Анатолий Шарий
Україна Сейчас | УС: новини, політика, війна
Всевидящее ОКО: Україна | Новини
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лёха в Short’ах Long’ует
Лачен пише
Инсайдер UA | Україна | Новини
Анатолий Шарий
Україна Сейчас | УС: новини, політика, війна
Всевидящее ОКО: Україна | Новини
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лёха в Short’ах Long’ует
Лачен пише
Инсайдер UA | Україна | Новини
Анатолий Шарий
Україна Сейчас | УС: новини, політика, війна
Всевидящее ОКО: Україна | Новини
Грань
Канал літературного роз'єднання «Грань»
◾️публікуємо [не лише] молодих поетів і поеток
◾️організовуємо події
Зворотній зв'язок: @real_ro, @simbiosisboom, @annazotowaa
Більше: https://linktr.ee/litfringe
◾️публікуємо [не лише] молодих поетів і поеток
◾️організовуємо події
Зворотній зв'язок: @real_ro, @simbiosisboom, @annazotowaa
Більше: https://linktr.ee/litfringe
TGlist рейтинг
0
0
ТипАчык
Текшерүү
ТекшерилбегенИшенимдүүлүк
ИшенимсизОрду
ТилиБашка
Канал түзүлгөн датаЛют 01, 2021
TGlistке кошулган дата
Серп 11, 2024Тиркелген топ
Грань коментарів
4
12.02.202508:26
Любовна пісня
Я лежу тут і думаю про тебе:
цілий світ
заплямований любов’ю!
Жовте, жовте, жовте –
воно в'їдається в листя,
змішується з шафраном,
рогате віття
хилиться важко
під гладким пурпуровим небом!
Тут цілковита тьма,
лише густо-медова пляма
перетікає з листка на листок
з гілки на гілку,
псуючи кольори
цілого світу –
ти далеко, далеко,
за винно-червоною лямівкою обрію!
Вільям Карлос Вільямс (Америка)
Переклад Остап Сливинський
#грань_переклади
Я лежу тут і думаю про тебе:
цілий світ
заплямований любов’ю!
Жовте, жовте, жовте –
воно в'їдається в листя,
змішується з шафраном,
рогате віття
хилиться важко
під гладким пурпуровим небом!
Тут цілковита тьма,
лише густо-медова пляма
перетікає з листка на листок
з гілки на гілку,
псуючи кольори
цілого світу –
ти далеко, далеко,
за винно-червоною лямівкою обрію!
Вільям Карлос Вільямс (Америка)
Переклад Остап Сливинський
#грань_переклади
15.02.202510:00
з якого сну ти вилупилася
того дня коли вперше сіла на вишню
чи оплакала шкаралупу
чи поховала кісточку разом з нею
чи проковтнула
чи знайшла потрібне дерево в бабиному саду
аби під ним закопати
чи була поряд коли його рубали
чи гострила сокиру об власні ребра
яким сном ти обростаєш наново
прийнявши на себе кожен леза удар
поки на найвищій гілці
видзьобує шпак печінки
перестиглим вишням
Ірина Божко
#грань_поезії
того дня коли вперше сіла на вишню
чи оплакала шкаралупу
чи поховала кісточку разом з нею
чи проковтнула
чи знайшла потрібне дерево в бабиному саду
аби під ним закопати
чи була поряд коли його рубали
чи гострила сокиру об власні ребра
яким сном ти обростаєш наново
прийнявши на себе кожен леза удар
поки на найвищій гілці
видзьобує шпак печінки
перестиглим вишням
Ірина Божко
#грань_поезії
16.02.202510:00
ці вірші ніхто не читататиме
щойно минуть роки війни
жодне покоління історії не бачили того
що пережили ми
(нас зрозуміли б лише покоління, яких посилали в газові камери,
нас зрозуміли б заморені голодом прабаби й прадіди)
крім них навряд хтось збагне,як довго
ця смертоносність їла наші землі,
тіла та серця
а проте
коли зацементуються втрати
як прийде прийняття, відпускання
і нарешті по них
венозне
самовпевнене забуття –
прийдуть нащадки
(молитимуть, щоб хоч вони були вільними від
російського терору) –
наші вірші визнають надто темними
і нудними через їхній біль,
через їхню неосяжну травму
через надто гучну відвертість
через фрактальну темряву
нудну для сторонніх очей тих
хто не був свідком
не мав втрат
не жив післяжиттям
коли настане ця мить забуття
(мене вже точно не буде)
яка ж я була б щаслива!
що десь у спалахах всесвіту ще
будуть такі часи
будьте щасливі за мене
і за нас усіх
не забудьте коротку притчу,
розказану сотнею наших книг
писаних у окопах і позаду них
Ярина Чорногуз
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
щойно минуть роки війни
жодне покоління історії не бачили того
що пережили ми
(нас зрозуміли б лише покоління, яких посилали в газові камери,
нас зрозуміли б заморені голодом прабаби й прадіди)
крім них навряд хтось збагне,як довго
ця смертоносність їла наші землі,
тіла та серця
а проте
коли зацементуються втрати
як прийде прийняття, відпускання
і нарешті по них
венозне
самовпевнене забуття –
прийдуть нащадки
(молитимуть, щоб хоч вони були вільними від
російського терору) –
наші вірші визнають надто темними
і нудними через їхній біль,
через їхню неосяжну травму
через надто гучну відвертість
через фрактальну темряву
нудну для сторонніх очей тих
хто не був свідком
не мав втрат
не жив післяжиттям
коли настане ця мить забуття
(мене вже точно не буде)
яка ж я була б щаслива!
що десь у спалахах всесвіту ще
будуть такі часи
будьте щасливі за мене
і за нас усіх
не забудьте коротку притчу,
розказану сотнею наших книг
писаних у окопах і позаду них
Ярина Чорногуз
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
19.02.202508:26
травень: варроз
я приховував
хворобу бджіл
я не міг інакше
це ж на їхньому прикладі
я повинен був тебе навчати життя
а не смерті
Малґожата Лебда (Польща)
Переклад Юрій Завадський
#грань_переклади
я приховував
хворобу бджіл
я не міг інакше
це ж на їхньому прикладі
я повинен був тебе навчати життя
а не смерті
Малґожата Лебда (Польща)
Переклад Юрій Завадський
#грань_переклади
11.02.202510:00
ця війна траншеями
на лініях наших доль
холодом долонь
на могильних плитах
криком пташиним
серед руїн
вітрами з різних сторін
словами серед уцілілих стін
ця війна маками
і молитвами
шрамами напрямків
на червоних від крові мапах
відчуваєш її запах?
відчуваєш її на смак?
ця війна повзе слідами
йде слідом за бійцями
мостами та містами
лягає травою
звучить звуками мови людської
ця війна холоне як вода
в калюжі дороги ґрунтової
там над шахтами прокидається світанок
повзе хмарами так ніби наостанок
Валерій Пузік
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
на лініях наших доль
холодом долонь
на могильних плитах
криком пташиним
серед руїн
вітрами з різних сторін
словами серед уцілілих стін
ця війна маками
і молитвами
шрамами напрямків
на червоних від крові мапах
відчуваєш її запах?
відчуваєш її на смак?
ця війна повзе слідами
йде слідом за бійцями
мостами та містами
лягає травою
звучить звуками мови людської
ця війна холоне як вода
в калюжі дороги ґрунтової
там над шахтами прокидається світанок
повзе хмарами так ніби наостанок
Валерій Пузік
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
14.02.202505:32
Буває минуле насниться -
Шибку прошиє голка срібного місяця
Лусне бульбашка сну
І вже зустрічає ранок
птаха твоя червона у грудях
тріпоче крилами
Приходять усі, з ким давно попрощались,
усі, із ким так і не встигли.
Проводжаєш спогади разом із останнім триванням ночі
Згадуєш імена і розумієш -
це ще не всі
Тримаєш у руках маленьку криничку -
вранішню каву
І загадуєш собі сьогодні -
хай це буде єдина чорнота
хай це буде єдина темрява
цього нового
молодого
дня
Олена Герасимʼюк
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
Шибку прошиє голка срібного місяця
Лусне бульбашка сну
І вже зустрічає ранок
птаха твоя червона у грудях
тріпоче крилами
Приходять усі, з ким давно попрощались,
усі, із ким так і не встигли.
Проводжаєш спогади разом із останнім триванням ночі
Згадуєш імена і розумієш -
це ще не всі
Тримаєш у руках маленьку криничку -
вранішню каву
І загадуєш собі сьогодні -
хай це буде єдина чорнота
хай це буде єдина темрява
цього нового
молодого
дня
Олена Герасимʼюк
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
14.02.202510:00
світляки літали так довго
що вже й наймолодші
перестали зважати на них —
тільки давид не збирається йти до сну
бо не знає хто його там стрічатиме:
голіаф або йонатан
«святий, куди дивляться очі твої?
чому ти не граєш нам більше?
розкажи про свій смуток —
це така квітка яку
носиш в собі?
ти знаєш: якщо
пташці судилось співати
то й клітка з золота не перешкода!»
давид тримає рот так
наче він повний води
а він і є
повний води
Дарина Чупат
#грань_поезії
що вже й наймолодші
перестали зважати на них —
тільки давид не збирається йти до сну
бо не знає хто його там стрічатиме:
голіаф або йонатан
«святий, куди дивляться очі твої?
чому ти не граєш нам більше?
розкажи про свій смуток —
це така квітка яку
носиш в собі?
ти знаєш: якщо
пташці судилось співати
то й клітка з золота не перешкода!»
давид тримає рот так
наче він повний води
а він і є
повний води
Дарина Чупат
#грань_поезії
25.02.202510:00
КВІТИ ГОЛОСІЇВСЬКОГО ПРОСПЕКТУ
дивно як місто скручується в соломинку
коли його ніхто не бачить
ми обидва готові заприсягтися
що жили значно далі від ледь освітлених мафів із квітами
від готелю “мир”
від довгих баштових кранів голосіївського проспекту
їхнього глузливого блимання
господи що про нас говорить радість від споглядання
цих диких звірів незаконної забудови
ми розірвані навпіл між механічним оком нищення культурної інституції
і темним черевом левіатана
в темряві відстань стирається
як зелена пляма на натертому пальцями погляді
розмиваються обриси
від світу лишається лише те що ми встигли запам’ятати
повзучи від однієї перепони до іншої
наче хробак через яблуко
ще навіть не січень
але чимраз більшає сліпих будинків
холодної плоті
спочатку у черзі до банкомату а потім у власному ліжку
знову пливуть друзі і незнайомці через квадрати подолу
у сутенілій жовчі наче в сліпій кишці
дарма що лише встигли зголубитися
аж знову сюрчать крильця ворожого лігва
у їхніх смолистих домівках
чистять картоплю над синьою голкою побутового газу
колисають своїх дітей і благають щоб їхні очі не звикли до чорноти
жонглюють примарним струмом у закладах харчування
покривають коліна тканиною в старості в самоті і плачуть
а бог тихо стоїть у них за плечем
і чути як скрип повзе темним пагорбом
це земля обертається
це хижий вітер жене узвозом
це повіка світу заплющується
поки в нас деформуються щелепи
говори собі щось несамовито негарне
гарчи
все одно нас ніхто не почує
лише пара із рота лягатиме над землею
Віталія Олійник
#грань_поезії
дивно як місто скручується в соломинку
коли його ніхто не бачить
ми обидва готові заприсягтися
що жили значно далі від ледь освітлених мафів із квітами
від готелю “мир”
від довгих баштових кранів голосіївського проспекту
їхнього глузливого блимання
господи що про нас говорить радість від споглядання
цих диких звірів незаконної забудови
ми розірвані навпіл між механічним оком нищення культурної інституції
і темним черевом левіатана
в темряві відстань стирається
як зелена пляма на натертому пальцями погляді
розмиваються обриси
від світу лишається лише те що ми встигли запам’ятати
повзучи від однієї перепони до іншої
наче хробак через яблуко
ще навіть не січень
але чимраз більшає сліпих будинків
холодної плоті
спочатку у черзі до банкомату а потім у власному ліжку
знову пливуть друзі і незнайомці через квадрати подолу
у сутенілій жовчі наче в сліпій кишці
дарма що лише встигли зголубитися
аж знову сюрчать крильця ворожого лігва
у їхніх смолистих домівках
чистять картоплю над синьою голкою побутового газу
колисають своїх дітей і благають щоб їхні очі не звикли до чорноти
жонглюють примарним струмом у закладах харчування
покривають коліна тканиною в старості в самоті і плачуть
а бог тихо стоїть у них за плечем
і чути як скрип повзе темним пагорбом
це земля обертається
це хижий вітер жене узвозом
це повіка світу заплющується
поки в нас деформуються щелепи
говори собі щось несамовито негарне
гарчи
все одно нас ніхто не почує
лише пара із рота лягатиме над землею
Віталія Олійник
#грань_поезії
23.02.202511:37
КОЛИСКОВА ДЛЯ ДРУЖИНИ
стоїть сон проти квітки
задивився сон на квітку аж зацвів
на сон квітка задивилася
заснула
Валерій Ілля
#грань_поезії
стоїть сон проти квітки
задивився сон на квітку аж зацвів
на сон квітка задивилася
заснула
Валерій Ілля
#грань_поезії
24.02.202511:27
нори
розставання починаються в мові,
коли припиняємо говорити «ми».
потім з'являються нори, в котрі ховаємося,
вдаючи добре загібернованих в собі.
весна розморожує нас.
на нових перехрестях.
Войцех Бжоска (Польща)
Переклад Юрій Матевощук
#грань_переклади
розставання починаються в мові,
коли припиняємо говорити «ми».
потім з'являються нори, в котрі ховаємося,
вдаючи добре загібернованих в собі.
весна розморожує нас.
на нових перехрестях.
Войцех Бжоска (Польща)
Переклад Юрій Матевощук
#грань_переклади
14.02.202505:34
таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшся
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
20.02.202512:40
ЗАТУЛЮВАЧІ БРАМИ
Коли прозираю крізь тонку шпарину, зашиту густими невидимими
нитками, свідомість витікає у небуття кожної наступної миті. Але тоді ж
спиняється найпершим свідомим словом.
Слова, як дорожні спотикачі, — з ким спроможні створити справжній
зв'язок?
Розділений і закутий у різні тіла, розум зшиває себе докупи саме словами.
Але з кожною спробою встановити зв'язок лиш множиться й множиться,
розрізаючись на дрібніші думки... Бо ніяк не спинити власну еволюційну
інерцію, не возз'єднатись з собою, щоб відчути втрачену цілісність.
Маю його в собі, в тобі, у кожному. І це ж він змушує затулятися від
брами собою, тобою, іншими, щоб приховатися. Але його присутність
оголюється ексгібіціоністично, як найперший імпульс буття.
Зачаровані, ми щоразу даємо їй слово. Але що вона може розповісти?
Ганна Щавінська
#грань_поезії
Коли прозираю крізь тонку шпарину, зашиту густими невидимими
нитками, свідомість витікає у небуття кожної наступної миті. Але тоді ж
спиняється найпершим свідомим словом.
Слова, як дорожні спотикачі, — з ким спроможні створити справжній
зв'язок?
Розділений і закутий у різні тіла, розум зшиває себе докупи саме словами.
Але з кожною спробою встановити зв'язок лиш множиться й множиться,
розрізаючись на дрібніші думки... Бо ніяк не спинити власну еволюційну
інерцію, не возз'єднатись з собою, щоб відчути втрачену цілісність.
Маю його в собі, в тобі, у кожному. І це ж він змушує затулятися від
брами собою, тобою, іншими, щоб приховатися. Але його присутність
оголюється ексгібіціоністично, як найперший імпульс буття.
Зачаровані, ми щоразу даємо їй слово. Але що вона може розповісти?
Ганна Щавінська
#грань_поезії
21.02.202508:41
РАВЛИКИ
перед тебе в долонях тече смородина
у густі ріки дарую тобі, плюща паростко,
цю смородину
ти спіраль і равлик; здійнята черепашка
котру дитя узяло собі в талісман
навколо шиї ниткою витинаний;
тисячі горбів і рівнин пройдений;
набачився чого тільки можна
набачитися з ледь вищої
та ледь вищої щодня шиї
а все ще не народився з черепашки
у повноцінне й прямоходяче
– плюща паростко,
ти питимеш з моїх рук чорнуватої води?
– головою загорнутою аж до витоку;
губами в соломині – кисло –
аби ж не солоно. питиму –
дитя дорослішатиме –
спіраль закручуватиметься
замість розправитись
Дмитро Вільгоцький
#грань_поезії
перед тебе в долонях тече смородина
у густі ріки дарую тобі, плюща паростко,
цю смородину
ти спіраль і равлик; здійнята черепашка
котру дитя узяло собі в талісман
навколо шиї ниткою витинаний;
тисячі горбів і рівнин пройдений;
набачився чого тільки можна
набачитися з ледь вищої
та ледь вищої щодня шиї
а все ще не народився з черепашки
у повноцінне й прямоходяче
– плюща паростко,
ти питимеш з моїх рук чорнуватої води?
– головою загорнутою аж до витоку;
губами в соломині – кисло –
аби ж не солоно. питиму –
дитя дорослішатиме –
спіраль закручуватиметься
замість розправитись
Дмитро Вільгоцький
#грань_поезії
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.