Психолог від Бога
04.05.202515:59
Чоловіки втекли і сховалися — але це ще не вирок. Це — звична, насправді, справа. Людина тікає, коли страшно. Тікає навіть у вірі — шукаючи підтвердження, певності, знаків, гарантій.
А мироносиці? Це важко схопити словами, важко пояснити, це може здаватися вже нерозумним, але в тому стільки вірності, стільки сили, що цьому важко перечити.
Віра не в тому, щоб знати, що буде Воскресіння. Віра — це сила йти через темряву. Навіть якщо здається, що йдеш до гробу, а там величезний, непідйомний камінь
І все ж — вони йдуть.
Справжнє християнство — це не просто віра в те, що Христос воскрес. Жінки того не знали.
І тому вони — віруючі. Не тому, що побачили ангела, а тому, що не чекали нічого, і все ж ішли.
Вони не герої віри — вони просто вірні.
Зі святом, дорогі християнки ❤️
#зісвятом
А мироносиці? Це важко схопити словами, важко пояснити, це може здаватися вже нерозумним, але в тому стільки вірності, стільки сили, що цьому важко перечити.
Віра не в тому, щоб знати, що буде Воскресіння. Віра — це сила йти через темряву. Навіть якщо здається, що йдеш до гробу, а там величезний, непідйомний камінь
І все ж — вони йдуть.
Справжнє християнство — це не просто віра в те, що Христос воскрес. Жінки того не знали.
І тому вони — віруючі. Не тому, що побачили ангела, а тому, що не чекали нічого, і все ж ішли.
Вони не герої віри — вони просто вірні.
Зі святом, дорогі християнки ❤️
#зісвятом
30.04.202515:32
22.04.202512:20
Все частіше навколо помітна депресія. І це не дивно, зважаючи на те, скільки всього сьогодні доводиться переживати. Тому говорити доводиться не лише про хороше. Але це важливо — може допомогти заздалегідь.
Люди недооцінюють дрібниць, і це легко може призвести до біди. Депресія — це проблема, яка крадеться повільно і дрібними кроками. Вона не навалюється раптово з нізвідки. Тобто якщо ви зможете помітити її здалеку — зможете вберегти себе.
Спочатку ви чомусь (а причин може бути справді багато, але суть не міняється) байдужієте до дрібниць у своєму житті, які, здається, і так не роблять погоди. Перестаєте застеляти ліжко, миритесь із безладом удома, дедалі менше зважаєте на те, як виглядаєте, все частіше залипаєте в гаджетах, рідше виходите на вулицю, не хочеться зустрічатися зі знайомими... А звідси — зневага до себе, низька самооцінка, поодинокі невдалі спроби вибратись, тяжкі думки й відчуття, алкоголь, щоб нібито легше, ще більше незастеленого ліжка, ще більше безладу в хаті й у голові. І так — по спіралі донизу...
Ці життєві дрібниці супроводжуються негативними хімічними процесами в мозку й нервовій системі, що зрештою призводять до того самого стану, який і називається депресією. І це справді важливо — бо депресія буквально змінює біологію організму, фіксує цей стан.
Не страшно, якщо ви полінились десь колись. Але що буде, якщо так жити тижнями? А якщо місяцями?
Шлях з депресії такий самий — тільки у зворотному напрямку. Через маленькі речі, про які ти турбуєшся: застелене ліжко, фізична активність, сон, спілкування й соціальні зв’язки, віра та молитва... І терпіння — щоб у мозку протоптати нові хімічні стежини.
Прості, здавалося б, речі, але вони можуть врятувати вам ціле життя. Це як миття рук — психологічна гігієна. Не варто доводити себе до краю — слід подбати про себе заздалегідь.
Можливо, не все виходитиме. Можливо, вас не вистачатиме на багато. Але що, як маленький успіх, але тижнями? А якщо місяцями?
Про все це докладно в книзі доктора нейробіології Алекса Корба «У пастці депресії». Корб уже понад 15 років вивчає депресію, нині працює на факультеті психології Каліфорнійського університету, є науковим консультантом фармацевтичних компаній. Людина знає, про що говорить.
Щоб передати ідею про те, як малі дії або занурюють людину в депресію, або виводять із неї, доктор Корб запропонував метафору спіралі: ми або спускаємось донизу, або піднімаємось угору — крок за кроком, звичка за звичкою.
Люди — безперечно дивні істоти. У тварин теж є клопоти, але щоб людині жити — їй потрібно подбати не лише про шматок хліба, а й про душу.
Живи і будь 🙏
#психомудрості
Люди недооцінюють дрібниць, і це легко може призвести до біди. Депресія — це проблема, яка крадеться повільно і дрібними кроками. Вона не навалюється раптово з нізвідки. Тобто якщо ви зможете помітити її здалеку — зможете вберегти себе.
Спочатку ви чомусь (а причин може бути справді багато, але суть не міняється) байдужієте до дрібниць у своєму житті, які, здається, і так не роблять погоди. Перестаєте застеляти ліжко, миритесь із безладом удома, дедалі менше зважаєте на те, як виглядаєте, все частіше залипаєте в гаджетах, рідше виходите на вулицю, не хочеться зустрічатися зі знайомими... А звідси — зневага до себе, низька самооцінка, поодинокі невдалі спроби вибратись, тяжкі думки й відчуття, алкоголь, щоб нібито легше, ще більше незастеленого ліжка, ще більше безладу в хаті й у голові. І так — по спіралі донизу...
Ці життєві дрібниці супроводжуються негативними хімічними процесами в мозку й нервовій системі, що зрештою призводять до того самого стану, який і називається депресією. І це справді важливо — бо депресія буквально змінює біологію організму, фіксує цей стан.
Не страшно, якщо ви полінились десь колись. Але що буде, якщо так жити тижнями? А якщо місяцями?
Шлях з депресії такий самий — тільки у зворотному напрямку. Через маленькі речі, про які ти турбуєшся: застелене ліжко, фізична активність, сон, спілкування й соціальні зв’язки, віра та молитва... І терпіння — щоб у мозку протоптати нові хімічні стежини.
Прості, здавалося б, речі, але вони можуть врятувати вам ціле життя. Це як миття рук — психологічна гігієна. Не варто доводити себе до краю — слід подбати про себе заздалегідь.
Можливо, не все виходитиме. Можливо, вас не вистачатиме на багато. Але що, як маленький успіх, але тижнями? А якщо місяцями?
Про все це докладно в книзі доктора нейробіології Алекса Корба «У пастці депресії». Корб уже понад 15 років вивчає депресію, нині працює на факультеті психології Каліфорнійського університету, є науковим консультантом фармацевтичних компаній. Людина знає, про що говорить.
Щоб передати ідею про те, як малі дії або занурюють людину в депресію, або виводять із неї, доктор Корб запропонував метафору спіралі: ми або спускаємось донизу, або піднімаємось угору — крок за кроком, звичка за звичкою.
Люди — безперечно дивні істоти. У тварин теж є клопоти, але щоб людині жити — їй потрібно подбати не лише про шматок хліба, а й про душу.
Живи і будь 🙏
#психомудрості
28.02.202517:23
Дай Боже здоров'я, шановне товариство!
Як ви серед всього, тримаєтесь?
Все більше хаосу у світі і це, звичайно, не може не тривожити. Великий Інший завалився і маленьким людям стало особливо страшно. І як не боятися, коли ти сам на сам перед хаосом існування?
Раніше теж вистачало тривоги і розгубленості, але залишалося відчуття, що, попри все, якщо не у нас, то он десь там є якась велика правда, є порядок життя, і до цієї правди, до цього порядку можна апелювати. Це допомагало зберігати здоровий глузд і залишатись при силах, мати надію.
"Ну добре, росія здуріла, але ж світ то все бачить! Неправда, та ще й така відверта, просто не може перемогти." - казали ми собі, аж раптом щось пішло не туди.
Людство будувало нову культурну цивілізацію, проливало світло розуму в закутки світу і людських душ, враховуючи помилки темного минулого, відтісняло хаос беспорядку та страждання не просто за окраїни міст, а вже аж десь у космос, і не помітило Змія, що спокійно собі вився по гілках дерева цивілізації, аж поки він не почав жерти не лише її плоди, але й самих людей.
Ми так і не засвоїли ту історію, що Змій посеред Раю.
Навряд чи хтось толком знає і розуміє, як воно далі піде. Однак, не дайте голосу Змія, що страхом і хаосом аукнувся у ваших головах, володіти вами. Ви кажете, що немає порядку, немає правди, все валиться, але ви станьте тим порядком. Ви можете бути тією правдою. І може ваш голос не прогримить на весь світ (і не треба), але на маленький простір у розмір з ваше життя його вистачить.
Справжній порядок якраз той, який із середини, бо те, що ззовні, - тиранія. Тож, якщо прагнете порядку і правди - творіть їх. Не віддавайте їх комусь.
Просто робити те, що ти маєш робити. На своєму місці. Робити вірно, мати честь, шанувати правду, дбати про добро, творити порядок, не прискіпуватись.
А завтра, до речі, неділя спомину про вигнання із Раю ❤️
#думидуховні
Як ви серед всього, тримаєтесь?
Все більше хаосу у світі і це, звичайно, не може не тривожити. Великий Інший завалився і маленьким людям стало особливо страшно. І як не боятися, коли ти сам на сам перед хаосом існування?
Раніше теж вистачало тривоги і розгубленості, але залишалося відчуття, що, попри все, якщо не у нас, то он десь там є якась велика правда, є порядок життя, і до цієї правди, до цього порядку можна апелювати. Це допомагало зберігати здоровий глузд і залишатись при силах, мати надію.
"Ну добре, росія здуріла, але ж світ то все бачить! Неправда, та ще й така відверта, просто не може перемогти." - казали ми собі, аж раптом щось пішло не туди.
Людство будувало нову культурну цивілізацію, проливало світло розуму в закутки світу і людських душ, враховуючи помилки темного минулого, відтісняло хаос беспорядку та страждання не просто за окраїни міст, а вже аж десь у космос, і не помітило Змія, що спокійно собі вився по гілках дерева цивілізації, аж поки він не почав жерти не лише її плоди, але й самих людей.
Ми так і не засвоїли ту історію, що Змій посеред Раю.
Навряд чи хтось толком знає і розуміє, як воно далі піде. Однак, не дайте голосу Змія, що страхом і хаосом аукнувся у ваших головах, володіти вами. Ви кажете, що немає порядку, немає правди, все валиться, але ви станьте тим порядком. Ви можете бути тією правдою. І може ваш голос не прогримить на весь світ (і не треба), але на маленький простір у розмір з ваше життя його вистачить.
Справжній порядок якраз той, який із середини, бо те, що ззовні, - тиранія. Тож, якщо прагнете порядку і правди - творіть їх. Не віддавайте їх комусь.
Просто робити те, що ти маєш робити. На своєму місці. Робити вірно, мати честь, шанувати правду, дбати про добро, творити порядок, не прискіпуватись.
А завтра, до речі, неділя спомину про вигнання із Раю ❤️
#думидуховні
17.02.202512:07
Притча про блудного сина — не про церковних людей.
Якщо говорити про церковних людей, то їм більше відповідає образ старшого сина. Але не тому, що він завжди в домі батька свого і поруч із ним, а через те, що серед церковних людей теж багато невдоволення і бурчливості.
Здається, все, що має Отець, належить церковним людям: уся це благовістя Божої любові, милосердя, надії та прийняття, - але радості синівства не дуже видно. Можна зустріти поодинокі душі, але говорити про середовище, сповнене синівської радості, не доводиться. Старший син ніби поруч із отцем, але дар синівства для нього перетворюється на тягар кріпацтва: "Ти жодного разу не дозволив мені зарізати навіть козу, щоб я міг запросити своїх друзів і повеселитися!"
У цьому образі легко впізнати церковних людей, для яких молитва, богослужіння і благочестя стають подвигом. Подвиг — подзвонити мамі, подвиг — поговорити з татом, подвиг — зробити те, про що вони просять... Дивно виглядає, чи не так?
Серед церковних людей багато пасивної агресії. Думаю, що не в останню чергу саме через це в Церкві так мало молоді — адже їм подібні речі чужі за самою природою молодості і цікавістю до життя. Люди життєрадісні і успішні в Церкві рідко і скоріше здалеку, серед власне воцерковлених людей таких важко знайти.
Чому так? Чим пояснити таку бурчливість покликаних до любові? Як із цим бути? Якщо у вас є думки з цього приводу або певний досвід, пишіть на @psy_from_God — поміркуємо разом.
Дар синівства 😇
#думидуховні
Якщо говорити про церковних людей, то їм більше відповідає образ старшого сина. Але не тому, що він завжди в домі батька свого і поруч із ним, а через те, що серед церковних людей теж багато невдоволення і бурчливості.
Здається, все, що має Отець, належить церковним людям: уся це благовістя Божої любові, милосердя, надії та прийняття, - але радості синівства не дуже видно. Можна зустріти поодинокі душі, але говорити про середовище, сповнене синівської радості, не доводиться. Старший син ніби поруч із отцем, але дар синівства для нього перетворюється на тягар кріпацтва: "Ти жодного разу не дозволив мені зарізати навіть козу, щоб я міг запросити своїх друзів і повеселитися!"
У цьому образі легко впізнати церковних людей, для яких молитва, богослужіння і благочестя стають подвигом. Подвиг — подзвонити мамі, подвиг — поговорити з татом, подвиг — зробити те, про що вони просять... Дивно виглядає, чи не так?
Серед церковних людей багато пасивної агресії. Думаю, що не в останню чергу саме через це в Церкві так мало молоді — адже їм подібні речі чужі за самою природою молодості і цікавістю до життя. Люди життєрадісні і успішні в Церкві рідко і скоріше здалеку, серед власне воцерковлених людей таких важко знайти.
Чому так? Чим пояснити таку бурчливість покликаних до любові? Як із цим бути? Якщо у вас є думки з цього приводу або певний досвід, пишіть на @psy_from_God — поміркуємо разом.
Дар синівства 😇
#думидуховні
13.02.202511:52
Основні переживання суспільства сьогодні про переговори Трампа з окупантом путіним.
Експерти, аналітики, продавчині на ринку та прості перехожі намагаються вгадати, що ж воно діється. Було би вже гріхом і мені щось не сказати.
Трамп гепнувся за стіл влади і одним махом змів із нього всі ті принципи, норми, правила, цінності, що там лежали і в які якось всі намагались грати. Тепер правило, принцип і норма сам Трамп. Він художник - він так бачить. Сильний, типу, грейт еген і всяке таке, тому може собі дозволити. Треба, каже, все припинити, бо гинуть люди. Начебто от вони собі взяли і ні з того ні з сього почали гинути. Але Трамп на то вже не зважає, і тут непросте питання:
- Чи можна ось так через все переступити і просто зупинити все? Чи можна управляти такими процесами, нехтуючи поняттям справедливості та іншими цінностями, однією силою?
У стаях приматів завжди є вожак. Як правило, це найбільша і найсильніша особина, яка підкоряє собі інших. Однак, важливо не тільки це. Принципово важлива ще одна риса вожака - він має бути соціальним. Він має зважати на інших членів стаї, має рахуватися з ними. Якщо ж він спробує знехтувати цим принципом і правити лише власною силою, то протримається він недовго, збереться група підвожаків і його просто вб'ють.
Трамп, здається, готовий нехтувати не тільки Україною, але й Європою і тою частиною Америки, яка не згодна з ним, що з цього вийде - побачимо, якщо дасть Бог жити.
Якщо тваринам треба якась справедливість, то людям і подавно, бо, як ви знаєте, не хлібом єдиним.
Далі - більше 🤨
#іпросуспільство
Експерти, аналітики, продавчині на ринку та прості перехожі намагаються вгадати, що ж воно діється. Було би вже гріхом і мені щось не сказати.
Трамп гепнувся за стіл влади і одним махом змів із нього всі ті принципи, норми, правила, цінності, що там лежали і в які якось всі намагались грати. Тепер правило, принцип і норма сам Трамп. Він художник - він так бачить. Сильний, типу, грейт еген і всяке таке, тому може собі дозволити. Треба, каже, все припинити, бо гинуть люди. Начебто от вони собі взяли і ні з того ні з сього почали гинути. Але Трамп на то вже не зважає, і тут непросте питання:
- Чи можна ось так через все переступити і просто зупинити все? Чи можна управляти такими процесами, нехтуючи поняттям справедливості та іншими цінностями, однією силою?
У стаях приматів завжди є вожак. Як правило, це найбільша і найсильніша особина, яка підкоряє собі інших. Однак, важливо не тільки це. Принципово важлива ще одна риса вожака - він має бути соціальним. Він має зважати на інших членів стаї, має рахуватися з ними. Якщо ж він спробує знехтувати цим принципом і правити лише власною силою, то протримається він недовго, збереться група підвожаків і його просто вб'ють.
Трамп, здається, готовий нехтувати не тільки Україною, але й Європою і тою частиною Америки, яка не згодна з ним, що з цього вийде - побачимо, якщо дасть Бог жити.
Якщо тваринам треба якась справедливість, то людям і подавно, бо, як ви знаєте, не хлібом єдиним.
Далі - більше 🤨
#іпросуспільство
01.05.202513:04
Кілька слів-думок до цитати вище ☝️
Не так ще давно старість була в пошані, бо вона була носієм мудрості і досвіду. Старші люди знали життя, знали, як воно влаштовано і могли вчити тому інших, це було цінно.
Сьогодні старі люди чи не найбільш розгублені. У сьогоденні, де вони не вміють толком користуватися навіть телефоном, а це вже половина життя, їм все менше місця. Відтак, культура націлена нині на індивідуальний розвиток, прогрес, успіх, ефективність, і це все явно не про старість. Звідси у старості все більше відчуття власної непотрібності.
Сьогодні молоді люди думають, що їм немає чого вчитись у старості, старість не актуальна. Є ілюзія свободи, ніби вони самі знають, як треба. Проте, це лише ілюзія. Вчать їх уже маркетологи, але не жити - а споживати.
***
Я застав в дитинстві приказку посеред старих людей - бійся людини, котра подає тобі дві руки, коли вітається! Мені прийшлось потім прочитати не одну розумну книжку, щоб зрозуміти то, а люди знали із життя і в кількох словах.
Жити треба вміти 😑
#думи
Не так ще давно старість була в пошані, бо вона була носієм мудрості і досвіду. Старші люди знали життя, знали, як воно влаштовано і могли вчити тому інших, це було цінно.
Сьогодні старі люди чи не найбільш розгублені. У сьогоденні, де вони не вміють толком користуватися навіть телефоном, а це вже половина життя, їм все менше місця. Відтак, культура націлена нині на індивідуальний розвиток, прогрес, успіх, ефективність, і це все явно не про старість. Звідси у старості все більше відчуття власної непотрібності.
Сьогодні молоді люди думають, що їм немає чого вчитись у старості, старість не актуальна. Є ілюзія свободи, ніби вони самі знають, як треба. Проте, це лише ілюзія. Вчать їх уже маркетологи, але не жити - а споживати.
***
Я застав в дитинстві приказку посеред старих людей - бійся людини, котра подає тобі дві руки, коли вітається! Мені прийшлось потім прочитати не одну розумну книжку, щоб зрозуміти то, а люди знали із життя і в кількох словах.
Жити треба вміти 😑
#думи
24.04.202516:28
07.03.202509:12
І ще важливе про стосунки. Майже постове. Трохи гірке.
Багато зраненості між людьми: відчуженість, розчарування, закритість, ворожнеча, підозрілість, а за всім цим — недовіра до життя і втома. Бо ми часто чекаємо одне від одного більше, ніж можемо дати.
Правда проста: інші не повинні, часто не хочуть, а іноді й не можуть бути нам рідними душами. Вони не зобов’язані ставати нашими друзями, мамою й татом, братами й сестрами. Не мусять переживати за нас, турбуватися, бути уважними, не байдужими.
Але ми цього очікуємо. Навіть несвідомо. Ми називаємо це справедливістю, щирістю, добротою. Нам, здається, небагато треба, лише людяності.
Та з більшістю людей не варто шукати нічого, окрім "добрий день – до побачення". І це нормально. Не кожен, хто опинився поруч, має ставати частиною вашого життя. Не з кожним треба шукати особистісних стосунків. Професійної ввічливості цілком достатньо.
Мова не про закритість. Не про недовіру. А про розумність і порядок в особистому просторі. Бо якщо ходити душею навстіж — то простуди, хронічний кашель і головний біль вам гарантовано.
Але є й інша важлива сторона цієї правди:
Якщо вам уже пощастило зустріти людину, що називається, близьку по духу, яка дивиться десь в той же бік, що й ви, якій не байдуже, то вмійте це цінувати, не розкидайтесь.
Живи і будь ❤️
#психомудрості
Багато зраненості між людьми: відчуженість, розчарування, закритість, ворожнеча, підозрілість, а за всім цим — недовіра до життя і втома. Бо ми часто чекаємо одне від одного більше, ніж можемо дати.
Правда проста: інші не повинні, часто не хочуть, а іноді й не можуть бути нам рідними душами. Вони не зобов’язані ставати нашими друзями, мамою й татом, братами й сестрами. Не мусять переживати за нас, турбуватися, бути уважними, не байдужими.
Але ми цього очікуємо. Навіть несвідомо. Ми називаємо це справедливістю, щирістю, добротою. Нам, здається, небагато треба, лише людяності.
Та з більшістю людей не варто шукати нічого, окрім "добрий день – до побачення". І це нормально. Не кожен, хто опинився поруч, має ставати частиною вашого життя. Не з кожним треба шукати особистісних стосунків. Професійної ввічливості цілком достатньо.
Мова не про закритість. Не про недовіру. А про розумність і порядок в особистому просторі. Бо якщо ходити душею навстіж — то простуди, хронічний кашель і головний біль вам гарантовано.
Але є й інша важлива сторона цієї правди:
Якщо вам уже пощастило зустріти людину, що називається, близьку по духу, яка дивиться десь в той же бік, що й ви, якій не байдуже, то вмійте це цінувати, не розкидайтесь.
Живи і будь ❤️
#психомудрості
28.02.202517:23
17.02.202512:07
11.02.202511:09
Коли від любові до ненависти лише один крок, то чи не невротик ви?
або
В чому проблема, якщо ми шукаємо прихильності за будь-яку ціну?
Пояснює Карен Хорні, американська науковиця в царині психоаналізу, психіатрії та психології:
"
Якщо людина потребує любові і прихильності іншого заради позбавлення від тривожності, це питання буде повністю затемненим у її свідомості, тому що загалом вона не усвідомлює, що сповнена тривожності, і через це відчайдушно прагне будь-якої прихильності до себе з метою заспокоєння.
Вона відчуває лише, що перед нею та людина, яка їй подобається, або якій вона довіряє, або до якої відчуває сліпу пристрасть. Але те, що видається їй спонтанною любов'ю, насправді може бути не чим іншим, як реакцією подяки за деяку виявлену по відношенню до неї особисто доброту, почуттям надії чи прихильності, викликаним тією людиною або ситуацією. Людина, яка явно чи приховано збуджує в невротика очікування такого типу, стане автоматично наділятися важливим значенням, і її почуття виявлятиме себе в ілюзії любові.
Часто такі стосунки маскуються під любов, тобто при суб'єктивному переконанні людини у своїй відданості, тим часом як насправді дана любов є лише залежністю від інших. Те, що це не щире почуття справжнього кохання, виявляється у готовності його різкої зміни, що виникає, коли не виправдовуються якісь її очікування.
"
На подумати 🧐
#цитатка
або
В чому проблема, якщо ми шукаємо прихильності за будь-яку ціну?
Пояснює Карен Хорні, американська науковиця в царині психоаналізу, психіатрії та психології:
"
Якщо людина потребує любові і прихильності іншого заради позбавлення від тривожності, це питання буде повністю затемненим у її свідомості, тому що загалом вона не усвідомлює, що сповнена тривожності, і через це відчайдушно прагне будь-якої прихильності до себе з метою заспокоєння.
Вона відчуває лише, що перед нею та людина, яка їй подобається, або якій вона довіряє, або до якої відчуває сліпу пристрасть. Але те, що видається їй спонтанною любов'ю, насправді може бути не чим іншим, як реакцією подяки за деяку виявлену по відношенню до неї особисто доброту, почуттям надії чи прихильності, викликаним тією людиною або ситуацією. Людина, яка явно чи приховано збуджує в невротика очікування такого типу, стане автоматично наділятися важливим значенням, і її почуття виявлятиме себе в ілюзії любові.
Часто такі стосунки маскуються під любов, тобто при суб'єктивному переконанні людини у своїй відданості, тим часом як насправді дана любов є лише залежністю від інших. Те, що це не щире почуття справжнього кохання, виявляється у готовності його різкої зміни, що виникає, коли не виправдовуються якісь її очікування.
"
На подумати 🧐
#цитатка
01.05.202512:28
"
Беньямін [Вальтер] нарікає на втрату досвіду в модерні: «Куди все це поділося? Кому ще зустрічаються люди, здатні щось докладно розповісти? Де сьогодні можна побачити вмираючого, який вимовляє важливі слова, які потім передаватимуться від покоління до покоління? У кого під рукою виявиться сьогодні рятівна приказка?»
Суспільство дедалі більше бідніє досвідом, який би передавався, який лине з вуст до вух. Нічого більше не передають і не розповідають.
Досвід передбачає традицію та безперервність. Він дозволяє розповідати про життя та стабілізує його. Там, де розпадається досвід, де немає нічого зобов'язуючого чи тривалого, залишається лише голе життя, виживання.
"
-----
Бен-Чхоль Хан, сучасний філософ, теоретик культури, професор Берлінського університету мистецтв
#цитататка
Беньямін [Вальтер] нарікає на втрату досвіду в модерні: «Куди все це поділося? Кому ще зустрічаються люди, здатні щось докладно розповісти? Де сьогодні можна побачити вмираючого, який вимовляє важливі слова, які потім передаватимуться від покоління до покоління? У кого під рукою виявиться сьогодні рятівна приказка?»
Суспільство дедалі більше бідніє досвідом, який би передавався, який лине з вуст до вух. Нічого більше не передають і не розповідають.
Досвід передбачає традицію та безперервність. Він дозволяє розповідати про життя та стабілізує його. Там, де розпадається досвід, де немає нічого зобов'язуючого чи тривалого, залишається лише голе життя, виживання.
"
-----
Бен-Чхоль Хан, сучасний філософ, теоретик культури, професор Берлінського університету мистецтв
#цитататка
24.04.202516:28
У молоді роки - а донедавного недавна я був молодим у тому сенсі, що наївним, - я сприймав життя дуже романтично.
Як сказав хтось із поетів:
"До 25 років усі поети, а ти спробуй бути поетом потім".
А як бути поетом життя серед безумства війни?
Життя здавалося таким натхненним, здавалося, що варто просто вибирати добро і красу, щоб життя тобі відгукнулось взаємністю, і все буде прекрасно.
Відтак я вийшов зі стін монастиря у велике плавання. Сан священика сприяв тому, щоб можна було бачити життя з різних боків. Знадобилося багато років і немало особистих розчарувань, допоки я погодився зняти свої рожеві окуляри.
Я мусів визнати, що у житті багато несправедливості, багато болю, байдужості, неправди, зажраності, жлобства, тупості... І воно не десь там он, але ось тут - посеред буднів. Зрозуміло, що все це доводилось зустрічати також в Церкві - і це було особливо боляче. Також я зустрівся зі своєю особистою слабкістю. Попри благі і добрі наміри, яких мені, повірте, ніколи не бракувало, попри думки, що у мене так не буде, що я зможу інакше, що життя відгукнеться взаємністю, на жаль, я нерідко залишався не почутий, проігнорований, не зрозумілий, забутий, а перед чимось безсилий. Настав період, коли стало не зрозуміло, як далі бути. Залишалося або розчаруватись, або всупереч дійсності продовжувати тиснути на педаль наївності. Обидва варіанти були гнітючими.
Серед таких думок і переживань, що тягнулися не один місяць, якось ми з іншими священиками служили Літургію. Я підходив до Чаші і мене буквально осінило. Я зрозумів одну важливу істину, яка мене врятувала і на якій я продовжую стояти. Вам може здатися це банальним, ви її чули не раз, і я її чув раніше. Але знаєте, як воно інколи буває, що ти вухами чуєш, розумом навіть розумієш, але потім воно тобі відкривається так, ніби ти осягнув цю екзистенцію кожною клітинкою свого тіла і душі, ніби одкровення неба.
Мені стало очевидно і дуже зрозуміло, що Христос прийшов посеред нас. Що ось воно таким життя і є, яким воно є. Ось це, що навколо, то і є життя, іншого немає. Що ми є ось такі, які ми є. Що не варто закочувати очі і заговорювати собі зуби, не варто намагатися вистрибнути з цієї дійсності, адже сам Бог прийняв її, увійшов у неї. І навряд чи ти зможеш зробити щось таке значуще, щоб якось то суттєво змінити. Навіть Господь нічого пафосного не робив, його дії дуже конкретні - у конкретний час, конкретному місці, по відношенню до конкретних людей. Воно виросло у щось лише тому, що мало справжність. І це свідчення тому, що й моєму життю варто бути конкретним. Бог покликав мене до життя ось у цей час, у цьому місці, серед цих людей. А життя таке, як воно є, і люди, як люди. Єдине, що тобі залишається - це не змінити світ, життя, людей, а лише можливість відповісти на це своїм власним життям, своїм вибором, своїми вчинками, своїм словом. Однак, і воно навряд чи вийде в тебе дуже добре, бо десь ти, навіть при великому бажанні, залишишся не зрозумілим, а десь тобі не вистачить самому сил і розуміння.
Це нібито прості речі, але я їх зрозумів з такою ясністю, що мені аж стало легше, ніби тягар звалився з душі, я видихнув, пам'ятаю, і зрадів - все стало простіше, але не було втрачено.
Інколи я призабуваю ту істину, доводиться собі нагадувати час від часу - ось воно і є життя, що будеш робити?
Знову здається трохи наївним все це розповідати тут, але я подумав, що воно може комусь допомогти сьогодні, коли так багато розчарування навколо.
Життя не зводиться до неправди, хоч її і багато. Є у житті і правда, і добро, краса та щирість, любов і живі душі, все це теж є.
Не втратити себе 🙏
#життянавчило
Як сказав хтось із поетів:
"До 25 років усі поети, а ти спробуй бути поетом потім".
А як бути поетом життя серед безумства війни?
Життя здавалося таким натхненним, здавалося, що варто просто вибирати добро і красу, щоб життя тобі відгукнулось взаємністю, і все буде прекрасно.
Відтак я вийшов зі стін монастиря у велике плавання. Сан священика сприяв тому, щоб можна було бачити життя з різних боків. Знадобилося багато років і немало особистих розчарувань, допоки я погодився зняти свої рожеві окуляри.
Я мусів визнати, що у житті багато несправедливості, багато болю, байдужості, неправди, зажраності, жлобства, тупості... І воно не десь там он, але ось тут - посеред буднів. Зрозуміло, що все це доводилось зустрічати також в Церкві - і це було особливо боляче. Також я зустрівся зі своєю особистою слабкістю. Попри благі і добрі наміри, яких мені, повірте, ніколи не бракувало, попри думки, що у мене так не буде, що я зможу інакше, що життя відгукнеться взаємністю, на жаль, я нерідко залишався не почутий, проігнорований, не зрозумілий, забутий, а перед чимось безсилий. Настав період, коли стало не зрозуміло, як далі бути. Залишалося або розчаруватись, або всупереч дійсності продовжувати тиснути на педаль наївності. Обидва варіанти були гнітючими.
Серед таких думок і переживань, що тягнулися не один місяць, якось ми з іншими священиками служили Літургію. Я підходив до Чаші і мене буквально осінило. Я зрозумів одну важливу істину, яка мене врятувала і на якій я продовжую стояти. Вам може здатися це банальним, ви її чули не раз, і я її чув раніше. Але знаєте, як воно інколи буває, що ти вухами чуєш, розумом навіть розумієш, але потім воно тобі відкривається так, ніби ти осягнув цю екзистенцію кожною клітинкою свого тіла і душі, ніби одкровення неба.
Мені стало очевидно і дуже зрозуміло, що Христос прийшов посеред нас. Що ось воно таким життя і є, яким воно є. Ось це, що навколо, то і є життя, іншого немає. Що ми є ось такі, які ми є. Що не варто закочувати очі і заговорювати собі зуби, не варто намагатися вистрибнути з цієї дійсності, адже сам Бог прийняв її, увійшов у неї. І навряд чи ти зможеш зробити щось таке значуще, щоб якось то суттєво змінити. Навіть Господь нічого пафосного не робив, його дії дуже конкретні - у конкретний час, конкретному місці, по відношенню до конкретних людей. Воно виросло у щось лише тому, що мало справжність. І це свідчення тому, що й моєму життю варто бути конкретним. Бог покликав мене до життя ось у цей час, у цьому місці, серед цих людей. А життя таке, як воно є, і люди, як люди. Єдине, що тобі залишається - це не змінити світ, життя, людей, а лише можливість відповісти на це своїм власним життям, своїм вибором, своїми вчинками, своїм словом. Однак, і воно навряд чи вийде в тебе дуже добре, бо десь ти, навіть при великому бажанні, залишишся не зрозумілим, а десь тобі не вистачить самому сил і розуміння.
Це нібито прості речі, але я їх зрозумів з такою ясністю, що мені аж стало легше, ніби тягар звалився з душі, я видихнув, пам'ятаю, і зрадів - все стало простіше, але не було втрачено.
Інколи я призабуваю ту істину, доводиться собі нагадувати час від часу - ось воно і є життя, що будеш робити?
Знову здається трохи наївним все це розповідати тут, але я подумав, що воно може комусь допомогти сьогодні, коли так багато розчарування навколо.
Життя не зводиться до неправди, хоч її і багато. Є у житті і правда, і добро, краса та щирість, любов і живі душі, все це теж є.
Не втратити себе 🙏
#життянавчило
07.03.202509:11
20.02.202506:43
Але можна так, щоб не соромно
Благословенної днини ❤️
#атисобідумай
Благословенної днини ❤️
#атисобідумай
14.02.202511:17
09.02.202520:07
Чому фарисеїв уже давно немає, а фарисейтво - буйним цвітом?
Притча про митаря і фарисея (Мф. 18. 9-14), це не просто історія з юдейської культури часів Христа. Вона відображає глибокі психологічні процеси, що властиві кожній людині.
Це пояснює той факт, що ми читаємо цю притчу віками, але тупого самодовольства і нещирості від того не стає менше. В Церкві зокрема. Справа в тому, що це не ті речі, які можна побороти в якомусь поколінні раз і назавжди. Кожна людина має з цим справитись особисто, інакше ніяк.
У психології є важливе поняття базальної тривоги.
Мова про глибинне почуття непевності і невпевненості перед життям та всесвітом, яке є у кожної людини. Ми приходимо у це життя і у цей світ, які вже існують і яких ми не знаємо. Воно все велике, а ми зовсім малі, немічні і недолугі діти. Ми приходимо сюди слабкими, тут багато речей, які можуть нас ранити чи навіть вбити, ми смертні. Ігнорувати це не вийде ні в кого. Далі - лише питання, як ми на це реагуємо.
- 1-й варіант - грати кіна (вдавати). Вдавати, що з тобою все гаразд, що ти молодець. Найпростіший спосіб цього добитись не торкаючись себе - це почати знецінювати все навколо і за рахунок цього відчути свою цінність та вагу. Звідси, якщо вам важко робити іншим щирі компліменти, якщо важко визнавати їх достоїнства, то гляньте на свою непевність і свої страхи, вони великі.
- 2-й варіант - жити. Ти не можеш стати мудрим, якщо не визнаєш своєї дурості. Не можеш стати сильнішим, якщо не визнаєш своєї слабкості. Не зможеш виправити свої помилки, якщо будеш їх тільки виправдовувати. Жити - це пробувати розуміти життя, пробувати розуміти себе в тому житті, і пробувати відповісти на то життя своїм власним і живим словом.
Ти живеш - що можеш уже сказати? Це буде лише осуд і образи? Чи знайдеться добре слово для життя?
Митар, який дякує Богу, що він не фарисей, так нічого і не втямив.
Живи і будь ❤️
#шоти
Притча про митаря і фарисея (Мф. 18. 9-14), це не просто історія з юдейської культури часів Христа. Вона відображає глибокі психологічні процеси, що властиві кожній людині.
Це пояснює той факт, що ми читаємо цю притчу віками, але тупого самодовольства і нещирості від того не стає менше. В Церкві зокрема. Справа в тому, що це не ті речі, які можна побороти в якомусь поколінні раз і назавжди. Кожна людина має з цим справитись особисто, інакше ніяк.
У психології є важливе поняття базальної тривоги.
Мова про глибинне почуття непевності і невпевненості перед життям та всесвітом, яке є у кожної людини. Ми приходимо у це життя і у цей світ, які вже існують і яких ми не знаємо. Воно все велике, а ми зовсім малі, немічні і недолугі діти. Ми приходимо сюди слабкими, тут багато речей, які можуть нас ранити чи навіть вбити, ми смертні. Ігнорувати це не вийде ні в кого. Далі - лише питання, як ми на це реагуємо.
- 1-й варіант - грати кіна (вдавати). Вдавати, що з тобою все гаразд, що ти молодець. Найпростіший спосіб цього добитись не торкаючись себе - це почати знецінювати все навколо і за рахунок цього відчути свою цінність та вагу. Звідси, якщо вам важко робити іншим щирі компліменти, якщо важко визнавати їх достоїнства, то гляньте на свою непевність і свої страхи, вони великі.
- 2-й варіант - жити. Ти не можеш стати мудрим, якщо не визнаєш своєї дурості. Не можеш стати сильнішим, якщо не визнаєш своєї слабкості. Не зможеш виправити свої помилки, якщо будеш їх тільки виправдовувати. Жити - це пробувати розуміти життя, пробувати розуміти себе в тому житті, і пробувати відповісти на то життя своїм власним і живим словом.
Ти живеш - що можеш уже сказати? Це буде лише осуд і образи? Чи знайдеться добре слово для життя?
Митар, який дякує Богу, що він не фарисей, так нічого і не втямив.
Живи і будь ❤️
#шоти
30.04.202515:33
Як розумні бачать світ, або Чому дурням легше
Був такий американський психолог Джордж Келлі (1967 р.), відомий, зокрема, своєю теорією психології особистісних конструктів. Він з'ясував, що люди не мислять фактами (привіт об'єктивній реальності) — вони їх інтерпретують і вже цими інтерпретаціями/поясненнями живуть.
У розумної людини є багато різних категорій чи критеріїв, якими вона інтерпретує факти. Тому її життя змістовніше, її світ — багатший, більш різноманітний. І це прекрасно. Однак усе це значно ускладнює ситуацію, коли їй доводиться приймати якісь рішення. Оскільки її світ не чорно-білий, у неї більше сумнівів, всюди бачить свої нюанси, плюси й мінуси.
У дурня лише один критерій інтерпретації — подобається / не подобається.
Це базовий критерій, він є і в розумних людей, але в дурня більше жодного іншого немає. Він ставить себе в центр життя та світу й усе навколо оцінює саме звідти. Він не може відділити від своїх егоїстичних вподобань іншого, йому важко зрозуміти, що може існувати щось інакше від нього, щось не для нього — і він не може дати цьому місце бути.
Його життя просте, дуже зрозуміле, і рішення приймаються легко. Він легко страждає, легко радіє — усе легко. Хоча насправді це — оманлива легкість. Людина робить безліч помилок, за які постійно розплачується, а через свою поверхневість не здатна на стабільні стосунки, що загрожує самотністю тощо.
Ви напевно бачили в інтернеті меми про те, що розумні люди слабкі, бо багато думають і сумніваються, тоді як дурні — зазвичай рішучі. Тепер ви знаєте, як воно працює.
Проте для розумних теж є вихід. Вони не можуть легко приймати рішення через багатозначність свого сприйняття, їх гойдає з одного боку в інший — тому вони мають робити вибір. І це важливий момент свободи волі, через який ми проявляємо себе власне як люди, а не як осли з відомої Буриданівської дилеми.
Робити вибір, брати на себе відповідальність — це непросто, бо потребує ще й сміливості, моральної сили, великодушності тощо. Але інакше можна так і залишитися розумним та стражденним.
Живи і будь ❤️
#психомудрості
Був такий американський психолог Джордж Келлі (1967 р.), відомий, зокрема, своєю теорією психології особистісних конструктів. Він з'ясував, що люди не мислять фактами (привіт об'єктивній реальності) — вони їх інтерпретують і вже цими інтерпретаціями/поясненнями живуть.
У розумної людини є багато різних категорій чи критеріїв, якими вона інтерпретує факти. Тому її життя змістовніше, її світ — багатший, більш різноманітний. І це прекрасно. Однак усе це значно ускладнює ситуацію, коли їй доводиться приймати якісь рішення. Оскільки її світ не чорно-білий, у неї більше сумнівів, всюди бачить свої нюанси, плюси й мінуси.
У дурня лише один критерій інтерпретації — подобається / не подобається.
Це базовий критерій, він є і в розумних людей, але в дурня більше жодного іншого немає. Він ставить себе в центр життя та світу й усе навколо оцінює саме звідти. Він не може відділити від своїх егоїстичних вподобань іншого, йому важко зрозуміти, що може існувати щось інакше від нього, щось не для нього — і він не може дати цьому місце бути.
Його життя просте, дуже зрозуміле, і рішення приймаються легко. Він легко страждає, легко радіє — усе легко. Хоча насправді це — оманлива легкість. Людина робить безліч помилок, за які постійно розплачується, а через свою поверхневість не здатна на стабільні стосунки, що загрожує самотністю тощо.
Ви напевно бачили в інтернеті меми про те, що розумні люди слабкі, бо багато думають і сумніваються, тоді як дурні — зазвичай рішучі. Тепер ви знаєте, як воно працює.
Проте для розумних теж є вихід. Вони не можуть легко приймати рішення через багатозначність свого сприйняття, їх гойдає з одного боку в інший — тому вони мають робити вибір. І це важливий момент свободи волі, через який ми проявляємо себе власне як люди, а не як осли з відомої Буриданівської дилеми.
Робити вибір, брати на себе відповідальність — це непросто, бо потребує ще й сміливості, моральної сили, великодушності тощо. Але інакше можна так і залишитися розумним та стражденним.
Живи і будь ❤️
#психомудрості
24.04.202512:19
Що можна сказати про усе це безумство?
Нічого нового насправді, суть зрозуміла. Повторювати одне і те ж, причитати соцмережам, постійно боятися - безтолку.
Найменше, що можна зробити - це підтримати тих, хто бореться з путінізмом. Впевнений, що сьогодні кожному є куди допомагати, але якщо раптом ваша добра воля, то підтримайте наших парафіян із 158 Бригади ЗСУ. Добро само себе не зробить.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/987SjhtZnf
💳Номер картки банки
4441 1111 2334 7886
Бережіть себе, своїх рідних та свої нерви.
Мир душам невинно вбитих росіянами, сил їх рідним 🙏
Нічого нового насправді, суть зрозуміла. Повторювати одне і те ж, причитати соцмережам, постійно боятися - безтолку.
Найменше, що можна зробити - це підтримати тих, хто бореться з путінізмом. Впевнений, що сьогодні кожному є куди допомагати, але якщо раптом ваша добра воля, то підтримайте наших парафіян із 158 Бригади ЗСУ. Добро само себе не зробить.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/987SjhtZnf
💳Номер картки банки
4441 1111 2334 7886
Бережіть себе, своїх рідних та свої нерви.
Мир душам невинно вбитих росіянами, сил їх рідним 🙏
03.03.202518:47
Попросили сказати про піст з точки зору психології.
Хороша могла би бути тема для розмови із кимось, хто постує, але не для допису. Справа в тому, що є психологія людини, але немає психології посту. Це означає, що для кожної людини піст буде мати свою психологічну картину. Кожен по своєму розуміє справу посту, а головне, що кожен постує зі своїх мотивів.
Ось аналіз пару основних мотивів, можете спробувати знайти свій:
- Хтось постує, бо слідує традиції і це дає людині відчуття причетності до якоїсь спільності. Батьки постували і я буду, святі отці заповідали так робити і от я з ними тощо. Так роблять скоріше навіть не усвідомлюючи. Тут не важлива міра чи якість посту, важливо просто позначити себе відповідно, щоб дати собі відчути, що ти з ними, а далі вже можна й грішити.
- Хтось буде постувати, бо так виконує заповідь Церкви про піст. Людині важливо відчувати себе послушною - я роблю, що мені кажуть, а далі то вже не мої справи. Тут головне послух. Такі собі хороші хлопчики й дівчатка, в результаті фарисеї. Про правила посту вони вже будуть дбати особливо ретельно.
- Для когось піст буде способом пізнати себе. Таких небагато. Через піст людина оголяє свої душевні нерви і дивиться яка вона "насправді", без суєти і комфорту. Це складна справа, але, як мені здається, дуже близька до мотивів тих святих аскетів, які ставили принцип самопізнання в основу духовного життя. Ймовірно, що це найбільш зрілий спосіб, бо він усвідомлений і передбачає особисту відповідальність.
- Є ще мотив жертви - я жертвую своїм задоволенням, ситістю і комфортом, а мені за то Господь простить гріхи (це завжди щось конкретне), або подасть здоров'я, дітям моїм успіх у справах чи щось таке. У моєму дитинстві старші люди постували понеділок щотижня (окрім середи і п'ятниці) "за худобу", - щоб господарку Бог беріг. Таке, скоріше язичницьке, розуміння.
В окремих випадках мотиви можуть змішуватись, може бути кілька зразу.
Не буду писати про такі невротичні виверти, коли людина береться постувати, щоб не справитись, щоб зриватись, і далі просто страждати через те, носитись із тим, мати можливість бути "таким грішним, таким грішним". Це прийшлось би довго роз'яснювати. Хіба що комусь особливо цікаво буде.
Ну і варто розуміти, що піст не завжди зводиться до психології, це таки справа релігійного порядку.
Якщо я щось пропустив, або у вас є чим поділитися з цього приводу, то чекаю ваших повідомлень на @psy_from_God
Живи і будь ❤️
#думидуховні
Хороша могла би бути тема для розмови із кимось, хто постує, але не для допису. Справа в тому, що є психологія людини, але немає психології посту. Це означає, що для кожної людини піст буде мати свою психологічну картину. Кожен по своєму розуміє справу посту, а головне, що кожен постує зі своїх мотивів.
Ось аналіз пару основних мотивів, можете спробувати знайти свій:
- Хтось постує, бо слідує традиції і це дає людині відчуття причетності до якоїсь спільності. Батьки постували і я буду, святі отці заповідали так робити і от я з ними тощо. Так роблять скоріше навіть не усвідомлюючи. Тут не важлива міра чи якість посту, важливо просто позначити себе відповідно, щоб дати собі відчути, що ти з ними, а далі вже можна й грішити.
- Хтось буде постувати, бо так виконує заповідь Церкви про піст. Людині важливо відчувати себе послушною - я роблю, що мені кажуть, а далі то вже не мої справи. Тут головне послух. Такі собі хороші хлопчики й дівчатка, в результаті фарисеї. Про правила посту вони вже будуть дбати особливо ретельно.
- Для когось піст буде способом пізнати себе. Таких небагато. Через піст людина оголяє свої душевні нерви і дивиться яка вона "насправді", без суєти і комфорту. Це складна справа, але, як мені здається, дуже близька до мотивів тих святих аскетів, які ставили принцип самопізнання в основу духовного життя. Ймовірно, що це найбільш зрілий спосіб, бо він усвідомлений і передбачає особисту відповідальність.
- Є ще мотив жертви - я жертвую своїм задоволенням, ситістю і комфортом, а мені за то Господь простить гріхи (це завжди щось конкретне), або подасть здоров'я, дітям моїм успіх у справах чи щось таке. У моєму дитинстві старші люди постували понеділок щотижня (окрім середи і п'ятниці) "за худобу", - щоб господарку Бог беріг. Таке, скоріше язичницьке, розуміння.
В окремих випадках мотиви можуть змішуватись, може бути кілька зразу.
Не буду писати про такі невротичні виверти, коли людина береться постувати, щоб не справитись, щоб зриватись, і далі просто страждати через те, носитись із тим, мати можливість бути "таким грішним, таким грішним". Це прийшлось би довго роз'яснювати. Хіба що комусь особливо цікаво буде.
Ну і варто розуміти, що піст не завжди зводиться до психології, це таки справа релігійного порядку.
Якщо я щось пропустив, або у вас є чим поділитися з цього приводу, то чекаю ваших повідомлень на @psy_from_God
Живи і будь ❤️
#думидуховні
17.02.202517:54
У скромності є своя мудрість і свій спокій.
Тихої вам, шановне товариство.
Живи і будь ❤️
#фотосенси
Тихої вам, шановне товариство.
Живи і будь ❤️
#фотосенси
14.02.202511:17
Скажи мені, що ти п'єш і я скажу, хто ти є.
Якщо алкоголь - це не просто про напитись і забутись, якщо є щось, що вам смакує, якщо говорити про культуру випивки, то психологія тут помітила певні закономірності.
За випивкою можна судити про психотип людини.
- Екстраверсія та алкоголь:
Дослідження показують, що екстраверти частіше віддають перевагу пиву та коктейлям, тоді як інтроверти схиляються до більш «повільних» напоїв, таких як вино чи віскі.
- Імпульсивність та міцний алкоголь:
Люди з високим рівнем імпульсивності частіше вибирають горілку, текілу та інші міцні напої, оскільки вони асоціюються зі швидким сп’янінням і ризикованою поведінкою.
- Вино та інтелект:
Виявляється, що люди з вищим рівнем освіти та IQ частіше п’ють вино. Вино має "цивілізований" імідж, його не п’ють, його смакують. Таким людям важлива атмосфера, можливість вдумливої бесіди, часто це романтики.
- Особистість та стиль пиття:
Дослідження виявило, що відповідальні, організовані люди частіше п’ють помірно, обираючи якісні напої (вино, віскі, коньяк), тоді як ті, хто схильний до спонтанності, частіше напиваються швидко і вибирають більш доступні варіанти, такі як пиво чи горілка.
- Люди, які принципово не п’ють:
Це може бути з різних причин, від дитячих травм до турботи про здоров'я, але це завжди люди із чіткими переконаннями, власною думкою і більш незалежним мисленням. Вони вміють тримати слово, але інколи з ними непросто через їх категоричність.
- Люди, яким байдуже що пити:
Це будуть люди гнучкі, невибагливі, схильні до спонтанності, із розмитими пріоритетами в житті, не постійні.
Зрозуміло, що ці спостереження не визначають особистість на 100%. Але якщо ти п’єш вино і відчуваєш себе генієм – тепер у тебе є виправдання!
Головне - не набирати-сь ☝️
#психомудрості
Якщо алкоголь - це не просто про напитись і забутись, якщо є щось, що вам смакує, якщо говорити про культуру випивки, то психологія тут помітила певні закономірності.
За випивкою можна судити про психотип людини.
- Екстраверсія та алкоголь:
Дослідження показують, що екстраверти частіше віддають перевагу пиву та коктейлям, тоді як інтроверти схиляються до більш «повільних» напоїв, таких як вино чи віскі.
- Імпульсивність та міцний алкоголь:
Люди з високим рівнем імпульсивності частіше вибирають горілку, текілу та інші міцні напої, оскільки вони асоціюються зі швидким сп’янінням і ризикованою поведінкою.
- Вино та інтелект:
Виявляється, що люди з вищим рівнем освіти та IQ частіше п’ють вино. Вино має "цивілізований" імідж, його не п’ють, його смакують. Таким людям важлива атмосфера, можливість вдумливої бесіди, часто це романтики.
- Особистість та стиль пиття:
Дослідження виявило, що відповідальні, організовані люди частіше п’ють помірно, обираючи якісні напої (вино, віскі, коньяк), тоді як ті, хто схильний до спонтанності, частіше напиваються швидко і вибирають більш доступні варіанти, такі як пиво чи горілка.
- Люди, які принципово не п’ють:
Це може бути з різних причин, від дитячих травм до турботи про здоров'я, але це завжди люди із чіткими переконаннями, власною думкою і більш незалежним мисленням. Вони вміють тримати слово, але інколи з ними непросто через їх категоричність.
- Люди, яким байдуже що пити:
Це будуть люди гнучкі, невибагливі, схильні до спонтанності, із розмитими пріоритетами в житті, не постійні.
Зрозуміло, що ці спостереження не визначають особистість на 100%. Але якщо ти п’єш вино і відчуваєш себе генієм – тепер у тебе є виправдання!
Головне - не набирати-сь ☝️
#психомудрості
09.02.202520:06
Көрсетілген 1 - 24 арасынан 26
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.