Роусꙑнске Товарꙑство
14.04.202518:49
ПРОКЛЯТТЯ ОБЛОГИ: КОЛИ ЛЬВІВ БУВ РУСИНСЬКИМ, А НЕ КОЗАЦЬКИМ
Про те, як 1648 року Галичина опинилася у полум’ї облоги, і як козацьке військо замість визволення принесло вогонь, смерть і руйнування на святу руську землю. Цей випадок демонструє, що галицькі русини не ідентифікували себе з козацьким повстанням — більше того, вони від нього постраждали не менше, ніж від польського гніту. Галичани боронили Львів, гинули у храмах і монастирях, а їхні святині, як Святий Юр, були осквернені руками тих, хто вважав себе “визволителями”.
——|•|——
— М. Грушевський, “Історія України-Руси”, т. VIII
— Львівський літопис
— П. Куліш, “Отпадение Малороссии от Польши”, т. 2
— Leszek Podhorodecki, “Dzieje Lwowa”
——|•|——
Ці свідчення чітко засвідчують: галицькі русини не тільки не вітали козаків — вони їх боялись, страждали від них і не ідентифікувалися з їхнім рухом. Навпаки — у той момент вони почували себе окремішньою руською спільнотою, а не частиною козацької Малоросії. Свою гідність та віру вони зберігали серед облоги, меча і вогню, у мурах Св. Юра й монастирях, де їх безжально нищили ті, хто називався православними братами.
———————
Джерела:
⸻
Роусыньске Товарыство
Про те, як 1648 року Галичина опинилася у полум’ї облоги, і як козацьке військо замість визволення принесло вогонь, смерть і руйнування на святу руську землю. Цей випадок демонструє, що галицькі русини не ідентифікували себе з козацьким повстанням — більше того, вони від нього постраждали не менше, ніж від польського гніту. Галичани боронили Львів, гинули у храмах і монастирях, а їхні святині, як Святий Юр, були осквернені руками тих, хто вважав себе “визволителями”.
——|•|——
«Дня, 26 вересня [ст. стилю] з’явилась орда під проводом Тугай-бея, а два дні пізніше, 28, показалась і козацька армія під проводом самого Хмельницького, і щільно, непробитим валом обложила місто – з півночі козаки, з полудня татари»
— М. Грушевський, “Історія України-Руси”, т. VIII
«Замку Високого добули і люд вистинали, также по кляшторах все побрали і по церквах… У церкві святого Юр’я трупа 54 забитих людей… У Бернардинов русі ж, що була поутікала для оборони, на п’ятсот і большей постинано…»
— Львівський літопис
«Коли у вівтарі “старий ігумен” просив їх припинити розбій, ці поборники древнього руського благочестя… облили йому голову горілкою і підпалили свічками… Козаки витягували побитих людей на паперть з криком: Галай! Галай! Бре гаур!»
— П. Куліш, “Отпадение Малороссии от Польши”, т. 2
«В разі упадку міста втратили би все майно, а навіть життя… Русини виголосили готовність до боротьби з загарбниками»
— Leszek Podhorodecki, “Dzieje Lwowa”
——|•|——
Ці свідчення чітко засвідчують: галицькі русини не тільки не вітали козаків — вони їх боялись, страждали від них і не ідентифікувалися з їхнім рухом. Навпаки — у той момент вони почували себе окремішньою руською спільнотою, а не частиною козацької Малоросії. Свою гідність та віру вони зберігали серед облоги, меча і вогню, у мурах Св. Юра й монастирях, де їх безжально нищили ті, хто називався православними братами.
———————
Джерела:
• М. Грушевський —
Історія України-Руси
, т. VIII
•
Львівський літопис
• П. Куліш —
Отпадение Малороссии от Польши
, т. 2
• L. Podhorodecki —
Dzieje Lwowa
⸻
Роусыньске Товарыство
23.03.202515:51
За даними першоджерел, зокрема архівних документів, публікацій у—«Записках НТШ», «Подільських епархиальних ведомостях» та матеріалів, що зберігаються в Національній бібліотеці України, мешканці Поділля організовували власні культурні та наукові ініціативи. Виставки з назвою «Славетний подолянин» не лише підкреслювали географічну приналежність, але й свідчили про внутрішню переконаність у власній унікальності, що виражалась через збереження традицій, локальних знань і специфічного світогляду.
——•——
Подібні обрядовості, які характерні для традиційної будівельної практики в інших частинах України, мали відображення й у Поділлі, що підтверджує наявність окремої культурної традиції.
——•——
«Подільський книжник. Альманах, Випуск 15 (2022 р.)», який публікується за підтримки Управління культури та креативних індустрій Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації та Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського, містить матеріали, що демонструють активне формування подільської самобутності. У ньому розглядаються історичні й сучасні прояви культурної ідентичності, що свідчать про те, що мешканці регіону не сприймали себе як частину єдиної української нації, а навмисно відокремлювали власну спадщину.
——•——
Автори публікації акцентують увагу на тому, що подоляни формували власний культурний простір, що включав специфічну народну медицину, міфологію, літературну традицію та навіть окремі суспільні організації, які відрізнялися від загальнодержавних.
----------
Контраргументи, що подоляни були лише регіональним елементом єдиної української нації, можна спростувати тим, що систематичне використання локальних символів і створення спеціальних заходів спрямованих на популяризацію «подільської» спадщини свідчить про свідоме прагнення відокремити свою культурну ідентичність.
---------
Навіть якщо вони використовували українську мову чи брали участь у загальнодержавних процесах, їхня активна позиція щодо збереження та розвитку власних традицій є яскравим свідченням того, що вони бачили себе як окремий народ.
—•—
Таку самобутність архітектури, притаманну для Старосамбірщини, можна порівняти з подібними тенденціями в Поділлі, де теж зберігалися специфічні будівельні традиції, що підкреслюють самобутність регіону.
—•—
Таким чином, аналіз першоджерел і сучасних публікацій (зокрема, «Подільський книжник. Альманах, Випуск 15 (2022 р.)» доводить, що подоляни свідомо конструювали свою ідентичність. Вони не просто зберігали локальні традиції – вони активно просували ідею своєї унікальності, що відрізняє їх від загальноукраїнських тенденцій.
—•—
Цей аргумент базується як на документально підтверджених даних архівних джерел, так і на сучасних дослідженнях, що робить його майже непорушним навіть для тих, хто спробує сперечатися, адже весь матеріал демонструє, що подоляни розглядали себе як окрему етнічну спільноту зі своєю історико-культурною траєкторією.
—•Джерела:
——————————————
Товарꙑство «Днистеръ»
——•——
Подібні обрядовості, які характерні для традиційної будівельної практики в інших частинах України, мали відображення й у Поділлі, що підтверджує наявність окремої культурної традиції.
——•——
«Подільський книжник. Альманах, Випуск 15 (2022 р.)», який публікується за підтримки Управління культури та креативних індустрій Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації та Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського, містить матеріали, що демонструють активне формування подільської самобутності. У ньому розглядаються історичні й сучасні прояви культурної ідентичності, що свідчать про те, що мешканці регіону не сприймали себе як частину єдиної української нації, а навмисно відокремлювали власну спадщину.
——•——
Автори публікації акцентують увагу на тому, що подоляни формували власний культурний простір, що включав специфічну народну медицину, міфологію, літературну традицію та навіть окремі суспільні організації, які відрізнялися від загальнодержавних.
----------
Контраргументи, що подоляни були лише регіональним елементом єдиної української нації, можна спростувати тим, що систематичне використання локальних символів і створення спеціальних заходів спрямованих на популяризацію «подільської» спадщини свідчить про свідоме прагнення відокремити свою культурну ідентичність.
---------
Навіть якщо вони використовували українську мову чи брали участь у загальнодержавних процесах, їхня активна позиція щодо збереження та розвитку власних традицій є яскравим свідченням того, що вони бачили себе як окремий народ.
—•—
Таку самобутність архітектури, притаманну для Старосамбірщини, можна порівняти з подібними тенденціями в Поділлі, де теж зберігалися специфічні будівельні традиції, що підкреслюють самобутність регіону.
—•—
Таким чином, аналіз першоджерел і сучасних публікацій (зокрема, «Подільський книжник. Альманах, Випуск 15 (2022 р.)» доводить, що подоляни свідомо конструювали свою ідентичність. Вони не просто зберігали локальні традиції – вони активно просували ідею своєї унікальності, що відрізняє їх від загальноукраїнських тенденцій.
—•—
Цей аргумент базується як на документально підтверджених даних архівних джерел, так і на сучасних дослідженнях, що робить його майже непорушним навіть для тих, хто спробує сперечатися, адже весь матеріал демонструє, що подоляни розглядали себе як окрему етнічну спільноту зі своєю історико-культурною траєкторією.
—•Джерела:
«Подільський книжник. Альманах, Випуск 15 (2022 р. С.71)», Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського.
• Архівні матеріали з «Записок НТШ»(ст.100-200)
• «Подільських епархиальних ведомостей».(Ст.150-250),(ст.50-100)
•Радович Р. Народна архітектура Старосамбірщини ХІХ – першої половини ХХ ст. (житлово-господарський комп- лекс) / Роман Радович. – К. : Видавець Олег Філюк, 2015. – 352 с.
•Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців / Роман Сілецький. – Львів: Міністерство освіти і на- уки молоді та спорту України. Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2011. – 425 с.
——————————————
Товарꙑство «Днистеръ»
16.03.202517:23
Грамота князів Юрія та Олександра Коріятовичів 1374 року є важливим документом, який дозволяє стверджувати, що подоляни можуть бути окремим етносом від решти українців. Розглянемо кілька ключових аспектів цієї грамоти, які підтверджують автономність Поділля та його відмінність від інших земель.
Документ починається з того, що князі визначають себе як «господарів Подільської землі», що вже сам по собі є ознакою політичної автономії. Вони не просто правили частиною великого князівства, а мали власний статус, незалежний від інших регіонів. Це підкреслює політичну відокремленість Поділля, яке функціонувало як самостійний політичний організм.
—————↓↓↓—————
Цей титул засвідчує, що правителі Поділля володіли значною автономією та керували територією, яка мала свої особливості, відмінні від інших частин Русі.
Одним із ключових аспектів грамоти є надання прав міщанам Кам’янця, що також вказує на відмінність цього регіону. Міщани отримують право на самоуправління через суд та війта, що свідчить про розвиток власної правової системи, що не була підпорядкована загальним правилам, поширеним в інших частинах Великого князівства Литовського чи Русі. Війт і раї підпорядковувалися лише місцевим правам, а не воєводі або князеві, що підкреслює відокремленість їхнього соціального статусу.
—————↓↓↓—————
—————↑↑↑—————
Це право на самосуд і судову автономію для міщан Кам’янця може бути ознакою наявності окремого етнічного організму, який мав свою систему управління та правові норми.
Крім того, грамота містить вказівки на те, що міщани мають право контролювати економічні потоки, зокрема через торгові й господарські підприємства. Це означає, що економічна діяльність подолян була організована за окремими, спеціфічними для цього регіону правилами, що ще раз підтверджує їхню автономію та відокремленість
————↓↓↓—————
Торгові права і прибутки від них також надавалися міщанам для зміцнення місцевої економіки, що є характерним для регіонів, що формують свою окрему ідентичність.
Особливо важливим є пункт про те, що, якщо хтось із міщан скоює злочин, відповідальність за нього несе лише місцева влада, а не князь. Це ще раз підтверджує автономність Поділля, оскільки місцеві громади могли вирішувати свої проблеми без втручання з боку центральної влади.
—————↓↓↓—————
—————↑↑↑—————
Такі адміністративні й економічні норми також підкреслюють, що Поділля мало свою окрему соціальну структуру, відмінну від інших українських територій. Подоляни не були повністю підконтрольними іншим частинам Русі, вони мали свій власний порядок, що може бути інтерпретовано як свідчення на користь їхньої окремішності як етносу.
•—×—•
Ці моменти з грамоти дозволяють зробити висновок, що подоляни мали чітко виражену автономію, зокрема в судочинстві, економіці та соціальних структурах. Всі ці фактори підтверджують, що Поділля функціонувало як окрема політична одиниця, а подоляни, з огляду на своє самоврядування та самостійність, мали власну етнічну ідентичність, відмінну від інших українських земель.
––––––––
–7 січня 1374 рік
——————•——————
Товарꙑство «Днистеръ»
Документ починається з того, що князі визначають себе як «господарів Подільської землі», що вже сам по собі є ознакою політичної автономії. Вони не просто правили частиною великого князівства, а мали власний статус, незалежний від інших регіонів. Це підкреслює політичну відокремленість Поділля, яке функціонувало як самостійний політичний організм.
—————↓↓↓—————
Ми, князь Юрий Коріятович, Божою милост’ю князь і господар Подольскої землі..."—————↑↑↑—————
Цей титул засвідчує, що правителі Поділля володіли значною автономією та керували територією, яка мала свої особливості, відмінні від інших частин Русі.
Одним із ключових аспектів грамоти є надання прав міщанам Кам’янця, що також вказує на відмінність цього регіону. Міщани отримують право на самоуправління через суд та війта, що свідчить про розвиток власної правової системи, що не була підпорядкована загальним правилам, поширеним в інших частинах Великого князівства Литовського чи Русі. Війт і раї підпорядковувалися лише місцевим правам, а не воєводі або князеві, що підкреслює відокремленість їхнього соціального статусу.
—————↓↓↓—————
А судитися їм по своїм правам перед своїми рай-цами, а воєводі не треба в те втручатися.
—————↑↑↑—————
Це право на самосуд і судову автономію для міщан Кам’янця може бути ознакою наявності окремого етнічного організму, який мав свою систему управління та правові норми.
Крім того, грамота містить вказівки на те, що міщани мають право контролювати економічні потоки, зокрема через торгові й господарські підприємства. Це означає, що економічна діяльність подолян була організована за окремими, спеціфічними для цього регіону правилами, що ще раз підтверджує їхню автономію та відокремленість
————↓↓↓—————
А ятки суконні, крамні, шевські, хлібні, різничі и лазню князь віддає місту...————↑↑↑—————
Торгові права і прибутки від них також надавалися міщанам для зміцнення місцевої економіки, що є характерним для регіонів, що формують свою окрему ідентичність.
Особливо важливим є пункт про те, що, якщо хтось із міщан скоює злочин, відповідальність за нього несе лише місцева влада, а не князь. Це ще раз підтверджує автономність Поділля, оскільки місцеві громади могли вирішувати свої проблеми без втручання з боку центральної влади.
—————↓↓↓—————
А коли волю виседять міщане, мають давати від ланів по 20 широких гро-шей плати
—————↑↑↑—————
Такі адміністративні й економічні норми також підкреслюють, що Поділля мало свою окрему соціальну структуру, відмінну від інших українських територій. Подоляни не були повністю підконтрольними іншим частинам Русі, вони мали свій власний порядок, що може бути інтерпретовано як свідчення на користь їхньої окремішності як етносу.
•—×—•
Ці моменти з грамоти дозволяють зробити висновок, що подоляни мали чітко виражену автономію, зокрема в судочинстві, економіці та соціальних структурах. Всі ці фактори підтверджують, що Поділля функціонувало як окрема політична одиниця, а подоляни, з огляду на своє самоврядування та самостійність, мали власну етнічну ідентичність, відмінну від інших українських земель.
––––––––
–7 січня 1374 рік
Грамота де Князь Юрій Коріятович разом зі своїм братом Алек-сандром дає грунти й права міщанам міста Кам’янця–Переклад краєзнавця Юхима Сіцінського——————•——————
Товарꙑство «Днистеръ»
14.04.202518:49
23.03.202515:51
↓↓↓
16.03.202517:23
12.04.202511:44
Про те як Галичини виділяли себе як саме Галицькі русини, та не знали такого як „Українці“, „Карпатські Русини“ чи „Русскі“. Тим самим в ізольованому середовищі формувалася окрема індетечність, в додатку говорить що воно могли мати але іза ізоляція вони сформулювали ще давно свою окрему індетечність. Можливо навіть подолян тому що зазначено: чи далеко в краю, що звеся Россия.
——|•|——
Текст:
——|•|——
Тут вже явно стає зрозумілим: Галичани в цьому тексті могли відчувати себе значно більше ніж просто регіони, навіть під час великих імперій вони зуміли зберегти свою єдність у почувати себе „Русскі галичане“!
———————
#АвстрійськийПеріод #бесїда #ідентичність #галицкагойда #Русини #писалигаличани
------------------------
Товарꙑство «Днистеръ»
——|•|——
Текст:
ГОЛОС ЧЕСТНОГО ГАЛИЧАНИНА(Письмо в редакцию) ...Я з Галичини, з підгірського села, близько Стрия. В мому селі красива церква, читальня, громадський дом, коршма и величава школа, в котрій учили про польських королів, про німецьких кайзерів і австрійського „милостиво" пануючого монарха Франца Йосифа. За Карпатську Русь я не чував, нічого не знав. Ніхто не згадував і не писав, що десь там жиют наші брати в Карпатах, чи далеко в краю, що звеся Россия. Ми русскі галичане, були засуджені на винародовленье, о чім я довідав ся около 1905 року... В церкві також мало споминали за папу, а за унію ніхто не знав. За Україну перший раз почув від бурсаків, що ходили до паралельної гімназії в Стрию... Вороги наші так нас разъединили, що теперь приходиться тяжко соединяти карпатороссов, галичан, русских из Россії і др. Кождый из русских іде в свій бік, бо недостаток віри в Бога, недостаток любви і знанья. У хаті русского трудно найти научну чи історичну книжку. журнал, або газету...
——|•|——
Тут вже явно стає зрозумілим: Галичани в цьому тексті могли відчувати себе значно більше ніж просто регіони, навіть під час великих імперій вони зуміли зберегти свою єдність у почувати себе „Русскі галичане“!
———————
Джерело:«Свободное слово Карпатской Руси».
#АвстрійськийПеріод #бесїда #ідентичність #галицкагойда #Русини #писалигаличани
------------------------
Товарꙑство «Днистеръ»
19.03.202518:15
Галичина має юридичне право на автономію
Українське законодавство передбачає, що національні меншини мають право на культурну автономію, збереження ідентичності та міжнародну співпрацю. Це відкриває юридичні підстави для визнання галицької національної ідентичності.
1. Закон гарантує право галичан на культурну автономію.
Згідно з ст. 6 Закону України “Про національні меншини”, національні меншини мають право користуватися своєю мовою, розвивати традиції, створювати освітні та культурні установи. Це дає правову основу для збереження та розвитку галицької культури.
—————↓↓↓—————
[Ст. 6 Закону]
—————↑↑↑—————
2. Галичани мають право на збереження своєї культурної спадщини.
Ст. 10 закріплює право національних меншин на збереження життєвого середовища у місцях історичного проживання. Це означає, що держава не може нав’язувати галицькому народу чужі культурні та мовні норми.
—————↓↓↓—————
[Ст. 10 Закону]
—————↑↑↑—————
3. Кожен галичанин має право вільно визначати свою національність.
Ст. 11 закріплює право громадян вільно обирати та відновлювати свою національну ідентичність, а також забороняє примус до відмови від національної приналежності. Це дає змогу галицькому народові офіційно утвердити свою окремішність.
—————↓↓↓—————
[Ст. 11 Закону]
—————↑↑↑—————
4. Галичина має право на міжнародну співпрацю та підтримку.
Ст. 15 гарантує національним меншинам право підтримувати зв’язки з представниками своєї національності за кордоном. Це дає змогу галицьким організаціям встановлювати співпрацю з Австрією, Польщею, Канадою та іншими країнами, де існує галицька діаспора.
—————↓↓↓—————
[Ст. 15 Закону]
—————↑↑↑—————
5. Держава зобов’язана фінансувати розвиток галицької культури.
Ст. 16 Закону прямо передбачає, що український бюджет має включати фінансування розвитку національних меншин. Це означає, що культурні та освітні ініціативи Галичини можуть претендувати на державну підтримку.
—————↓↓↓—————
[Ст. 16 Закону]
—————↑↑↑—————
•—×—•
ВИСНОВОК: Законодавство України забезпечує галичанам усі юридичні підстави для культурної автономії. Галичани мають право зберігати свою ідентичність, навчати дітей рідною мовою, встановлювати міжнародні контакти та отримувати фінансування на розвиток своєї культури.
•—•
Товарꙑство «Днистеръ»
Українське законодавство передбачає, що національні меншини мають право на культурну автономію, збереження ідентичності та міжнародну співпрацю. Це відкриває юридичні підстави для визнання галицької національної ідентичності.
1. Закон гарантує право галичан на культурну автономію.
Згідно з ст. 6 Закону України “Про національні меншини”, національні меншини мають право користуватися своєю мовою, розвивати традиції, створювати освітні та культурні установи. Це дає правову основу для збереження та розвитку галицької культури.
—————↓↓↓—————
“Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію…”
[Ст. 6 Закону]
—————↑↑↑—————
2. Галичани мають право на збереження своєї культурної спадщини.
Ст. 10 закріплює право національних меншин на збереження життєвого середовища у місцях історичного проживання. Це означає, що держава не може нав’язувати галицькому народу чужі культурні та мовні норми.
—————↓↓↓—————
“Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення…”
[Ст. 10 Закону]
—————↑↑↑—————
3. Кожен галичанин має право вільно визначати свою національність.
Ст. 11 закріплює право громадян вільно обирати та відновлювати свою національну ідентичність, а також забороняє примус до відмови від національної приналежності. Це дає змогу галицькому народові офіційно утвердити свою окремішність.
—————↓↓↓—————
“Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.”
[Ст. 11 Закону]
—————↑↑↑—————
4. Галичина має право на міжнародну співпрацю та підтримку.
Ст. 15 гарантує національним меншинам право підтримувати зв’язки з представниками своєї національності за кордоном. Це дає змогу галицьким організаціям встановлювати співпрацю з Австрією, Польщею, Канадою та іншими країнами, де існує галицька діаспора.
—————↓↓↓—————
“Національні громадські об’єднання мають право вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України…”
[Ст. 15 Закону]
—————↑↑↑—————
5. Держава зобов’язана фінансувати розвиток галицької культури.
Ст. 16 Закону прямо передбачає, що український бюджет має включати фінансування розвитку національних меншин. Це означає, що культурні та освітні ініціативи Галичини можуть претендувати на державну підтримку.
—————↓↓↓—————
“У державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин.”
[Ст. 16 Закону]
—————↑↑↑—————
•—×—•
ВИСНОВОК: Законодавство України забезпечує галичанам усі юридичні підстави для культурної автономії. Галичани мають право зберігати свою ідентичність, навчати дітей рідною мовою, встановлювати міжнародні контакти та отримувати фінансування на розвиток своєї культури.
•—•
Товарꙑство «Днистеръ»
14.03.202517:01
Подоляни можуть бути розглянуті як окремий народ від українців загалом на основі кількох ключових аспектів історії, культури та політики.
—•—
Протягом середньовіччя та раннього нового часу Поділля мало значну політичну автономію, що сприяло розвитку своєрідних адміністративних, економічних та культурних структур. Місто Плоскирів (згодом Проскурів, а нині Хмельницький) стало важливим політичним і економічним центром, отримавши магдебурзьке право в 1566 році, що давало йому широку автономію в управлінні та економічній діяльності. Це дозволяло місцевим жителям створювати власні правові норми та соціальні структури, що відрізнялися від інших частин України.
—•—
—•—
Розташування Поділля на межі різних державних утворень (Польща, Османська імперія, Російська імперія) забезпечувало певну ізоляцію регіону від інших частин України. Це дозволяло подолянам зберігати свої традиції, а також розвивати індивідуальну соціальну структуру в межах цих політичних кордонів. Кожна з цих держав мала різний вплив на регіон, що створювало умови для розвитку окремої ідентичності, відмінної від центральноукраїнських земель.
—•—
В історичних джерелах можна знайти свідчення того, що місцеві жителі часто ідентифікували себе не як частина великого українського народу, а як окрему етнічну групу. Це проявлялося в їхніх особливих соціальних структурах, побутових практиках та навіть в літературних і картографічних джерелах. Подоляни розглядали себе як самостійний етнос з унікальними рисами, а не як частину єдиного українського народу.
Ці фактори разом свідчать про те, що в певні історичні періоди подоляни мали значну відмінність від інших частин України як у політичному, так і в культурному контекстах, що може бути підставою для визнання їх як окремого народу від загальної української нації.
Джерела:
Товарꙑство «Днистеръ»
—•—
Протягом середньовіччя та раннього нового часу Поділля мало значну політичну автономію, що сприяло розвитку своєрідних адміністративних, економічних та культурних структур. Місто Плоскирів (згодом Проскурів, а нині Хмельницький) стало важливим політичним і економічним центром, отримавши магдебурзьке право в 1566 році, що давало йому широку автономію в управлінні та економічній діяльності. Це дозволяло місцевим жителям створювати власні правові норми та соціальні структури, що відрізнялися від інших частин України.
—•—
Подоляни, як і багато інших регіональних груп, мали свої особливості у культурі, побуті, ремеслах і звичаях. Це включало специфічні форми народного мистецтва, унікальні кухонні традиції, а також діалект, що вирізняв їх від інших українських земель. Місцеві особливості в образотворчому мистецтві, архітектурі та музичних традиціях ще більше підкреслюють відокремлену ідентичність цього регіону.
—•—
Розташування Поділля на межі різних державних утворень (Польща, Османська імперія, Російська імперія) забезпечувало певну ізоляцію регіону від інших частин України. Це дозволяло подолянам зберігати свої традиції, а також розвивати індивідуальну соціальну структуру в межах цих політичних кордонів. Кожна з цих держав мала різний вплив на регіон, що створювало умови для розвитку окремої ідентичності, відмінної від центральноукраїнських земель.
—•—
В історичних джерелах можна знайти свідчення того, що місцеві жителі часто ідентифікували себе не як частина великого українського народу, а як окрему етнічну групу. Це проявлялося в їхніх особливих соціальних структурах, побутових практиках та навіть в літературних і картографічних джерелах. Подоляни розглядали себе як самостійний етнос з унікальними рисами, а не як частину єдиного українського народу.
Ці фактори разом свідчать про те, що в певні історичні періоди подоляни мали значну відмінність від інших частин України як у політичному, так і в культурному контекстах, що може бути підставою для визнання їх як окремого народу від загальної української нації.
Джерела:
1. Вавричин М. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. [Текст] / Марія Вавричин, Ярос-——————•——————
лав Дашкевич, Уляна Кришталович – Київ: ДНВП «Картографія», 2004. – 207 с., 83 репрод. карт.
2. Вирський Д.С. РАДЗИВІЛЛ Миколай-Криштоф // Енциклопедія історії України – Том 9: Прил. – С / Редкол.: В.А.
Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2012. – 944 с.: іл. – С.105-106.
3. Єсюнін С.М. Плоскирів: давня історія / С.М. Єсюнін. – Хмельницький, 2015. – 62 с.
4. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. – Сектор картографічних видань, інв. № 17489.
5. Осталецька О.І. Карта «Magni Dvcatvs Lithvaniae…» 1613 року у фонді сектора картографічних видань НБУВ як
важливе джерело в історії картографування України / О.І. Осталецька // Часопис картографії. – 2015. – Вип. 12.
– С. 268-27
6. Специальный и подробный план Украины с принадлежащими ей воеводствами, округами и провинциями. Для
общего блага составленный Гийомом Левассером-де-Бопланом, военным архитектором и капитаном Е.В.К.
Польши и Швеции. – Гданьск,1650 // Олейников А.А. Атлас карт Украины ХVII ст. французского инженера Гийо-
ма Левассера-де-Боплана. – К.: Радуга, 2006. –ст.15
Товарꙑство «Днистеръ»
12.04.202511:44
↓↓↓
19.03.202518:15
Көрсетілген 1 - 11 арасынан 11
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.