
Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️
Найбільший канал про справжню несовкову історію України. Розповідаємо про найцікавіше та щодня відкриваємо незвідані сторінки історії нашої Батьківщини!
Вірте в ЗСУ, вірте в Україну!
Слава Україні!
@garrincha_7
Вірте в ЗСУ, вірте в Україну!
Слава Україні!
@garrincha_7
TGlist рейтингі
0
0
ТүріҚоғамдық
Растау
РасталмағанСенімділік
СенімсізОрналасқан жеріУкраїна
ТілБасқа
Канал құрылған күніMar 31, 2020
TGlist-ке қосылған күні
Jun 22, 2023Қосылған топ
Жазылушылар
90 274
24 сағат
60%Апта
70-0.1%Ай
2150.2%
Дәйексөз индексі
500
Ескертулер2Каналдарда қайта жазылу0Каналдарда ескерту2
1 жазбаның орташа қамтуы
12 113
12 сағат9 907
13.3%24 сағат12 113
31%48 сағат21 710
51.9%
Қатысу деңгейі (ER)
4.43%
Қайта жазылды46Пікірлер4Реакциялар600
Қамту бойынша қатысу деңгейі (ERR)
19.44%
24 сағат0%Апта
0.59%Ай
3.77%
1 жарнамалық жазбаның қамтуы
8 151
1 сағат2 26727.81%1 – 4 сағат6007.36%4 - 24 сағат5 40566.31%
24 сағаттағы жазбалар саны
1
Динамика
-
"Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️" тобындағы соңғы жазбалар
08.04.202503:55
❤️🩹В цей день, 8 квітня 2014 року Харківську ОДА від проросійських колаборантів та навезених кацапів звільнив вінницький спецпідрозділ "Ягуар".
Ця операція була доленосною для міста. За планами Кремля його мала спіткати доля Донецька та Луганська.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Ця операція була доленосною для міста. За планами Кремля його мала спіткати доля Донецька та Луганська.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


07.04.202504:10
❌✍️7 квітня 1944 р. була прийнята директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
Після вигнання нацистів, на західноукраїнських землях знову розпочалася «радянізація», що супроводжувалась масовими репресіями проти «ворогів народу», арештами, вбивствами, депортаціями
Депортації місцевого населення у віддалені регіони ссср розпочалися ще з 1939 року. Від жовтня-листопада 1939 року по липень 1941-го із Заходу України було переселено близько 1 млн осіб. У листі до Папи Римського від 7 листопада 1941 року митрополит Андрей Шептицький наголошував, що військами нквд загалом було вислано до Сибіру, заарештовано або страчено 200 тисяч українців із Львівської єпархії, а всі втрати українців у Галичині сягали 400 тисяч. До віддалених районів росії висилалися також поляки та євреї.
Переселенські акції стали ефективним засобом для примирення населення з ідеологічними та політичними цілями совєцького тоталітарного режиму. Депортаційна політика радянської влади на західноукраїнських землях стосувалася, насамперед, членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український національно-визвольний рух.
7 квітня 1944 року вийшла директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців (19 тисяч осіб) до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
На підставі цієї директиви нарком внутрішніх справ усср Василь Рясний підготував інструкцію-вказівку про порядок проведення виселення сімей активних учасників націоналістичного підпілля, що була терміново поширена по всіх районних відділах унквд-умдб західних областей усср. Відтак у кожному районі були складені списки сімей учасників національно-визвольної боротьби, яких потрібно виселити. До списків включали усе чоловіче населення віком від 15 років.
Лише у Львівській області на виконання цієї директиви у жовтні 1944 року були підготовлені списки на виселення 10 517 осіб. Вже через рік у віддалених регіонах ссср було близько 2 млн 230 тисяч 500 спецпоселенців, серед яких – 20 800 оунівців.
Спецпереселенців використовували як дешеву робочу силу на лісоповалах та в інших трудомістких процесах. Сім’ї, які не мали працездатних осіб, потерпали від злиднів. За спецпереселенцями було встановлено агентурно-оперативний нагляд, а на великих залізничних станціях – оперативні заслони. За втечу з місця поселення термін заслання замінювався ув’язненням у виправно-трудових таборах.
Масові депортації тривали до смерті сталіна в березні 1953 року, однак ще до 1956 року для депортованих існували правові обмеження.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Після вигнання нацистів, на західноукраїнських землях знову розпочалася «радянізація», що супроводжувалась масовими репресіями проти «ворогів народу», арештами, вбивствами, депортаціями
Депортації місцевого населення у віддалені регіони ссср розпочалися ще з 1939 року. Від жовтня-листопада 1939 року по липень 1941-го із Заходу України було переселено близько 1 млн осіб. У листі до Папи Римського від 7 листопада 1941 року митрополит Андрей Шептицький наголошував, що військами нквд загалом було вислано до Сибіру, заарештовано або страчено 200 тисяч українців із Львівської єпархії, а всі втрати українців у Галичині сягали 400 тисяч. До віддалених районів росії висилалися також поляки та євреї.
Переселенські акції стали ефективним засобом для примирення населення з ідеологічними та політичними цілями совєцького тоталітарного режиму. Депортаційна політика радянської влади на західноукраїнських землях стосувалася, насамперед, членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український національно-визвольний рух.
7 квітня 1944 року вийшла директива нквд ссср № 130 про виселення сімей оунівців (19 тисяч осіб) до Красноярського краю, в Іркутську, Омську та Новосибірську області.
На підставі цієї директиви нарком внутрішніх справ усср Василь Рясний підготував інструкцію-вказівку про порядок проведення виселення сімей активних учасників націоналістичного підпілля, що була терміново поширена по всіх районних відділах унквд-умдб західних областей усср. Відтак у кожному районі були складені списки сімей учасників національно-визвольної боротьби, яких потрібно виселити. До списків включали усе чоловіче населення віком від 15 років.
Лише у Львівській області на виконання цієї директиви у жовтні 1944 року були підготовлені списки на виселення 10 517 осіб. Вже через рік у віддалених регіонах ссср було близько 2 млн 230 тисяч 500 спецпоселенців, серед яких – 20 800 оунівців.
Спецпереселенців використовували як дешеву робочу силу на лісоповалах та в інших трудомістких процесах. Сім’ї, які не мали працездатних осіб, потерпали від злиднів. За спецпереселенцями було встановлено агентурно-оперативний нагляд, а на великих залізничних станціях – оперативні заслони. За втечу з місця поселення термін заслання замінювався ув’язненням у виправно-трудових таборах.
Масові депортації тривали до смерті сталіна в березні 1953 року, однак ще до 1956 року для депортованих існували правові обмеження.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
06.04.202504:11
🇺🇦 Проєкт державної печатки Української Держави. Автор Георгій Нарбут. 1918 рік.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


05.04.202504:10
✍️🏏5 квітня 1710 р. була прийнята перша Конституція Пилипа Орлика, і тим започаткований процес творення Конституції в Україні.
Конституція Пилипа Орлика - договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер і затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською, складається з преамбули та 16 статей. Є пам'яткою української політико-філософської та правової думки. Також, за оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.
Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі.
Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.
Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона у екзилі та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Конституція Пилипа Орлика - договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер і затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською, складається з преамбули та 16 статей. Є пам'яткою української політико-філософської та правової думки. Також, за оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.
Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі.
Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.
Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона у екзилі та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
04.04.202503:55
🟥⚔️4 квітня 1943 року сотня УПА Олексія Брися (псевдо «Остап») розгромила нацистський концтабір у селі Лобачівка на Волині й звільнила в’язнів.
Восени 1941-го німці змусили працездатне населення Лобачівки збудувати концтабір. Сюди звозили арештованих із усього Горохівського району комуністів, націоналістів, членів допоміжної поліції, в якій служили українці та яких підозрювали у зв’язках із УПА. Частину ув’язнених нацисти розстрілювали.
«Мені довелося бути у Лобачівському таборі декілька днів, але поліцай Сусь випустив мене, – згадував мешканець села Петро Чучман. – Багато полонених поліцаї розстріляли. Поліцай брав кількох людей і йшов заготовляти віники в ліс. Виводив їх в урочище Звіринець і там розстрілював. Особливо старався поліцай Коломієць, який знищив багато невільників. Пізніше там було виявлено останки загиблих людей. Коли повстанці з УПА напали на табір, вони визволили всіх в’язнів і захопили в полон поліцаїв-охоронців і коменданта табору Герасимовича, якого застрілили. Поліцаю Коломійцю вдалося втекти і сховатися».
«Наступ на Лобачівку ми провели за всіма правилами військової тактики, – згадував Олексій Брись. – Оточили село, зробили засідку з кулеметами. Бій тривав близько двох годин, загинуло 6 вояків УПА, вбито 43 нiмецьких вояків i поліцаїв». В’язнів відпустили додому, коменданта привселюдно розстріляли на вулиці.
Цього ж дня повстанці напали на німецьку автоколону на шосе Горохів - Берестечко біля Лобачівського лісу. Влаштувавши засідку, дві чоти УПА з відділу Остапа знищили 8 вантажних та 2 легкових автомобілі. Начальника горохівської жандармерії Гампеля взяли у полон, а згодом розстріляли. Повстанці втратили лише одного побратима – Калістрата Дзюбу, уродженця села Брани.
Антинацистська боротьба УПА на початку квітня 1943-го була особливо активною. Збірник Інституту історії НАНУ «ОУН і УПА в 1943 році. Документи» наводить дані радянських партизанів про те, що на початок квітня 1943 року найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на півдні Волині, поблизу Мізоча, Острога, Кременця, Верби. Зокрема, під час нападу на містечко Вербу було вбито 120 німецьких солдатів, у боях за село Шимовку – 24, за Остріг – 32, в Мізочі – 11. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 року щодня з лісів Острозького, Шумського й Мізоцького районів на антигітлерівські акції виїжджало 60-70 возів із повстанцями.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Восени 1941-го німці змусили працездатне населення Лобачівки збудувати концтабір. Сюди звозили арештованих із усього Горохівського району комуністів, націоналістів, членів допоміжної поліції, в якій служили українці та яких підозрювали у зв’язках із УПА. Частину ув’язнених нацисти розстрілювали.
«Мені довелося бути у Лобачівському таборі декілька днів, але поліцай Сусь випустив мене, – згадував мешканець села Петро Чучман. – Багато полонених поліцаї розстріляли. Поліцай брав кількох людей і йшов заготовляти віники в ліс. Виводив їх в урочище Звіринець і там розстрілював. Особливо старався поліцай Коломієць, який знищив багато невільників. Пізніше там було виявлено останки загиблих людей. Коли повстанці з УПА напали на табір, вони визволили всіх в’язнів і захопили в полон поліцаїв-охоронців і коменданта табору Герасимовича, якого застрілили. Поліцаю Коломійцю вдалося втекти і сховатися».
«Наступ на Лобачівку ми провели за всіма правилами військової тактики, – згадував Олексій Брись. – Оточили село, зробили засідку з кулеметами. Бій тривав близько двох годин, загинуло 6 вояків УПА, вбито 43 нiмецьких вояків i поліцаїв». В’язнів відпустили додому, коменданта привселюдно розстріляли на вулиці.
Цього ж дня повстанці напали на німецьку автоколону на шосе Горохів - Берестечко біля Лобачівського лісу. Влаштувавши засідку, дві чоти УПА з відділу Остапа знищили 8 вантажних та 2 легкових автомобілі. Начальника горохівської жандармерії Гампеля взяли у полон, а згодом розстріляли. Повстанці втратили лише одного побратима – Калістрата Дзюбу, уродженця села Брани.
Антинацистська боротьба УПА на початку квітня 1943-го була особливо активною. Збірник Інституту історії НАНУ «ОУН і УПА в 1943 році. Документи» наводить дані радянських партизанів про те, що на початок квітня 1943 року найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на півдні Волині, поблизу Мізоча, Острога, Кременця, Верби. Зокрема, під час нападу на містечко Вербу було вбито 120 німецьких солдатів, у боях за село Шимовку – 24, за Остріг – 32, в Мізочі – 11. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 року щодня з лісів Острозького, Шумського й Мізоцького районів на антигітлерівські акції виїжджало 60-70 возів із повстанцями.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
03.04.202511:48
🟥3 березня 1912 року народився Лев Ребет. Згодом він стане одним із лідерів ОУН, братиме участь у проголошенні відновлення української державності у Львові 30 червня 1941-го.
Народився в Стрию у родині поштового урядовця Михайла Ребета та Катерини Недокіс. Під час навчання у Стрийській українській гімназії він захопився пластовим рухом, у 15 років став членом Української військової організації (УВО), у 17 – вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), а за рік – очолив її провід у Стрийському повіті.
Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Лева Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем, Ярославом Карпинцем та іншими діячами ОУН арештовує польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпускають. Невдовзі він очолює Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях, і, фактично, відновлює її діяльність, керує розвідкою ОУН. Ребет ще неодноразово затримувався польською поліцією за політичну діяльність. Паралельно він у 1938 році закінчив правничий факультет Львівського університету, здобувши ступінь магістра права.
Після розколу ОУН у 1940 році на мельниківську і бандерівську, Лев Ребет підтримав Бандеру. Попри це, між ними існували протиріччя, які у 1954-му призвели до того, що Ребет та ще один член Проводу ОУН Зиновій Матла створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. Вони удвох так і продовжували очолювати організацію, через що членів цього крила охрестили «двійкарями».
Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави Лев Ребет став заступником голови уряду Ярослава Стецька. Коли ж у липні 1941 німці арештували Бандеру та Стецька, Ребет перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили доктор Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.
Але ця діяльність була нетривалою. Німці, не добившись від Бандери та Стецька відкликання Акту відновлення Української Держави, розпочали арешти інших українських діячів. Лева Ребета затримали 14 вересня 1941 року, і він три роки пробув у нацистському концтаборі Аушвіц. Після звільнення переїхав до Мюнхена, де на той час перебували більшість провідних діячів бандерівського руху.
В еміграції Лев Ребет працював в Українському вільному університеті у Мюнхені, у газеті «Українська трибуна», очолював редакцію газети «Український самостійник». У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956).
КҐБ полювали на Льва Ребета, вимагаючи його видачі за «співпрацю з нацистами». Було кілька невдалих спроб викрадення. Зрештою, 12 жовтня 1957 року у Мюнхені, на сходах будинку, де була редакція «Українського самостійника», агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціально сконструйованого пристрою вистрілив Ребету в обличчя струменем синильної кислоти. Специфіка її дії полягала в тому, що видимих слідів хімічного впливу на тілі не залишалося. Натомість, при вдиханні пари кислоти потрапляли в кров і спричиняли швидку смерть.
Відтак, лікарі причиною смерті Лева Ребета визначили серцеву недостатність. Утім це все було настільки підозріло, що прихильники Ребета навіть підозрювали у вбивстві «бандерівців». Ще більші підозри виникли, коли за два роки той же Богдан Сташинський подібним чином скоїв убивство Степана Бандери. Тоді він випустив подвійну порцію отрути, сліди якої були явно видні. Але обидві смерті так і лишалися загадкою, доки сам Сташинський, який у 1961-му втік із СРСР у Західний Берлін, не здався поліції і розповів усі подробиці цієї спецоперації. На запитання судді: «Чому ви вбили першим Ребета, а не Бандеру?», Сташинський відповів: «Тому що Лев Ребет був небезпечніший для СРСР, ніж Бандера».
Лева Ребета поховали в Мюнхені. У 2010 році його разом з дружиною, Дарією Цісик-Ребет, урочисто перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові.
На світлині Лев Ребет під час перебування в концтаборі Аушвіц.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Народився в Стрию у родині поштового урядовця Михайла Ребета та Катерини Недокіс. Під час навчання у Стрийській українській гімназії він захопився пластовим рухом, у 15 років став членом Української військової організації (УВО), у 17 – вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), а за рік – очолив її провід у Стрийському повіті.
Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Лева Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем, Ярославом Карпинцем та іншими діячами ОУН арештовує польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпускають. Невдовзі він очолює Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях, і, фактично, відновлює її діяльність, керує розвідкою ОУН. Ребет ще неодноразово затримувався польською поліцією за політичну діяльність. Паралельно він у 1938 році закінчив правничий факультет Львівського університету, здобувши ступінь магістра права.
Після розколу ОУН у 1940 році на мельниківську і бандерівську, Лев Ребет підтримав Бандеру. Попри це, між ними існували протиріччя, які у 1954-му призвели до того, що Ребет та ще один член Проводу ОУН Зиновій Матла створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. Вони удвох так і продовжували очолювати організацію, через що членів цього крила охрестили «двійкарями».
Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акта відновлення Української Держави Лев Ребет став заступником голови уряду Ярослава Стецька. Коли ж у липні 1941 німці арештували Бандеру та Стецька, Ребет перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили доктор Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.
Але ця діяльність була нетривалою. Німці, не добившись від Бандери та Стецька відкликання Акту відновлення Української Держави, розпочали арешти інших українських діячів. Лева Ребета затримали 14 вересня 1941 року, і він три роки пробув у нацистському концтаборі Аушвіц. Після звільнення переїхав до Мюнхена, де на той час перебували більшість провідних діячів бандерівського руху.
В еміграції Лев Ребет працював в Українському вільному університеті у Мюнхені, у газеті «Українська трибуна», очолював редакцію газети «Український самостійник». У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956).
КҐБ полювали на Льва Ребета, вимагаючи його видачі за «співпрацю з нацистами». Було кілька невдалих спроб викрадення. Зрештою, 12 жовтня 1957 року у Мюнхені, на сходах будинку, де була редакція «Українського самостійника», агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціально сконструйованого пристрою вистрілив Ребету в обличчя струменем синильної кислоти. Специфіка її дії полягала в тому, що видимих слідів хімічного впливу на тілі не залишалося. Натомість, при вдиханні пари кислоти потрапляли в кров і спричиняли швидку смерть.
Відтак, лікарі причиною смерті Лева Ребета визначили серцеву недостатність. Утім це все було настільки підозріло, що прихильники Ребета навіть підозрювали у вбивстві «бандерівців». Ще більші підозри виникли, коли за два роки той же Богдан Сташинський подібним чином скоїв убивство Степана Бандери. Тоді він випустив подвійну порцію отрути, сліди якої були явно видні. Але обидві смерті так і лишалися загадкою, доки сам Сташинський, який у 1961-му втік із СРСР у Західний Берлін, не здався поліції і розповів усі подробиці цієї спецоперації. На запитання судді: «Чому ви вбили першим Ребета, а не Бандеру?», Сташинський відповів: «Тому що Лев Ребет був небезпечніший для СРСР, ніж Бандера».
Лева Ребета поховали в Мюнхені. У 2010 році його разом з дружиною, Дарією Цісик-Ребет, урочисто перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові.
На світлині Лев Ребет під час перебування в концтаборі Аушвіц.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Жойылды06.04.202516:45
03.04.202509:15
⚡️⚡️⚡️
🌊Рекомендуємо підписатися на телеграм-канал заступника командира Третьої штурмової бригади та майора ЗСУ Максима Жоріна "Мосе".
Інтернет та телеграм переповнений купою шлаку від самопроголошених "аналітиків". Не накачуйте себе фейками, а довіряйте справжнім військовим!
Ось посилання на канал: https://t.me/+SC5-jIW4uDtFQriR
🌊Рекомендуємо підписатися на телеграм-канал заступника командира Третьої штурмової бригади та майора ЗСУ Максима Жоріна "Мосе".
Інтернет та телеграм переповнений купою шлаку від самопроголошених "аналітиків". Не накачуйте себе фейками, а довіряйте справжнім військовим!
Ось посилання на канал: https://t.me/+SC5-jIW4uDtFQriR


03.04.202503:55
🇺🇦🇺🇦3 квітня 1888 року народився Василь Іванис (псевдо О. Болотенко) — борець за незалежність Кубанської Народної Республіки від Москви та зближення її з Україною, останній Військовий Отаман Кубанського козачого війська і Голова уряду Кубанської народної республіки.
Український канадський економіст, інженер-технолог, історик, педагог, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член Українського історичного товариства, Української вільної академії наук (УВАН).
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Український канадський економіст, інженер-технолог, історик, педагог, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член Українського історичного товариства, Української вільної академії наук (УВАН).
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


02.04.202503:55
🟥⚔️2 квітня 1907 року народився Дмитро Данилишин — активіст Пласту, діяч ОУН, організатор і учасник збройних нападів на представників польської окупаційної адміністрації і політиків які виправдовували польську окупацію Галичини.
🕯Страчений польськими окупантами разом з іншим ОУНівцем Василем Біласом 23 грудня 1932 у м. Львові. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі, який шанується українцями на Галичині.
✍️Видатна українська поетеса Олена Теліга присвятила Біласові й Данилишинові вірш «Засудженим».
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.
І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І, мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
🕯Страчений польськими окупантами разом з іншим ОУНівцем Василем Біласом 23 грудня 1932 у м. Львові. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі, який шанується українцями на Галичині.
✍️Видатна українська поетеса Олена Теліга присвятила Біласові й Данилишинові вірш «Засудженим».
Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.
І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І, мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


01.04.202503:55
🕯🇺🇦⚔️1 квітня 2022 року від ворожого мінометного обстрілу на Луганщині загинув Юрій Руф (Юрій Дадак) — український поет, видавець, сценарист, стрілець ЗСУ 24 ОМБр.
У перший день повномасштабного вторгнення російських окупантів, Руф вступив до лав 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ і поїхав на Луганщину. А вже 3 березня відбувся перший у його житті бій. Про це він сам написав на своїй сторінці у Facebook: «наша бригада кришить сепарську і російську мерзоту».
Юрій був громадським діячем та власником бренду одягу «Гвер». Почав писати вірші у 14 років, обрав собі псевдонім «Юрій Руф». Заснував літературний проект «Дух Нації», був незмінним ведучим фестивалю «Холодний Яр».
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Вічна слава та пам'ять Герою!
🌐Тінь Сонця - Новий Світанок (feat. Юрій Руф)
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
У перший день повномасштабного вторгнення російських окупантів, Руф вступив до лав 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ і поїхав на Луганщину. А вже 3 березня відбувся перший у його житті бій. Про це він сам написав на своїй сторінці у Facebook: «наша бригада кришить сепарську і російську мерзоту».
Юрій був громадським діячем та власником бренду одягу «Гвер». Почав писати вірші у 14 років, обрав собі псевдонім «Юрій Руф». Заснував літературний проект «Дух Нації», був незмінним ведучим фестивалю «Холодний Яр».
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Вічна слава та пам'ять Герою!
🌐Тінь Сонця - Новий Світанок (feat. Юрій Руф)
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


31.03.202516:12
🗺🎭31 березня 1922 року у Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив студію-театр «Березіль», що стала флагманом модернізму в українському театральному мистецтві.
На хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п'ять років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.
🕯Влітку 1937 року особлива трійка Управління нквд Ленінградської області ррфср засудила 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення, серед них і Курбаса, до страти. Він був розстріляний на початку листопада 1937 року в урочищі Сандармох, разом з іншими 1 111 представниками української культури і мистецтва, що дістали назву «розстріляне відродження».
У 1935 році театр «Березіль» був перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який працює і понині.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
На хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п'ять років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.
🕯Влітку 1937 року особлива трійка Управління нквд Ленінградської області ррфср засудила 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення, серед них і Курбаса, до страти. Він був розстріляний на початку листопада 1937 року в урочищі Сандармох, разом з іншими 1 111 представниками української культури і мистецтва, що дістали назву «розстріляне відродження».
У 1935 році театр «Березіль» був перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який працює і понині.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


31.03.202503:54
🗺✍️31 березня 1929 року Українська Академія наук прийняла новий "скрипниківський" ("харківський") правопис української мови. У діаспорі його здебільшого називають «правописом Голоскевича», за іменем укладача та видавця «Правописного словника».
Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко й інші. Членами правописної комісії були такі українські письменники, як Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та інші.
У 1933 році цей правопис був визнаний «націоналістичним», був перероблений та наближений до російської мови.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко й інші. Членами правописної комісії були такі українські письменники, як Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та інші.
У 1933 році цей правопис був визнаний «націоналістичним», був перероблений та наближений до російської мови.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


30.03.202504:05
🔥Сьогодні виповнюється 11 років легендарній пісні “путін-хуйло” харківських уболівальників футбольного клубу “Металіст”, яку вони виконали на спільному марші з ультрас донецького «Шахтаря».
Вперше її було виконано 30 березня 2014 року.
Як стверджує Максим «Ковбой», лідер угруповання харківських футбольних фанів «Free Land Ultras», текст пісні — це римейк старої приспівки уболівальників «Металіста» про екс-президента ФФУ Григорія Суркіса.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Вперше її було виконано 30 березня 2014 року.
Як стверджує Максим «Ковбой», лідер угруповання харківських футбольних фанів «Free Land Ultras», текст пісні — це римейк старої приспівки уболівальників «Металіста» про екс-президента ФФУ Григорія Суркіса.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!


29.03.202504:55
🕯29 березня 1999 року відбувся похорон В'ячеслава Чорновола, який став наймасовішим в історії України.
За оцінками в ньому взяли участь близько 200 тисяч людей. У Володимирському соборі панахиду відслужив Патріарх всієї України-Руси. Похований В'ячеслав Чорновіл на Байковому кладовищі в Києві.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
За оцінками в ньому взяли участь близько 200 тисяч людей. У Володимирському соборі панахиду відслужив Патріарх всієї України-Руси. Похований В'ячеслав Чорновіл на Байковому кладовищі в Києві.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
28.03.202504:56
🟥⚔️🗺28 березня 1898 року народився Микола Сціборський — український державний та військовий діяч, учасник Української революції 1917 – 1921 роках, підполковник Армії УНР, теоретик українського націоналізму, один із фундаторів Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Народився у Житомирі. Походив із родини православних українців, які мали польське коріння. Першу світову війну пройшов у складі російської армії, нагороджений орденами Святої Анни 3 і 4 ступенів та Святого Станіслава 3 ступеня, а також Георгіївським хрестом 4 ступеня. Був двічі поранений.
У жовтні 1917 р. очолив українізовану «автономну національну військову частину» в 1-му лейб-гренадерському полку російської армії. Микола Сціборський (псевдо - Рокош, Житомирський, Юрій) у листопаді 1917 р. потрапив під газову атаку. Вижив, але був визнаний інвалідом із 50 відсотковою втратою працездатності.
Незважаючи на це, у період Української революції 1917 - 1921 років, включився у створення української армії. Працював у військовому міністерстві. За доби Гетьманату Павла Скоропадського був помічником повітового коменданта на Чернігівщині.
На початку 1920-х рр. змушений був емігрувати. У Празі, 12 листопада 1925 р. очолив Легію українських націоналістів.
28 січня - 3 лютого 1929 р. на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні створено Організацію Українських Націоналістів. Миколу Сціборського було обрано заступником Голови Проводу ОУН. Мав довіру Євгена Коновальця.
У Празі Микола Сціборський працював редактором офіційного видання Проводу українських націоналістів (ПУН) - журналу «Розбудова нації» з 1928 р. до його заборони у 1934 р. Пізніше жив у Парижі, де був серед засновників часопису «Українське слово». У 1938 р. перебрався до Відня, а згодом – до Кракова.
Микола Сціборський – автор низки ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму, зокрема: «Робітництво і ОУН» (1932), «ОУН і селянство» (1933), «Національна політика більшовиків в Україні» (1938), «Демократія», «Сталінізм» (1938), «Україна і національна політика Совєтів» (1938), «Україна в цифрах» (1940, 1944) й «Нарису проекту основних законів (Конституції) Української Держави» (1939).
На початку 1941 р. Микола Сціборський, як референт пропаганди ПУН, разом з членом Проводу Омеляном Сеником та діячем ОУН Олегом Ольжичем у складі Похідної групи повернувся в Україну для подальшої боротьби за її самостійність.
30 серпня 1941 р. у Житомирі Сціборського і Сеника за нез’ясованих обставин невідомі розстріляли на вулиці. Сеник загинув одразу, до пораненого Миколи Сціборського гестапо не допустило лікаря, він помер за кілька годин через втрату крові. 🕯Похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Народився у Житомирі. Походив із родини православних українців, які мали польське коріння. Першу світову війну пройшов у складі російської армії, нагороджений орденами Святої Анни 3 і 4 ступенів та Святого Станіслава 3 ступеня, а також Георгіївським хрестом 4 ступеня. Був двічі поранений.
У жовтні 1917 р. очолив українізовану «автономну національну військову частину» в 1-му лейб-гренадерському полку російської армії. Микола Сціборський (псевдо - Рокош, Житомирський, Юрій) у листопаді 1917 р. потрапив під газову атаку. Вижив, але був визнаний інвалідом із 50 відсотковою втратою працездатності.
Незважаючи на це, у період Української революції 1917 - 1921 років, включився у створення української армії. Працював у військовому міністерстві. За доби Гетьманату Павла Скоропадського був помічником повітового коменданта на Чернігівщині.
На початку 1920-х рр. змушений був емігрувати. У Празі, 12 листопада 1925 р. очолив Легію українських націоналістів.
28 січня - 3 лютого 1929 р. на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні створено Організацію Українських Націоналістів. Миколу Сціборського було обрано заступником Голови Проводу ОУН. Мав довіру Євгена Коновальця.
У Празі Микола Сціборський працював редактором офіційного видання Проводу українських націоналістів (ПУН) - журналу «Розбудова нації» з 1928 р. до його заборони у 1934 р. Пізніше жив у Парижі, де був серед засновників часопису «Українське слово». У 1938 р. перебрався до Відня, а згодом – до Кракова.
Микола Сціборський – автор низки ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму, зокрема: «Робітництво і ОУН» (1932), «ОУН і селянство» (1933), «Національна політика більшовиків в Україні» (1938), «Демократія», «Сталінізм» (1938), «Україна і національна політика Совєтів» (1938), «Україна в цифрах» (1940, 1944) й «Нарису проекту основних законів (Конституції) Української Держави» (1939).
На початку 1941 р. Микола Сціборський, як референт пропаганди ПУН, разом з членом Проводу Омеляном Сеником та діячем ОУН Олегом Ольжичем у складі Похідної групи повернувся в Україну для подальшої боротьби за її самостійність.
30 серпня 1941 р. у Житомирі Сціборського і Сеника за нез’ясованих обставин невідомі розстріляли на вулиці. Сеник загинув одразу, до пораненого Миколи Сціборського гестапо не допустило лікаря, він помер за кілька годин через втрату крові. 🕯Похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору.
🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!
Рекордтар
25.10.202423:59
92.6KЖазылушылар30.03.202523:59
1500Дәйексөз индексі04.09.202423:59
33.1K1 жазбаның қамтуы21.10.202323:59
12.1KЖарнамалық жазбаның қамтуы04.03.202523:59
71.89%ER04.09.202423:59
36.53%ERRКөбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.