Блогтар
Історія з Громенком
Блогтар
25.02.202509:07
1905 року Росія програла війну Японії.
Посередником у мирних переговорах визвався бути американський президент Тедді Рузвельт. Переговори проходили у Портсмуті (США), і Рузвельт спочатку тиснув на Росію, а потім почав тиснути на Японію.
В результаті був укладений такий договір, через який в Японії - країні-переможниці - спалахнули протести. В одному лише Токіо 17 загиблих і 500 поранених, 350 спалених будівель. Наступні 13 років увійшли в історію під назвою "Доба народного насилля".
Росії, втім, теж були непереливки через революцію.
А що Рузвельт? А Рузвельт 1906 року отримав Нобелівську премію миру 😉
Посередником у мирних переговорах визвався бути американський президент Тедді Рузвельт. Переговори проходили у Портсмуті (США), і Рузвельт спочатку тиснув на Росію, а потім почав тиснути на Японію.
В результаті був укладений такий договір, через який в Японії - країні-переможниці - спалахнули протести. В одному лише Токіо 17 загиблих і 500 поранених, 350 спалених будівель. Наступні 13 років увійшли в історію під назвою "Доба народного насилля".
Росії, втім, теж були непереливки через революцію.
А що Рузвельт? А Рузвельт 1906 року отримав Нобелівську премію миру 😉
20.02.202508:47
Що історія говорить нам про російсько-американські стосунки?
США і Росії смертельно ворогували приблизно 50 років (із різною інтенсивністю), а лупилися в ясна приблизно 300 років (із різною інтенсивністю).
Росія допомагала США у критичні 1770і та 1860і, США годували Росію у 1890і, 1920і та 1990і, збудували їй важку промисловість у 1930і та врятували життя у 1940і (янкі дали +50% усіх снарядів РККА і +100% міді та алюмінію, без яких жодних танків і літаків не побудуєш, +150% бензину, ну і +108% м'ясних консервів).
Кожна нова адміністрація США наприкінці ХХ - у ХХІ ст. починала із глибокого заглоту російської величі (крім Байдена, зате Обама перевиконав норму удвічі) заради союзу проти терористів чи китайців.
Коротше кажучи, Трамп не виняток, а правило, і нам доведеться трохи почекати, поки Москва з Вашингтоном учергове розсваряться.
США і Росії смертельно ворогували приблизно 50 років (із різною інтенсивністю), а лупилися в ясна приблизно 300 років (із різною інтенсивністю).
Росія допомагала США у критичні 1770і та 1860і, США годували Росію у 1890і, 1920і та 1990і, збудували їй важку промисловість у 1930і та врятували життя у 1940і (янкі дали +50% усіх снарядів РККА і +100% міді та алюмінію, без яких жодних танків і літаків не побудуєш, +150% бензину, ну і +108% м'ясних консервів).
Кожна нова адміністрація США наприкінці ХХ - у ХХІ ст. починала із глибокого заглоту російської величі (крім Байдена, зате Обама перевиконав норму удвічі) заради союзу проти терористів чи китайців.
Коротше кажучи, Трамп не виняток, а правило, і нам доведеться трохи почекати, поки Москва з Вашингтоном учергове розсваряться.
05.02.202509:08
Не давати тирану пальця: уроки Кримської конференції
(вперше опубліковано 2015 року)
Якщо сьогодні дати тирану палець, він завтра відніме всю руку. На початку лютого 1945 року провідні демократії західного світу – Сполучені Штати та Велика Британія – пішли на поступки євразійській деспотії – Совітському Союзу – в питанні післявоєнного облаштування Європи. За обіцянку Сталіна якнайшвидше закінчити війну проти Гітлера, Рузвельт і Черчилль згодилися на компроміс щодо розв’язання «польського» та «югославського» питань, а ширше – щодо політичного устрою всієї Східної Європи.
Але угода з дияволом залишається угодою з дияволом, навіть якщо вона націлена на благородну мету: Сталін обманув партнерів, і невдовзі через весь континент пролягла «залізна завіса». Мрії мільйонів людей на світле майбутнє були принесені в жертву тирану необачними союзниками, що дозволили собі в ім’я локального успіху поступитися глобальними цінностями.
Рахунок прямих жертв панування совітів в Європі йде на десятки тисяч, скільки людських доль було скалічено – не скаже ніхто. Ціна компромісу зі Сталіним виявилася надзвичайно високою, і заплатили її зовсім не ті, хто на цей компроміс погодився.
Історія першої половини ХХ століття дала нам безліч прикладів того, як неготовність захищатися в малому обов’язково призводить до необхідності воювати за велике. Глибока стурбованість замість конкретних рішучих дій, умиротворення агресора, компроміси із тираном – ніщо з цього не в змозі гарантувати мир та стабільність нікому.
Від Мюнхенської угоди до Ялтинської конференції західний світ вчився не мати справ з диктаторами, якою б доцільною не виглядала співпраця з ними, принаймні, тимчасова. 30 вересня 1938 року Невілл Чемберлен доповів британському парламенту про результати перемовин з Гітлером: «Я вірю, що це – мир для нашого часу». 1 березня 1945 року, після угоди зі Сталіним, Франклін Рузвельт запевнив Конгрес, що він «повернувся з Криму з твердою вірою, що ми розпочали шлях до миру в світі».
Історія двічі посміялася над впевненістю обох лідерів, і безкомпромісність часів холодної війни начебто продемонструвала, що негативний урок «угодовництва» засвоєний.
Але минуло лише чверть століття після закінчення глобального протистояння, як виявилося, що деякі висновки потрібно повторити двічі. Знову треба нагадувати, що нерозв’язана вчасно суперечка на одному краю континенту цілком реально може призвести до мобілізації, роздавання протигазів та риття окопів на іншому краю.
Необхідно повторювати, що небажання вмирати за Гданськ (чи то пак Донецьк) сьогодні може викликати необхідність вмирати за Париж завтра. Заслуговує на нову увагу теза, що нація, яка з-поміж війни та ганьби обирає ганьбу, обов’язково отримає і війну на додачу.
21 березня 1945 року американський посол Аверелл Гарріман написав Рузвельту: «Ми мусимо чітко розуміти, що совітська програма – це побудова тоталітаризму, згортання особистих свобод та демократії, як ми її знаємо». Нинішнім станом речей в Криму та на Донбасі ми не в останню чергу маємо «завдячувати» тому, що 21 березня 2014 року, в день остаточної легалізації анексії з боку РФ, на Заході не знайшлося нікого, хто сказав би подібні слова щодо програми «Русского міра».
Незасвоєні уроки мають властивість повторюватися – тож невже ми знову приречені стати навчальними матеріалом для схильного до глибокої стурбованості та компромісів з диктаторами Заходу?
(ПиСи 2025 року: щось, звісно, змінилося на краще за ці 10 років, але проблема угодовства в цілому залишилася)
(вперше опубліковано 2015 року)
Якщо сьогодні дати тирану палець, він завтра відніме всю руку. На початку лютого 1945 року провідні демократії західного світу – Сполучені Штати та Велика Британія – пішли на поступки євразійській деспотії – Совітському Союзу – в питанні післявоєнного облаштування Європи. За обіцянку Сталіна якнайшвидше закінчити війну проти Гітлера, Рузвельт і Черчилль згодилися на компроміс щодо розв’язання «польського» та «югославського» питань, а ширше – щодо політичного устрою всієї Східної Європи.
Але угода з дияволом залишається угодою з дияволом, навіть якщо вона націлена на благородну мету: Сталін обманув партнерів, і невдовзі через весь континент пролягла «залізна завіса». Мрії мільйонів людей на світле майбутнє були принесені в жертву тирану необачними союзниками, що дозволили собі в ім’я локального успіху поступитися глобальними цінностями.
Рахунок прямих жертв панування совітів в Європі йде на десятки тисяч, скільки людських доль було скалічено – не скаже ніхто. Ціна компромісу зі Сталіним виявилася надзвичайно високою, і заплатили її зовсім не ті, хто на цей компроміс погодився.
Історія першої половини ХХ століття дала нам безліч прикладів того, як неготовність захищатися в малому обов’язково призводить до необхідності воювати за велике. Глибока стурбованість замість конкретних рішучих дій, умиротворення агресора, компроміси із тираном – ніщо з цього не в змозі гарантувати мир та стабільність нікому.
Від Мюнхенської угоди до Ялтинської конференції західний світ вчився не мати справ з диктаторами, якою б доцільною не виглядала співпраця з ними, принаймні, тимчасова. 30 вересня 1938 року Невілл Чемберлен доповів британському парламенту про результати перемовин з Гітлером: «Я вірю, що це – мир для нашого часу». 1 березня 1945 року, після угоди зі Сталіним, Франклін Рузвельт запевнив Конгрес, що він «повернувся з Криму з твердою вірою, що ми розпочали шлях до миру в світі».
Історія двічі посміялася над впевненістю обох лідерів, і безкомпромісність часів холодної війни начебто продемонструвала, що негативний урок «угодовництва» засвоєний.
Але минуло лише чверть століття після закінчення глобального протистояння, як виявилося, що деякі висновки потрібно повторити двічі. Знову треба нагадувати, що нерозв’язана вчасно суперечка на одному краю континенту цілком реально може призвести до мобілізації, роздавання протигазів та риття окопів на іншому краю.
Необхідно повторювати, що небажання вмирати за Гданськ (чи то пак Донецьк) сьогодні може викликати необхідність вмирати за Париж завтра. Заслуговує на нову увагу теза, що нація, яка з-поміж війни та ганьби обирає ганьбу, обов’язково отримає і війну на додачу.
21 березня 1945 року американський посол Аверелл Гарріман написав Рузвельту: «Ми мусимо чітко розуміти, що совітська програма – це побудова тоталітаризму, згортання особистих свобод та демократії, як ми її знаємо». Нинішнім станом речей в Криму та на Донбасі ми не в останню чергу маємо «завдячувати» тому, що 21 березня 2014 року, в день остаточної легалізації анексії з боку РФ, на Заході не знайшлося нікого, хто сказав би подібні слова щодо програми «Русского міра».
Незасвоєні уроки мають властивість повторюватися – тож невже ми знову приречені стати навчальними матеріалом для схильного до глибокої стурбованості та компромісів з диктаторами Заходу?
(ПиСи 2025 року: щось, звісно, змінилося на краще за ці 10 років, але проблема угодовства в цілому залишилася)
23.01.202515:11
Резолюція Європейського Парламенту щодо дезінформації та історичних фальсифікацій Росії для виправдання її агресивної війни проти України (2024/2988(RSP))
- оскільки агресія Росії проти України є не ізольованим актом, а продовженням її імперіалістичної політики, яка включає війну проти Чечні та військову агресію проти Грузії у 2008 році, а також окупацію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році;
- оскільки початку повномасштабної агресивної війни Росії проти сусідньої України передували кілька публічних заяв президента Російської Федерації, який намагався виправдати застосування сили за допомогою історичного ревізіонізму...
- оскільки російський режим широко використовує дезінформацію, в тому числі на основі викривлених історичних аргументів...
- оскільки Росія не лише не визнала непрощенну початкову роль Радянського Союзу на ранніх етапах Другої світової війни... але нинішній російський режим також інструменталізував історію і створив культ «перемоги» навколо Другої світової війни, щоб ідеологічно мобілізувати громадян...
- оскільки Росія розгорнула зростаючу дезінформаційну кампанію історичного ревізіонізму з метою заперечення національної ідентичності, державності та самого існування України, а також з метою виправдання своїх претензій на ексклюзивні сфери впливу...
- оскільки День Перемоги, що відзначається щорічно 9 травня, був перетворений нинішнім російським режимом на інструмент пропаганди війни в Росії...
3. Засуджує систематичну фальсифікацію та використання російським режимом викривлених історичних аргументів...
4. Засуджує неспроможність Російської Федерації встановити відповідальність за радянські злочини та навмисне перешкоджання історичним дослідженням... а також те, що вона прийняла законодавство, яке криміналізує правдиве висвітлення радянських та російських злочинів... стверджує, що безкарність і відсутність фактологічно достовірних історичних і публічних дебатів та освіти сприяли здатності нинішнього російського режиму відродити імперіалістичну політику та інструменталізувати історію у своїх злочинних цілях;
13. Реагує на заяву Верховної Ради України від 2 травня 2023 року щодо ідеології «рашизму», засуджуючи націоналістичну імперіалістичну ідеологію, політику та практику нинішнього російського режиму; наголошує на несумісності цієї ідеології та політики, а також цих практик з міжнародним правом та європейськими цінностями;
14. Вважає, що спроби Росії спотворити, переглянути та перекрутити історію України підривають колективну пам'ять та ідентичність Європи в цілому і становлять загрозу історичній правді, демократичним цінностям та миру в Європі; закликає держави-члени більше інвестувати в освіту та дослідження спільної історії Європи та європейської пам'яті, а також підтримувати проекти, які сприяють кращому розумінню наслідків поділу Європи під час Холодної війни; висловлює свою підтримку будівництву загальноєвропейського меморіалу в Брюсселі жертвам тоталітарних режимів 20-го століття; висловлює жаль з приводу продовження використання символів тоталітарних режимів у громадських місцях та закликає до загальноєвропейської заборони використання нацистської та радянської комуністичної символіки, а також символіки триваючої агресії Росії проти України;
15. Висловлює побажання, щоб ЄС та його держави-члени сприяли кращому знанню та розумінню людських страждань європейців, заподіяних радянським режимом протягом 20-го століття; у зв'язку з цим закликає до пам'яті та поваги до жертв радянських злочинів, таких як масові депортації, в тому числі кримськотатарського народу та з країн Балтії, система ГУЛАГу, Голодомор, масові вбивства, такі як Катинський розстріл та Верхньосілезька трагедія;
Повний текст за лінком:
https://site.ua/sergii.gromenko/rezolyuciya-jevropeiskogo-parlamentu-shhodo-dezinformaciyi-ta-istoricnix-falsifikacii-rosiyi-i74pxp6
- оскільки агресія Росії проти України є не ізольованим актом, а продовженням її імперіалістичної політики, яка включає війну проти Чечні та військову агресію проти Грузії у 2008 році, а також окупацію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році;
- оскільки початку повномасштабної агресивної війни Росії проти сусідньої України передували кілька публічних заяв президента Російської Федерації, який намагався виправдати застосування сили за допомогою історичного ревізіонізму...
- оскільки російський режим широко використовує дезінформацію, в тому числі на основі викривлених історичних аргументів...
- оскільки Росія не лише не визнала непрощенну початкову роль Радянського Союзу на ранніх етапах Другої світової війни... але нинішній російський режим також інструменталізував історію і створив культ «перемоги» навколо Другої світової війни, щоб ідеологічно мобілізувати громадян...
- оскільки Росія розгорнула зростаючу дезінформаційну кампанію історичного ревізіонізму з метою заперечення національної ідентичності, державності та самого існування України, а також з метою виправдання своїх претензій на ексклюзивні сфери впливу...
- оскільки День Перемоги, що відзначається щорічно 9 травня, був перетворений нинішнім російським режимом на інструмент пропаганди війни в Росії...
3. Засуджує систематичну фальсифікацію та використання російським режимом викривлених історичних аргументів...
4. Засуджує неспроможність Російської Федерації встановити відповідальність за радянські злочини та навмисне перешкоджання історичним дослідженням... а також те, що вона прийняла законодавство, яке криміналізує правдиве висвітлення радянських та російських злочинів... стверджує, що безкарність і відсутність фактологічно достовірних історичних і публічних дебатів та освіти сприяли здатності нинішнього російського режиму відродити імперіалістичну політику та інструменталізувати історію у своїх злочинних цілях;
13. Реагує на заяву Верховної Ради України від 2 травня 2023 року щодо ідеології «рашизму», засуджуючи націоналістичну імперіалістичну ідеологію, політику та практику нинішнього російського режиму; наголошує на несумісності цієї ідеології та політики, а також цих практик з міжнародним правом та європейськими цінностями;
14. Вважає, що спроби Росії спотворити, переглянути та перекрутити історію України підривають колективну пам'ять та ідентичність Європи в цілому і становлять загрозу історичній правді, демократичним цінностям та миру в Європі; закликає держави-члени більше інвестувати в освіту та дослідження спільної історії Європи та європейської пам'яті, а також підтримувати проекти, які сприяють кращому розумінню наслідків поділу Європи під час Холодної війни; висловлює свою підтримку будівництву загальноєвропейського меморіалу в Брюсселі жертвам тоталітарних режимів 20-го століття; висловлює жаль з приводу продовження використання символів тоталітарних режимів у громадських місцях та закликає до загальноєвропейської заборони використання нацистської та радянської комуністичної символіки, а також символіки триваючої агресії Росії проти України;
15. Висловлює побажання, щоб ЄС та його держави-члени сприяли кращому знанню та розумінню людських страждань європейців, заподіяних радянським режимом протягом 20-го століття; у зв'язку з цим закликає до пам'яті та поваги до жертв радянських злочинів, таких як масові депортації, в тому числі кримськотатарського народу та з країн Балтії, система ГУЛАГу, Голодомор, масові вбивства, такі як Катинський розстріл та Верхньосілезька трагедія;
Повний текст за лінком:
https://site.ua/sergii.gromenko/rezolyuciya-jevropeiskogo-parlamentu-shhodo-dezinformaciyi-ta-istoricnix-falsifikacii-rosiyi-i74pxp6
10.01.202509:02
Картинка не моя (я лише домалював зетку на бімбі), тому поширюйте вільно - особливо в закордонних пабліках
20.12.202409:14
24.02.202518:13
В суботу в Іркутську мітингували проти зростання тарифів на електрику. А за день до того - в Карелії та Примор'ї.
Гм, а що ж таке сталося? Газ подорожчав? 😁
Гм, а що ж таке сталося? Газ подорожчав? 😁
19.02.202509:10
Трамп заявив, що Лінкольна убив Зеленський.
- Убивця був актором, і Зеленський - актор, які ще вам потрібні докази? - підкреслив Трамп.
- Убивця був актором, і Зеленський - актор, які ще вам потрібні докази? - підкреслив Трамп.
04.02.202509:04
TRUMP Total War ™
(картинка моя, тож не тирте безсовісно, а чемно посилайтеся)
(картинка моя, тож не тирте безсовісно, а чемно посилайтеся)
21.01.202518:09
Айн Маск!
09.01.202509:05
"Український Мультифронтир" вийшов у фінал Всеукраїнського рейтингу "Книжка року'24". Можете вітати)
Це вже третя моя робота, яка потрапляє у короткі списки рейтингу, але ще жодного разу я не здобув перемоги. Думаю, цього разу теж не вдасться, а виграє Зінченко.
Однак, з іншого боку, нічого страшного - це означає, що моя найкраща книга ще попереду 😉
Це вже третя моя робота, яка потрапляє у короткі списки рейтингу, але ще жодного разу я не здобув перемоги. Думаю, цього разу теж не вдасться, а виграє Зінченко.
Однак, з іншого боку, нічого страшного - це означає, що моя найкраща книга ще попереду 😉
27.11.202409:06
Як написати правильну історію України (або взагалі будь-чого)
І під час роботи над "Українським Мультифронтиром" (який мав стати частиною великої нової історії України),
і під час с̶р̶а̶ч̶і̶в̶ дискусій навколо "Глобальної ініціативи" Снайдера,
я все думав, як би покращити українське історіописання вже сьогодні. Бо колективні монографії у старому форматі (де кожен автор самостійно пише свій розділ) мене не влаштовують. І от до чого додумався.
І. Ідеальний варіант
Розділ пишуть кілька фахівців з відмінними поглядами. Перед тим вони зустрічаються за зачиненими дверима (не ток-шоу, але можливо за участі колег) і обговорюють складні питання, а потім видають компромісний текст. Так, я досі вірю у казки))
ІІ. Реальний варіант
Автори не домовляються, і в розділі складні питання друкуються у дві колонки: в одній - один погляд, в другій - протилежний, а там, де розбіжностей немає - у звичайному вигляді.
Як знайти авторитетного у фаховому сенсі та прийнятного для всіх сторін модератора-редактора, я так і не вирішив. Де брати гроші на такі проєкти - хз.
Оскільки це лише пропозиції, а не директиви, прохання не кидатися лайном, як то у нас зазвичай буває, а дискутувати цивілізовано, чим довести, що ідеальна співпраця можлива ;)
https://lb.ua/society/2024/11/27/646430_yak_napisati_pravilnu_istoriyu.html
І під час роботи над "Українським Мультифронтиром" (який мав стати частиною великої нової історії України),
і під час с̶р̶а̶ч̶і̶в̶ дискусій навколо "Глобальної ініціативи" Снайдера,
я все думав, як би покращити українське історіописання вже сьогодні. Бо колективні монографії у старому форматі (де кожен автор самостійно пише свій розділ) мене не влаштовують. І от до чого додумався.
І. Ідеальний варіант
Розділ пишуть кілька фахівців з відмінними поглядами. Перед тим вони зустрічаються за зачиненими дверима (не ток-шоу, але можливо за участі колег) і обговорюють складні питання, а потім видають компромісний текст. Так, я досі вірю у казки))
ІІ. Реальний варіант
Автори не домовляються, і в розділі складні питання друкуються у дві колонки: в одній - один погляд, в другій - протилежний, а там, де розбіжностей немає - у звичайному вигляді.
Як знайти авторитетного у фаховому сенсі та прийнятного для всіх сторін модератора-редактора, я так і не вирішив. Де брати гроші на такі проєкти - хз.
Оскільки це лише пропозиції, а не директиви, прохання не кидатися лайном, як то у нас зазвичай буває, а дискутувати цивілізовано, чим довести, що ідеальна співпраця можлива ;)
https://lb.ua/society/2024/11/27/646430_yak_napisati_pravilnu_istoriyu.html
24.02.202509:07
Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала «велику» війну з Україною
Повномасштабне вторгнення в Україну – фатальна помилка Кремля. Якби Владімір Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і одним лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді «велика» війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися на укладення тривалого миру в Європі.
Напад Росії на Україну в лютому 2022 року був викликаний трьома глибинними причинами та однією ситуативною обставиною. Обставиною була невідповідність справжнього становища Росії та України кремлівським уявленням. Незмінність влади, відсутність опозиції та цензура в медіа самі по собі здатні за десятиліття сформувати в будь-якого диктатора викривлену картину світу. До цього слід додати психологічні особливості Путіна та його тривалу ізоляцію під час пандемії 2020 року. Тож недивно, що російський президент прийшов до тих висновків, до яких прийшов – про непереможність Росії, штучність України та байдужість міжнародної спільноти до «великої» війни. Ілюзії взяли гору над реальністю.
Трьома причинами повномасштабного вторгнення були:
а) авторитаризм – цілком успішне застосування Кремлем стратегії зовнішньої експансії для розв’язання внутрішніх проблем («маленька переможна війна» або ж «експорт хаосу») та готовність діяти так і надалі, зокрема в Україні;
б) імперіалізм – частково успішна боротьба Кремля за переділ світу і посідання Росією особливого місця («вставання з колін», «багатополярний світ» і «можемо повторити») та прагнення відновити імперію, зокрема, за рахунок України;
в) великоросійський шовінізм та українофобія – особиста неприязнь Путіна до України як до успішного і небезпечного для Росії прикладу демократизації та європеїзації, що переросла в заперечення самого існування українців («росіяни та українці – один народ»).
Перетин цих трьох треків в одному місці (Україна) та часі (постковідна доба) вкупі з пануванням ілюзій і привели російського диктатора до ухвалення фатального рішення про захоплення України.
Підсумки
Нема де правди діти – усі попередні 20 років правління Путіна підтверджували правильність обраного ним шляху: маленьких переможних війн для плебсу, вставання з колін на глобальному рівні та державного шовінізму і українофобії. Росія раз-у-раз перемагала, Україна відступала, а США та Європа де-факто заплющували очі на руйнування Кремлем світового порядку і окремих сусідніх країн. Отже, диктатор мав всі підстави вважати, що і цього разу ситуація розв’яжеться на його користь.
Взяття Києва за три дні стало би не тільки найвидатнішим успіхом особисто Путіна, але й найбільшим досягненням Росії після 1953 року. По-перше, чергова внутрішньополітична криза була б відстрочена ще на одне-два десятиліття. За захоплення «матері міст руських» росіяни вибачили б Путіну абсолютно все і назавжди. Сам диктатор міг би відродити новий СССР і очолити його, передавши власне РФ наступнику.
По-друге, світовий порядок був би остаточно зруйнований, а авторитарна вісь Москва-Пекін-Тегеран-Пхеньян взяла би гору над розгубленим і розпорошеним демократичним Заходом. Так, Кремль не повернувся би до розподілу світу на двох, як це було у ХХ столітті, але «працювати» одним з трьох світових наглядачів – не так вже й погано.
Ну і по-третє, деградація та вимирання етнічних росіян були б призупинені на багато десятиліть, а перетворення православної Росії на ісламський Русистан надовго відстрочено. А те, що це означало би зникнення української (а потім і білоруської) нації – то це лише Кремлю на користь.
Погодьтеся, мало який би деспот встояв би перед такою спокусою. А це означає, що без руйнування путінського режиму та перетворення Росії на нормальну державу Україна буде у небезпеці. Навіть після підписання перемир’я.
Бо причини, які породили одну агресію, раніше чи пізніше породять іншу.
І нам варто бути до цього готовими.
Лонгрід на 20к знаків тут: https://lb.ua/society/2025/02/24/660581_girshe_nizh_zlochin_chomu_rosiya_pochala.html
Повномасштабне вторгнення в Україну – фатальна помилка Кремля. Якби Владімір Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і одним лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді «велика» війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися на укладення тривалого миру в Європі.
Напад Росії на Україну в лютому 2022 року був викликаний трьома глибинними причинами та однією ситуативною обставиною. Обставиною була невідповідність справжнього становища Росії та України кремлівським уявленням. Незмінність влади, відсутність опозиції та цензура в медіа самі по собі здатні за десятиліття сформувати в будь-якого диктатора викривлену картину світу. До цього слід додати психологічні особливості Путіна та його тривалу ізоляцію під час пандемії 2020 року. Тож недивно, що російський президент прийшов до тих висновків, до яких прийшов – про непереможність Росії, штучність України та байдужість міжнародної спільноти до «великої» війни. Ілюзії взяли гору над реальністю.
Трьома причинами повномасштабного вторгнення були:
а) авторитаризм – цілком успішне застосування Кремлем стратегії зовнішньої експансії для розв’язання внутрішніх проблем («маленька переможна війна» або ж «експорт хаосу») та готовність діяти так і надалі, зокрема в Україні;
б) імперіалізм – частково успішна боротьба Кремля за переділ світу і посідання Росією особливого місця («вставання з колін», «багатополярний світ» і «можемо повторити») та прагнення відновити імперію, зокрема, за рахунок України;
в) великоросійський шовінізм та українофобія – особиста неприязнь Путіна до України як до успішного і небезпечного для Росії прикладу демократизації та європеїзації, що переросла в заперечення самого існування українців («росіяни та українці – один народ»).
Перетин цих трьох треків в одному місці (Україна) та часі (постковідна доба) вкупі з пануванням ілюзій і привели російського диктатора до ухвалення фатального рішення про захоплення України.
Підсумки
Нема де правди діти – усі попередні 20 років правління Путіна підтверджували правильність обраного ним шляху: маленьких переможних війн для плебсу, вставання з колін на глобальному рівні та державного шовінізму і українофобії. Росія раз-у-раз перемагала, Україна відступала, а США та Європа де-факто заплющували очі на руйнування Кремлем світового порядку і окремих сусідніх країн. Отже, диктатор мав всі підстави вважати, що і цього разу ситуація розв’яжеться на його користь.
Взяття Києва за три дні стало би не тільки найвидатнішим успіхом особисто Путіна, але й найбільшим досягненням Росії після 1953 року. По-перше, чергова внутрішньополітична криза була б відстрочена ще на одне-два десятиліття. За захоплення «матері міст руських» росіяни вибачили б Путіну абсолютно все і назавжди. Сам диктатор міг би відродити новий СССР і очолити його, передавши власне РФ наступнику.
По-друге, світовий порядок був би остаточно зруйнований, а авторитарна вісь Москва-Пекін-Тегеран-Пхеньян взяла би гору над розгубленим і розпорошеним демократичним Заходом. Так, Кремль не повернувся би до розподілу світу на двох, як це було у ХХ столітті, але «працювати» одним з трьох світових наглядачів – не так вже й погано.
Ну і по-третє, деградація та вимирання етнічних росіян були б призупинені на багато десятиліть, а перетворення православної Росії на ісламський Русистан надовго відстрочено. А те, що це означало би зникнення української (а потім і білоруської) нації – то це лише Кремлю на користь.
Погодьтеся, мало який би деспот встояв би перед такою спокусою. А це означає, що без руйнування путінського режиму та перетворення Росії на нормальну державу Україна буде у небезпеці. Навіть після підписання перемир’я.
Бо причини, які породили одну агресію, раніше чи пізніше породять іншу.
І нам варто бути до цього готовими.
Лонгрід на 20к знаків тут: https://lb.ua/society/2025/02/24/660581_girshe_nizh_zlochin_chomu_rosiya_pochala.html
12.02.202518:48
Все по-справжньому варте уваги почнеться після того, як Путін кине Трампа. А до того не поспішайте лізти до помиральної ями!
03.02.202509:10
1905, 1917, 1929, 1941, 1953, 1965, 1977, 1989, 2001, 2013, ну і 2025.
У Рік Змії (плюс-мінус рік) в Росії постійно стається якась діч.
Це не астрологія чи нумерологія, у цієї закономірності є наукове пояснення - цикли сонячної активності, лінь детально розписувати.
Переконаний - у нас є всі шанси на перемогу, якщо ми протримаємося ще цей рік.
У Рік Змії (плюс-мінус рік) в Росії постійно стається якась діч.
Це не астрологія чи нумерологія, у цієї закономірності є наукове пояснення - цикли сонячної активності, лінь детально розписувати.
Переконаний - у нас є всі шанси на перемогу, якщо ми протримаємося ще цей рік.
21.01.202509:05
Пост не про Трампа!
Минулого тижня були роковини смерті українського радянського художника Миколи Самокиша. Він добре розумівся на конях та на економії зусиль: зліва - бій Богуна з Чарнецьким, зверху - бій Кривоноса з Вишневецьким, знизу - бій червоного з білим.
Справжній митець))
Минулого тижня були роковини смерті українського радянського художника Миколи Самокиша. Він добре розумівся на конях та на економії зусиль: зліва - бій Богуна з Чарнецьким, зверху - бій Кривоноса з Вишневецьким, знизу - бій червоного з білим.
Справжній митець))
30.12.202409:09
Чому я залишаюся оптимістом в історичній перспективі
Тому що Болгарія, Австро-Угорщина та Німеччина капітулювали у Першій світовій, хоча жоден(!) клаптик їхньої території не був зайнятий ворогом (колонії не рахуємо). Ба більше, війська Центральних країн стояли під Парижем, захопили Бєлґрад та Бухарест, дійшли до Ростова. Але це їм аж ніяк не допомогло, навіть навпаки.
Я не знаю, чи станеться це з Росією наступного року, але колись станеться обов'язково!
Тому що Болгарія, Австро-Угорщина та Німеччина капітулювали у Першій світовій, хоча жоден(!) клаптик їхньої території не був зайнятий ворогом (колонії не рахуємо). Ба більше, війська Центральних країн стояли під Парижем, захопили Бєлґрад та Бухарест, дійшли до Ростова. Але це їм аж ніяк не допомогло, навіть навпаки.
Я не знаю, чи станеться це з Росією наступного року, але колись станеться обов'язково!
20.11.202409:02
За великим рахунком, Москва куди ближча до Третього Сарая, ніж до Третього Риму.
Сподіваюся, у мене колись буде час і можливість нормально обґрунтувати цю тезу.
Сподіваюся, у мене колись буде час і можливість нормально обґрунтувати цю тезу.
20.02.202518:08
11.02.202518:11
Ця новина скоріш за все пройшла повз вашу увагу, але це дуже важлива річ.
Завершилися переговори між Туреччиною та Туркменістаном, що тривали 27 років. Постачання туркменського газу до Туреччини почнеться вже 1 березня 2025 року.
Далі газ піде до Європи. Росія втратила, напевно назавжди, монополію на транзит туркменського газу, а Туркменістан - це один з найбільших видобувачів у світі.
Газову зброю з рук Кремля вже вирвали. Нафта на черзі. Росія вийде з війни в такій руїні, якої ніхто собі навіть не уявляє.
Завершилися переговори між Туреччиною та Туркменістаном, що тривали 27 років. Постачання туркменського газу до Туреччини почнеться вже 1 березня 2025 року.
Далі газ піде до Європи. Росія втратила, напевно назавжди, монополію на транзит туркменського газу, а Туркменістан - це один з найбільших видобувачів у світі.
Газову зброю з рук Кремля вже вирвали. Нафта на черзі. Росія вийде з війни в такій руїні, якої ніхто собі навіть не уявляє.
24.01.202509:07
Це буде короткий і неприємний пост
1. Маячня Трампа в дописах про Україну - це не проблеми Трампа, це проблеми України. Доки ми отримуємо американські гроші та зброю, зважати на Білий Дім - не меншовартість, а здоровий глузд.
2. Або Україна поширюватиме свій наратив про 2СВ на Захід, або це робитиме Росія - із відповідними наслідками. Варіанту "відсидітися мовчки" немає. Хто не прийшов на цю борню - уже програв. Що було в цій царині зроблено за останні 5 років?
3. Я чудово розумію, чому в Україні демонтують РАДЯНСЬКІ пам'ятники "ВОВ". Чого я не розумію, так це чому не ставлять УКРАЇНСЬКІ пам'ятники 2СВ.
1. Маячня Трампа в дописах про Україну - це не проблеми Трампа, це проблеми України. Доки ми отримуємо американські гроші та зброю, зважати на Білий Дім - не меншовартість, а здоровий глузд.
2. Або Україна поширюватиме свій наратив про 2СВ на Захід, або це робитиме Росія - із відповідними наслідками. Варіанту "відсидітися мовчки" немає. Хто не прийшов на цю борню - уже програв. Що було в цій царині зроблено за останні 5 років?
3. Я чудово розумію, чому в Україні демонтують РАДЯНСЬКІ пам'ятники "ВОВ". Чого я не розумію, так це чому не ставлять УКРАЇНСЬКІ пам'ятники 2СВ.
20.01.202508:57
Думаю, ви не відзначаєте сьогодні День Автономної Республіки Крим. Бо,
по-перше, просто не знаєте про дату,
по-друге, всі прілічні люде сьогодні святкують друге пришестя Трампа і,
по-третє, нема там чого згадувати.
Адже відзначати День Автономної Республіки Крим 20 січня - це те саме, що святкувати День Незалежності України в дату створення УРСР.
Так не може тривати далі - нинішній (не) День АРК слід скасувати й замінити іншим святом. Жодна радянська дата, пов’язана з півостровом, категорично не підходить на роль майбутнього Дня Криму, як і дати сепаратистської Республіки Крим. Та й період «старої» АРК - де-факто російської автономії - погано надається для цієї мети. Отже, Україна має обрати для Дня Криму або подію доби революції 1917–1918 рр., або дату визволення півострова від теперішньої окупації.
І хоча в другому випадку це буде справою майбутнього, скасування (не) Дня АРК 20 січня вже зараз вважаю невідкладною задачею Верховної Ради.
Український парламент має знову взяти вирішення долі півострова у свої руки.
Адже Крим - це Україна.
https://lb.ua/news/2025/01/18/655436_20_sichnya_ne_den_avtonomnoi.html
по-перше, просто не знаєте про дату,
по-друге, всі прілічні люде сьогодні святкують друге пришестя Трампа і,
по-третє, нема там чого згадувати.
Адже відзначати День Автономної Республіки Крим 20 січня - це те саме, що святкувати День Незалежності України в дату створення УРСР.
Так не може тривати далі - нинішній (не) День АРК слід скасувати й замінити іншим святом. Жодна радянська дата, пов’язана з півостровом, категорично не підходить на роль майбутнього Дня Криму, як і дати сепаратистської Республіки Крим. Та й період «старої» АРК - де-факто російської автономії - погано надається для цієї мети. Отже, Україна має обрати для Дня Криму або подію доби революції 1917–1918 рр., або дату визволення півострова від теперішньої окупації.
І хоча в другому випадку це буде справою майбутнього, скасування (не) Дня АРК 20 січня вже зараз вважаю невідкладною задачею Верховної Ради.
Український парламент має знову взяти вирішення долі півострова у свої руки.
Адже Крим - це Україна.
https://lb.ua/news/2025/01/18/655436_20_sichnya_ne_den_avtonomnoi.html
27.12.202409:06
Читабельність наукових статей через їхню складність зменшується в британських університетах з 1940 року. І це - англосаксонська традиція! В континентальній Європі, зокрема, Україні, думаю, читабельність давно вже близько нуля.
Вчені замість латини пишуть пташиною мовою - самі для себе та для бюрократів. Тож не дивно, що сьогодні авторитетами є не науковці, а блогери, у яких на будь-яке складне питання є швидка, проста і неправильна відповідь. Раніше я винуватив у цьому лише соцмережі та загальнолюдську тупість, але, бачу, вчені теж не без гріха.
Ну і скопусократи винні, без них наука напевно була б зрозуміліша, а так треба постійно гнати вал публікацій, ніколи над формулюваннями думати.
Вопшем, "Ідіократія" - не футурокомедія, а документалка.
Вчені замість латини пишуть пташиною мовою - самі для себе та для бюрократів. Тож не дивно, що сьогодні авторитетами є не науковці, а блогери, у яких на будь-яке складне питання є швидка, проста і неправильна відповідь. Раніше я винуватив у цьому лише соцмережі та загальнолюдську тупість, але, бачу, вчені теж не без гріха.
Ну і скопусократи винні, без них наука напевно була б зрозуміліша, а так треба постійно гнати вал публікацій, ніколи над формулюваннями думати.
Вопшем, "Ідіократія" - не футурокомедія, а документалка.
18.11.202409:48
Навздогін до попереднього посту ще картка ПБ: 4149499802784262
Көрсетілген 1 - 24 арасынан 373
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.