Москва та Польща, яка теж зрадила московським злочином, не досягнули цілі. Смерть Євгена Коновальця не роз'єднала ні націоналістів, ні народу, а навпаки об'єднала ще могутніше усіх борців довкола нового Вождя, призначеного Євгеном Коновальцем, шефа його штабу, та найближчого співробітника з днів Хвали 1918 рр. і опісля, Полковника Андрія Мельника. Хто такий Андрій Мельник – не треба згадувати. Українська Армія, з якої виросли УВО-ОУН, самі про це говорять. Підпільна боротьба в УЗ, львівські Бригідки, зрошені кров'ю Краєвого Команданта УВО – Андрія Мельника, ні, пекло тюрем, тортури, ні радощі революційної боротьби в краю – не є чужі Андрієві Мельникові – Підпільникові, Провідникові, Революціонерові!
15. грудня 1918 р. на Софійській Площі у Києві прошуміли українські державні прапори. Директорія Української Народньої Республіки, оці нюючи високо заслуги полк. Євгена Коновальця і полк. Андрія Мельника, іменує їх Отаманами Військ УНР. 16. січня 1919 р., коли на Державній Раді в Києві обговорювано справу створення сильної влади, яка б могла опанувати хаос, то на носіїв цієї влади пропоновано тріумвірат - Симон Петлюра, Євген Коновалець. Андрій Мельник. Це свідчить про ті високі впливи й популярність, якими вже тоді користувався полк. Андрій Мельник. В січні того року він стає Начальником Штабу Армії УНР і на цьому пості перебуває до липня.
Москва та Польща, яка теж зрадила московським злочином, не досягнули цілі. Смерть Євгена Коновальця не роз'єднала ні націоналістів, ні народу, а навпаки об'єднала ще могутніше усіх борців довкола нового Вождя, призначеного Євгеном Коновальцем, шефа його штабу, та найближчого співробітника з днів Хвали 1918 рр. і опісля, Полковника Андрія Мельника. Хто такий Андрій Мельник – не треба згадувати. Українська Армія, з якої виросли УВО-ОУН, самі про це говорять. Підпільна боротьба в УЗ, львівські Бригідки, зрошені кров'ю Краєвого Команданта УВО – Андрія Мельника, ні, пекло тюрем, тортури, ні радощі революційної боротьби в краю – не є чужі Андрієві Мельникові – Підпільникові, Провідникові, Революціонерові!
15. грудня 1918 р. на Софійській Площі у Києві прошуміли українські державні прапори. Директорія Української Народньої Республіки, оці нюючи високо заслуги полк. Євгена Коновальця і полк. Андрія Мельника, іменує їх Отаманами Військ УНР. 16. січня 1919 р., коли на Державній Раді в Києві обговорювано справу створення сильної влади, яка б могла опанувати хаос, то на носіїв цієї влади пропоновано тріумвірат - Симон Петлюра, Євген Коновалець. Андрій Мельник. Це свідчить про ті високі впливи й популярність, якими вже тоді користувався полк. Андрій Мельник. В січні того року він стає Начальником Штабу Армії УНР і на цьому пості перебуває до липня.
В кімнату ввійшли два представники гестапо, заявляючи, що вони мають наказ перепровадити обшук та їх обох арештувати. Ці «гестапівці» були українцями. Почали дуже поверховно й байдуже переглядати книжки. Жартували до свояка, що це Вам німецька заплата, а довідавшись, хто я є, нарешті, заявили, що обидва «арештовані» можуть утікати, коли це вважають за потрібне. Вони скажуть своїй владі, що обидвох не застали вдома.
До сьогодні я не знаю докладно, що було причиною тих арештів. Казали, що «бандерівці» перейшли до протинімецької партизанки, і це їх виарештовують. Обидва ж «гестапівці» були «мельниківцями».
Вовремя нашего пребывания в Париже Коновалец пригласил меня посетить вместе с ним могилу Петлюры, после разгрома частями Красной Армии бежавшего в столицу Франции, где в 1926 году он и был убит. Коновалец боготворил этого человека, называя его "нашим знаменем и самым любимым вождем". Он говорил, что память о Петлюре должна быть сохранена. Мне было приятно, что Коновалец берет меня с собой, но одна мысль не давала покоя: на могилу во время посещения положено класть цветы.
Але, щоб не втратити «приємности», Журба знов за-атакував німців, що збирали свої трупи і готувалися до від'їзду. Німці, почувши свіжу силу, вирішили тікати. На місце награбованого в селі добра (одежа, свині, гуси, кури) повкидали на машини свої жертви.
На Бущі наш відділ під командою Макуха не дав калмикам спалити цілого села. В бою німецькі посіпаки за-лишили двох своїх убитих. Під Стіжком, у висліді бою, у нас були лише три легко ранені. Німці мали 90 вбитих і ранених. Згідно з даними нашої розвідки, вбиті були похо-вані в спільній могилі на польовому цвинтарі в Білокриниці вночі, щоб приховати перед населенням ганебну поразку й кількість жертв.
День дев'ятий травня був днем нашої пе-ремоги. За село Стіжок німці дорого заплатили власною кров'ю. А ми переконались, що засідка й несподіваний удар рівноважать наші недостачі.
Самий монархізм для українських історичних умов завжди був чужий і неорганічний; в нашій же сучасности й будучности він просто стає абсурдом. Монархічні теорії наших гетьманців лишилися наскрізь штучним компільованням чужих, західно-европейських роялістичних ідей, густо при-правлених сосом московсько-польських «консервативних» анахронізмів. Це перетворило гетьманську течію в звичай-ну соціяльну реакцію, що - всуперед льогіці та інтересам Української Нації і в згоді з московсько-польськими реак-ційними елементами змагає до реставрації капіталістично-поміщицького ладу на базі федеративного «Союзу -
Трьох Русей».
30 листопада Український леґіон у с. Пискавиця біля Бані Луки (зараз — Боснія та Герцеговина) присягнув на вірність Україні. Загальна його чисельність в найкращі часи становила до 1,5 тис. бійців.
З весни 1942 року леґіоном командував Дмитро Луценко, колишній сотник Дієвої армії УНР, котрого хорватське командування нагородили двома медалями за відвагу. Та навесні 1943-го Луценко гине у бою й леґіон очолює підполковник Володимир Паньків.
Добровольці проявили хоробрість і високий бойовий дух у боях із комуністичними партизанами. За хоробрість у боях Анте Павелич нагородив багатьох леґіонерів Малою срібною медаллю і Бронзовою медаллю.
"Смерть москалям, і жидам і другим ворогам України"
"Хай живе Гітлер"
"Хай живе німецька армія"
У січні 1929 року в столиці Австрії, Відні, відбувся Перший Конгрес Українських Націоналістів. На ньому представники різних націоналістичних груп (УВО, Союз української націоналістичної молоді, Легії українських націоналістів тощо) об'єдналися в одну організацію — ОУН.
Основною метою організації було здобуття незалежної української держави шляхом революційної боротьби. ОУН використовувала як політичні, так і силові методи, включаючи саботаж і замахи на польських, радянських та румунських урядовців.
Після відмови у зустрічі колишнім співв’язнем по Березі Картузькій Бульба-Боровець звертається за допомогою до мельниківців. Як зазначає Ярослав Гайвас, в розмові у приміщенні ОУН(М) брали участь М.Сціборський, О.Сеник та І.Рогач. У результаті до «Поліської Січі» вислано двох молодих старшин Зенона Домазара і Ярослава Черепка». А за даними Т.Справорський до бульбівського штабу тоді було вирішено вислати п’ять старшин із військового керівництва ОУН. Ними були З.Домазар-Діброва, І. Чубчик-Кедюлич (Я.Гайвас заперечує від’їзд його до «Поліської Січі» –І.О.), Кун, Колій та Пот. У Рівному 5 серпня 1941 року Т.Бульба-Боровець укладає угоду з полковником Іваном Трейком про участь українських монархістів в рядах «Поліської Січі».
У 1943 році СБ на Володимирщині ходили по хатах, і кликали іти з ними до роботи, а там вони скажуть до чого хто надається. Коли ж та людина, до якої вони зайшли, відмовляється, що то ще не час, або що їхня робота не корисна, чи ще там що, тоді СБ авторитетно витягає шомпола і починає бити ту людину до смерти, кажучи їй: „То ти проти України? Нам усім треба будувати разом, так, як ми тобі скажемо." Таких випадків були сотки, люди, що відмовилися від роботи, тяжко потерпіли від бандерівського СБ.
В липні місяці на Крем'янеччині вони підступно роззброїли партизанський відділ під політичним проводом полк. А. Мельника, а в серпні несподівано напали на штаб УПА Бульби Боровця і в нелюдський спосіб замордували його дружину та інших старшин цього штабу.
