RRR (Rise, Roar, Review)
Канал про індіське кіно. Огляди, критика, трейлери, спойлери.
TGlist рейтинг
0
0
ТипАчык
Текшерүү
ТекшерилбегенИшенимдүүлүк
ИшенимсизОрду
ТилиБашка
Канал түзүлгөн датаТрав 02, 2023
TGlistке кошулган дата
Жовт 29, 2024Тиркелген топ
"RRR (Rise, Roar, Review)" тобундагы акыркы жазуулар
12.05.202505:51
Проте, приміряння на себе образів революційних прадідів щось зрушує в юних студентах. І коли корупція вбиває жениха Соні, вони з подивом відчувають, що не можуть стояти осторонь і слухати, як міністр оборони винуватить в усьому загиблого пілота, а не корумпованих чинуш, які закупали МіГи.
(Мораль сєй басні такова: не купуйте зброю в Rусні.)
Зрозуміло, як сюжет розвиватиметься далі: хлопці, надихнувшись образами революціонерів, підуть шляхом політичного терору. Чандрасекар Азад, Бхагат Сінгх, Шиварам Раджгуру, Асфакулла Хан і Рам Прасад Бісміл не були гандістами-непротивленцями. Вони почали з того, що пограбували англійський ешелон, щоб купити зброю, вбили поліцейських офіцерів — англійця і індійця — і закидали бомбами потяг віце-короля Індії. Відповідно, сучасні юні герої вирішили помститися за смерть друга міністрові оборони радикальним чином.
Так, спершу вони спробували мирний протест. Але той протест був швидко розігнаний поліцейськими і платними “патріотами”, вчорашніми товаришами Лакшмана.
Уряд теж вивчив уроки боротьби за незалежність. Вивчив, що не можна давати юним екстремістам трибуну у вигляді лави підсудних. І коли вони захопили радіостанцію, щоб викрити схематози Міноборони, спецназ отримав наказ живими нікого не брати.
Я заздалегідь попереджаю, що хепі-енда не буде, і що це дуже, дуже сумний фільм. Якщо боїтеся тригерів, то не дивіться.
Жовтий, а точніше, шафрановий колір, про який йдеться у назві — це національний колір Індії з часів повстання Маратхів проти влади Моголів. Шафранова смуга на індійському прапорі має нагадувати про індійську незалежність. А ще жовтий в Індії — колір весни і молодості.
В останніх кадрах фільму герої біжуть через жовте поле квітучого ріпака. Такого самого, як у нас навесні, коли земля і небо виглядають як український прапор.
(Мораль сєй басні такова: не купуйте зброю в Rусні.)
Зрозуміло, як сюжет розвиватиметься далі: хлопці, надихнувшись образами революціонерів, підуть шляхом політичного терору. Чандрасекар Азад, Бхагат Сінгх, Шиварам Раджгуру, Асфакулла Хан і Рам Прасад Бісміл не були гандістами-непротивленцями. Вони почали з того, що пограбували англійський ешелон, щоб купити зброю, вбили поліцейських офіцерів — англійця і індійця — і закидали бомбами потяг віце-короля Індії. Відповідно, сучасні юні герої вирішили помститися за смерть друга міністрові оборони радикальним чином.
Так, спершу вони спробували мирний протест. Але той протест був швидко розігнаний поліцейськими і платними “патріотами”, вчорашніми товаришами Лакшмана.
Уряд теж вивчив уроки боротьби за незалежність. Вивчив, що не можна давати юним екстремістам трибуну у вигляді лави підсудних. І коли вони захопили радіостанцію, щоб викрити схематози Міноборони, спецназ отримав наказ живими нікого не брати.
Я заздалегідь попереджаю, що хепі-енда не буде, і що це дуже, дуже сумний фільм. Якщо боїтеся тригерів, то не дивіться.
Жовтий, а точніше, шафрановий колір, про який йдеться у назві — це національний колір Індії з часів повстання Маратхів проти влади Моголів. Шафранова смуга на індійському прапорі має нагадувати про індійську незалежність. А ще жовтий в Індії — колір весни і молодості.
В останніх кадрах фільму герої біжуть через жовте поле квітучого ріпака. Такого самого, як у нас навесні, коли земля і небо виглядають як український прапор.
12.05.202505:50
Намалюй це жовтим
(Rang De Basanti, 2006)
“Я бил нє прав. Беру свої слова обратно. Я бил нє прав” (с) п’єса “Стол”.
“Намалюй це жовтим” виявився очумітельним фільмом. Дуже сумним, але очумітельним. Він мене вразив у самісіньке серденько, він відгукнувся в кожній струні душі, і саме тому, що я українка.
Але давайте своїм порядком.
Якщо перетерпіти цей крінжовий момент, де юний Бхагат Сінгх читає Леніна, то далі виявляється, що онука британського офіцера, який вішав Сінгха, читаючи щоденники дідуся, закохалася заочно в його жертв настільки, що захотіла зняти про них фільм і навіть вивчила гінді. Їй не давали фінансування на зйомку її кіна, але вона якось нашкрябала грошенят і полетіла в Індію власним почином. Навіть вивчила гінді задля такого випадку.
Так, це теж виглядає трохи крінжово. Я миттю уявила собі хорошу русску дівчинку, яка прочитала щоденник свого діда-енкаведешника, як він проникся бійцями УПА, яких катував і розстрілював, і сама прониклася аж до того, що приїхала в Україну знімати про повстанців кіно. Але все ж таки історична дистанція для англійки Сью складала майже сто строків, тому йой, най буде.
Після довгих невдалих спроб вона знайшла своїх героїв на якійсь п’яній вечірці. Далджит, Каран, Сухі, Аслам, подруга Соня, і навіть Лакшман, який прийшов розганяти п’яну вечірку зі своїми друзями — гіндуськими націоналістами — всі нагадали їй революціонерів 20-х років. І після невеличкого тиску вони погодились таки зніматися в її фільмі.
Але самі себе вони аж ніяк не відчували патріотами. “Ця країна нічого мені не дала”, “Тут все куплено”, “У нас немає перспектив” — знайомо? І начебто хлопці праві: батько Карана, чиновник в Міноборони, заробляє свої статки на відкатах, які бере за закупівлю Rуснявих МіГів, які вже відлітали свій ресурс. На ці гроші він хоче забезпечити Каранові безпроблемне майбутнє за кордоном. Адже в Індії нема перспектив — зокрема завдяки таким, як він. А партійний начальник Лакшмана тицяє йому товсту котлету грошенят за організацію масових акцій, і не хоче слухати, що Лакшман бореться з тлєтворним вліянієм Заходу для душі, а не за бабло. Для душі? Камон! Душі теж потрібно бабло!
Знайомо, правда? Ой, як знайомо!
Ось чому мені так цей фільм відгукнувся. Бо я все це багато разів чула від різних людей, і часто непоганих людей, про Україну. Тут нема перспектив. Ця країна нічого не може дати своїй молоді. Все продано.
Молоді революціонери 1920-х років мали перед собою мрію про незалежну Індію.
Молоді люди 2010-х років розчаровані у незалежній Індії. Політики й чиновники використали незалежність, щоб самим розпродавати країну, яку раніше розпродавали британці. Виміняли шило на мило.
(Rang De Basanti, 2006)
“Я бил нє прав. Беру свої слова обратно. Я бил нє прав” (с) п’єса “Стол”.
“Намалюй це жовтим” виявився очумітельним фільмом. Дуже сумним, але очумітельним. Він мене вразив у самісіньке серденько, він відгукнувся в кожній струні душі, і саме тому, що я українка.
Але давайте своїм порядком.
Якщо перетерпіти цей крінжовий момент, де юний Бхагат Сінгх читає Леніна, то далі виявляється, що онука британського офіцера, який вішав Сінгха, читаючи щоденники дідуся, закохалася заочно в його жертв настільки, що захотіла зняти про них фільм і навіть вивчила гінді. Їй не давали фінансування на зйомку її кіна, але вона якось нашкрябала грошенят і полетіла в Індію власним почином. Навіть вивчила гінді задля такого випадку.
Так, це теж виглядає трохи крінжово. Я миттю уявила собі хорошу русску дівчинку, яка прочитала щоденник свого діда-енкаведешника, як він проникся бійцями УПА, яких катував і розстрілював, і сама прониклася аж до того, що приїхала в Україну знімати про повстанців кіно. Але все ж таки історична дистанція для англійки Сью складала майже сто строків, тому йой, най буде.
Після довгих невдалих спроб вона знайшла своїх героїв на якійсь п’яній вечірці. Далджит, Каран, Сухі, Аслам, подруга Соня, і навіть Лакшман, який прийшов розганяти п’яну вечірку зі своїми друзями — гіндуськими націоналістами — всі нагадали їй революціонерів 20-х років. І після невеличкого тиску вони погодились таки зніматися в її фільмі.
Але самі себе вони аж ніяк не відчували патріотами. “Ця країна нічого мені не дала”, “Тут все куплено”, “У нас немає перспектив” — знайомо? І начебто хлопці праві: батько Карана, чиновник в Міноборони, заробляє свої статки на відкатах, які бере за закупівлю Rуснявих МіГів, які вже відлітали свій ресурс. На ці гроші він хоче забезпечити Каранові безпроблемне майбутнє за кордоном. Адже в Індії нема перспектив — зокрема завдяки таким, як він. А партійний начальник Лакшмана тицяє йому товсту котлету грошенят за організацію масових акцій, і не хоче слухати, що Лакшман бореться з тлєтворним вліянієм Заходу для душі, а не за бабло. Для душі? Камон! Душі теж потрібно бабло!
Знайомо, правда? Ой, як знайомо!
Ось чому мені так цей фільм відгукнувся. Бо я все це багато разів чула від різних людей, і часто непоганих людей, про Україну. Тут нема перспектив. Ця країна нічого не може дати своїй молоді. Все продано.
Молоді революціонери 1920-х років мали перед собою мрію про незалежну Індію.
Молоді люди 2010-х років розчаровані у незалежній Індії. Політики й чиновники використали незалежність, щоб самим розпродавати країну, яку раніше розпродавали британці. Виміняли шило на мило.
10.05.202503:44
У фільмі Rang de Basanti, на який я все ж таки сподіваюся написати відгук, головний конфлікт побудований на тому, що Індія закупає в русні МіГи, а вони хуйові і часто падають під час навчальних польотів.
Що цікаво, міністерство оборони Індії не заперечувало цей факт. Близько ста літаків вони втратили через технічні несправності МіГів.
Що цікаво, міністерство оборони Індії не заперечувало цей факт. Близько ста літаків вони втратили через технічні несправності МіГів.
07.05.202501:54
07.05.202501:54
Програла
30.04.202519:11
Fun fact: незважаючи на те, що Індія займає значно більше проросійську позицію, ніж Пакистан, я все одно не можу вболівати за Пакістан у цьому конфлікті.
28.04.202506:15
Окей, фільм про індійських ліварюціонерів виявився хорошим. Чекайте на відгук.
26.04.202519:24
Поранення, лежу в лікарні.
Очікування: подивлюся пару хороших кін, порадую людей відгуками.
Реальність:
- Ну ти там як, жива? Добре, напиши нам пояснення по восьми пройобаним дронам!
Очікування: подивлюся пару хороших кін, порадую людей відгуками.
Реальність:
- Ну ти там як, жива? Добре, напиши нам пояснення по восьми пройобаним дронам!
23.04.202514:11
Бляха, прокляття Венса чомусь перейшло на простих індійців.
22.04.202518:25
Найсмішніший коментар про "Баагубалі" з Ютуба: "Це кіно про пацана, який хотів потрахатися, а скінчив тим, що завоював царство".
22.04.202516:50
Починаю дивитися кіно про маладова красівого індійського революціонера. Він читає книжку. Зараз англійські колонізатори його повісять. Його дуже шкода.
Колонізатори приходять вішати. Він закриває книжку. Це томік Леніна.
Оце так поворот. Хлопці, візьміть мотузочку понадійніше, щоб не зірвався!
(Якщо що, це фільм Rang de Basanti, і я не знаю, чи буду далі його дивитися).
Колонізатори приходять вішати. Він закриває книжку. Це томік Леніна.
Оце так поворот. Хлопці, візьміть мотузочку понадійніше, щоб не зірвався!
(Якщо що, це фільм Rang de Basanti, і я не знаю, чи буду далі його дивитися).
18.04.202508:34
Проте всі ці сумнівні моменти з біографії Чатрапаті-молодшого фільм залишив за кадром. Сюжет починається з того, як Аурангзеб дізнається про смерть Шиваджі Чатрапаті, і навіть трохи горює за тим, що втратив такого ворога — мовляв, більше таких не роблять. Аж тут наше Левенятко копняком з наскоку виносить замок Бурханпур, де моголи тримали джизью — податок з немусульман, якого вони назбирали добряче. І тут Аурангзеб знову пошкодував про смерть поміркованого Шіваджі Чатрапаті, бо в Левеняти з Деккана гальма не були перебдачені конструкцією.
Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.
Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.
18.04.202508:33
Левеня
(Chhaava, 2025)
Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах.
По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно.
По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, віиявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів.
По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру.
Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”.
Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі.
Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.
(Chhaava, 2025)
Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах.
По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно.
По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, віиявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів.
По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру.
Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”.
Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі.
Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.
17.04.202516:16
У мене, як то кажуть, двоїсті відчуття щодо "Чхаави". Напишу у відгуку докладно.
15.04.202507:36
А на Нетфліксі виклали "Чааву"!
Все, я знаю, що дивитимусь на нічному чергуванні.
Все, я знаю, що дивитимусь на нічному чергуванні.
Рекорддор
29.04.202523:59
155Катталгандар19.04.202523:59
50Цитация индекси10.05.202504:26
521 посттун көрүүлөрү09.04.202514:32
431 жарнама посттун көрүүлөрү19.03.202502:01
127.27%ER11.04.202507:38
34.90%ERRӨнүгүү
Катталуучулар
Citation индекси
Бир посттун көрүүсү
Жарнамалык посттун көрүүсү
ER
ERR
07.05.202501:54
18.04.202508:34
Проте всі ці сумнівні моменти з біографії Чатрапаті-молодшого фільм залишив за кадром. Сюжет починається з того, як Аурангзеб дізнається про смерть Шиваджі Чатрапаті, і навіть трохи горює за тим, що втратив такого ворога — мовляв, більше таких не роблять. Аж тут наше Левенятко копняком з наскоку виносить замок Бурханпур, де моголи тримали джизью — податок з немусульман, якого вони назбирали добряче. І тут Аурангзеб знову пошкодував про смерть поміркованого Шіваджі Чатрапаті, бо в Левеняти з Деккана гальма не були перебдачені конструкцією.
Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.
Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.
18.04.202508:33
Левеня
(Chhaava, 2025)
Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах.
По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно.
По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, віиявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів.
По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру.
Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”.
Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі.
Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.
(Chhaava, 2025)
Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах.
По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно.
По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, віиявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів.
По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру.
Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”.
Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі.
Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.