаючи себе гідним такого високого сану, але потім підкорився загальному бажанню при умові, що буде скликаний Вселенський Собор для засудження іконоборчої єресі.
Пройшовши в короткий час усі єрархічні сходинки, Тарасій був зведений на патріарший престол у 784 році. У 787 році під головуванням Патріарха Тарасія в м. Нікеї відбувся VII Вселенський Собор, яким і було затверджено шанування святих ікон. Детальніше
27.01.202512:03
25 січня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять св. Григорія Назіанзького, названого Богословом завдяки багатій творчій спадщині, зокрема 45-ти Словам про Бога, які дозволили Церкві заглибитись в Боже Об’явлення та по-новому його для себе відкрити. Латинська Церква вшановує св. Григорія 2 січня разом з його найближчим приятелем св. Василієм Великим.
З іменами та вченням Григорія Богослова, Василія Великого та Григорія Нисського пов’язаний «золотий вік» патристики, а їх самих називають Отцями-Каппадокійцями через походження та активну душпастирську діяльність саме в цій області.
Григорій Богослов народився близько 330 р. в містечку Аріанз у Каппадокії. Його батько Григорій Старший був єпископом м. Назіанзу поблизу, де згодом престол посяде і син. Великий вплив на християнське виховання у сім’ї мала мати Нонна. Григорієві сестра Горгонія та двоюрідний брат Амфілох визнані святими.
Далі детальніше
З іменами та вченням Григорія Богослова, Василія Великого та Григорія Нисського пов’язаний «золотий вік» патристики, а їх самих називають Отцями-Каппадокійцями через походження та активну душпастирську діяльність саме в цій області.
Григорій Богослов народився близько 330 р. в містечку Аріанз у Каппадокії. Його батько Григорій Старший був єпископом м. Назіанзу поблизу, де згодом престол посяде і син. Великий вплив на християнське виховання у сім’ї мала мати Нонна. Григорієві сестра Горгонія та двоюрідний брат Амфілох визнані святими.
Далі детальніше
13.11.202416:59
День пам’яті апостола Филипа (в сучасному українському правописі Пилипа) Церкви візантійської традиції відзначають 14 листопада, а християни латинського обряду вшановують його 1 березня. З його іменем також пов’язана назва посту Пилипівка, призначеного підготувати вірних до святкування Різдва.
У Святому Письмі знаходимо двох апостолів з іменем Филип. Перший – з числа дванадцятьох найближчих Ісусових учнів (Мт. 10, 3; Мр. 3, 18; Лк. 6, 14; Йо. 1, 43; Ді. 1, 13). Другий – один із семи дияконів, поставлених ранньою Церквою для благочинної діяльності (Ді. 6, 5; 21, 8).
Як повідомляє Святе Письмо, походив апостол Филип «з Витсаїди, з міста Андрієвого і Петрового» (Йо. 1, 44). Його Ісус покликав незадовго після цих двох апостолів. Далі в Євангелії Филип виступає як той, хто приводить до Ісуса Натанаїла (Йо. 1, 45), турбується про потреби людей в пустелі перед помноженням хлібів (Йо. 6, 5), як виходець з Витсаїди Галилейської (місцевості доволі еллінізованої) виступає посередником між греками, котрі прибули на свято Пасхи до Єрусалиму, та Ісусом (Йо. 12, 21-22).
Під час Тайної Вечері Филип просить Ісуса: «Покажи нам Отця» (Йо. 14, 8), на що отримує відповідь: «Хто мене бачив, той бачив Отця… Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені» (Йо. 14, 9.11). Цей епізод передає також стихира Вечірні, якою Церква починає святкування пам’яті апостола: «Поклавши діяння як сходження до істинного споглядання, і споглядання як кінець боголюбивого діяння, ти, блаженний, Христа просив Отчу славу показати тобі невимовну».
Разом з іншими одинадцятьма, апостол Филип в день П’ятидесятниці отримав дар Святого Духа для проголошення Божого слова іншим народам. «Увесь вогненатхненним явився через Утішителеве сходження і благодать, Филипе, тих, котрі замерзлими в зимі безбожжя перебували, теплотою віри ти оживотворив», — співається в Утрені свята (5 пісня канону). Як відомо, в день П’ятидесятниці Святий Дух зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків (Ді. 2, 3). Тим то й названо апостола вогненатхненним, себто таким, що здійснює проголошення Божого слова під натхненням Святого Духа. Детальніше
У Святому Письмі знаходимо двох апостолів з іменем Филип. Перший – з числа дванадцятьох найближчих Ісусових учнів (Мт. 10, 3; Мр. 3, 18; Лк. 6, 14; Йо. 1, 43; Ді. 1, 13). Другий – один із семи дияконів, поставлених ранньою Церквою для благочинної діяльності (Ді. 6, 5; 21, 8).
Як повідомляє Святе Письмо, походив апостол Филип «з Витсаїди, з міста Андрієвого і Петрового» (Йо. 1, 44). Його Ісус покликав незадовго після цих двох апостолів. Далі в Євангелії Филип виступає як той, хто приводить до Ісуса Натанаїла (Йо. 1, 45), турбується про потреби людей в пустелі перед помноженням хлібів (Йо. 6, 5), як виходець з Витсаїди Галилейської (місцевості доволі еллінізованої) виступає посередником між греками, котрі прибули на свято Пасхи до Єрусалиму, та Ісусом (Йо. 12, 21-22).
Під час Тайної Вечері Филип просить Ісуса: «Покажи нам Отця» (Йо. 14, 8), на що отримує відповідь: «Хто мене бачив, той бачив Отця… Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені» (Йо. 14, 9.11). Цей епізод передає також стихира Вечірні, якою Церква починає святкування пам’яті апостола: «Поклавши діяння як сходження до істинного споглядання, і споглядання як кінець боголюбивого діяння, ти, блаженний, Христа просив Отчу славу показати тобі невимовну».
Разом з іншими одинадцятьма, апостол Филип в день П’ятидесятниці отримав дар Святого Духа для проголошення Божого слова іншим народам. «Увесь вогненатхненним явився через Утішителеве сходження і благодать, Филипе, тих, котрі замерзлими в зимі безбожжя перебували, теплотою віри ти оживотворив», — співається в Утрені свята (5 пісня канону). Як відомо, в день П’ятидесятниці Святий Дух зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків (Ді. 2, 3). Тим то й названо апостола вогненатхненним, себто таким, що здійснює проголошення Божого слова під натхненням Святого Духа. Детальніше
22.02.202516:42
Наближаючись до Великого посту, візантійська літургійна традиція пропонує ще одну «тематичну» неділю – М’ясопусну або про Страшний Суд. Цього року вона припадає на 23 лютого.
М’ясопусна через те, що є останнім днем, в який дозволяється їсти м’ясо. Після неї починався Сиропусний тиждень, під час якого споживали тільки набіл. Інша назва, як у попередніх трьох неділь, походить з євангельського читання на Літургії – про Страшний Суд.
«Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів» (Мт. 25, 31-32), — так починається притча, розказана Ісусом. Мета її – показати його Другий Прихід. Під час нього виявляться діла кожного – добрі й злі, а відтак за рішенням Судді ті, хто не чинив милосердя, підуть «на вічну кару, а праведники – на життя вічне». Нагадуючи притчу про Страшний Суд, Церква готує своїх вірних до періоду покаяння – Великого Посту.
Детальніше
М’ясопусна через те, що є останнім днем, в який дозволяється їсти м’ясо. Після неї починався Сиропусний тиждень, під час якого споживали тільки набіл. Інша назва, як у попередніх трьох неділь, походить з євангельського читання на Літургії – про Страшний Суд.
«Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів» (Мт. 25, 31-32), — так починається притча, розказана Ісусом. Мета її – показати його Другий Прихід. Під час нього виявляться діла кожного – добрі й злі, а відтак за рішенням Судді ті, хто не чинив милосердя, підуть «на вічну кару, а праведники – на життя вічне». Нагадуючи притчу про Страшний Суд, Церква готує своїх вірних до періоду покаяння – Великого Посту.
Детальніше
27.01.202512:03
"Є церковні письменники давнини, котрі користуються у нас великою пошаною. Ми превозносимо їх як отців Церкви, великих богословів з золотими устами. В цю неділю ми будемо святкувати пам'ять трьох таких отців: Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого.
Нині ж у нас, окремо, пам'ять одного з них – Григорія, за котрим IV церковний собор в Халкедоні закріпив ім'я «Богослов». Богослов'ям, називали тоді лише вчення про Тройцю, тому і оспіваний він як єпископ, котрий «Царгород звеселяє божественними словами Христа і вченнями, пильний охоронець догматів, прегарячий Тройці оборонцю, знаряддя Святого Духа, язик милозвучний, що глибину Писань витлумачує»", — починає свою статтю Едуард Бердник:
Чутний українською: Григорій Богослов
Нині ж у нас, окремо, пам'ять одного з них – Григорія, за котрим IV церковний собор в Халкедоні закріпив ім'я «Богослов». Богослов'ям, називали тоді лише вчення про Тройцю, тому і оспіваний він як єпископ, котрий «Царгород звеселяє божественними словами Христа і вченнями, пильний охоронець догматів, прегарячий Тройці оборонцю, знаряддя Святого Духа, язик милозвучний, що глибину Писань витлумачує»", — починає свою статтю Едуард Бердник:
Чутний українською: Григорій Богослов
Кайра бөлүшүлгөн:
Нотатки Никодима
13.11.202413:58
У день пам'яті святого отця нашого Йоана Золотоустого вдалося завершити переклад сирійської версії Літургії святого Йоана Золотоустого. Ділюся цим прекрасним літургійним текстом з усіма, хто любить молитву церкви і прагне краще пізнати глибини літургійного досвіду церкви. Ця Літургія показує багатоманіття літургійної молитви сирійських церков і заохочує до пошуку джерел та оновлення богослужбового життя церков візантійської традиції, яке практично звелося до єдиного формуляру Божественної Літургії св.Йоана Золотоустого.
15.02.202518:23
Неділя про блудного сина: зміна розпачу надією
Третя неділя перед початком Великого посту у візантійській традиції через фрагмент євангельського читання на Божественній Літургії називається Неділею про блудного сина. Цього року її святкують 16 лютого.
Як і попередня Неділя Митаря і Фарисея, вона сьогодні дещо зміщена відносно свого початкового розташування у літургійному році. Якщо вести відлік неділь Великого Посту від Сиропусної, то Неділя про блудного сина була третьою у цей період приготування до Пасхи. Роздуми над падінням і наверненням молодшого сина та милосердя батька не обмежувалися лише Євангелієм на Божественній Літургії – вони ще й сьогодні виступають як провідна тема текстів Вечірні та Утрені третього тижня Великого Посту, і мали б творити з неділею цілісність.
А так Неділя про блудного сина, зайнявши позицію перед Великим Постом, виглядає вирваною з контексту. Її богослужіння містять виразно постові фрагменти покаянного характеру. Детальніше далі
Третя неділя перед початком Великого посту у візантійській традиції через фрагмент євангельського читання на Божественній Літургії називається Неділею про блудного сина. Цього року її святкують 16 лютого.
Як і попередня Неділя Митаря і Фарисея, вона сьогодні дещо зміщена відносно свого початкового розташування у літургійному році. Якщо вести відлік неділь Великого Посту від Сиропусної, то Неділя про блудного сина була третьою у цей період приготування до Пасхи. Роздуми над падінням і наверненням молодшого сина та милосердя батька не обмежувалися лише Євангелієм на Божественній Літургії – вони ще й сьогодні виступають як провідна тема текстів Вечірні та Утрені третього тижня Великого Посту, і мали б творити з неділею цілісність.
А так Неділя про блудного сина, зайнявши позицію перед Великим Постом, виглядає вирваною з контексту. Її богослужіння містять виразно постові фрагменти покаянного характеру. Детальніше далі
21.01.202508:30
Сьогодні вшановують преподобного Максима Ісповідника, котрий проник у тайну двох дій та воль у Христі
21 січня Церкви візантійського обряду відзначають пам’ять св. Максима Ісповідника. Також цей святий згадується 13 серпня в день його переставлення. А нинішню дату встановили, щоб підкреслити його приналежність до найвидатніших Отців Церкви, пам’ять котрих святкують саме в січні.
Поряд з ісповідництвом – переслідуваннями й стражданнями за віру, які однак не увінчалися мученицькою кончиною, — саме багатий внесок у розкриття правд християнської віри належить до найбільших заслуг святого.
Народився Максим близько 580 р. Є різні версії щодо його походження, але в підсумку добре християнське виховання в сім’ї та ґрунтовні світська й богословська освіти приведуть Максима до двора імператора Іраклія, де він обійматиме посаду першого секретаря.
Початок VII ст. у Візантійській імперії позначився великими геополітичними та релігійними потрясіннями. Багато її територій відійшли до персів. Вона потерпала від арабських завоювань. На захоплених територіях переважали християнські громади, які не прийняли постанов Халкедонського Собору (451 р.) і визнавали одну природу в Ісусі Христі (монофізити).
Щоб подолати розкол із ними та зміцнити імперію, яка страждає від браку релігійної єдності, Іраклій вводить вчення про одну дію в Ісусі Христі — моноенергізм. Під впливом Константинопольського Патріарха Сергія воно породить монотелітизм – вчення про одну волю в Ісусі Христі.
Максим Ісповідник на той час обере монаше життя. Певний час подвизатиметься в Хрисопільській обителі поблизу Константинополя. Займається активною письменницькою діяльністю. Заприятелював із Патріархом Єрусалимським Софронієм, відвертим противником моноенергізму та монотелітизму. І вже у 30-40-х рр. VII ст. сам виступатиме з критикою цих вчень. Далі
21 січня Церкви візантійського обряду відзначають пам’ять св. Максима Ісповідника. Також цей святий згадується 13 серпня в день його переставлення. А нинішню дату встановили, щоб підкреслити його приналежність до найвидатніших Отців Церкви, пам’ять котрих святкують саме в січні.
Поряд з ісповідництвом – переслідуваннями й стражданнями за віру, які однак не увінчалися мученицькою кончиною, — саме багатий внесок у розкриття правд християнської віри належить до найбільших заслуг святого.
Народився Максим близько 580 р. Є різні версії щодо його походження, але в підсумку добре християнське виховання в сім’ї та ґрунтовні світська й богословська освіти приведуть Максима до двора імператора Іраклія, де він обійматиме посаду першого секретаря.
Початок VII ст. у Візантійській імперії позначився великими геополітичними та релігійними потрясіннями. Багато її територій відійшли до персів. Вона потерпала від арабських завоювань. На захоплених територіях переважали християнські громади, які не прийняли постанов Халкедонського Собору (451 р.) і визнавали одну природу в Ісусі Христі (монофізити).
Щоб подолати розкол із ними та зміцнити імперію, яка страждає від браку релігійної єдності, Іраклій вводить вчення про одну дію в Ісусі Христі — моноенергізм. Під впливом Константинопольського Патріарха Сергія воно породить монотелітизм – вчення про одну волю в Ісусі Христі.
Максим Ісповідник на той час обере монаше життя. Певний час подвизатиметься в Хрисопільській обителі поблизу Константинополя. Займається активною письменницькою діяльністю. Заприятелював із Патріархом Єрусалимським Софронієм, відвертим противником моноенергізму та монотелітизму. І вже у 30-40-х рр. VII ст. сам виступатиме з критикою цих вчень. Далі
08.11.202406:58
Акафіст до святого Архистратига Михаїла
Вибраний Небесних Сил воєводо i роду людського заступнику, тобi, що вiд скорбот нас визволяєш, подячнi пiснi приносимо; а ти ж, як той, що стоїть перед Престолом Царя Слави, вiд усяких нас бiд визволяй, щоб з вiрою i любов’ю спiвали тобi похвалу:
Радуйся, Михаїле, великий Архистратиже, з усiма Небесними Силами.
Тебе, Михаїле, як ангельських вогнеподiбних чинiв предстоятеля, ангельськими й словами належить звеличувати, але, доки навченi будемо тобою небесним словам, вислухай, хоч i вiд людських, але вдячних вуст такi привiтання:
Радуйся, зоре свiту первообразна;
Радуйся, свiтильнику iстини й правди золотосяйний;
Радуйся, бо перший серед ангелiв ти побачив промiння Свiтла Несотворенного;
Радуйся, ангелiв начальнику;
Радуйся, бо в тобi найбiльше виявилася слава Творцевої правицi;
Радуйся, бо тобою пишаються собори всiх iстот безплотних;
Радуйся, Михаїле, великий Архистратиже, з усiма Небесними Силами.
Повний текст Акафісту
Вибраний Небесних Сил воєводо i роду людського заступнику, тобi, що вiд скорбот нас визволяєш, подячнi пiснi приносимо; а ти ж, як той, що стоїть перед Престолом Царя Слави, вiд усяких нас бiд визволяй, щоб з вiрою i любов’ю спiвали тобi похвалу:
Радуйся, Михаїле, великий Архистратиже, з усiма Небесними Силами.
Тебе, Михаїле, як ангельських вогнеподiбних чинiв предстоятеля, ангельськими й словами належить звеличувати, але, доки навченi будемо тобою небесним словам, вислухай, хоч i вiд людських, але вдячних вуст такi привiтання:
Радуйся, зоре свiту первообразна;
Радуйся, свiтильнику iстини й правди золотосяйний;
Радуйся, бо перший серед ангелiв ти побачив промiння Свiтла Несотворенного;
Радуйся, ангелiв начальнику;
Радуйся, бо в тобi найбiльше виявилася слава Творцевої правицi;
Радуйся, бо тобою пишаються собори всiх iстот безплотних;
Радуйся, Михаїле, великий Архистратиже, з усiма Небесними Силами.
Повний текст Акафісту
29.01.202520:01
Перенесення мощей св. Йоана Золотоустого відзначає сьогодні Східна Церква
У літургійному календарі Церков візантійської традиції крім днів власне пам’яті святого (часто це – день переходу до вічності), є дні перенесення мощей. Як, наприклад, 27 січня присвячене перенесенню мощей святого Йоана Золотоустого (тоді як день його пам’яті – 13 листопада).
Почалося все 398 р., коли Йоана Золотоустого обрали архиєпископом Константинополя. Він одразу зайняв непримиренну позицію проти всякої соціальної несправедливості та зловживань у Церкві. Діставалося тут і єпископам, і найвищій державній владі – імператору Аркадію та його дружині Євдоксії. Напружені стосунки у Йоана склалися і з Олександрійською Церквою. Тут, крім претензій на константинопольський престол, додалися і розбіжності у підходах Олександрійської та Антіохійської богословських шкіл (Йоан був представником останньої).
Тож Патріарх Олександрійський Теофіл радо пішов на співпрацю з імператорським двором і 402 р. в Халкедоні скликав псевдособор, який вперше засудив Йоана Золотоустого на вигнання. Однак на той час єпископ уже здобув значний авторитет в Константинополі. Вірні бунтувалися проти вигнання свого єрарха, перешкоджали його затриманню і етапуванню, блокували імператорський палац. Землетрус, який стався під цю пору, трактували як Божу кару за несправедливе рішення. Довелося повернути Йоана Золотоустого з Витинії. А прихильні до нього єпископи засудили халкедонське зборище.
Вдруге Йоана Золотоустого засудили на вигнання, знову не знісши його привселюдних докорів та викриття, 404 року. Його шлях проліг через Витинію до м. Кукуз у Вірменії. Тут протягом певного часу константинопольський святитель жив доволі вільно, маючи можливість спілкуватися з вірними та служити їм. У зв’язку з набігами ісаврян був змушений переховуватися в Арабиській фортеці у Таврських горах (сучасна Туреччина). Далі детальніше
407 року за наказом імператора Йоана Золотоустого етапують до м. Питиунту в Колхіді. Святитель під час цього зазнає знущань, а підірване здоров’я ще більше погіршується надмірними фізичними навантаженнями під час переходу. Доводиться зупинитися в понтійському місті Комани, де після молитви в церкві св. мученика Василиска Йоан Золотоустий помирає, виголосивши перед тим своє славнозвісне: «Слава Богові за все!»
У літургійному календарі Церков візантійської традиції крім днів власне пам’яті святого (часто це – день переходу до вічності), є дні перенесення мощей. Як, наприклад, 27 січня присвячене перенесенню мощей святого Йоана Золотоустого (тоді як день його пам’яті – 13 листопада).
Почалося все 398 р., коли Йоана Золотоустого обрали архиєпископом Константинополя. Він одразу зайняв непримиренну позицію проти всякої соціальної несправедливості та зловживань у Церкві. Діставалося тут і єпископам, і найвищій державній владі – імператору Аркадію та його дружині Євдоксії. Напружені стосунки у Йоана склалися і з Олександрійською Церквою. Тут, крім претензій на константинопольський престол, додалися і розбіжності у підходах Олександрійської та Антіохійської богословських шкіл (Йоан був представником останньої).
Тож Патріарх Олександрійський Теофіл радо пішов на співпрацю з імператорським двором і 402 р. в Халкедоні скликав псевдособор, який вперше засудив Йоана Золотоустого на вигнання. Однак на той час єпископ уже здобув значний авторитет в Константинополі. Вірні бунтувалися проти вигнання свого єрарха, перешкоджали його затриманню і етапуванню, блокували імператорський палац. Землетрус, який стався під цю пору, трактували як Божу кару за несправедливе рішення. Довелося повернути Йоана Золотоустого з Витинії. А прихильні до нього єпископи засудили халкедонське зборище.
Вдруге Йоана Золотоустого засудили на вигнання, знову не знісши його привселюдних докорів та викриття, 404 року. Його шлях проліг через Витинію до м. Кукуз у Вірменії. Тут протягом певного часу константинопольський святитель жив доволі вільно, маючи можливість спілкуватися з вірними та служити їм. У зв’язку з набігами ісаврян був змушений переховуватися в Арабиській фортеці у Таврських горах (сучасна Туреччина). Далі детальніше
407 року за наказом імператора Йоана Золотоустого етапують до м. Питиунту в Колхіді. Святитель під час цього зазнає знущань, а підірване здоров’я ще більше погіршується надмірними фізичними навантаженнями під час переходу. Доводиться зупинитися в понтійському місті Комани, де після молитви в церкві св. мученика Василиска Йоан Золотоустий помирає, виголосивши перед тим своє славнозвісне: «Слава Богові за все!»
15.01.202517:13
16 січня християни візантійського обряду відзначають свято Поклоніння чесним оковам апостола Петра, а один із римських храмів зберігає цю реліквію.
Все почалося з ув’язнення апостола у Єрусалимі, про що розповідає нам книга Діяння (12). «Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю. Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: “Вставай чимскорше!” І ланцюги впали з рук у нього» (Ді. 12, 6-7). Петро в чудесний спосіб вийшов із в’язниці.
Згідно з Переданням, ланцюги Петра (по-іншому окови, кайдани, вериги) зберіг начальник в’язниці. Їх передавали від покоління до покоління, поки вони не опинилися в єрусалимському храмі Воскресіння Господнього, де зберігалися до 439 року. Звідти окови переходять до Константинополя як подарунок Єрусалимського Патріарха Ювеналія імператриці Євдокії. Її донька Євдоксія один з ланцюгів передала Папі. Так частина реліквії потрапила до Риму. Її поклали в базиліці Сан-П’єтро-ін-Вінколі (дослівно «Святий Петро в оковах»), збудованій коштом Євдоксії.
Інша частина вже була в Римі, оскільки останнє ув’язнення апостол Петро відбував саме там, у Мамертиньскій тюрмі. Кайдани звідти Папа Сикст ІІІ поклав разом з єрусалимськими. Зараз вони становлять одну цілісність і виставлені для почитання вірними біля центрального вівтаря Сан-П’єтро-ін-Вінколі. Легенда пояснює це в надприродний спосіб, хоч можливо, що їх з’єднав коваль. Існують свідчення про чудесні зцілення від недуг за посередництвом реліквії.
Встановлюючи окреме свято на честь чудесного звільнення Петра, Східна Церква не стільки зосереджується на самій реліквії та зціленнях за її посередництвом, скільки на особі верховного апостола. Це можна простежити у богослужіннях 16 січня.
Все почалося з ув’язнення апостола у Єрусалимі, про що розповідає нам книга Діяння (12). «Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю. Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: “Вставай чимскорше!” І ланцюги впали з рук у нього» (Ді. 12, 6-7). Петро в чудесний спосіб вийшов із в’язниці.
Згідно з Переданням, ланцюги Петра (по-іншому окови, кайдани, вериги) зберіг начальник в’язниці. Їх передавали від покоління до покоління, поки вони не опинилися в єрусалимському храмі Воскресіння Господнього, де зберігалися до 439 року. Звідти окови переходять до Константинополя як подарунок Єрусалимського Патріарха Ювеналія імператриці Євдокії. Її донька Євдоксія один з ланцюгів передала Папі. Так частина реліквії потрапила до Риму. Її поклали в базиліці Сан-П’єтро-ін-Вінколі (дослівно «Святий Петро в оковах»), збудованій коштом Євдоксії.
Інша частина вже була в Римі, оскільки останнє ув’язнення апостол Петро відбував саме там, у Мамертиньскій тюрмі. Кайдани звідти Папа Сикст ІІІ поклав разом з єрусалимськими. Зараз вони становлять одну цілісність і виставлені для почитання вірними біля центрального вівтаря Сан-П’єтро-ін-Вінколі. Легенда пояснює це в надприродний спосіб, хоч можливо, що їх з’єднав коваль. Існують свідчення про чудесні зцілення від недуг за посередництвом реліквії.
Встановлюючи окреме свято на честь чудесного звільнення Петра, Східна Церква не стільки зосереджується на самій реліквії та зціленнях за її посередництвом, скільки на особі верховного апостола. Це можна простежити у богослужіннях 16 січня.
05.08.202416:02
Свято Преображення Господа нашого Ісуса Христа святкуємо 6 серпня.
В центрі Свята Преображення – добра новина про відновлення людини як Божого Храму. Відбувається це через наслідування Ісуса, котрий понад усіх людей має у собі Боже Життя.
Свідчення про подію Преображення Церква черпає головно з трьох Євангелій: Марка, Матея і Луки. В події Преображення Ісус бере з собою на Гору трьох учнів, котрі перед тим найбільш протистояли звістці про те, що Месія йде до Єрусалиму, щоб постраждати та померти. На горі Ісус сповнюється світла, а поруч з ним з'являються два провідники Ізраїлю – Мойсей та Ілля. Бачачи це, Петро пропонує побудувати три намети: Ісусу, Мойсею та Іллі, після чого гору отіняє хмара і чутно голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте. (Мт.17:4)».
Детальніше читайте: Преображення: свято доброї новини про відновлення людини як Божого Храму
В центрі Свята Преображення – добра новина про відновлення людини як Божого Храму. Відбувається це через наслідування Ісуса, котрий понад усіх людей має у собі Боже Життя.
Свідчення про подію Преображення Церква черпає головно з трьох Євангелій: Марка, Матея і Луки. В події Преображення Ісус бере з собою на Гору трьох учнів, котрі перед тим найбільш протистояли звістці про те, що Месія йде до Єрусалиму, щоб постраждати та померти. На горі Ісус сповнюється світла, а поруч з ним з'являються два провідники Ізраїлю – Мойсей та Ілля. Бачачи це, Петро пропонує побудувати три намети: Ісусу, Мойсею та Іллі, після чого гору отіняє хмара і чутно голос: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте. (Мт.17:4)».
Детальніше читайте: Преображення: свято доброї новини про відновлення людини як Божого Храму
Көрсөтүлдү 1 - 12 ичинде 12
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.