однією з причин, чому мене зацікавив формат саме такого «покрокового проходження» українського кіна — рік за роком, стало те шо це дає можливість помічати якісь загальні тенденції епохи, які можуть випадати з уваги коли дивишся кіно одного й того самого часу з великими проміжками.
більшість рядових довідок про сталінізм, не присвячених надто глибокому розбору цієї теми, скромно і небагатослівно зауважують, що він «вирізнявся, зокрема, мілітаризацією економіки».
культ сили, а ще постійний нав'язуваний мотив зовнішнього ворога, який так і чигає, аби вистрибнути з кущів і поїсти всіх мальчиків у трусіках — це взагалі характерна риса тоталітарних режимів. зокрема, під тиском «вєчного врага» будь-які «пєрєгіби» можна трактувати як ті самі знамениті «щепкі», що розлітаються при рубанні лісу.
так і 30-ті були реакціоністськими та мілітарними для багатьох тодішніх країн світу всуголос зростаючому рівню радикалізації режимів — у першу чергу, звісно, для німеччини, італії, японії, і ось для сталінського срср.
дуже лякаюче помітно як це ледь не миттєво відбилося на кінематографі — саме з приходом «великим переломом» сталіна. абсолютно на перший погляд ніяк не ведучий до цього «гегемон» (1930) зненацька закінчувався 10-хвилинною нарізкою військового параду — мовляв, ми робили якісь чугунні труби увесь фільм, але нате вам танки і літаки, бо такого в нас знаєте скільки, піндоси тупі?! точно така сама ситуація і з «іваном» (1932) — хоч і трішки більш виправдана, кинута ніби напів жартома метафорою «внутрішньої мобілізації армії працівників». документально тему частково зачіпали і кауфмани.
тому в якомусь сенсі одним із найбільш симптоматичних фільмів епохи можна назвать донедавна втрачений «можливо завтра» (1931) режисерського дуету людмили сніжинської і дмитра дальського, який собою повністю являє годинну варіацію на тему «а що, якщо завтра війна? готуйся, товаришу!»
фільм дуже цікавий, оскільки сьогодні ми добре знаємо, що завтра і справді була війна, так ще й — як і у фільмі — справді з подачі, зокрема, німецьких нацистів. саме тому його зазвичай і представляють як пророчий і прозірливий. але з контекстом свого часу насправді він більш ніж логічний — це всього лише крик попаяного тоталітарного режиму про те, що всі навколо вороги і нам треба більше танків, більше літаків, і більше війська. «вєдь вдруг завтра война».
згодом, як ми знаємо, союз і став одним із тих, хто цю війну розпочав. починалося все за десять років — із бравої приписки «піонер — будущій солдат красной арміі» і титру «будь готов!» у звичайних фільмах самого початку 1930-х.
«можем повторіть»...
