«У мене вкрали інструменти. І головним підозрюваним у них став я, адже я «неруський», «чурка», – розповів полонений співробітникам контррозвідки СБУ. – Дружина наполягла піти служити, щоб не потрапити за ґрати та ще й отримати громадянство Росії, й так лишитися жити в Москві».
Так починався шлях «воїна РФ», а після того, як «навоювався» та потрапив в полон не стримується у підборі слів: «Ї..в я цю війну разом із тими, хто її почав».

«До повномасштабного вторгнення я жив та працював в місті Одеса. Працював у ресторані на березі моря. Чудовий ресторан! Я присвятив йому майже 3 роки. А коли почалася війна заклад закрили і я лишився без роботи», - згадує Юрій.

«Я мав військову спеціальність кухаря, яку отримав ще на строковій службі. Саме тому в бригаді запропонували працювати на кухні, - розповідає чоловік. - Я головний на зміні, старший кухар – організовую і контролюю всі процеси. Але якщо простими словами, то мій головний обов’язок смачно приготувати їжу, щоб десантники були ситі та задоволені».

“Ворога було значно більше. Штурми йшли один за одним, - згадує воїн 13 окремого десантно-штурмового батальйону 95 бригади ДШВ Євген. – Я наклав пораненому побратиму турнікет на ногу, і почав діяти. Спершу виставив оборону на тій ділянці так, щоб ворогу максимально було важко просунутися. І як тільки вони десь з'являлися, одразу їх “мінусували”. Так вдалося відбити штурм противника, ще й їхніх людей покласти”.

“Я знав, що бригада постійно там, де дуже гаряче, тому й пішов сюди. Хотів максимально боляче бити по ворогу»

«Повномасштабне вторгнення застало мене на 3 курсі університету в Единбурзі (Велика Британія). Невдовзі я долучилася до міжнародної операції країн НАТО, метою якої була підготовка українських військовослужбовців, - згадує Вікторія. - Моя роль полягала в роботі військовим перекладачем та у забезпеченні комунікації між військовими країн-партнерів та нашими військовими».

«З 2022 по 2024 рік я випробовувала себе як на курсах базової військової підготовки, так і на спеціалізованому навчанні для злагодження одного з підрозділів морської піхоти…»

“Я своїм прикладом показую, що я не злякався. І навіть, маючи бронь, пішов відстоювати нашу незалежність, - говорить Михайло. – Багато моїх учнів, яких я колись навчав, також у військах, деякі зі мною в 95 бригаді. У 2014 році вони передавали малюнки для військових в АТО, а тепер самі отримують такі ж малюнки. Ми тут щоб перервати це коло”

“Я прийшов до військкомату і сказав, що я їду в 95 бригаду. Мені надали необхідні документи, і 27-го лютого 2022 року я був вже в бригаді. А в підрозділі почали питати чи є ті, хто служив в артилерії. Я підняв руку й сказав, що був артилеристом в 14-15 роках. Ось так і почалася моя історія в 95 бригаді”, - згадує молодший сержант Михайло.