Блогтар
янголи бачать, як я пишу
Блогтар
05.03.202518:34
березень пахне, як дорога додому
зі школи.
як «проведи мене, будь ласка, до підʼїзду».
я швидко пообідаю
й піду
на додаткові з англійської.
на щастя,
мені близько —
всього година
пішки.
зараз година —
це довго і далеко.
мене везе трамвай
через усе місто.
світанок такий самий золотий,
як в Дніпрі.
захід сонця так само рожевий.
так щось не так.
щось не те.
не пишеш вірші,
бо тобі занадто добре
чи занадто зле?
отож-бо я не вмію відповісти.
5.03.2025р.
присвячується людині, яка задала мені це розумне питання. на яке я не можу відповісти
зі школи.
як «проведи мене, будь ласка, до підʼїзду».
я швидко пообідаю
й піду
на додаткові з англійської.
на щастя,
мені близько —
всього година
пішки.
зараз година —
це довго і далеко.
мене везе трамвай
через усе місто.
світанок такий самий золотий,
як в Дніпрі.
захід сонця так само рожевий.
так щось не так.
щось не те.
не пишеш вірші,
бо тобі занадто добре
чи занадто зле?
отож-бо я не вмію відповісти.
5.03.2025р.
присвячується людині, яка задала мені це розумне питання. на яке я не можу відповісти
28.02.202510:35
останні дні лютого — це весна.
зупинки — це у нас тепер przystanki.
моя жага тебе поцілувати — жарт.
твоє волосся під моїми пальцями —
це мить, це дві,
це шовк,
це дружній жест
(якщо не ти, про кого я писатиму?)
це лише дотик,
лише мить чи дві.
так роблять друзі, роблять подруги,
повір.
я впевнена.
я знаю.
я називаю це «торкнутися случайно».
і я собі це дозволяю,
часом,
після кави на десерт.
«тактильний голод» — так це називаєш ти.
у мене він закладений у крові.
тактильний… та й в цілому — голод.
тож ти візьми цей дотик не поміть.
і обіцяю, він не буде довгим,
і обіцяю, я тебе не зʼїм.
хоч шкода,
я ж бо впевнена,
я знаю,
що ти смакуєш дуже добре.
26-28.02.2025р.
не люблю метафори з їжею в текстах, але ну є як є
зупинки — це у нас тепер przystanki.
моя жага тебе поцілувати — жарт.
твоє волосся під моїми пальцями —
це мить, це дві,
це шовк,
це дружній жест
(якщо не ти, про кого я писатиму?)
це лише дотик,
лише мить чи дві.
так роблять друзі, роблять подруги,
повір.
я впевнена.
я знаю.
я називаю це «торкнутися случайно».
і я собі це дозволяю,
часом,
після кави на десерт.
«тактильний голод» — так це називаєш ти.
у мене він закладений у крові.
тактильний… та й в цілому — голод.
тож ти візьми цей дотик не поміть.
і обіцяю, він не буде довгим,
і обіцяю, я тебе не зʼїм.
хоч шкода,
я ж бо впевнена,
я знаю,
що ти смакуєш дуже добре.
26-28.02.2025р.
не люблю метафори з їжею в текстах, але ну є як є
01.02.202520:53
коли я думаю про поцілунки,
скажімо,
під час перегляду якого-небудь фільму,
я згадую твої губи.
так ніби інших мої не знали.
так ніби я не знала жодного чоловіка.
так ніби ти — була, а про інших мені наснилося.
коли я дивлюся фільм
про вампірів,
я згадую виключно
твою шию.
коли я вчора
дивилася фільм
на порносайті,
я зупинила його на такому от кадрі:
один, схожий на Ахілеса,
привʼязаний до стовпа,
схиляється, тягнеться,
аби другого поцілувати.
долонь до серця,
рука до лиця
у такому жесті,
ніби вчора вони разом воювали
за Трою.
або воюватимуть завтра.
стільки поезії, стільки драми,
ніжності.
їм обом
зніматися б у якомусь справжньому фільмі.
коли я дивлюся фільми
і по сторонах,
мені інколи теж хочеться
так:
давньогрецького пафосу,
занурити ікла у чиюсь шкіру,
цілуватися,
бути розпʼятою
на хресті,
що нагадує формою
букву «Х».
і тебе десь біля того хреста.
але то я так,
тільки так…)
1.02.2025р.
скажімо,
під час перегляду якого-небудь фільму,
я згадую твої губи.
так ніби інших мої не знали.
так ніби я не знала жодного чоловіка.
так ніби ти — була, а про інших мені наснилося.
коли я дивлюся фільм
про вампірів,
я згадую виключно
твою шию.
коли я вчора
дивилася фільм
на порносайті,
я зупинила його на такому от кадрі:
один, схожий на Ахілеса,
привʼязаний до стовпа,
схиляється, тягнеться,
аби другого поцілувати.
долонь до серця,
рука до лиця
у такому жесті,
ніби вчора вони разом воювали
за Трою.
або воюватимуть завтра.
стільки поезії, стільки драми,
ніжності.
їм обом
зніматися б у якомусь справжньому фільмі.
коли я дивлюся фільми
і по сторонах,
мені інколи теж хочеться
так:
давньогрецького пафосу,
занурити ікла у чиюсь шкіру,
цілуватися,
бути розпʼятою
на хресті,
що нагадує формою
букву «Х».
і тебе десь біля того хреста.
але то я так,
тільки так…)
1.02.2025р.
24.01.202520:56
Sto luster skierowano na mnie.
Na moją niemotę i moją samotność.
Ty jesteś tu? Ty jesteś tu naprawdę?
Być może, ciebie jednak nie ma tutaj.
Gdzie jesteś? Gdzie ty w takim razie jesteś?
To otchłań? Zygzak? Może, to – zagięcie?
Oto jest deszcz. Długo wyczekiwany deszcz,
Jak z cebra zalewa duszę,
Dusza łzami się zalewa.
Sto twoich konań, sto narodzin.
Jak ciężko jest zmęczonym oczom.
Kim jesteś? Żywy czy umarły?
Może, jesteś wszystkim naraz,
Jednoosobowo?
/мій переклад на польську вірша Стуса «Сто дзеркал спрямовано на мене…», приготований для СтусФеста у Варшаві
Na moją niemotę i moją samotność.
Ty jesteś tu? Ty jesteś tu naprawdę?
Być może, ciebie jednak nie ma tutaj.
Gdzie jesteś? Gdzie ty w takim razie jesteś?
To otchłań? Zygzak? Może, to – zagięcie?
Oto jest deszcz. Długo wyczekiwany deszcz,
Jak z cebra zalewa duszę,
Dusza łzami się zalewa.
Sto twoich konań, sto narodzin.
Jak ciężko jest zmęczonym oczom.
Kim jesteś? Żywy czy umarły?
Może, jesteś wszystkim naraz,
Jednoosobowo?
/мій переклад на польську вірша Стуса «Сто дзеркал спрямовано на мене…», приготований для СтусФеста у Варшаві
16.01.202400:30
26.12.202317:57
01.03.202507:53
Қайта жіберілді:
5:55
26.02.202520:31
Я розстріляна
й
витрощена
з душею
навиворіт
Я рельʼєфнокрапкова,
глиняна
то ліпи
Я той приклад
темряви теплої,
перестиглої
Я не хвилі,
я тихий гомін твоєї
ріки
Я розписана по абзацах,
я у кожному
слові
Я розстріляна,
витрощена,
але
жива
Я зворот
що ніколи не станеться
в мові
Я забуті
тобою крейдою списані
ті
слова
й
витрощена
з душею
навиворіт
Я рельʼєфнокрапкова,
глиняна
то ліпи
Я той приклад
темряви теплої,
перестиглої
Я не хвилі,
я тихий гомін твоєї
ріки
Я розписана по абзацах,
я у кожному
слові
Я розстріляна,
витрощена,
але
жива
Я зворот
що ніколи не станеться
в мові
Я забуті
тобою крейдою списані
ті
слова
01.02.202520:15
мій переклад вірша польського поета Збіґнєвa Гербертa (pol. Zbigniew Herbert) «Сьомий ангел» (pol. «Siódmy anioł»). пунктуація збережена авторська (тобто відсутня)
Сьомий ангел
зовсім інший
навіть зветься інакше
Шемкель
не те що Гавриїл
золотистий
підпора трону
і балдахін
ані те що Рафаїл
настроювач хорів
ані теж
Азраель
водій планет
геометр нескінченності
досконалий знавець теоретичної фізики
Шемкель
чорний і нервовий
і був неодноразово покараний
за переправлення грішників
між лімбом
та небом
його неустанний тупіт
ніц не цінує власної гідності
і тримають його у загоні
тільки з огляду на число сім
але він не такий як інші
не те що гетьман воїнств
Михаїл
весь у лусці та пірʼї*
ані те що Азрафаїл
декоратор світу
опікун буйної вегетації
з крилами як два дуби що шумлять
і навіть не те що
Дедраїл
апологет і кабаліст
Шемкель Шемкель
— обурюються ангели
чому ти не досконалий
художники візантійці
коли малюють сімох
відтворюють Шемкеля
подібним до інших
бо вважають
що впали б у єресь
якби намалювали його
таким як він є
чорним нервовим
у старому вилинялому німбі
*пірʼя тут — це про пірʼя на військовому вбранні, сподіваюсь ви поняли
Сьомий ангел
зовсім інший
навіть зветься інакше
Шемкель
не те що Гавриїл
золотистий
підпора трону
і балдахін
ані те що Рафаїл
настроювач хорів
ані теж
Азраель
водій планет
геометр нескінченності
досконалий знавець теоретичної фізики
Шемкель
чорний і нервовий
і був неодноразово покараний
за переправлення грішників
між лімбом
та небом
його неустанний тупіт
ніц не цінує власної гідності
і тримають його у загоні
тільки з огляду на число сім
але він не такий як інші
не те що гетьман воїнств
Михаїл
весь у лусці та пірʼї*
ані те що Азрафаїл
декоратор світу
опікун буйної вегетації
з крилами як два дуби що шумлять
і навіть не те що
Дедраїл
апологет і кабаліст
Шемкель Шемкель
— обурюються ангели
чому ти не досконалий
художники візантійці
коли малюють сімох
відтворюють Шемкеля
подібним до інших
бо вважають
що впали б у єресь
якби намалювали його
таким як він є
чорним нервовим
у старому вилинялому німбі
*пірʼя тут — це про пірʼя на військовому вбранні, сподіваюсь ви поняли
05.01.202521:46
15.01.202423:53
плани на те, що лишилося від зими:
цілуватися,
танцювати,
за можливістю — виграти у війні
і програти себе в карти.
стоячи на морозі,
припадати снігом
і присягатися:
«ні, не холодно.»
ні, не холодно.
ні, не боляче.
так, візьми.
так, давай до кінця,
можна навіть швидше.
то… ти хочеш мене чи ні?
ти давай вирішуй!
в мене тут, взагалі-то, сесія!
я готуюся до екзаменів
до дурної ночі,
до головного болю,
до червоних очей.
я вночі могла би займатися чимсь іншим.
і боліти, і червоніти могло б щось ще.
а, до речі,
як вам така еротична фантазія:
F-16,
чи Wojsko Polskie,
чи воля Божа
розносять
Москву
вщент.
15.01.2024р.
пов: твоя молодість, коли ти, за словами батьків, маєш думати лише про секс, припадає на часи війни і часи справді складного отримання вищої освіти
26.12.202317:57
Жойылды01.03.202508:09
28.02.202521:21
цей вірш мене скорив
24.02.202520:27
«що тобі до тієї країни,
того міста?
ти поїхала звідти,
і то давно.»
я не можу забути жодну, жодного
зі своїх колишніх,
а ви хочете, аби я забула Дніпро?..
24.02.2025р.
того міста?
ти поїхала звідти,
і то давно.»
я не можу забути жодну, жодного
зі своїх колишніх,
а ви хочете, аби я забула Дніпро?..
24.02.2025р.
Жойылды01.03.202503:10
25.01.202519:39
люди, які відписуються як тільки я щось викладаю, ви спеціально підписувалися на канал, в якому нічого не публікується?
05.01.202521:32
за любов
пʼють,
танцюють,
хрестяться,
бʼються,
вішаються
і платять.
твій батько
і твоя мати
напевно вимріяли
для тебе
таку любов.
лишилось лише…
заплатити, власне.
сплести весільний вінок,
запросити гóстей,
відшити сукню,
зібрати посаг:
скрині з усяким добром,
гаманці з золотом
і, головне — земля.
як же я?
ти, панночко, казала
була
моя.
ти, панночко, не хотіла собі ні принця,
ні писаря,
ні коваля.
ти, панночко…
як же я?
ким я буду тепер тобі?
дружкою на весіллі?
служкою в домі?
подругою в хвилини, коли чоловіка вдома нема?
я, панночко, сподівалася…
чи дарма?
якби тільки ти погодилася чекати,
я
стала б у вас на ґанку,
не гірша, ніж чоловік,
не більш ніж за рік:
— змилуйся, батьку,
не гнівайсь,
ось тобі й нагайка —
бий, скільки душа забажає,
віддаюся в руки тобі
і в усьому каюсь…
віддай, батьку, за мене Оксану!
може знайшовся б навіть такий ксьондз,
аби нас поженив.
5.01.2025р.
«Ніч перед Різдвом» лесбійська версія 😉 (діалог — пряма цитата з оповідання)
пʼють,
танцюють,
хрестяться,
бʼються,
вішаються
і платять.
твій батько
і твоя мати
напевно вимріяли
для тебе
таку любов.
лишилось лише…
заплатити, власне.
сплести весільний вінок,
запросити гóстей,
відшити сукню,
зібрати посаг:
скрині з усяким добром,
гаманці з золотом
і, головне — земля.
як же я?
ти, панночко, казала
була
моя.
ти, панночко, не хотіла собі ні принця,
ні писаря,
ні коваля.
ти, панночко…
як же я?
ким я буду тепер тобі?
дружкою на весіллі?
служкою в домі?
подругою в хвилини, коли чоловіка вдома нема?
я, панночко, сподівалася…
чи дарма?
якби тільки ти погодилася чекати,
я
стала б у вас на ґанку,
не гірша, ніж чоловік,
не більш ніж за рік:
— змилуйся, батьку,
не гнівайсь,
ось тобі й нагайка —
бий, скільки душа забажає,
віддаюся в руки тобі
і в усьому каюсь…
віддай, батьку, за мене Оксану!
може знайшовся б навіть такий ксьондз,
аби нас поженив.
5.01.2025р.
«Ніч перед Різдвом» лесбійська версія 😉 (діалог — пряма цитата з оповідання)
07.01.202423:14
сьогодні мені не спиться —
ми з янголом читаємо новини.
мої помутнілі зіниці,
його складені крила.
в кімнаті немає місця
для крил.
на новини не вистачає ненависті.
вірші — з відчаю.
вірші — з війни,
з бомбосховищ,
з окопів,
з цієї кімнати.
янгол просить не проклинати.
але як це можливо,
коли точка на мапі,
де народилася моя перша збірка —
це тепер обгоріла, чорна прогалина.
завалена стеля,
вибиті вікна,
уламки стін…
а для декого перша збірка —
це збірка остання.
вірші, написані між боями.
вірші — з бійниць*.
сьогодні на цій планеті,
на тій землі,
де я вивчила літери,
написала перші рядки
вони
«брати»
кати
щоб вам всім повиздихати
вбили
чергового
поета.
7.01.2024р.
сьогодні на війні загинув поет Максим Кривцов.
*«Вірші з бійниці» — це назва його першої і останньої збірки.
25.12.202316:32
привіт-привіт,
я тут привітати усіх вас з новорічними святами і щиро подякувати за те, що ви в мене є ♡
люблю вас дуже сильно.
2023 рік приніс мені дуже багато нових читачів саме з ТікТоку — вас я люблю окремо. це саме ви довели мені, що моя поезія українською цінна, цікава і має шанси на розвиток.
з нагоди свят пропоную вам познайомитись зі мною поближче ↓
в мене давно є особистий телеграм-канал, який я використовую, як блог, чи, скоріш, як щоденник.
там я спілкуюся з вами, ділюся фотографіями, подіями з життя, рандомними думками, записую кружочки і голосові. там я, як людина. зі своїми проблемами, творчими і інтимними. туди я приходжу поговорити, посваритися, поплакатись, пожартувати.
якщо вам цікава ця сторона мене, залишаю тут можливість долучитися до мого особистого блогу, який час від часу стає закритим через мою параною:
https://t.me/+F-J9bQF_6HI5NTM8
всіх цілую
(а тих, хто приєднається і буде поводитись у блозі чемно — цілую два рази 💋💋)
28.02.202521:19
Тепер, коли ми залишилися наодинці, можемо поговорити, принце, як чоловік з чоловіком,
Хоч ти лежиш на сходах і бачиш не більше, ніж мертва мураха,
Тобто – чорне сонце, зі зламаними променями.
Я ніколи не міг думати про твої долоні без усмішки.
І тепер, коли лежать на камені, наче скинуті гнізда,
Вони так само беззахисні, як і раніше.
То є власне кінець.
Руки лежать окремо,
Шпага лежить окремо,
Окремо – голова,
І ноги лицаря у м’яких чобітках.
Похорон матимеш, як солдат, хоч ти не був солдатом.
Це – єдиний обряд, на якому я хоч би як знаюся.
Не буде громниць і співу, будуть гноти і залпи,
Чорний крам, що його волоктимуть бруківкою, шоломи, підковані черевики, артилерійські коні і барабан, барабан.
Знаю, нічого гарного.
Це будуть мої маневри перед взяттям влади.
Треба взяти це місто за горло і ним трохи струсити.
Так чи інакше, ти мусив загинути, Гамлете.
Ти не був для життя.
Вірив у кришталеві поняття, не у людську глину.
Жив у постійних судорогах, ловив химери, немов уві сні.
Судомно вгризався в повітря й відразу ж блював.
Нічого не вмів, як людина, дихати навіть не вмів.
Тепер маєш свій спокій, Гамлете. Ти зробив, що тобі належало.
Маєш спокій.
Решта не є мовчанням, але належить мені.
Ти обрав простішу частину – ефектний удар.
Але що таке героїчна смерть в порівнянні з вічним чуванням?
З холодним яблуком у руці, на високому кріслі,
З видом на мурашник і циферблат годинника.
Прощавай, принце. На мене чекає проєкт каналізації,
І декрет у справі жебраків і повій,
Мушу також обмислити кращу систему в’язниць,
Бо, як ти влучно відмітив,
Данія – це в’язниця.
Вертаюсь до моїх справ.
Сьогодні вночі народиться зірка – Гамлет.
Більше ми не зустрінемось.
Те, що залишиться після мене, предметом трагедії не стане.
Нам не вітатися, не прощатися – живемо на архіпелагах.
А вода ця і ці слова – що вони можуть? Що вони можуть, принце?
вірш: Zbigniew Herbert — «Tren Fortynbrasa»
переклад українською — мій
Хоч ти лежиш на сходах і бачиш не більше, ніж мертва мураха,
Тобто – чорне сонце, зі зламаними променями.
Я ніколи не міг думати про твої долоні без усмішки.
І тепер, коли лежать на камені, наче скинуті гнізда,
Вони так само беззахисні, як і раніше.
То є власне кінець.
Руки лежать окремо,
Шпага лежить окремо,
Окремо – голова,
І ноги лицаря у м’яких чобітках.
Похорон матимеш, як солдат, хоч ти не був солдатом.
Це – єдиний обряд, на якому я хоч би як знаюся.
Не буде громниць і співу, будуть гноти і залпи,
Чорний крам, що його волоктимуть бруківкою, шоломи, підковані черевики, артилерійські коні і барабан, барабан.
Знаю, нічого гарного.
Це будуть мої маневри перед взяттям влади.
Треба взяти це місто за горло і ним трохи струсити.
Так чи інакше, ти мусив загинути, Гамлете.
Ти не був для життя.
Вірив у кришталеві поняття, не у людську глину.
Жив у постійних судорогах, ловив химери, немов уві сні.
Судомно вгризався в повітря й відразу ж блював.
Нічого не вмів, як людина, дихати навіть не вмів.
Тепер маєш свій спокій, Гамлете. Ти зробив, що тобі належало.
Маєш спокій.
Решта не є мовчанням, але належить мені.
Ти обрав простішу частину – ефектний удар.
Але що таке героїчна смерть в порівнянні з вічним чуванням?
З холодним яблуком у руці, на високому кріслі,
З видом на мурашник і циферблат годинника.
Прощавай, принце. На мене чекає проєкт каналізації,
І декрет у справі жебраків і повій,
Мушу також обмислити кращу систему в’язниць,
Бо, як ти влучно відмітив,
Данія – це в’язниця.
Вертаюсь до моїх справ.
Сьогодні вночі народиться зірка – Гамлет.
Більше ми не зустрінемось.
Те, що залишиться після мене, предметом трагедії не стане.
Нам не вітатися, не прощатися – живемо на архіпелагах.
А вода ця і ці слова – що вони можуть? Що вони можуть, принце?
вірш: Zbigniew Herbert — «Tren Fortynbrasa»
переклад українською — мій
05.02.202515:41
знесли будинок.
був, стояв,
а тепер за парканом нічого нема.
прірва,
безодня.
зазирнеш, здається,
за той паркан
і побачиш не землю,
а чорне нічого.
от би з мене усе так вигребли.
от би було так порожньо
в голові.
так спокійно,
як в ліжку
під час молитви,
як між чиїхсь ніг.
щоб таке осягнути,
такий спокій,
треба або знову скачати Тіндер,
або повірити в Бога.
5.02.2025р.
був, стояв,
а тепер за парканом нічого нема.
прірва,
безодня.
зазирнеш, здається,
за той паркан
і побачиш не землю,
а чорне нічого.
от би з мене усе так вигребли.
от би було так порожньо
в голові.
так спокійно,
як в ліжку
під час молитви,
як між чиїхсь ніг.
щоб таке осягнути,
такий спокій,
треба або знову скачати Тіндер,
або повірити в Бога.
5.02.2025р.
24.01.202522:29
мій переклад вірша польського поета Збіґнєвa Гербертa (pol. Zbigniew Herbert) «Допит янгола» (pol. «Przesłuchanie anioła»). пунктуація збережена авторська (тобто відсутня)
коли він стає перед ними
в тіні підозри
він ще цілком зроблений
з матерії світла
еони його волосся
закручені в локони
невинності
після першого ж питання
щоки його наливаються кров'ю
кров розганяють
інструменти та вправний допит
залізом різками
повільним вогнем
визначають межі
його тіла
удар в спину
затискає хребет
між калюжею та хмарою
за кілька ночей
справа зроблена
шкіряне горло янгола
наповнено липкою угодою
як прекрасна та мить
коли він падає на коліна
втілений у провині
насичений змістом
язик вагається
між зламаними зубами
і зізнанням
вони вішають його вниз головою
з волосся янгола
капають краплі воску
і створюють на підлозі
просте пророцтво
коли він стає перед ними
в тіні підозри
він ще цілком зроблений
з матерії світла
еони його волосся
закручені в локони
невинності
після першого ж питання
щоки його наливаються кров'ю
кров розганяють
інструменти та вправний допит
залізом різками
повільним вогнем
визначають межі
його тіла
удар в спину
затискає хребет
між калюжею та хмарою
за кілька ночей
справа зроблена
шкіряне горло янгола
наповнено липкою угодою
як прекрасна та мить
коли він падає на коліна
втілений у провині
насичений змістом
язик вагається
між зламаними зубами
і зізнанням
вони вішають його вниз головою
з волосся янгола
капають краплі воску
і створюють на підлозі
просте пророцтво
22.01.202423:29
мені снилася государева учта.
довгі столи, настоянка з медом і перцем.
ми пили за наші незламні фортеці,
за перемогу, якої ще не здобули.
так робити, в нас кажуть — погана прикмета.
бачать Боги, усі ми про це знали,
усі — пили.
мені снився весільний вінок.
білий.
один із солдатів привів до столу свою наречену —
зажадав одружитися напередодні бою.
Боги знали, наступного ж дня вона стане вдовою,
Боги знали… і нічого з тим не зробили.
Боги глядять на мене усі ці дні,
Боги чудово бачать у темряві.
шлють мені катування удень, а вночі — ці сни,
щоб тортури мої
у холоді підземель
не спинялися ні на годину.
чим я їм завинив?
чим усі ми завинили?
крізь решітку
до мене тягнуться руки.
дають їсти, дають пити, дають ляпаси.
Боги лишили мене в цьому клятому
полоні,
оточеного високими стінами,
грізною вартою,
їх поганою мовою.
я вчу проти волі слово за словом,
слово за словом:
«будь ласка»,
«дякую»,
«встань на коліна»,
«я винен, винен, в усьому винен,
тільки залиште,
благаю».
найголовніше — «благаю».
щоб не бачити снів
встаю на коліна
і починаю
повторювати його по колу.
Боги, чужі, тутешні, мені незнайомі,
як мої вже не чують мене звідси,
як мої вже обрали мене не чути,
вас,
заради усього святого,
благаю,
благаю,
благаю,
в мене тепер тільки одне бажання —
я хочу помститися!
всіх їх вбити!
я хочу
додому.
23.01.2024р.
рольове, фентезійне. один нещасний чаклун ходить в мене з вірша у вірш, з ролки у ролку. це про нього четвертий на цьому каналі вірш, а ролка вже навіть не знаю, яка. не набридає? не набридає.
06.01.202421:58
22.12.202321:03
ось як все склалося:
в місті — смог,
в барі — пахощі.
ще й палити дозволено.
як тут дихати?
та й нащо мені воно,
якщо
моє перше кохання
після розстання
з останнім
тримає мені запальничку
запаленою,
дає прикурити —
в принципі
і цигарку.
і відмовляється цілуватися,
щоб тільки я,
якщо те закляття
і далі чинне,
ще трошечки
пожила.
22.12.2023р.
останній рядок — відсилка до мого ж вірша, де було «не помру, поки тебе не поцілую, отже, тепер мені жити вічно». жити буду вічно, товариші
Көрсетілген 1 - 24 арасынан 58
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.