ОГОЛЕНІ
ціла спільнота митців з естравагантною назвою так звані << Оголені >> поети 🤫🪒
Уті муті які лапушки ☺️☺️ кончені за версією Сороки
| Одеса
Уті муті які лапушки ☺️☺️ кончені за версією Сороки
| Одеса
TGlist рейтингі
0
0
ТүріҚоғамдық
Растау
РасталмағанСенімділік
СенімсізОрналасқан жері
ТілБасқа
Канал құрылған күніJul 28, 2022
TGlist-ке қосылған күні
Nov 18, 2024Қосылған топ
ОГОЛЕНИЙ ЧАТІК ОСББ ФСБ СБУ АП
21
"ОГОЛЕНІ" тобындағы соңғы жазбалар
08.04.202518:37
Қайта жіберілді:
and poets be fools of their own desire —. |
08.04.202518:37
мертвий південь - B in Minor (Cheryomushky Morning)
++
вже другу весну квітень дарує мені натхнення співати разом із природою.
// april25.-
++
вже другу весну квітень дарує мені натхнення співати разом із природою.
// april25.-
Қайта жіберілді:
Данко Пташиний | #укртґ
07.04.202512:20
брязкіт брязкіт і ще раз брязкіт
це не сусіди
це секта
я бачив це у їхніх очах
мерехтливе світло коридору
якось дивно затримується на їхніх лобах
схожий на снайперський сонячний зайчик каїнової печаті
вони носять ключі у тремтячих руках своїх як амулети
ляскають прогнилими дверима
по двадцять вісім разів на день
без утоми
зі скреготом осатанілого той-терʼєра
іноді лиш на кілька секунд
аби лишень
зачинити — й знову відчинити — й знову зачинити — Й ЗНОВУ
у них напевно що є діти
маленькі учні дверного культу
вони вчаться брязкати ще в утробі
навчаються скрипу в садку
грають у відчини-зачини
до восьмої ранку
я чув як вони шепочуть у замкову щілину
чужі імена замовляння ПІН-коди
о я бачив як їхня ручка обертається сама
я видів двері що не ведуть унікуди
але все одно гримають
бо такі правила віри
моє тіло впізнає їхні життєві ритми
краще за пульс коханої
реаґує як румунський домушник на звук клацання затвору
ґРЯцЬ
і знову
ґРЯцЬ
вони не виходять за двері
навіть
вони ними мстяться
світові
за те що ми живі а вони ні
а перетворився на записувальний пристрій
свідок дверного апокалíпсису
ще один звук і я піду
ще один скрип і я скажу їм усе
ще один ґРЯцЬ
і я стану їхнім шан-ді
який не пробачає
купіть вже змазку курва
це не сусіди
це секта
я бачив це у їхніх очах
мерехтливе світло коридору
якось дивно затримується на їхніх лобах
схожий на снайперський сонячний зайчик каїнової печаті
вони носять ключі у тремтячих руках своїх як амулети
ляскають прогнилими дверима
по двадцять вісім разів на день
без утоми
зі скреготом осатанілого той-терʼєра
іноді лиш на кілька секунд
аби лишень
зачинити — й знову відчинити — й знову зачинити — Й ЗНОВУ
у них напевно що є діти
маленькі учні дверного культу
вони вчаться брязкати ще в утробі
навчаються скрипу в садку
грають у відчини-зачини
до восьмої ранку
я чув як вони шепочуть у замкову щілину
чужі імена замовляння ПІН-коди
о я бачив як їхня ручка обертається сама
я видів двері що не ведуть унікуди
але все одно гримають
бо такі правила віри
моє тіло впізнає їхні життєві ритми
краще за пульс коханої
реаґує як румунський домушник на звук клацання затвору
ґРЯцЬ
і знову
ґРЯцЬ
вони не виходять за двері
навіть
вони ними мстяться
світові
за те що ми живі а вони ні
а перетворився на записувальний пристрій
свідок дверного апокалíпсису
ще один звук і я піду
ще один скрип і я скажу їм усе
ще один ґРЯцЬ
і я стану їхнім шан-ді
який не пробачає
купіть вже змазку курва
Қайта жіберілді:
mertvovodeň
06.04.202511:01
#kunstobjekt
седер песах
Через кілька днів потепліє,
та абрикоси вже не вродять.
Всеношна в призамковому парку,
освячення найменшого кошáра.
Сідаймо до недоторканного столу:
заснеш на ньому, тримаючи
почесну варту над тарілкою.
Вибираю сузір'я родимок з передпліччя,
як колись давно родзинки із паски.
Добре знати, що зустріну тебе
й у відрядженні у випадкових казахських
дівчатах, що підсіли в купе — ми, недо-
містяни, бачимо знамення там, де їх нема.
седер песах
Через кілька днів потепліє,
та абрикоси вже не вродять.
Всеношна в призамковому парку,
освячення найменшого кошáра.
Сідаймо до недоторканного столу:
заснеш на ньому, тримаючи
почесну варту над тарілкою.
Вибираю сузір'я родимок з передпліччя,
як колись давно родзинки із паски.
Добре знати, що зустріну тебе
й у відрядженні у випадкових казахських
дівчатах, що підсіли в купе — ми, недо-
містяни, бачимо знамення там, де їх нема.
05.04.202517:45
ну він і стане як костенко: «ляляля блядь тополя», а людям заходить, людям заходить
Қайта жіберілді:Данко Пташиний | #укртґ
04.04.202510:10
* * *
господи
що сидиш у ліхтарі над вікном
чому ти ясність моїх очей перетворив на ніж
жовтий хрускіт лампочок гризе мої зіниці
як в кімнаті для допитів
як коли сатурн загриз своїх пророків
як би я зараз зʼїв біґмак по ваучеру
мій шлунок грає фрі-джаз
послухай мене або здохни
я жую цю думку поки вона не стане стейком із кровʼю
піти може перекурити поки
любов моя спить
заплутавши руку в волоссі й
обійнявши ліжко свастикою
саме тою що колись
вирізьблювалась на глиняних глечиках
на дитячих стегнах в індії
(я не певен що саме вирізьблювалась)
саме тою що знала бабусю-смерть
до того як її навчили вбивати правильно
і я
дивлюся наче апостол на плоть боячись оживити
споглядаю як тіло її розпинає ніч
на чотири сторони світу
плекаю пакт про ненапад
любов моя спить
навіть коли комарики-шахеди
навіть якби зараз усе обвалилося
гривня будинок небо
я лежатиму ось так само
найбезсмертнішим з усіх тварин
поцілую її дупцю
відкушу шмат неба
запʼю нічною сиреною
й засну щасливий
поки ти господи
світиш мені в очі
ось мій хліб ось моє тіло
їжте мене поки я добрий
#ptašyne
господи
що сидиш у ліхтарі над вікном
чому ти ясність моїх очей перетворив на ніж
жовтий хрускіт лампочок гризе мої зіниці
як в кімнаті для допитів
як коли сатурн загриз своїх пророків
як би я зараз зʼїв біґмак по ваучеру
мій шлунок грає фрі-джаз
послухай мене або здохни
я жую цю думку поки вона не стане стейком із кровʼю
піти може перекурити поки
любов моя спить
заплутавши руку в волоссі й
обійнявши ліжко свастикою
саме тою що колись
вирізьблювалась на глиняних глечиках
на дитячих стегнах в індії
(я не певен що саме вирізьблювалась)
саме тою що знала бабусю-смерть
до того як її навчили вбивати правильно
і я
дивлюся наче апостол на плоть боячись оживити
споглядаю як тіло її розпинає ніч
на чотири сторони світу
плекаю пакт про ненапад
любов моя спить
навіть коли комарики-шахеди
навіть якби зараз усе обвалилося
гривня будинок небо
я лежатиму ось так само
найбезсмертнішим з усіх тварин
поцілую її дупцю
відкушу шмат неба
запʼю нічною сиреною
й засну щасливий
поки ти господи
світиш мені в очі
ось мій хліб ось моє тіло
їжте мене поки я добрий
#ptašyne
Қайта жіберілді:mertvovodeň
25.03.202511:19
#kunstobjekt
вакації
вільгла од червеного світла маяка,
сушиш купальник над ватрою.
як заснеш на березі — вкрию тебе
синім зошитом замість покривала.
слухай-но, земле, викуплена за
каністру шабського вина, наперед
посвячена божествам старогрецьким —
затока шипить, мов стара платівка,
тож мені і додати нічого.
потім ти говорила, що з мене не буде
священик — як виявилось, мала рацію.
не можу боятися твоїм страхом, мила —
в мене є свій, залишений праотцями.
вакації
вільгла од червеного світла маяка,
сушиш купальник над ватрою.
як заснеш на березі — вкрию тебе
синім зошитом замість покривала.
слухай-но, земле, викуплена за
каністру шабського вина, наперед
посвячена божествам старогрецьким —
затока шипить, мов стара платівка,
тож мені і додати нічого.
потім ти говорила, що з мене не буде
священик — як виявилось, мала рацію.
не можу боятися твоїм страхом, мила —
в мене є свій, залишений праотцями.
Қайта жіберілді:Данко Пташиний | #укртґ
24.03.202514:51
pictura topiaria
ні слідів ні імен тільки тінь екстазує на стелі
прокрадається день у восковані зморшки вітрин
комашині антени закреслюють назви готелей
і снують шестикрилі вітри
близнюки вавілонські на вітер пускають рабів
гори падають в очі / зі сміху / з небес / на заклання
позмивай зі шкільної дошки пророчі гадання
про пожежі на вулиці аль мутанаббі
ґутенберґове сонце описує сонні спіралі
черти й різи скида на нереалістичний пейзаж
де чорнеткові сни палімпсести з -нікол- і -назавжд-
шматували і перезбирали
де військові колони ламають колони античні
де річки без води напуваються жовтим туманом
пролітають крізь дим шестикрилі вітри трамонтани
у скінченність і ввічливу вічність
що розірвані часом задушені вицвілим словом
вигинаються каліграфічні порізи на пальцях
і складаються в правила вдруге набутої мови
для прибульців дітей і коханців
#ptašyne
ні слідів ні імен тільки тінь екстазує на стелі
прокрадається день у восковані зморшки вітрин
комашині антени закреслюють назви готелей
і снують шестикрилі вітри
близнюки вавілонські на вітер пускають рабів
гори падають в очі / зі сміху / з небес / на заклання
позмивай зі шкільної дошки пророчі гадання
про пожежі на вулиці аль мутанаббі
ґутенберґове сонце описує сонні спіралі
черти й різи скида на нереалістичний пейзаж
де чорнеткові сни палімпсести з -нікол- і -назавжд-
шматували і перезбирали
де військові колони ламають колони античні
де річки без води напуваються жовтим туманом
пролітають крізь дим шестикрилі вітри трамонтани
у скінченність і ввічливу вічність
що розірвані часом задушені вицвілим словом
вигинаються каліграфічні порізи на пальцях
і складаються в правила вдруге набутої мови
для прибульців дітей і коханців
#ptašyne
20.03.202518:50
17.03.202520:12
На честь Всесвітнього дня поезії запрошуємо на літературний вечір у стінах Одеського художнього в суботу, 22 березня!
Слово бринітиме, як хвиля, і огортатиме теплом одеського повітря. Ми зберемося разом, щоб почути голоси поетів, у чиїх рядках оживає наше місто, його люди, їхні думки та історія.
На вечорі прочитають свої тексти:
• Андрій Хаєцький — поет, член Українського ПЕН, автор поетичних збірок «Три крапки» та «ДеЩо»;
• Надія Глушкова — одеська поетка, журналістка;
• Данко Пташиний — поет, богемний скальд третього тисячоліття, князь занедбаних панелек, член «Оголених поетів», співтворець зіну «MUM`ця»;
• Катерина Харченко — одеська поетка, співзасновниця угрупування «Оголені поети», створює поезію раптових закоханостей і саморефлексій, філософські та інтимні замальовки, фіксує моменти степових буднів на березі моря;
• Денис Дмітрієв — поет, музикант, народжений абрикосовим сонцем та теплими літніми зливами; оголений, так само, як і його поезія; мелодекламує світло, ритмізує танок звуків, що летять крізь південний вітер та солону воду.
⏳Коли: 22 березня, 16:00
🏛 Де: Софіївська, 5а
🎟 Вартість: 150/75₴, квитки можна придбати за посиланням або одразу на касі музею.
До зустрічі в ONFAM ❤️
Слово бринітиме, як хвиля, і огортатиме теплом одеського повітря. Ми зберемося разом, щоб почути голоси поетів, у чиїх рядках оживає наше місто, його люди, їхні думки та історія.
На вечорі прочитають свої тексти:
• Андрій Хаєцький — поет, член Українського ПЕН, автор поетичних збірок «Три крапки» та «ДеЩо»;
• Надія Глушкова — одеська поетка, журналістка;
• Данко Пташиний — поет, богемний скальд третього тисячоліття, князь занедбаних панелек, член «Оголених поетів», співтворець зіну «MUM`ця»;
• Катерина Харченко — одеська поетка, співзасновниця угрупування «Оголені поети», створює поезію раптових закоханостей і саморефлексій, філософські та інтимні замальовки, фіксує моменти степових буднів на березі моря;
• Денис Дмітрієв — поет, музикант, народжений абрикосовим сонцем та теплими літніми зливами; оголений, так само, як і його поезія; мелодекламує світло, ритмізує танок звуків, що летять крізь південний вітер та солону воду.
⏳Коли: 22 березня, 16:00
🏛 Де: Софіївська, 5а
🎟 Вартість: 150/75₴, квитки можна придбати за посиланням або одразу на касі музею.
До зустрічі в ONFAM ❤️
16.03.202514:46
Надія Глушкова, Андрій Хаєцький, угрупування «Оголені поети» у форматі Глядач на сцені в рамках Національного Тижня поезії почитають свою, улюблену й поезію тих, хто вже не з нами. Поговоримо з авторами про роль поезії в часи війни, модеруватиме Світлана Бондар.
А завдяки Маестро Вадиму Бессарабу та неймовірній виконавиці й бандуристці Ользі Леоненко почуємо, як поезія живе в музиці: рядки, сповнені сили та ніжності, переплетуться з мелодіями, щоб зазвучати по-новому.
У час, коли слова набувають ваги сталі, а рими стають відлунням серцебиття країни, будемо раді бачити вас на нашому вечорі поезії. Це буде розмова про силу слова, про біль і надію, про голоси, що не змовкають навіть у темряві.
Вхід вільний, реєстрація обов'язкова за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1C0oF9LoSvKtKWBavrG0C1awtZrbg2_xOzJNEspzKWeg/edit
Приходьте — слухати, відчувати, говорити. Бо поезія жива й цілюща навіть у часи війни.
🔺19 березня 18:00
📍Пастера, 15
А завдяки Маестро Вадиму Бессарабу та неймовірній виконавиці й бандуристці Ользі Леоненко почуємо, як поезія живе в музиці: рядки, сповнені сили та ніжності, переплетуться з мелодіями, щоб зазвучати по-новому.
У час, коли слова набувають ваги сталі, а рими стають відлунням серцебиття країни, будемо раді бачити вас на нашому вечорі поезії. Це буде розмова про силу слова, про біль і надію, про голоси, що не змовкають навіть у темряві.
Вхід вільний, реєстрація обов'язкова за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1C0oF9LoSvKtKWBavrG0C1awtZrbg2_xOzJNEspzKWeg/edit
Приходьте — слухати, відчувати, говорити. Бо поезія жива й цілюща навіть у часи війни.
🔺19 березня 18:00
📍Пастера, 15
Қайта жіберілді:mertvovodeň
22.02.202519:20
#kunstobjekt
Сон в макавейську ніч: на Привозі
— розпродаж свячених ножів.
Солом'яні ідоли перед собором.
Пес завмирає посеред дороги:
— Не слухається?
— Ні, всього-на-всього осліп,
наново вчиться всьому, що вмів до того.
Утримай вуха свої від навушників
і вуста свої від голосників.
Прийди і слухай: навчать тебе страху.
Коли побачив я острів твій, сказав:
Господь хранит пришельці
і всі скарги з гарячої лінії задовільняє.
Сон в макавейську ніч: на Привозі
— розпродаж свячених ножів.
Солом'яні ідоли перед собором.
Пес завмирає посеред дороги:
— Не слухається?
— Ні, всього-на-всього осліп,
наново вчиться всьому, що вмів до того.
Утримай вуха свої від навушників
і вуста свої від голосників.
Прийди і слухай: навчать тебе страху.
Коли побачив я острів твій, сказав:
Господь хранит пришельці
і всі скарги з гарячої лінії задовільняє.
Қайта жіберілді:Данко Пташиний | #укртґ
21.01.202519:42
одеська партитура
це сталося у брудному пабі на преображенській
з-під столів тхнуло недопалками й кислим пивом
чергова хороша росіянка кутаючись у шаль із газет
пила кріплену хванчкару й доводила шось про ідентичність
я спробував-мо щось сказати здавалося мій голос
щоразу падав між нею та липкою стіною
розмова вже давно була нікому не цікава
як морозиво оточене мурахами
на старенькому екрані позаду неї обдовбаний маск викидав руку вперед
ніби тряс термометр чи
дрочив монобанк чи
пасував блакитний мʼячик у старечі долоні дядька дональда
боже бережи вівіан дженну вілсон
зі сторони бару чулося глухе хрипотіння
здоровань чий шлунок кипів від дешевого пива розведеного рому і ще чогось
що точно не мало заходити всередину
поклявся врятувати цей вечір
всадити його намагалися двоє
один ніби хворий на рак худючий граф орлок і
підсліпуватий набрякший доцент
чеширський кіт який забув на зйомній квартирі зуби
я допив пиво і став дивитись
як здоровань бореться з ламінарним потоком що проситься назовні
він похитнувся
з поламаного крану рота зацебеніло на барну стійку
а втомленощока вусата барменша продовжувала повільно протирати келих
ніби все це велике діяння
частина древнього
ритуалу хай йому
в цьому теж є поезія думав я
йобаний сука мотор прорепетував на диво вправно беззубий доцент
так скрипить гравій коли ним закидають свіжу яму
здоровань зігнувся над стійкою мов кульгава шкапа
його руки стискали дерев’яний край так ніби це рятувальне коло або диск гіакинта або що
сонечко
— прошу?
вигоряє навіть сонечко
здоровань важко підняв камʼяну голову
його очі блищали як розбиті пляшки
він обвів мутним поглядом барменшу хорошу росіянку доцента залишки хванчкари маска морозиво з мурахами
ще рикнув щось нерозбірливе
я зрозумів це як
мені більше нема чим горіти залиште мене у спокої світ це великий компост а ми пліснява що повзе по поверхні й намагається щось сказати десь у ядрі цього великого компосту дихає мʼяке тепло яке зжирає тебе ізсередини
світ це великий компост
величезна купа лайна
добриво для чогось
що ніколи не проросте
навіть граф сука орлок
який раніше всіх мусив зрозуміти ціну вічності
сухотно викашляв дим і сказав
завтра не буде
колись штучний інтелект напише за мене вірш про це
#ptašyne
це сталося у брудному пабі на преображенській
з-під столів тхнуло недопалками й кислим пивом
чергова хороша росіянка кутаючись у шаль із газет
пила кріплену хванчкару й доводила шось про ідентичність
я спробував-мо щось сказати здавалося мій голос
щоразу падав між нею та липкою стіною
розмова вже давно була нікому не цікава
як морозиво оточене мурахами
на старенькому екрані позаду неї обдовбаний маск викидав руку вперед
ніби тряс термометр чи
дрочив монобанк чи
пасував блакитний мʼячик у старечі долоні дядька дональда
боже бережи вівіан дженну вілсон
зі сторони бару чулося глухе хрипотіння
здоровань чий шлунок кипів від дешевого пива розведеного рому і ще чогось
що точно не мало заходити всередину
поклявся врятувати цей вечір
всадити його намагалися двоє
один ніби хворий на рак худючий граф орлок і
підсліпуватий набрякший доцент
чеширський кіт який забув на зйомній квартирі зуби
я допив пиво і став дивитись
як здоровань бореться з ламінарним потоком що проситься назовні
він похитнувся
з поламаного крану рота зацебеніло на барну стійку
а втомленощока вусата барменша продовжувала повільно протирати келих
ніби все це велике діяння
частина древнього
ритуалу хай йому
в цьому теж є поезія думав я
йобаний сука мотор прорепетував на диво вправно беззубий доцент
так скрипить гравій коли ним закидають свіжу яму
здоровань зігнувся над стійкою мов кульгава шкапа
його руки стискали дерев’яний край так ніби це рятувальне коло або диск гіакинта або що
сонечко
— прошу?
вигоряє навіть сонечко
здоровань важко підняв камʼяну голову
його очі блищали як розбиті пляшки
він обвів мутним поглядом барменшу хорошу росіянку доцента залишки хванчкари маска морозиво з мурахами
ще рикнув щось нерозбірливе
я зрозумів це як
мені більше нема чим горіти залиште мене у спокої світ це великий компост а ми пліснява що повзе по поверхні й намагається щось сказати десь у ядрі цього великого компосту дихає мʼяке тепло яке зжирає тебе ізсередини
світ це великий компост
величезна купа лайна
добриво для чогось
що ніколи не проросте
навіть граф сука орлок
який раніше всіх мусив зрозуміти ціну вічності
сухотно викашляв дим і сказав
завтра не буде
колись штучний інтелект напише за мене вірш про це
#ptašyne
17.01.202509:00
метаної не існує, — богословська концепція Громового
Рекордтар
04.04.202523:59
140Жазылушылар30.11.202423:59
100Дәйексөз индексі23.11.202423:59
521 жазбаның қамтуы22.03.202523:59
35Жарнамалық жазбаның қамтуы09.04.202523:59
20.69%ER23.11.202423:59
42.98%ERRҚайта жіберілді:Данко Пташиний | #укртґ
24.03.202514:51
pictura topiaria
ні слідів ні імен тільки тінь екстазує на стелі
прокрадається день у восковані зморшки вітрин
комашині антени закреслюють назви готелей
і снують шестикрилі вітри
близнюки вавілонські на вітер пускають рабів
гори падають в очі / зі сміху / з небес / на заклання
позмивай зі шкільної дошки пророчі гадання
про пожежі на вулиці аль мутанаббі
ґутенберґове сонце описує сонні спіралі
черти й різи скида на нереалістичний пейзаж
де чорнеткові сни палімпсести з -нікол- і -назавжд-
шматували і перезбирали
де військові колони ламають колони античні
де річки без води напуваються жовтим туманом
пролітають крізь дим шестикрилі вітри трамонтани
у скінченність і ввічливу вічність
що розірвані часом задушені вицвілим словом
вигинаються каліграфічні порізи на пальцях
і складаються в правила вдруге набутої мови
для прибульців дітей і коханців
#ptašyne
ні слідів ні імен тільки тінь екстазує на стелі
прокрадається день у восковані зморшки вітрин
комашині антени закреслюють назви готелей
і снують шестикрилі вітри
близнюки вавілонські на вітер пускають рабів
гори падають в очі / зі сміху / з небес / на заклання
позмивай зі шкільної дошки пророчі гадання
про пожежі на вулиці аль мутанаббі
ґутенберґове сонце описує сонні спіралі
черти й різи скида на нереалістичний пейзаж
де чорнеткові сни палімпсести з -нікол- і -назавжд-
шматували і перезбирали
де військові колони ламають колони античні
де річки без води напуваються жовтим туманом
пролітають крізь дим шестикрилі вітри трамонтани
у скінченність і ввічливу вічність
що розірвані часом задушені вицвілим словом
вигинаються каліграфічні порізи на пальцях
і складаються в правила вдруге набутої мови
для прибульців дітей і коханців
#ptašyne
Қайта жіберілді:Данко Пташиний | #укртґ
04.04.202510:10
* * *
господи
що сидиш у ліхтарі над вікном
чому ти ясність моїх очей перетворив на ніж
жовтий хрускіт лампочок гризе мої зіниці
як в кімнаті для допитів
як коли сатурн загриз своїх пророків
як би я зараз зʼїв біґмак по ваучеру
мій шлунок грає фрі-джаз
послухай мене або здохни
я жую цю думку поки вона не стане стейком із кровʼю
піти може перекурити поки
любов моя спить
заплутавши руку в волоссі й
обійнявши ліжко свастикою
саме тою що колись
вирізьблювалась на глиняних глечиках
на дитячих стегнах в індії
(я не певен що саме вирізьблювалась)
саме тою що знала бабусю-смерть
до того як її навчили вбивати правильно
і я
дивлюся наче апостол на плоть боячись оживити
споглядаю як тіло її розпинає ніч
на чотири сторони світу
плекаю пакт про ненапад
любов моя спить
навіть коли комарики-шахеди
навіть якби зараз усе обвалилося
гривня будинок небо
я лежатиму ось так само
найбезсмертнішим з усіх тварин
поцілую її дупцю
відкушу шмат неба
запʼю нічною сиреною
й засну щасливий
поки ти господи
світиш мені в очі
ось мій хліб ось моє тіло
їжте мене поки я добрий
#ptašyne
господи
що сидиш у ліхтарі над вікном
чому ти ясність моїх очей перетворив на ніж
жовтий хрускіт лампочок гризе мої зіниці
як в кімнаті для допитів
як коли сатурн загриз своїх пророків
як би я зараз зʼїв біґмак по ваучеру
мій шлунок грає фрі-джаз
послухай мене або здохни
я жую цю думку поки вона не стане стейком із кровʼю
піти може перекурити поки
любов моя спить
заплутавши руку в волоссі й
обійнявши ліжко свастикою
саме тою що колись
вирізьблювалась на глиняних глечиках
на дитячих стегнах в індії
(я не певен що саме вирізьблювалась)
саме тою що знала бабусю-смерть
до того як її навчили вбивати правильно
і я
дивлюся наче апостол на плоть боячись оживити
споглядаю як тіло її розпинає ніч
на чотири сторони світу
плекаю пакт про ненапад
любов моя спить
навіть коли комарики-шахеди
навіть якби зараз усе обвалилося
гривня будинок небо
я лежатиму ось так само
найбезсмертнішим з усіх тварин
поцілую її дупцю
відкушу шмат неба
запʼю нічною сиреною
й засну щасливий
поки ти господи
світиш мені в очі
ось мій хліб ось моє тіло
їжте мене поки я добрий
#ptašyne
Қайта жіберілді:mertvovodeň
25.03.202511:19
#kunstobjekt
вакації
вільгла од червеного світла маяка,
сушиш купальник над ватрою.
як заснеш на березі — вкрию тебе
синім зошитом замість покривала.
слухай-но, земле, викуплена за
каністру шабського вина, наперед
посвячена божествам старогрецьким —
затока шипить, мов стара платівка,
тож мені і додати нічого.
потім ти говорила, що з мене не буде
священик — як виявилось, мала рацію.
не можу боятися твоїм страхом, мила —
в мене є свій, залишений праотцями.
вакації
вільгла од червеного світла маяка,
сушиш купальник над ватрою.
як заснеш на березі — вкрию тебе
синім зошитом замість покривала.
слухай-но, земле, викуплена за
каністру шабського вина, наперед
посвячена божествам старогрецьким —
затока шипить, мов стара платівка,
тож мені і додати нічого.
потім ти говорила, що з мене не буде
священик — як виявилось, мала рацію.
не можу боятися твоїм страхом, мила —
в мене є свій, залишений праотцями.
Қайта жіберілді:mertvovodeň
06.04.202511:01
#kunstobjekt
седер песах
Через кілька днів потепліє,
та абрикоси вже не вродять.
Всеношна в призамковому парку,
освячення найменшого кошáра.
Сідаймо до недоторканного столу:
заснеш на ньому, тримаючи
почесну варту над тарілкою.
Вибираю сузір'я родимок з передпліччя,
як колись давно родзинки із паски.
Добре знати, що зустріну тебе
й у відрядженні у випадкових казахських
дівчатах, що підсіли в купе — ми, недо-
містяни, бачимо знамення там, де їх нема.
седер песах
Через кілька днів потепліє,
та абрикоси вже не вродять.
Всеношна в призамковому парку,
освячення найменшого кошáра.
Сідаймо до недоторканного столу:
заснеш на ньому, тримаючи
почесну варту над тарілкою.
Вибираю сузір'я родимок з передпліччя,
як колись давно родзинки із паски.
Добре знати, що зустріну тебе
й у відрядженні у випадкових казахських
дівчатах, що підсіли в купе — ми, недо-
містяни, бачимо знамення там, де їх нема.
Қайта жіберілді:and poets be fools of their own desire —. |
08.04.202518:37
мертвий південь - B in Minor (Cheryomushky Morning)
++
вже другу весну квітень дарує мені натхнення співати разом із природою.
// april25.-
++
вже другу весну квітень дарує мені натхнення співати разом із природою.
// april25.-
Қайта жіберілді:Данко Пташиний | #укртґ
07.04.202512:20
брязкіт брязкіт і ще раз брязкіт
це не сусіди
це секта
я бачив це у їхніх очах
мерехтливе світло коридору
якось дивно затримується на їхніх лобах
схожий на снайперський сонячний зайчик каїнової печаті
вони носять ключі у тремтячих руках своїх як амулети
ляскають прогнилими дверима
по двадцять вісім разів на день
без утоми
зі скреготом осатанілого той-терʼєра
іноді лиш на кілька секунд
аби лишень
зачинити — й знову відчинити — й знову зачинити — Й ЗНОВУ
у них напевно що є діти
маленькі учні дверного культу
вони вчаться брязкати ще в утробі
навчаються скрипу в садку
грають у відчини-зачини
до восьмої ранку
я чув як вони шепочуть у замкову щілину
чужі імена замовляння ПІН-коди
о я бачив як їхня ручка обертається сама
я видів двері що не ведуть унікуди
але все одно гримають
бо такі правила віри
моє тіло впізнає їхні життєві ритми
краще за пульс коханої
реаґує як румунський домушник на звук клацання затвору
ґРЯцЬ
і знову
ґРЯцЬ
вони не виходять за двері
навіть
вони ними мстяться
світові
за те що ми живі а вони ні
а перетворився на записувальний пристрій
свідок дверного апокалíпсису
ще один звук і я піду
ще один скрип і я скажу їм усе
ще один ґРЯцЬ
і я стану їхнім шан-ді
який не пробачає
купіть вже змазку курва
це не сусіди
це секта
я бачив це у їхніх очах
мерехтливе світло коридору
якось дивно затримується на їхніх лобах
схожий на снайперський сонячний зайчик каїнової печаті
вони носять ключі у тремтячих руках своїх як амулети
ляскають прогнилими дверима
по двадцять вісім разів на день
без утоми
зі скреготом осатанілого той-терʼєра
іноді лиш на кілька секунд
аби лишень
зачинити — й знову відчинити — й знову зачинити — Й ЗНОВУ
у них напевно що є діти
маленькі учні дверного культу
вони вчаться брязкати ще в утробі
навчаються скрипу в садку
грають у відчини-зачини
до восьмої ранку
я чув як вони шепочуть у замкову щілину
чужі імена замовляння ПІН-коди
о я бачив як їхня ручка обертається сама
я видів двері що не ведуть унікуди
але все одно гримають
бо такі правила віри
моє тіло впізнає їхні життєві ритми
краще за пульс коханої
реаґує як румунський домушник на звук клацання затвору
ґРЯцЬ
і знову
ґРЯцЬ
вони не виходять за двері
навіть
вони ними мстяться
світові
за те що ми живі а вони ні
а перетворився на записувальний пристрій
свідок дверного апокалíпсису
ще один звук і я піду
ще один скрип і я скажу їм усе
ще один ґРЯцЬ
і я стану їхнім шан-ді
який не пробачає
купіть вже змазку курва
Көбірек мүмкіндіктерді ашу үшін кіріңіз.