у книзі «Твоє, моє, нічиє та інше» Ольга Карі виклала травми щодо їжі, які залишив нам у спадок совок, а також затронула тему війни та проблему нестачі харчів в окупації/облозі
знаєте, читаючи цей уривок, я мимоволі згадала та відрефлексувала те, яким для моєї сімʼї був початок війни і постійна небезпека захоплення міста, яка витала в повітрі перші тижні
хто не знає, я з Малина, Житомирської області, це наступне місто після Бородянки на Варшавській трасі, на якій точили бої. самий істеричний сміх в тому, що я живу на крайній вулиці до виїзду на трасу і на перехресті перед моїм будинком зробили блокпост, що по факту наша частина вулиці опинилася між двох вогнів. тоді я не знала (що і до кращого, бо не так нервувала), але майже кожного дня казали, що Малину звіздець (слава ЗСУ, що їх зупинили)
але сенс цього поста не в цьому.
їжа на початку війни. в моїй сімʼї ніколи гостро не стояло питання харчів, бо маючи свій город, на той час невеличке господарство та середньостатистичний дохід, аби купувати смаколики, ми (принаймні, я) не сильно задумувалися над цінністю цього.
слава Богу, в мами з бабунею завжди була схильність купувати по акціях і накопичувати в запас те, що не псується (ще одна із травм, залишених совком), тому перші дні ми мали доволі різноманітне харчування.
потім почалися щонічні обстріли, в результаті якого було зруйнувано міст, який зʼєднував із дорогою на Житомир, і почалася нехватка продукції, хоча продукти все ж поставляли в центральні магазини (потрапити в які у нас не було змоги через відсутність машини).
я смутно памʼятаю ті дні, бо все ж памʼять з радістю то все стерла, але неначе відбиток, я маю яскравий спогад, як після тижня уже сухарів, одноманітних круп і консерв на восьме березня мама прийшла із нашого місцевого магазину із пачкою молока та булки «плетінки» - це були такі великі радість та щастя, що зараз мені стає від цього дивно, хоча я досі памʼятаю то відчуття піднесення, і сам факт зібрання сімʼї на кухні
до чого я все це: уже минуло три роки від тих тижнів, і мене
попустило від економії їжі, але запас круп, консервації та сухарів - тепер став обовʼязковим не тільки в розумінні мамці та бабуні, але і мене
