дитячий переляк
Музей Любені
TGlist रेटिंग
0
0
प्रकारसार्वजनिक
सत्यापन
असत्यापितविश्वसनीयता
अविश्वसनीयस्थान
भाषाअन्य
चैनल निर्माण की तिथिЛют 03, 2023
TGlist में जोड़ा गया
Квіт 10, 2024संलग्न समूह
перелякані
2
समूह "дитячий переляк" में नवीनतम पोस्ट
16.04.202515:31
- ви такі гарні давайте я вам зроблю фото у київську газету
- я у розшуку
- я у розшуку
15.04.202512:21
оце у мене запроси
15.04.202512:18
а сюди донатьте
15.04.202512:17
і сюди приходьте
से पुनः पोस्ट किया:
ELP Records.🕸
15.04.202512:16
⛓️💥🦷ХВОРОБА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ 2025🦷⛓️💥
Вже традиційне щорічне святкування річниці лейблу ERYTHROLEUKOPLAKIA REC, і розповсюдження наших звучних хвороб.
19 квітня, ми хочемо розділити цю дати з вами, нашими слухачами і резидентами:
АЛЬФАТЕР (Kyiv, screamo)
ЯК-НЕБУДЬ (Khmelnytskyi, emo-punk)
ЧОРТОПОЛОХ (Kosiv, punk)
77ПІД'ЇЗД (Brovary, post-punk)
ZIPCULT (Kyiv, digital-hardcore)
DISTRÏKER (Kyiv, crust punk)
📌 Київ, Otel', Нижньоюрківська 31
⏱️Початок о 16:00
🧷 Передпродаж: 350 грн
🎫 КВИТКИ МОЖНА ПРИДБАТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ
🎟 на вході: 400 грн
Вже традиційне щорічне святкування річниці лейблу ERYTHROLEUKOPLAKIA REC, і розповсюдження наших звучних хвороб.
19 квітня, ми хочемо розділити цю дати з вами, нашими слухачами і резидентами:
АЛЬФАТЕР (Kyiv, screamo)
ЯК-НЕБУДЬ (Khmelnytskyi, emo-punk)
ЧОРТОПОЛОХ (Kosiv, punk)
77ПІД'ЇЗД (Brovary, post-punk)
ZIPCULT (Kyiv, digital-hardcore)
DISTRÏKER (Kyiv, crust punk)
📌 Київ, Otel', Нижньоюрківська 31
⏱️Початок о 16:00
🧷 Передпродаж: 350 грн
🎫 КВИТКИ МОЖНА ПРИДБАТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ
🎟 на вході: 400 грн
100% прибутку піде на збір для Михайла який доєднався в ряди 153 ОМБР, а саме до взводу ППО.
15.04.202512:16
приходьте!!
15.04.202509:40
єврослаб
15.04.202508:55
ладно я все життя їла твориг як ненормальна
15.04.202508:52
приїжджає людина в київ з-за кордону заходить у кавʼярню і каже «мені сир кисломолочний зі сметаною з соусом сметанез на кисломолочносирному молоці. і живчик»
15.04.202507:34
14.04.202517:54
я та бабка якій кудись дуже треба о 6 ранку
14.04.202517:53
мій кор це актівно кудись пертись з клумаками 24/7
13.04.202520:36
підняла збір до 6000. кожна гривня допоможе у боротьбі з безвольними дітовбивцями
से पुनः पोस्ट किया:
Пріапізм, сертралін та безсмертна душа
13.04.202520:29
"Сьогодні, здається, вперше за три дні я знову почув сирену повітряної тривоги. Це сталося в парку, біля озера, де гуляло багацько людей - з кавою і морозивом. Мерзенний звук особливо не змінив поведінку перехожих - хіба всі синхронно матюкнулися і пішли ближче до лісу.
І тут повз промайнули двоє: молодий хлопець з тату на шиї і дівчина, що міцно притискала до себе поснуле немовля. Вона пригортала його так сильно, наче хотіла розчинити його в собі. Аби ця мала миша не чула ревіння сирени, сховалася в утробі і була там до мирних часів. Я дивився на них і думав: я не хочу, щоб росіяни помирали. Я хочу, щоб вони сиділи у своїх містах і животіли від страху. Щоб матері в смердючих бомбосховищах на цементних вогких підлогах притискали до себе дітей і з болем в очах спостерігали, як в напівтемряві марнується їхнє дитинство. Щоб чоловіки тижнями не розуміли, що буде далі, на що сподіватися і що планувати. Щоб панічно купували гречку, воду, паливо, сірники, свічки, гумові чоботи і горілку. Багато горілки. І нею заливали собі очі, аби не чути виття сирен і не бачити, як їхні діти рядочком сплять на підлозі в коридорі чи ванній.
Щоб кожен їхній наступний день був абсолютно ідентичний попереднім - в очікуванні бомбардувань. Хаотичних та невідворотних. Нібито по військовій інфраструктурі, але ж все трапляється на війні. І от ррррраз - і немає сусіднього будинку чи кварталу.
Щоб вони дихали і не знали, чи їхній будинок не наступний. Чи їхній подих не останній. Щоб вони гадки не мали, чи не в останнє притискають до себе своїх дітей та чують їхній сміх. А, ні, брешу. Сміх своїх дітей вони припинили чути у перший день, коли вся територія росії опинилася під перманентними ударами. Я хочу, щоб росіяни уявлення не мали, коли це завершиться. Чи це середина. Чи лише початок. Чи це жахливий кінець, чи таки жах без кінця.
Я хочу, щоб вони страждали. За всі наші зруйновані маленькі світи - багаті і бідні, здорові і не дуже, з вірою чи без, з планами на Єгипет чи Одесу, з мрією навчити дитину кататися на велосипеді чи відправити в університет.
За всі знищені назавжди всесвіти. За Бучу, за Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Ворзель, Маріуполь, Попасну, Рубіжне. За всі могили у дворах, особливо за ті, де віднімання дати народження від дати смерті дає в результаті число для пальців на одній руці.
Росіяни мають мучитися. Невідомістю. Болем. Голодом. Хворобами.
А потім хай помирають. Від бомб. Ракет. Під завалами власних осель. Від гангрен. Виснаження. Задухи. Спраги. Рук мародерів.
Хай помирають. Всі, разом. Хай на їхні місця приїздять китайці, білі ведмеді, інопланетяни… мені фіолетово. Аби їх - потворних, підступних і, головне, брехливо-самооманливих - не існувало на цій планеті.
Дай Всесвіт нам сил це витримати. Витримати наші втрати і після війни лишитися людьми. Усвідомлювати, що вони не лишили нам вибору, бо інший вибір - лише наша смерть і смерть наших дітей.
Наша ненависть все ще недостатня. Але росіяни щодня роблять все для того, щоб чаша люті була повна. Багряно-повна."
Антон Сененко
І тут повз промайнули двоє: молодий хлопець з тату на шиї і дівчина, що міцно притискала до себе поснуле немовля. Вона пригортала його так сильно, наче хотіла розчинити його в собі. Аби ця мала миша не чула ревіння сирени, сховалася в утробі і була там до мирних часів. Я дивився на них і думав: я не хочу, щоб росіяни помирали. Я хочу, щоб вони сиділи у своїх містах і животіли від страху. Щоб матері в смердючих бомбосховищах на цементних вогких підлогах притискали до себе дітей і з болем в очах спостерігали, як в напівтемряві марнується їхнє дитинство. Щоб чоловіки тижнями не розуміли, що буде далі, на що сподіватися і що планувати. Щоб панічно купували гречку, воду, паливо, сірники, свічки, гумові чоботи і горілку. Багато горілки. І нею заливали собі очі, аби не чути виття сирен і не бачити, як їхні діти рядочком сплять на підлозі в коридорі чи ванній.
Щоб кожен їхній наступний день був абсолютно ідентичний попереднім - в очікуванні бомбардувань. Хаотичних та невідворотних. Нібито по військовій інфраструктурі, але ж все трапляється на війні. І от ррррраз - і немає сусіднього будинку чи кварталу.
Щоб вони дихали і не знали, чи їхній будинок не наступний. Чи їхній подих не останній. Щоб вони гадки не мали, чи не в останнє притискають до себе своїх дітей та чують їхній сміх. А, ні, брешу. Сміх своїх дітей вони припинили чути у перший день, коли вся територія росії опинилася під перманентними ударами. Я хочу, щоб росіяни уявлення не мали, коли це завершиться. Чи це середина. Чи лише початок. Чи це жахливий кінець, чи таки жах без кінця.
Я хочу, щоб вони страждали. За всі наші зруйновані маленькі світи - багаті і бідні, здорові і не дуже, з вірою чи без, з планами на Єгипет чи Одесу, з мрією навчити дитину кататися на велосипеді чи відправити в університет.
За всі знищені назавжди всесвіти. За Бучу, за Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Ворзель, Маріуполь, Попасну, Рубіжне. За всі могили у дворах, особливо за ті, де віднімання дати народження від дати смерті дає в результаті число для пальців на одній руці.
Росіяни мають мучитися. Невідомістю. Болем. Голодом. Хворобами.
А потім хай помирають. Від бомб. Ракет. Під завалами власних осель. Від гангрен. Виснаження. Задухи. Спраги. Рук мародерів.
Хай помирають. Всі, разом. Хай на їхні місця приїздять китайці, білі ведмеді, інопланетяни… мені фіолетово. Аби їх - потворних, підступних і, головне, брехливо-самооманливих - не існувало на цій планеті.
Дай Всесвіт нам сил це витримати. Витримати наші втрати і після війни лишитися людьми. Усвідомлювати, що вони не лишили нам вибору, бо інший вибір - лише наша смерть і смерть наших дітей.
Наша ненависть все ще недостатня. Але росіяни щодня роблять все для того, щоб чаша люті була повна. Багряно-повна."
Антон Сененко
रिकॉर्ड
14.04.202523:59
132सदस्य19.05.202423:59
0उद्धरण सूचकांक24.10.202423:59
59प्रति पोस्ट औसत दृश्य23.12.202402:39
21प्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य24.02.202513:43
20.00%ER31.10.202423:59
37.50%ERRसे पुनः पोस्ट किया:
Мапа Реновації
23.03.202507:48
❓Що не так із новим законом №12089 про «захист прав добросовісного набувача»?
12 березня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №12089, що пропонує внести зміни до Цивільного кодексу України. Чим ці зміни небезпечні та як можна цьому зарадити?
Закон №12089 відомий як «закон про захист прав добросовісного набувача».
Перш за все, хто такий добросовісний набувач? Це та особа, яка не знала, що вона придбала майно у того, хто не має права його продавати чи іншим чином відчужувати.
Офіційна мета законопроєкту – створити «сприятливі умови для інвесторів», через що він набув суттєву підтримку серед представників бізнесу. Проте в реальності закон може стати інструментом легалізації сумнівної приватизації та відчуження майна, що колись належало державі чи громадам.
🔍 Основні проблеми:
– Після 10 років держава і громада фактично втрачають право повернути незаконно приватизоване майно.
– Щоб подати позов для повернення об'єкта у власність держави або громади, на депозитний рахунок суду має бути внесено повну суму вартості об’єкта. Це фактично унеможливлює подачу позову.
– Норми про захист об’єктів культурної спадщини і природно-заповідного фонду не мають дієвих механізмів виконання.
– Усі ці фактори додатково ускладнюють (а то й унеможливлюють) захист цінних обʼєктів, що не мають охоронного статусу.
📌 Законопроєкт має на меті «захистити доброчесного набувача», але на практиці швидше створює механізм захисту для тих «набувачів», які отримали нерухоме майно з державної чи комунальної власності незаконним шляхом.
Наразі законопроєкт очікує лише на підпис президента, щоб вступити у дію.
✍️ Аби цього не сталося, закликаємо вас підписати петицію про накладення вето — зараз це ключовий інструмент впливу.
12 березня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №12089, що пропонує внести зміни до Цивільного кодексу України. Чим ці зміни небезпечні та як можна цьому зарадити?
Закон №12089 відомий як «закон про захист прав добросовісного набувача».
Перш за все, хто такий добросовісний набувач? Це та особа, яка не знала, що вона придбала майно у того, хто не має права його продавати чи іншим чином відчужувати.
Офіційна мета законопроєкту – створити «сприятливі умови для інвесторів», через що він набув суттєву підтримку серед представників бізнесу. Проте в реальності закон може стати інструментом легалізації сумнівної приватизації та відчуження майна, що колись належало державі чи громадам.
🔍 Основні проблеми:
– Після 10 років держава і громада фактично втрачають право повернути незаконно приватизоване майно.
– Щоб подати позов для повернення об'єкта у власність держави або громади, на депозитний рахунок суду має бути внесено повну суму вартості об’єкта. Це фактично унеможливлює подачу позову.
– Норми про захист об’єктів культурної спадщини і природно-заповідного фонду не мають дієвих механізмів виконання.
– Усі ці фактори додатково ускладнюють (а то й унеможливлюють) захист цінних обʼєктів, що не мають охоронного статусу.
📌 Законопроєкт має на меті «захистити доброчесного набувача», але на практиці швидше створює механізм захисту для тих «набувачів», які отримали нерухоме майно з державної чи комунальної власності незаконним шляхом.
Наразі законопроєкт очікує лише на підпис президента, щоб вступити у дію.
✍️ Аби цього не сталося, закликаємо вас підписати петицію про накладення вето — зараз це ключовий інструмент впливу.
से पुनः पोस्ट किया:ELP Records.🕸
15.04.202512:16
⛓️💥🦷ХВОРОБА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ 2025🦷⛓️💥
Вже традиційне щорічне святкування річниці лейблу ERYTHROLEUKOPLAKIA REC, і розповсюдження наших звучних хвороб.
19 квітня, ми хочемо розділити цю дати з вами, нашими слухачами і резидентами:
АЛЬФАТЕР (Kyiv, screamo)
ЯК-НЕБУДЬ (Khmelnytskyi, emo-punk)
ЧОРТОПОЛОХ (Kosiv, punk)
77ПІД'ЇЗД (Brovary, post-punk)
ZIPCULT (Kyiv, digital-hardcore)
DISTRÏKER (Kyiv, crust punk)
📌 Київ, Otel', Нижньоюрківська 31
⏱️Початок о 16:00
🧷 Передпродаж: 350 грн
🎫 КВИТКИ МОЖНА ПРИДБАТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ
🎟 на вході: 400 грн
Вже традиційне щорічне святкування річниці лейблу ERYTHROLEUKOPLAKIA REC, і розповсюдження наших звучних хвороб.
19 квітня, ми хочемо розділити цю дати з вами, нашими слухачами і резидентами:
АЛЬФАТЕР (Kyiv, screamo)
ЯК-НЕБУДЬ (Khmelnytskyi, emo-punk)
ЧОРТОПОЛОХ (Kosiv, punk)
77ПІД'ЇЗД (Brovary, post-punk)
ZIPCULT (Kyiv, digital-hardcore)
DISTRÏKER (Kyiv, crust punk)
📌 Київ, Otel', Нижньоюрківська 31
⏱️Початок о 16:00
🧷 Передпродаж: 350 грн
🎫 КВИТКИ МОЖНА ПРИДБАТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ
🎟 на вході: 400 грн
100% прибутку піде на збір для Михайла який доєднався в ряди 153 ОМБР, а саме до взводу ППО.
से पुनः पोस्ट किया:
ҐРУНТ
02.04.202511:17
У застосунку «Київ Цифровий» проходить голосування за перейменування вулиці Волго-Донської на вулицю військовослужбовця 59 ОМПБр Павла Петриченка. Він загинув на фронті у квітні 2024 року.
Вулиця Волго-Донська розташована у Дарницькому районі Києва. Проголосувати можуть не лише кияни, а й будь-хто, авторизований в додатку. Голосування триватиме до 11 квітня.
❗️ Просимо всіх, хто має «Київ Цифровий», підтримати цю ініціативу за посиланням.
Вулиця Волго-Донська розташована у Дарницькому районі Києва. Проголосувати можуть не лише кияни, а й будь-хто, авторизований в додатку. Голосування триватиме до 11 квітня.
❗️ Просимо всіх, хто має «Київ Цифровий», підтримати цю ініціативу за посиланням.
से पुनः पोस्ट किया:Пріапізм, сертралін та безсмертна душа
13.04.202520:29
"Сьогодні, здається, вперше за три дні я знову почув сирену повітряної тривоги. Це сталося в парку, біля озера, де гуляло багацько людей - з кавою і морозивом. Мерзенний звук особливо не змінив поведінку перехожих - хіба всі синхронно матюкнулися і пішли ближче до лісу.
І тут повз промайнули двоє: молодий хлопець з тату на шиї і дівчина, що міцно притискала до себе поснуле немовля. Вона пригортала його так сильно, наче хотіла розчинити його в собі. Аби ця мала миша не чула ревіння сирени, сховалася в утробі і була там до мирних часів. Я дивився на них і думав: я не хочу, щоб росіяни помирали. Я хочу, щоб вони сиділи у своїх містах і животіли від страху. Щоб матері в смердючих бомбосховищах на цементних вогких підлогах притискали до себе дітей і з болем в очах спостерігали, як в напівтемряві марнується їхнє дитинство. Щоб чоловіки тижнями не розуміли, що буде далі, на що сподіватися і що планувати. Щоб панічно купували гречку, воду, паливо, сірники, свічки, гумові чоботи і горілку. Багато горілки. І нею заливали собі очі, аби не чути виття сирен і не бачити, як їхні діти рядочком сплять на підлозі в коридорі чи ванній.
Щоб кожен їхній наступний день був абсолютно ідентичний попереднім - в очікуванні бомбардувань. Хаотичних та невідворотних. Нібито по військовій інфраструктурі, але ж все трапляється на війні. І от ррррраз - і немає сусіднього будинку чи кварталу.
Щоб вони дихали і не знали, чи їхній будинок не наступний. Чи їхній подих не останній. Щоб вони гадки не мали, чи не в останнє притискають до себе своїх дітей та чують їхній сміх. А, ні, брешу. Сміх своїх дітей вони припинили чути у перший день, коли вся територія росії опинилася під перманентними ударами. Я хочу, щоб росіяни уявлення не мали, коли це завершиться. Чи це середина. Чи лише початок. Чи це жахливий кінець, чи таки жах без кінця.
Я хочу, щоб вони страждали. За всі наші зруйновані маленькі світи - багаті і бідні, здорові і не дуже, з вірою чи без, з планами на Єгипет чи Одесу, з мрією навчити дитину кататися на велосипеді чи відправити в університет.
За всі знищені назавжди всесвіти. За Бучу, за Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Ворзель, Маріуполь, Попасну, Рубіжне. За всі могили у дворах, особливо за ті, де віднімання дати народження від дати смерті дає в результаті число для пальців на одній руці.
Росіяни мають мучитися. Невідомістю. Болем. Голодом. Хворобами.
А потім хай помирають. Від бомб. Ракет. Під завалами власних осель. Від гангрен. Виснаження. Задухи. Спраги. Рук мародерів.
Хай помирають. Всі, разом. Хай на їхні місця приїздять китайці, білі ведмеді, інопланетяни… мені фіолетово. Аби їх - потворних, підступних і, головне, брехливо-самооманливих - не існувало на цій планеті.
Дай Всесвіт нам сил це витримати. Витримати наші втрати і після війни лишитися людьми. Усвідомлювати, що вони не лишили нам вибору, бо інший вибір - лише наша смерть і смерть наших дітей.
Наша ненависть все ще недостатня. Але росіяни щодня роблять все для того, щоб чаша люті була повна. Багряно-повна."
Антон Сененко
І тут повз промайнули двоє: молодий хлопець з тату на шиї і дівчина, що міцно притискала до себе поснуле немовля. Вона пригортала його так сильно, наче хотіла розчинити його в собі. Аби ця мала миша не чула ревіння сирени, сховалася в утробі і була там до мирних часів. Я дивився на них і думав: я не хочу, щоб росіяни помирали. Я хочу, щоб вони сиділи у своїх містах і животіли від страху. Щоб матері в смердючих бомбосховищах на цементних вогких підлогах притискали до себе дітей і з болем в очах спостерігали, як в напівтемряві марнується їхнє дитинство. Щоб чоловіки тижнями не розуміли, що буде далі, на що сподіватися і що планувати. Щоб панічно купували гречку, воду, паливо, сірники, свічки, гумові чоботи і горілку. Багато горілки. І нею заливали собі очі, аби не чути виття сирен і не бачити, як їхні діти рядочком сплять на підлозі в коридорі чи ванній.
Щоб кожен їхній наступний день був абсолютно ідентичний попереднім - в очікуванні бомбардувань. Хаотичних та невідворотних. Нібито по військовій інфраструктурі, але ж все трапляється на війні. І от ррррраз - і немає сусіднього будинку чи кварталу.
Щоб вони дихали і не знали, чи їхній будинок не наступний. Чи їхній подих не останній. Щоб вони гадки не мали, чи не в останнє притискають до себе своїх дітей та чують їхній сміх. А, ні, брешу. Сміх своїх дітей вони припинили чути у перший день, коли вся територія росії опинилася під перманентними ударами. Я хочу, щоб росіяни уявлення не мали, коли це завершиться. Чи це середина. Чи лише початок. Чи це жахливий кінець, чи таки жах без кінця.
Я хочу, щоб вони страждали. За всі наші зруйновані маленькі світи - багаті і бідні, здорові і не дуже, з вірою чи без, з планами на Єгипет чи Одесу, з мрією навчити дитину кататися на велосипеді чи відправити в університет.
За всі знищені назавжди всесвіти. За Бучу, за Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Ворзель, Маріуполь, Попасну, Рубіжне. За всі могили у дворах, особливо за ті, де віднімання дати народження від дати смерті дає в результаті число для пальців на одній руці.
Росіяни мають мучитися. Невідомістю. Болем. Голодом. Хворобами.
А потім хай помирають. Від бомб. Ракет. Під завалами власних осель. Від гангрен. Виснаження. Задухи. Спраги. Рук мародерів.
Хай помирають. Всі, разом. Хай на їхні місця приїздять китайці, білі ведмеді, інопланетяни… мені фіолетово. Аби їх - потворних, підступних і, головне, брехливо-самооманливих - не існувало на цій планеті.
Дай Всесвіт нам сил це витримати. Витримати наші втрати і після війни лишитися людьми. Усвідомлювати, що вони не лишили нам вибору, бо інший вибір - лише наша смерть і смерть наших дітей.
Наша ненависть все ще недостатня. Але росіяни щодня роблять все для того, щоб чаша люті була повна. Багряно-повна."
Антон Сененко
से पुनः पोस्ट किया:
їде і швидка, і священник
13.04.202514:03
підписники, оголошення
моя сусідка шукає сусідку, бо я за життєвими обставинами з'їжжаю на іншу адресу. єслі ви прикольна і пристойна в побуті людина і зараз вам треба житло в Києві, пишіть @dreamungo
хата класна, бо я б в поганому місці півтора года не жила б
моя сусідка шукає сусідку, бо я за життєвими обставинами з'їжжаю на іншу адресу. єслі ви прикольна і пристойна в побуті людина і зараз вам треба житло в Києві, пишіть @dreamungo
хата класна, бо я б в поганому місці півтора года не жила б
15.04.202509:40
єврослаб
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।