Страшний Суд: остання апеляція
Сьогодні ми стоїмо на порозі Великого Посту. Це час, коли варто замислитися над тим, як ми живемо, до чого йдемо і що чекає попереду. І ось Церква дає нам серйозну тему для роздумів – Страшний Суд.
Коли ми чуємо ці слова, уявляємо щось величне й грізне: ангели сурмлять, небеса розверзаються, грішники падають у вогонь. І найголовніше – ми нарешті бачимо справедливість. Нам дуже хочеться, щоб на цьому суді всі вороги, всі зрадники, всі, хто завдавав нам болю, отримали по заслугах. І щоб бажано – не просто так, а видовищно.
Але буде не зовсім так.
Бо Страшний Суд – це не суд людський. Це не карна справа з прокурорами та адвокатами, де головне – вирок. Це суд Бога, Який хоче не засудити, а виправдати.
Суд милосердя, а не помсти
Так, наш Бог – не бухгалтер, який веде баланс добрих і злих справ. Він не холодна Феміда, яка важить на терезах кожен наш вчинок і виносить вердикт: «Цей – в рай, цей – у пекло». Ні. Він шукає привід нас врятувати.
Він буде ритися у всьому нашому житті, як мати в розкиданих речах дитини, щоб знайти хоча б щось добре:
Ти колись допоміг нужденному?
Ти колись сказав добре слово?
Ти колись любив, хоча б трохи?
Бо навіть пекло – це теж благодать Божа. Але та, яку людина не змогла прийняти.
Бог не засилає людей у пекло – вони самі його обирають. Бо якщо все життя людина жила брехнею, хаосом, ненавистю, якщо несла в собі лише ентропію та плісняву, то й після смерті вона обере те саме. І Господь це рішення поважає.
Концерт, який ніхто не хоче дивитися
І знаєте, яке це пекло? Це не пафосний Данте з вогняними котлами. Це навіть не голлівудський трилер з демонами і страхом.
Це безкінечний, дурний і зовсім не смішний концерт «95 кварталу», на який людина сама собі купує квіток.
Коли вже не вийде втекти, коли не можна вимкнути телевізор, коли глядачів примушують сміятися, а на сцені все той самий нещасний комік, який і сам не розуміє, як сюди потрапив.
Ось така вона – свобода людини без Бога.
Як уникнути цього «судного дня»?
Дуже просто. Потрібно вчитися жити в Бозі тут і зараз.
Перш ніж бути громадянином Царства Небесного, треба навчитися бути громадянином своєї країни.
Перш ніж догоджати Богу, треба навчитися догоджати одному «з малих цих».
Не чекати великої можливості зробити щось героїчне, а діяти вже зараз:
Подбати про ближнього.
Захистити свою Державу.
Бути чесним, навіть коли це невигідно.
Якщо ми тут, на землі, навчимося жити – то і на Страшному Суді, з допомогою Христа та ангелів, не схибимо.
Амінь.
