#військово_волонтерське
От їх тут 10. Ну, підрозділів... Когось не можна показувати. Але замість них - квіточка, привид, шеврон. Знаки, за якими вони впізнають згадку про себе...
--------------------------------
- Оооо! Та вас тут не один! Як класно, що стільком з вас пістонів можу насипати одразу, не виловлюючи по-одному! - сміялася до 1 СБ.
- Так а шо ми? Ми ж хароші! - гигикали у відповідь вони.
----------------------------------------
- Тааак... Обіцяли, що сідухи в машині будуть чисті. От щаз і провірю, - жартуючи, пригрозила мінометникам.
- Так зараз якраз чисті. Тільки вимили. Все як має бути, - аж блищав очима довольний Васильович у відповідь.
--------------------------------
- Ходімо, покажу тобі, скільки ми всього 3,14дарам приготували. Вранці вихід. І прапор є для тебе, - хвасталися аери.
- Ееее! Я теж до вас хочу! Тільки приїдьте й заберіть мене, бо я без колес, машина на ремонті, - обурювався у слухавку розвідос з тієї ж роти, але з іншого підрозділу.
--------------------------------
- Може, все ж і з медиками зустрінемося, а? - питала Льоліка, стоячи біля НП в одному з прифронтових.
- Скоро тут будуть. Чекаємо. Я вже Ані дзвонив, - відрапортував Льолік, а вже за пів години обіймалися і з 1 МБ.
---------------------------------
- Нє, так не піде! Ми вас пів дня чекали. Ніяких "десять хвилин"! Бігом їсти! 9 рота ще почекає, - скомандував братан з 11 роти січеславців.
----------------------------------
- Ксюх, мене викликали в Д. Я вже вас не дочекаюся. Поки ви там сидітимете?!! Дуй сюди, нємєдлєнно! - репетувала 9 рота.
- Зустрічаємося біля магазу. А в Д. разом поїдемо. Проведемо тебе, нам же повертатися, - і таки побачилися і з 9 ротою, хай і так, нашвидкоруч.
-----------------------------------
- Сонце, ви каву й хот-доги будете? Я вже беру, - запитав танкіст у слухавку.
- Ага, - відповіла коротко. - Льолік, він бере хот-доги. Опять їсти треба...
-------------------------------------
- Вже лечу! Не хвилюйся, не в напряг, що пізно. Якраз і покупатися заїду. Дві справи за один прихід: кава з вами і душ, - сміялася мотопіхота.
------------------------------------------
- Одне погано: не попередили, що ви в нас ночувати будете. Ми б чогось смачненького приготували, - бідкався протитанкісти.
А вранці тільки очі розплющили - сніданок. По 4 жарених яйця, по шмату домашньої ковбаси і ще купа чогось, від чого аж дар мовлення втратила.
- А ти - з нами? - з надією запитала Олега.
- Нє, мені ще не влізе. Я десь о десятій поснідаю, а то й пізніше.
І вже не стала засмучувати господаря. Бо теж не снідаю зазвичай. Але ж він старався. І пхнули, хоч і не лізло, той багатий сніданок. А Олег лиш стояв поруч і сяяв, задоволено усміхаючись.
------------------------------------
Кави за день випивається в таких поїздках по кілька відер. Відмовлятися не можна. Давно то знаю. Тому п'ю завжди, з пів кіла цукру на пів склянки води, як і полагаєцця у війську, хєх. Рідко хто таки чує мене і цукру не додає. Але в основному всі стараються, щоб було солодко. Бо ж без цукру - не смачно, кажуть.
Ну, і їсти треба скрізь, де кормлять. Бо відмови не приймаються теж, ага. Тому радіємо часом, коли хтось каже, що нічим пригостити. Але було й не раз, що й макової росинки не вхопили. Та то вже таке, стандартні #будніволонтера...
-------------------------------------
Словом, #моїмедальки ❤️
Дякую, що ви є.
Ви головне, БУДЬТЕ!
Пи.Си. Немає на відео зенітників, 82-ї і міміношок... Двоє - на інших напрямках. Одні - з окопів не вилазять. Але ми обов'язково ще побачимося ❤️ З 82-ю навіть дуже скоро 😉
