5. Розшарування - це не міф. Має місце одразу кілька негативних тенденцій – розрив між найбагатшими і найбіднішими зростає і при цьому біднішають усі. Тільки якщо дуже заможні стають просто багатими, багаті стають грошовитими, грошовиті випадають в середній клас, а середній клас біднішає до бідного. Бідні тут падають в зубожіння і вимагають захисту під держави. Держава замість поламати це замкнене коло і знову надати можливість заробити гроші (для цього потрібна нова індустріалізація згідно викликів часу) будь-кому, починає роздавати халявні гроші, чим запускає спіраль популізму.
6. Парадокси Дядька Сема – з одного боку Батьки Засновники США успішно заклали фундамент країни, котра мала б перерости «дитячі болячки Старого Світу». З іншого боку, ці болячки не зникли, а трансформувалися, постійно існували поруч, нашаровувалися на нові – творили нову, чисто американську хроніку хвороби. Від великих потрясінь рятувала складна виборча система, конфедераційність (логіка регіональних влад) і легендарний діпстейт. І весь цей час США балансували на межі довіри державі, буркотіли на уряд, звинувачували в неповорткості, в поганій ефективності, кпинили з того (згадаймо жарти Рейгана щодо…). Втім відчуття, що щось працює не так в суспільстві було, розуміння «держава має бути зручнішою і працювати краще» було і воно було справедливим.
7. Політична деградація обох партій. Одного разу ставши на стежку популізму, політикам дуже складно зважитися на ризик. Вони воліють відкладати вирішення електроально-болючих проблем «на потім» - «нехай рейтингами постраждає хтось після мене, а на мою каденцію я згодую «обіцянку-цяцянку». Цей колообіг популізму тримає в заручниках партійні організми, паразитуючи на них, примушуючи до нових і нових алогічних рішень. По суті, політика перетворюється в конкурси популістичного трьопу, замість конкуренції ідей, як вирішити проблему. В цій ситуації обидві партії ще й старіють - їх топи дуже поважного віку, а багатообіцяючою перспективної молоді немає. Не даючи виборцеві реального вирішення його запитів, і деми, і респи стають заручниками емоції «тих, хто не визначився». А сталі симпатики стають радикальнішими. Це одночасно штовхає партії до радикальнішої (на свою аудиторію) риторики і ще меншого поля реальних дій.
8. Політичне «звернули не туди» в усьому світі. На жаль, реально нерозв’язані питання типу рівності можливостей чоловіків і жінок, опіка за довкіллям, перехід на нові технології, захист свобод…(перелік можна дописати) стали темою для перекручень. Тобто проблему не вирішували, а використовували для досягнення інших цілей. На цьому тлі постали големи міфічних викликів, на боротьбу з якими виділялися космічні гроші. А поруч із тим деградували економіки, освіта, реальні свободи, поставали авторитарні монстри. Коли політики тривалий час імітують вирішення проблем, або вирішують шось своє, питання часу, коли суспільство довіриться популісту. І тут шо Україна, шо Європа, шо США – люди однакові.
