Ще австро-угорського військово-морського флоту. Чудовий арт Пола Райта "«Сент-Іштван» та «Тегетгоф» у протоці Фазана". Сподіваючись підняти бойовий дух екіпажів лінійних кораблів австро-угорського флоту адмірал Мілош Хорті спланував масштабну атаку проти Отрантського баражу. Хорті призначив її початок на світанку 11 червня 1918 року катери прослизнули між австрійськими міноносцями охорони, і о 3.25 ., що означало, що на той час усі кораблі, які брали участь у ній, повинні зайняти вихідні позиції. Крейсера та есмінці мали атакувати кораблі на лінії баражу та торгові судна в протоці Отранто. Сім лінкорів мали індивідуально, зі своїми кораблями підтримки, зайняти позиції у південній частині Адріатики, щоб перехопити крейсера та есмінці союзників. З Каттаро вийшли "Ерцгерцог Фердинанд Макс", "Ерцгерцог Карл" та "Ерцгерцог Фрідріх" з крейсерами та есмінцями.
Хорті залишив Полу увечері 8 червня на борту «Вірібуса Унітіса» у парі з «Принцом Ойгеном». За легендою, кораблі вирушали на артилерійські стрілянини до приліву Фазана. Як тільки опустилася ніч, кораблі спустилися вздовж узбережжя і досягли бухти Тайєра, де відстоювалися на якорях протягом дня 9 червня. Хорті хотів тримати в секреті вихід своїх лінкорів якнайдовше. Наступної ночі «Вірібус Унітіс» та «Принц Ойген» продовжили свій шлях до Дубровника.
Лінкори «Сент-Іштван» та «Тегетгоф» вийшли з Поли увечері 9 червня у супроводі есмінця типу «Хуссар» та дев'яти міноносців. Після виходу з бази на «Сент-Іштвані» виникли проблеми з однією з турбін і з'єднання зменшило хід до 12 вузлів. Незабаром механіки зуміли забезпечити збільшення швидкості до 14 вузлів, проте «Сент-Іштван» та «Тегетгоф» не встигли дійти до захищеної якірної стоянки до світанку. За трагічною випадковістю, якраз у цей час пара австро-угорських дредноутів була помічена двома італійськими торпедними катерами типу MAS. MAS-15 випустив з дистанції близько 800 м обидві свої торпеди, що точно потрапили в середину корпусу головного «Сент Іштвана». Друге котельне відділення лінкора швидко наповнилося водою, і він отримав крен 10° на правий борт.
Катер MAS-21 атакував "Тегетгоф", але попадань не було. О 6.05 "Сент Іштван" перекинувся. Тригарматні башти, що трималися силою тяжіння на своїх погонах, відразу вивалилися з корабля і пішли на дно, а через сім хвилин за ними пішов і корпус, що наповнився водою. Кораблями супроводу було підібрано 1005 людей екіпажу лінкора, ще 89 (у тому числі кочегари, відрізані водою в низах) потонули разом із дредноутом. Коли командувач флоту Хорті, який перебував на борту «Вірібуса Унітіса», отримав повідомлення про загибель «Сент Іштвана», він розпорядився скасувати операцію, оскільки вирішив, що вона вже не є секретом. Усі кораблі повернулися до своїх баз.
Командир італійських катерників Ріццо королівським декретом від 22 липня 1918 року за цю перемогу був удостоєний другої золотої медалі та лицарського хреста Військового ордену (перший комплект нагород він отримав за потоплення австрійського броненосця берегової оборони «Відень» в грудні 1917 року). Горді подвигом свого співвітчизника італійці після війни помістили катер MAS-15 для загального огляду в римському Музео ді Рісорджіменто, де він перебуває досі.
