Бажання
Якби я мав одне новорічне бажання - в світі б не стало кутів.
Уявляєш, більше б не було що згладжувати.
А як цікаво пожити без наріжних каменів!
Ще - до сонця б не пнулись піраміди Маслоу і трикутники Карпмана.
Світ став би якщо не м’якшим, то хоча б прозорішим,
За кутами наших плечей ми б не сховали більше:
Матір ("а ну зітри ці мерзенні тіні, мала повіє!"),
Старшого брата (“шо ти як баба сидиш, малюєш, ходімо на турніки!”),
Вчителя праці, сусідку, колишнього -
Всіх, хто трощив наші кругляві, хвилясті звивини
Кострубатими кутами свого зору.
Хай всі вони вийдуть на світло, візьмемось за руки.
Знаєш, парних танців насправді не існує,
Тож я кличу тебе - та всіх їх - у хоровод.
І коли ми кружлятимемо - так по-дитячому захопливо,
Так по-дорослому міцно і назавжди;
Коли ми колуватимемо майже зі швидкістю земної кулі,
Вростаючи одне в одного,
Я збагну, що в цьому яскравому округлому світі,
Де я навіть мізинець перестав забивати о табурет,
Все одно існуватимуть кулі.
І ті, що тиснуть на півмісяць куркà.
