«Український націоналізм у Росії це щось абсолютно відмінне від, скажімо, чеського, польського або фінського націоналізму...
Він не має жодних історичних традицій, оскільки українці ніколи не були нацією, не мали ні свого уряду, жодної або національної культури, за винятком реакційних, романтичних поезій Шевченка...»
Повідомляють, що українські війська під командуванням генерала Петлюри заволоділи Києвом, вигнавши російські війська. Жорстокі бої тривають.
Це епічна подія.
Ніколи народ не об'єднувався з більшою вірою у власну свободу: ніколи народ не захищав своє право на життя та незалежність у складніших умовах.
Вільне населення зворушене цим видовищем до душі, навіть якщо цілі уряди не хочуть на це зважати.
Українці захищають не лише себе, а й Європу.
«Український націоналізм у Росії це щось абсолютно відмінне від, скажімо, чеського, польського або фінського націоналізму...
Він не має жодних історичних традицій, оскільки українці ніколи не були нацією, не мали ні свого уряду, жодної або національної культури, за винятком реакційних, романтичних поезій Шевченка...»
Повідомляють, що українські війська під командуванням генерала Петлюри заволоділи Києвом, вигнавши російські війська. Жорстокі бої тривають.
Це епічна подія.
Ніколи народ не об'єднувався з більшою вірою у власну свободу: ніколи народ не захищав своє право на життя та незалежність у складніших умовах.
Вільне населення зворушене цим видовищем до душі, навіть якщо цілі уряди не хочуть на це зважати.
Українці захищають не лише себе, а й Європу.
До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…
До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!
До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.
До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!
Ніхто не може заперечувати, що Білорусь та Україна, Вірменія, Грузія та малі народи Кавказу були підкорені Москвою тільки шляхом застосування сили, часто після десятиліть боротьби, і що вони ніколи не відмовлялися від прагнення до волі...
Я не вважаю себе компетентним і не бачу необхідним обговорювати питання про те, наскільки ці підкорені народи все ще прагнуть незалежності і прагнуть возз'єднання з Європою. Якщо вони це роблять, я пристрасно переконаний у тому, що вони мають право на звільнення, і я маю вважати це одним з основних обов'язків справді Європейської мирної конференції - дати цим далеким братам світло свободи та незалежності."
5375 4112 2264 45494363 2375 1182 93445168 7451 8516 9981batalion.bratstvo@gmail.comПоминають і Страбон та Птоломей у «Географіях» своїх, описуючи всю піднебесну, про сих енетів, чи слов’ян, що в Сарматії і при Чорному морі живуть, біля озера Меотійського, називаючи їх роксоланами. Так, ніби русь і аллани. Gramatik ze Wojciech Cranoius у Jan Gotus Magnus [Граматик же, і Войцех Краній, і Ян Гот Великий — латин.— пол.] розповідають, що сі роксолани ще задовго до Різдва Христового війну мали з свеонами, тобто шведами; з ними ж і границю мали, яка й нині є. Мали також війну із Мітрідатом, царем понтським і партським, який ту сторону держав, що її нині цар турецький держить. Суголосить сьому й Trogus Pompeusxin [Трог Помпей — латин.], коли їхнє оружжя і броню поминає, кажучи: «Роксолани — хоробрі вої; роблять вони собі броню із сурових шкур волових, тими ж шкурами і щити свої обтягають, на війну ж кінно і пішо вибираються. Оружжя ж їхнє — шабля, лук і дреколь. Такого оружжя і досі русь уживає»
