Пролог
Що за троянда без шипів?
Він дбайливо зашивав зуби безпритульних тварин їй під шкіру, намагаючись досягти ідеальної симетрії, немов створював новий вид квітів. В темряві його “майстерні”, де запах вбивства переплітався з затхлим повітрям та стійким ароматом заліза, панувала тиша, порушувана лише тихим шурхотом інструментів. Він був флористом, а вона його трояндою. Його руки, покриті брудом і кровʼю, працювали з неймовірною обережністю, адже він хотів, щоб кожна деталь стала бездоганною.
Приміщення було сире та вогке, а мерехтливе світло поодинокої лампи лише додавало йому гнітючості. Холодний бетон та стінах та підлозі нагадував склеп, але не той, де душі знаходять свій спокій відходячи в інший світ.
Його жертва лежала на старому деревʼяному столі, який вже просяк кровʼю попередниць. Тіло дівчини давно стало безпорадним, а у погляді не залишилося жодного натяку на життя, лише холодний жах закарбувався на молодому обличчі. Вбивця обережно підняв череп, на якому вже майоріли сліди його творчості. Її голова для нього це бутон, а щоб розкрити пелюстки “троянди” — потрібно частково зняти скальп.
Кров вже не стікала з тіла дівчини, але багряні плями навколо, що стали результатом роботи флориста напередодні, наче підкреслювали жорстокість його витвору мистецтва. Кров була всюди: під тілом мертвої дівчини, на столі та холодній бетонній підлозі.
"Червоні троянди", — думав він, — "це справжня краса, але що таке краса без шипів?"
Чоловік продовжив свою роботу. Впевненою рукою, тримаючи скальпель так, що аж побіліли кістяки, він зробив черговий надріз на щоці дівчини. Вбивця потягнувся до невеликого ікла, що лежало разом з іншими у звичайному пакеті АТБ та зашив його так, щоб гостра його частина виглядала назовні. Кожен шов, який він накладав на обличчі та тілі, був для нього немов обітниця.
Маніяк уявляв, як подарує цю “троянду” своїй коханій, як вона буде вражена її красою та щаслива. Жінка підійде до нього та сховається в обіймах, огорне його своїми тендітними білими ручками з коротенькими нігтями, бо довгі нігті тільки у повій, а у його жінки вони короткі. Його жінка не хвойда, вона чемна та мила, а ще вона дуже любить квіти, але найулюбленіші це троянди.
Ніхто тільки не знав, які насправді страждання переживали ці “троянди”, як її зірвали, не залишивши жодного шансу на порятунок. Цю правду розділяли між собою флорист та його жертви.
Чоловік підняв очі на своє творіння, і в цей момент усвідомив, що її муки були лише прелюдією до великого фіналу, коли вона буде подарованою найкращій та найулюбленішій жінці на планеті. Ця троянда була його шедевром, і він знав, що справжня краса завжди супроводжується болем. І в цьому болі, в цій жорстокій симфонії, знаходив своє натхнення.
Він подарує цю троянду своїй коханій, і вона буде щаслива, адже червоні троянди це її найулюбленіші квіти.
