Мене зводив з розуму твій силует,
Що зорів на тлі небокраю,
Поки від дотиків вправних рук
Я поступово згораю.
Мені хотілося почути твій сміх,
Який звучав янгольським хором,
Та в очах-рубінах я бачу тільки печаль
Що розбурхує в душі моїй сором.
Якщо п'єса завжди безсенсовна,
Якщо репліки досі пусті й недоречні,
А розум створює пусті сни,
Даруючи бажані речі
за дійсне.
Розчиняючись в світанковій млі, настане
Кінець. Цього разу фінал зрозумілий.
Не даючи права на голос
Ти лишаєш по собі спогад, такий ніжний й невмілий.
Якщо ти обираєш ремесло художника,
Я покину все і піду у поети
Лиш би ти забув про "завтра" й "сьогодні"
Та читав молитовні куплети
про тебе.
_____
#вірші
