Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Реальна Війна | Україна | Новини
Реальна Війна | Україна | Новини
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Реальна Війна | Україна | Новини
Реальна Війна | Україна | Новини
Канон і Дух в дії 🌿 avatar

Канон і Дух в дії 🌿

Өнер
– про традицію і майстерність 🎨
✨ • богослов’я ікони
🎨 • техніка іконопису
🏛 • події училища
TGlist рейтингі
0
0
ТүріҚоғамдық
Растау
Расталмаған
Сенімділік
Сенімсіз
Орналасқан жеріУкраїна
ТілБасқа
Канал құрылған күніБер 07, 2018
TGlist-ке қосылған күні
Вер 08, 2024
Қосылған топ

Рекордтар

11.05.202523:59
451Жазылушылар
02.09.202423:59
0Дәйексөз индексі
24.03.202523:59
9441 жазбаның қамтуы
20.04.202514:06
605Жарнамалық жазбаның қамтуы
09.05.202519:21
68.00%ER
24.03.202523:59
243.30%ERR
Жазылушылар
Цитата индексі
1 хабарламаның қаралымы
Жарнамалық хабарлама қаралымы
ER
ERR
ЖОВТ '24СІЧ '25КВІТ '25

Канон і Дух в дії 🌿 танымал жазбалары

08.05.202511:21
Четверо, що дали Світові Логос
Не більше. І не менше.

Четверо євангелістів — це Собор, який не множиться і не зменшується.
Вони — не лише автори книг. Вони — очевидці, благовісники, посланці Істини,
через яких Слово Боже стало близьким і зрозумілим усім.



Сьогодні — день святого апостола і євангеліста Марка.
Саме він, згідно церковного передання, був співтрудником апостолів Петра і Павла,
супроводжував їх у подорожах, чув живе слово, бачив свідчення.
І став тим, хто першим уклав коротке, сильне, динамічне Євангеліє —
як сповідь віри, як благовіст для всіх народів.

“Початок Євангелія Іісуса Христа, Сина Божого…”
так звучить перший рядок його книги. І цим — усе сказано.



Іконографія євангелістів — це особлива мова Церкви.
Їх лише четверо, бо чотири сторони світу, чотири вітри,
чотири ріки Раю — і чотири Євангелія.
Не п’ять. Не три. Чотири — як основа спасительної повноти.

Кожен — з унікальним даром і символом:
Матфей — з ангелом, бо він показує Христа як Божественного Посланця, що сповнює Закон і Пророків.
Марко — з левом, бо розкриває царське достоїнство Христа, Його силу, Його перемогу.
Лука — з тельцем, бо зображає жертовність і милосердя, що звершуються в Христі.
Іоанн — з орлом, бо підноситься до небесної висоти одкровення, відкриваючи Слово, що було споконвіку.



На іконах апостол Марко — з сувоєм або книгою.
Поряд — лев, що символізує силу Євангелія і могутність голосу істини.
Іноді — він пише, іноді — навчає, іноді — лише тримає книгу.
Та в усіх випадках він говорить:

“Це не моя мудрість. Це — благодать, що діяла через мене.”



📖 Ми маємо чотири Євангелія — не для того, щоб читати по черзі,
а для того, щоб бачити одного Христа — у чотирьох світлах істини.



🙌 Нехай же цей день буде нагодою:
відкрити сторінку Писання з більшою увагою,
вдивитись в ікону з глибшим серцем,
і сказати собі: я хочу жити так, щоб Христос став центром моєї історії.

Святий апостоле і євангелісте Марку, моли Бога за нас!
17.05.202517:03
“Дай мені напитися” — і все життя перевернулося.

Ці слова — не про спрагу, а про зустріч.
Про ту зустріч, яка може змінити навіть того, хто втомився, заховався, втратив надію.

Самарянка — жінка з непростим минулим, з важкими питаннями,
але — з відкритим серцем, яке стало джерелом для всієї околиці.



П’ята неділя після Пасхи присвячена бесіді Христа з жінкою-самарянкою біля колодязя праотця Якова (Ін. 4, 5–42).
Це половина Пасхального шляху, і саме тут
Господь відкривається не юдеям, а — Самарії, тим, кого зневажали, оминали, осуджували.

У цій розмові Христос уперше відкрито називає Себе Месією.
Не книжникам. Не первосвященикам. А — жінці, що прийшла набрати води.



Іконографія цієї події глибоко промовляє:
• Христос сидить біля глибокого колодязя, як джерело Життя.
• Навпроти — жінка, здивована, з посудиною для води.
• Колодязь — символ Писання, Предання, глибини Істини.
• Христос часто зображений у жесті благословення, Самарянка — в русі, з живою реакцією, часом — із нахиленою головою.
• У верхньому регістрі деяких ікон — сцена, де жінка вже проповідує в Самарійському місті,
що підкреслює: зміна сталася, і вона тепер апостол для своїх.

На тлі — гора, місто, іноді учні, що повертаються з їжею.
Але центр — це погляд на погляд, Слово до серця.



Ця неділя — про зустріч із Христом у глибині щоденності.
У спразі, у втомі, у простих речах —
Господь наближається, говорить, чекає,
і якщо душа хоч трохи відкриється —
народжується віра, яка стає джерелом:
«Хто питиме воду, яку Я дам, не матиме спраги повік» (Ін. 4, 14).



🕊 Кожен з нас був колись
як Самарянка.

Зі своїм минулим. Своїми запитаннями.
І — зі своєю спрагою.

Але Христос приходить саме туди,
де ми, здається, — самі.
І запитує не для Себе, а щоб сказати нам:
«Я тебе знаю. І люблю. І даю Життя вічне» 💦

Христос воскрес!
Нехай Його Слово відлунює в нашому серці —
і перетворює нас у джерело віри для інших.
Цей семестр — особливий для наших студентів третього курсу.
Після світлого свята Пасхи вони занурилися в глибоку працю — пишуть ікону Святої Трійці ✍️🕊️,
готуючи своє серце й руки до великого торжества П’ятидесятниці —
Дня Святої Трійці ⛪✨ — дня зішестя Святого Духа.

У цій праці пензель стає молитвою,
полотно — місцем зустрічі з вічністю 🪽
а тиша — мовою, якою душа говорить до Бога.

Студенти вивчають ікону преподобного Андрія Рубльова:
📖 читають символи
🎨 вловлюють ритм композиції
💫 занурюються у золото, блакить, світло, любов.

Кожен мазок — це не лише техніка, а подих душі.
Кожен колір — це мова тиші, що промовляє до серця.

Час до завершення навчального року стрімко минає ⏳ —
накал емоцій зростає, але й зростає плідність.
Під мудрим керівництвом викладачів 👥,
при великому бажанні студентів навчатися ❤️,
все відбувається у дусі молитви, любові, всепрощення і натхненного горіння.

Троє Ангелів — як вічний образ Трійці.
Мистецтво — як дорога до Бога.
Тонка, мов дим кадила ☁️ і світла, як благодатний ранок 🌅.

Слідкуйте за процесом — попереду ще більше світла, ще більше краси.
Ми йдемо туди, де мистецтво доторкається до вічності. 🫶🎨
21.04.202514:53
Це відео — не просто кадри.
Це спогад про ніч, коли весь світ ніби затих… а потім вибухнув світлом Воскресіння ✨

Пасхальна ніч у рідному колі 🕯️, у спільній молитві ⛪, з благодатним вогнем з Єрусалима 🔥, співом студентського хору 🎶 та теплом привітань після Літургії 🤝

Серце пам’ятає, що ми — грішники, яких Господь не залишає ❤️
Він приходить знову і знову… І це змінює все.

Збережімо цю пам’ять разом. Христос Воскрес! ☀️
11.05.202506:05
«Хочеш бути здоровим?»
Одне запитання — ціле життя.
Не докір, не сумнів. А запрошення до відновлення.
Історія розслабленого — це не лише історія про зцілення,
це — історія про надію, яка не вмирає навіть після 38 років чекання.



Сьогодні — третя неділя після Пасхи,
і Церква подає нам євангельську розповідь про зцілення розслабленого біля Овечої купелі (Ін. 5:1–15).
Саме в ці пасхальні дні ми вже не лише радіємо Воскресінню Христа,
а починаємо пізнавати Його силу, що діє в житті кожного.

Якщо Світле Христове Воскресіння — це перемога над смертю,
то неділя розслабленого — це перемога над паралізованістю душі.



Іконографія цього євангельського чуда показує важливі символи:
Купіль (Овеча купальня в Єрусалимі, з п’ятьма притворами) — образ старозавітного очікування милості.
Христос, що наближається до людини, перш ніж Його покликали.
Розслаблений на ложі — у момент зустрічі з Живим Богом.
• І в іншому регістрі ікони — той самий чоловік, який уже несе своє ложе,
не як тягар, а як знак зцілення, знак перемоги, знак нового життя.

У центрі завжди — не вода, а Христос.
Бо тепер — не ангел у купелі,
а Господь Сам приходить — і зцілює без очікування черги.



Ця неділя — про надію, яку не відмінили ні час, ні безсилля, ні забуття.
Навіть якщо ніхто не допомагає, навіть якщо нема людини,
Христос Сам приходить — тихо, лагідно, прямо до тебе.

«Встань, візьми ложе твоє і ходи»
сказано не лише тоді, а і сьогодні, і зараз — кожному, хто чує.



🕊 У третю неділю після Пасхи
Церква нагадує: Воскресіння — це не тільки факт, це дія.
Дія в тобі.
Дія для тебе.
Дія — через тебе.

Христос Воскрес! І Його Слово — зцілює.
Почуй Його. І встань.
🌟 Світло Пасхи — не просто свято. Це відповідь на біль, смерть і темряву.

Це дійсність, яка преображає душу, наповнює серце світлом і дарує сенс усьому.

У цьому відео — не лише кадри Великодньої ночі в кафедральному соборі, а й жива молитва Церкви, що чекає на воскреслого Господа.
Свічки, хор, архіпастир, родини, хрестний хід, тиша й благодать — усе це зливається у пісню перемоги Життя.

Дивіться відео, надихайтесь — і пам’ятайте: Христос Воскрес!
І все в цьому світі вже не таке, як було.

https://youtu.be/hha_tf1gyF8?si=3nO02hg2l-9y4_Re
Радониця: день світлої пам’яті

Сьогодні - особливий день.
Після Світлого Воскресіння Христового Церква згадує усіх спочилих у надії на життя вічне.

Це перша поминальна служба після Пасхи.
Вона не про скорботу — вона про радість, про віру, про спільність Церкви небесної і земної.
Слово «Радониця» походить від старослов’янського «радость», бо в світлі Пасхи навіть пам’ять про смерть просвічується надією.



У Богослужінні Радониці звучить головна думка:

«Христос воскрес — і смерть переможена.
Христос воскрес — і ніхто з померлих не забутий.»


На Літургії цього дня звершується особливе поминання всіх від віку спочилих православних християн.
Після Божественної Літургії читаються поминальні молитви на могилах — але не у скорботі, а в світлій радості перемоги Життя.



Радониця — це ще одне свідчення: Церква єдина.
Ті, хто живе тут, і ті, хто відійшов, разом стоять перед Богом у молитві.

Ми не забуваємо тих, хто спочив.
Ми несемо їм не стільки квіти, скільки віру, любов і молитву, що єднає покоління і душі.



І сьогодні наш обов’язок простий, але глибокий:
• Прийти на Літургію.
• Пом’янути дорогих серцю.
• Помолитися за тих, кого вже немає поруч, але хто живий у Бозі.



Нехай цього дня наше серце наповниться тихою вдячністю:
за життя, за віру, за воскресіння, яке обіцяне всім, хто в Христі.


І, пам’ятаючи тих, хто відійшов,
ми самі вчимося жити так, щоб одного разу зустрітися у світлі Його слави.


Христос воскрес! Воістину воскрес!
Христос Воскрес!

Це свято — не лише вершина церковного року, а й подих вічності в наше серце.
У Воскресінні Христовому ми пізнаємо не лише правду про Нього, а й правду про себе: ми створені не для загибелі, а для життя.
Нас не тримає у бутті страх перед смертю, а — любов до Життя. І це Життя — Сам Христос, Який зійшов у глибини людського страждання, щоби підняти нас до Світла.

Немає іншої перемоги, крім Його. Немає іншої надії, окрім у Ньому. І немає іншої радості, як бути з Ним — завжди.

Тож тримаймося Христа — єдиного Джерела справжнього Життя.
Воістину Воскрес Христос!
26.04.202512:33
«Господь мій і Бог мій!»
Що відчував Фома, коли вкладав руку в рани Христа?..
Страх? Сором? Чи ту любов, яка відкрилася тільки через біль?

Перша неділя після Пасхи вшановує не апостола Петра, не Іоанна, а саме Фому — того, хто не повірив одразу.
Бо у його шляху — наш шлях:
спочатку — сумнів,
потім — зустріч,
і, нарешті — віра, що запалюється зсередини.

Євангеліє від Іоанна (Ін. 20:24–29) розповідає:
Через вісім днів після Воскресіння Христос знову з’являється апостолам —
і прямо звертається до Фоми:

«Принеси палець твій сюди, і побач руки Мої; принеси руку твою і вклади в ребра Мої; і не будь невіруючий, а віруючий.»

Фома схиляється перед Ним і вигукує:
«Господь мій і Бог мій!»



Іконографія події — ясна, урочиста, стримано велична.
— Христос зображений у центрі, з піднятою правицею або з оголеним боком, показуючи рану.
Фома — з повагою і трепетом, нахилений вперед, обережно торкається пальцями до ребра Христа.
— По обидва боки — інші апостоли, уважні, зацікавлені, мов свідки цієї зустрічі віри і сумніву.
— Часто — на тлі архітектури: зачинені двері світлиці символізують таємницю Церкви, що відкрита лише через віру.
— Колористика — світла, стримана, урочиста.
Над композицією — невидиме світло Воскресіння, яке вже не залишить світ.



Історія Фоми — це не про слабкість. Це — про чесність.
Про те, що шлях до віри іноді проходить через сумніви.
Про те, що Господь не осуджує наше вагання,
а лагідно запрошує:
«Прийди. Подивися. Доторкнись. Вір.»



А ми?
Чи дозволяємо ми Христу доторкнутися до наших ран?
Чи довіряємо Йому, навіть коли не бачимо?
Чи відгукується наше серце на Його лагідний заклик?



Нехай сьогодні, разом із апостолом Фомою, ми знову скажемо:
«Господь мій і Бог мій!»

Нехай наша віра не буде вірою тільки очей, а вірою серця.
Бо блаженні ті, хто не бачив — і увірували.
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.