Хочете замальовку Каліма сталкера?
Навіть якщо ні то я все одно покажу)
— Що ти робиш?
— Ем… Я? Нічого не робив! Абсолютно нічого… Тобі здалося… — списаний блокнот з глухим звуком захлопнувся. Калім здригнувся і поспіхом сховав його під стіл, намагаючись придушити наростаючу паніку.
Він знову захопився. Занадто сильно. Як завжди.
Стежити в нього виходило майстерно — він цим пишався ще з дитинства. Але бути спійманим… це було найгірше. Наче весь крихкий, ретельно збудований світ починав руйнуватись.
«Ідіот. Ти ж собі обіцяв…» — подумки докорив собі Калім, стискаючи зуби.
Глибокий вдих. Натягнута, майже театральна усмішка.
— Вибач, я захопився… Урок уже закінчився? Я, мабуть, піду. Па-па! — не давши й секунди на відповідь, Калім вислизнув із кабінету й розчинився у потоці студентів.
Серце несамовито калатало. Пальці тремтіли. Він мав його знайти. Просто зараз.
Це була не просто людина. Це був «Він». Новий об'єкт. Новий екземпляр.
Калім уже знав його розпорядок. Як той чухає потилицю, коли замислюється. Як морщить ніс, читаючи.
Його жертви завжди обирались інтуїтивно. Майже випадково — за ходою, поглядом, голосом. А потім — повний контроль.
За дурашливістю Каліма ховалось тривожне захоплення. Він вивчав людей. Стежив. Записував.
Заради цікавості. Заради відчуття влади.
Поки людина не набридала. Тоді — новий цикл. Нова жертва.
Але сьогодні стався збій. Хтось щось помітив. Хтось поставив питання.
Це погано. Дуже погано. Все могло зірватися.
Пальці вчепилися в блокнот. Він відчував тепло паперу, ніби той палав.
Всередині — сторінки, повні записів: схем, начерків, фактів, фраз. Він не міг це втратити. Не зараз.
Він біг коридором. Дихав важко, погляд метався.
Ось він. Біля вікна. Притулився плечем до рами, дивиться на вулицю.
Калім зупинився. На мить. Просто щоб запам’ятати цей момент.
Силует, поза, світло в його волоссі.
Не втече.
Він запише його. Увесь. До останньої деталі.
@TwstUA_bot
