Ми з Остапом живемо на морі.
Я завжди мріяла пожити на морі, і ось, справдилось.
Від нашого помешкання до великої води десять хвилин неспішним кроком.
Щоразу, як ми приходимо до моря привітатись, я тішуся, як уперше, що воно аж так близько.
Ми споглядаємо море, дихаємо морем, надихуємось і надихаємось. Точніше я надихаюсь, а Остап просто дихає і споглядає.
І чим більше часу я проводжу коло моря, тим більшим стає море всередині мене.
Я не читаю книжки, не читаю блоги та канали. Не сиджу в соцмережах. А лише дихаю, споглядаю і занотовую.
Багато занотовую. Матеріалу, напевно, набереться на збірку оповідань. Пізніше.
А поки що, хочу споглядати, дихати, надихуватись і надихатись. Наповнювати своє внутрішнє море 🩵
