Олена Павлова. Вірші
04.04.202508:42
«Це місто хотілося покласти до кишені, як каштан і забрати з собою». Почала писати цей вірш саме у Франківську — і тепер прагну його прочитати там для вас.
Запрошую на презентацію книжки «Світлочутливі» і розмову про вірші.
Часом вони можуть стати відповідями на запитання, що ми їх так довго шукали. Сонцем крізь скельця вітража, зблиском радості, ковтком повітря, коли забуваєш, що треба дихати. Наші книжки знаходять нас вчасно. Можливо, що це — саме та.
Модеруватиме неймовірна Оля Новак — поетка та культурна менеджерка.
Вівторок, 8 квітня, 18:30, Івано-Франківськ, Книгарня-кав’ярня Старого Лева на Шашкевича, 1
Запрошую на презентацію книжки «Світлочутливі» і розмову про вірші.
Часом вони можуть стати відповідями на запитання, що ми їх так довго шукали. Сонцем крізь скельця вітража, зблиском радості, ковтком повітря, коли забуваєш, що треба дихати. Наші книжки знаходять нас вчасно. Можливо, що це — саме та.
Модеруватиме неймовірна Оля Новак — поетка та культурна менеджерка.
Вівторок, 8 квітня, 18:30, Івано-Франківськ, Книгарня-кав’ярня Старого Лева на Шашкевича, 1
22.05.202415:41
Бузинова
Місто у травні — як ліжко для кохання.
І вулиця торкається до тіла,
Немов залита сонцем біла
перкалева постіль.
Йди сюди наосліп —
віднайдеш шлях по пелюстках.
Бо травень вже наповнює по вінця
Келихи тюльпанів.
Вином квітковим ллється звідусіль
пташиний спів.
Передчуваєш полуниці.
Віднімає мову.
Я в бузиновій ранковій сорочці
Поріжешся, коли така насниться:
мережива ніжні, тонкі, нетривкі,
Та досконалі, знаєш.
Ти ж вивчив сигнали конвалій —
ти вмієш читати думки.
У нашому домі світять каштани
Цей дім із повітря, тут ясно й просторо
Твій погляд блакитний,
Твій погляд прозорий —
ти бачиш крізь сукню,
ти бачиш крізь небо.
Тепер подивися на мене.
Нанизуєш бажання,
намистини
істини,
Украдені у бузини
Відверті та нестримні,
Нашептані шипшиною
Підчеплені задерикуватою акацією
Видряпані на серці,
Викрешені з архітектури,
Камʼяної музики —
Симфонії півоній.
І раптом дзвони.
Білий жар жасмину,
Безумовна ніжність
анемони.
Це місто у травні —
як ліжко для любові.
Тут сни бузинові.
Місто у травні — як ліжко для кохання.
І вулиця торкається до тіла,
Немов залита сонцем біла
перкалева постіль.
Йди сюди наосліп —
віднайдеш шлях по пелюстках.
Бо травень вже наповнює по вінця
Келихи тюльпанів.
Вином квітковим ллється звідусіль
пташиний спів.
Передчуваєш полуниці.
Віднімає мову.
Я в бузиновій ранковій сорочці
Поріжешся, коли така насниться:
мережива ніжні, тонкі, нетривкі,
Та досконалі, знаєш.
Ти ж вивчив сигнали конвалій —
ти вмієш читати думки.
У нашому домі світять каштани
Цей дім із повітря, тут ясно й просторо
Твій погляд блакитний,
Твій погляд прозорий —
ти бачиш крізь сукню,
ти бачиш крізь небо.
Тепер подивися на мене.
Нанизуєш бажання,
намистини
істини,
Украдені у бузини
Відверті та нестримні,
Нашептані шипшиною
Підчеплені задерикуватою акацією
Видряпані на серці,
Викрешені з архітектури,
Камʼяної музики —
Симфонії півоній.
І раптом дзвони.
Білий жар жасмину,
Безумовна ніжність
анемони.
Це місто у травні —
як ліжко для любові.
Тут сни бузинові.
01.03.202512:30
Почалася весна, а це значить,
що час
підставляти лице до лиця, як до сонця
І якщо серця розбиватимуться —
то це тільки на щастя.
Почалася весна. Це як матч,
де любов переможе,
але суддя не за нас.
А втім, у березні
дні стануть довшими —
це вирішальний
додатковий час.
Бо весна — приховані знання,
що проявляються книжками на полицях.
Коли серце — радіолокаційна станція,
що перехоплює погляди,
як повідомлення,
читає думки і опрацьовує таємниці.
Бо поезія — це коли
напуваєш чорнилом папір —
І крізь ці сторінки пробиваються
тонкі та гінкі
перші пагони пролісків.
Як перший дотик, обережні,
але вже такі,
що призведуть до незворотних змін
у тканині весни.
Зі збірки «Світлочутливі»
що час
підставляти лице до лиця, як до сонця
І якщо серця розбиватимуться —
то це тільки на щастя.
Почалася весна. Це як матч,
де любов переможе,
але суддя не за нас.
А втім, у березні
дні стануть довшими —
це вирішальний
додатковий час.
Бо весна — приховані знання,
що проявляються книжками на полицях.
Коли серце — радіолокаційна станція,
що перехоплює погляди,
як повідомлення,
читає думки і опрацьовує таємниці.
Бо поезія — це коли
напуваєш чорнилом папір —
І крізь ці сторінки пробиваються
тонкі та гінкі
перші пагони пролісків.
Як перший дотик, обережні,
але вже такі,
що призведуть до незворотних змін
у тканині весни.
Зі збірки «Світлочутливі»
19.05.202414:00
Рейкова
Бери квиток,
життя — як електричка,
холодна і чужа,
але додому.
Заходиш до вагона,
наче двічі в одну річку.
Стікс. Рушає потяг.
Огортає невагомість.
Дорога — невідома змінна.
Що важливіше:
хто тебе провів,
чи хто зустріне?
Дивися, як тіні зникають опівдні —
у них перезмінка.
Опівночі на варту
заступають нові
І креслять лінії й магічні кола
у залізничних книгах облікових.
А ця
провідниця —
Беатріче на пенсії —
У вільний від роботи час
танцює пеклом,
bossa nova.
Тут можна замовити чай,
каву, воду і відчай.
Тут тіні втікають з обличчя
І падають зорі у тамбур.
А душі злетілись на цукор.
Гріхи заїдають,
Дістають на горіхи,
Минуле ворушать.
Шепочуть:
Життя — як смартфон,
коли ви не взяли павербенк.
Любов — це спокуса бути зрозумілим.
Життя — це сон,
на цій мʼятій плацкартній білизні.
Його усі забудуть тої ж миті, як мине.
І ти маєш квиток, та не
зможеш нікому нічого
довести —
сіла батарея.
Коли ти відпускаєш контроль,
Контроль відпускає тебе.
Бери квиток,
життя — як електричка,
холодна і чужа,
але додому.
Заходиш до вагона,
наче двічі в одну річку.
Стікс. Рушає потяг.
Огортає невагомість.
Дорога — невідома змінна.
Що важливіше:
хто тебе провів,
чи хто зустріне?
Дивися, як тіні зникають опівдні —
у них перезмінка.
Опівночі на варту
заступають нові
І креслять лінії й магічні кола
у залізничних книгах облікових.
А ця
провідниця —
Беатріче на пенсії —
У вільний від роботи час
танцює пеклом,
bossa nova.
Тут можна замовити чай,
каву, воду і відчай.
Тут тіні втікають з обличчя
І падають зорі у тамбур.
А душі злетілись на цукор.
Гріхи заїдають,
Дістають на горіхи,
Минуле ворушать.
Шепочуть:
Життя — як смартфон,
коли ви не взяли павербенк.
Любов — це спокуса бути зрозумілим.
Життя — це сон,
на цій мʼятій плацкартній білизні.
Його усі забудуть тої ж миті, як мине.
І ти маєш квиток, та не
зможеш нікому нічого
довести —
сіла батарея.
Коли ти відпускаєш контроль,
Контроль відпускає тебе.
04.06.202419:02
Червень
Перші квіти на липі — наче літні міські зірки.
Час любити і пити рожеве. Їхати до ріки.
Відпускати волосся й минуле. Комети ловити.
Витирати старими газетами вікна, читати статті
із іншого життя. Про світ до того, як побитись.
Перша зірка на небі. Це червень. І це твоє місто.
Ніч, наче створена на запити коханців і контрабандистів.
Друга зірка сріблиться сережкою в вусі, третя в келисі,
п’ята — тату на зап’ясті, сьома впала у сон, восьма у русі,
дев’ята — в руці. Одинадцята — ціль. Дванадцята в серці.
Виціловуєш ціле сузір’я на ключиці. Присмак солі на язиці.
Перша згадка про літо — це повість полум’яних літ.
Вже пече загоріла спина і повний черешень живіт.
Полуничні вуста, абрикосовий шепіт і затінок віт.
Все по-справжньому. Вперше, немов знову вчиш алфавіт.
Такий червень, що хочеться жити. Просто живіть.
07-06-2023
Перші квіти на липі — наче літні міські зірки.
Час любити і пити рожеве. Їхати до ріки.
Відпускати волосся й минуле. Комети ловити.
Витирати старими газетами вікна, читати статті
із іншого життя. Про світ до того, як побитись.
Перша зірка на небі. Це червень. І це твоє місто.
Ніч, наче створена на запити коханців і контрабандистів.
Друга зірка сріблиться сережкою в вусі, третя в келисі,
п’ята — тату на зап’ясті, сьома впала у сон, восьма у русі,
дев’ята — в руці. Одинадцята — ціль. Дванадцята в серці.
Виціловуєш ціле сузір’я на ключиці. Присмак солі на язиці.
Перша згадка про літо — це повість полум’яних літ.
Вже пече загоріла спина і повний черешень живіт.
Полуничні вуста, абрикосовий шепіт і затінок віт.
Все по-справжньому. Вперше, немов знову вчиш алфавіт.
Такий червень, що хочеться жити. Просто живіть.
07-06-2023
25.05.202414:27
Гранатова
Місяць такий, що можна лічити роки навпаки,
а поцілунки — до ранку
Місяць такий лункий
Місяць такий
Місяць такий, що від мітел на небі вже натовп
Небо таке, що бере і розламує навпіл
Небо таке гранатОве й гранАтове
Небо таке, що не знаєш чи вірити
Небо нас робить нічними звірами
Місто таке, що витягує душу надвір
Місто кидає стокротки в коктейль маргарита
Місто таке, що все станеться наперекір
Небо, і місто, і місяць такі,
що тільки любити
Будемо бавити вітер у косах і ямку на шиї не варто лишати без поцілунку
Будемо прагнути спокою чи то спокути
Будемо палко і будемо двоє
Будемо так, що не припинити і не
заснути
А ти стань мені
Кольором ночі, густим, шафіровим,
до крові
Розламай мене навпіл по лінії згину
на спині, де крила
І полагодь нарешті цей човен,
бо все-таки повня
І полагодь це небо,
бо більше несила
Бо цей місяць такий, що небо в нас навпіл
Бо це місто докупи збирається тільки з тобою
А якщо таки вирішиш взяти усе й розламати —
З вен потече гранатОва,
з артерій гранАтова.
Місяць такий, що можна лічити роки навпаки,
а поцілунки — до ранку
Місяць такий лункий
Місяць такий
Місяць такий, що від мітел на небі вже натовп
Небо таке, що бере і розламує навпіл
Небо таке гранатОве й гранАтове
Небо таке, що не знаєш чи вірити
Небо нас робить нічними звірами
Місто таке, що витягує душу надвір
Місто кидає стокротки в коктейль маргарита
Місто таке, що все станеться наперекір
Небо, і місто, і місяць такі,
що тільки любити
Будемо бавити вітер у косах і ямку на шиї не варто лишати без поцілунку
Будемо прагнути спокою чи то спокути
Будемо палко і будемо двоє
Будемо так, що не припинити і не
заснути
А ти стань мені
Кольором ночі, густим, шафіровим,
до крові
Розламай мене навпіл по лінії згину
на спині, де крила
І полагодь нарешті цей човен,
бо все-таки повня
І полагодь це небо,
бо більше несила
Бо цей місяць такий, що небо в нас навпіл
Бо це місто докупи збирається тільки з тобою
А якщо таки вирішиш взяти усе й розламати —
З вен потече гранатОва,
з артерій гранАтова.
दिखाया गया 1 - 6 का 6
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।