Тема від soniachnatemin — містечко збудоване зі спогадів (день 134)
Христина вперше не пішла проводжати Едуарда в рейс, вона просто заховалась серед людей і бачила, як він шукав її поглядом. А дівчина закрила очі темною хустиною, тільки, аби він її не знайшов. Щойно параплав відчалив і люди почали розходитись, Христина побігла до лісу, їй не хотілось нікого ані бачити, ані чути. А сьогодні, як на зло, мала бути їхня річниця. Вона розуміла, що їй доведеться – таки вийти з лісочка, тож дочекавшись, поки спалахнуть рубінові вогні , Христина вирішила пройтись містечком і поринути у спогади.
На небесному простирадлі, хтось розсипав золотаві діаманти, які, утворювали чудернацькі візерунки: песик, слоник, кішка, але для дівчини це вже не мало значення. На Вешневій вулиці вони вперше зустрілись, Едуард тоді заходив в гості до своєї тітоньки , а вона ішла з городу в брудному одязі, хотіла повернути в бік моря , та не змогла. Не змогла відірвати погляду від його блакитних, наче озера очей.
— Христино, вітаю,- звернулася тітка Параска до неї.
— Вітаю, – відповіла вона.
— Ти знов допомагала сусідці копати город?–
—Так , – тепер іду до моря змивати бруд.
Едуард слухав коротеньку розмову тітоньки і цієї дівчини, і поїдав її поглядом, та почувши про річку, смикнув за руку і вони побігли.
Христина скинула ляпчики і прямо в одязі пірнула в море— вода забирала весь бруд і турботи важкого дня, а Едуард милувався Її вродою.
Пройшовши трохи далі , вона помітила покинутий сарай, де вони ховались від сусідів, і віддавались шаленій пристрасті і цілункам. Зазирнувши всередину, Христина зрозуміла лише одне: більше сюди закохані пари не заходили, адже тут і досі залишився їхній аромат кохання. Кожна вулиця, кожен куточок нагадували про нього: це було, наче містечко спогадів— от хтось взяв кубики і його побудував : і від цього і щемко і боляче водночас та що з цим робити вона не знала, тож у роздумах дівчина повернулась додому.
#історія_кохання #містечкоспогадів
