Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
RomPonomarenko
ब्लॉग
Канал воєнного історика та аналітика Романа Пономаренка. Буду писати про:
1.Війни
2.Геополітику
3.Воєнну історію
4.Різне,що заслуговує на увагу розумних людей
5.Свої книги та роботи
1.Війни
2.Геополітику
3.Воєнну історію
4.Різне,що заслуговує на увагу розумних людей
5.Свої книги та роботи
TGlist रेटिंग
0
0
प्रकारसार्वजनिक
सत्यापन
असत्यापितविश्वसनीयता
अविश्वसनीयस्थानУкраїна
भाषाअन्य
चैनल निर्माण की तिथिMar 05, 2022
TGlist में जोड़ा गया
Jun 28, 2023रिकॉर्ड
21.10.202423:59
6.5Kसदस्य17.08.202423:59
3000उद्धरण सूचकांक04.09.202423:59
73.3Kप्रति पोस्ट औसत दृश्य02.12.202423:59
64.5Kप्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य19.10.202423:59
142.72%ER04.09.202423:59
1227.40%ERR02.04.202508:19
Таранний стиль Трампа по швидкому закінченню війни в Україні, вочевидь, не спрацював. В першу чергу з-за позиції Путіна. Останній не просто переконаний, що РФ впевнено перемагає на полі бою. Він впевнений в тому, що РФ раптом стала одним з основних міжнародних гравців «нового багатополярного світу».
Останньому багато в чому посприяв сам Трамп, бо нинішнє геополітичне становище РФ свідчить як раз про протилежне. Неспроможність перемогти Україну, раптова втрата Сирії, і, як наслідок, неминуче послаблення позицій на Близькому Сході та в Африці не є ознаками нового світового лідера. Проте в РФ на це закривають очі, і висувають абсолютно неприйнятні умови перемир’я, які не відповідають реальному стану справ.
Що буде далі? Війна в Україні не просто продовжиться. В найближчі місяці РФ розпочне наступальні дії на кількох ділянках фронту, щоб довести свою «силу». Є всі підстави вважати, що ЗСУ ці наступи зупинить, ну або настільки їх пригальмує, що росіяни вже традиційно будуть просуватися по два метри в день з величезними втратами. Це все буде тривати до виснаження російського воєнного потенціалу за весняну-літню кампанію 2025.
На зовнішній арені є дуже велика вірогідність того, що США запровадять санкції проти російської економіки, які сильно вдарять по РФ з усіма наслідками. Іншим позитивним моментом буде невтручання США у наші воєнні плани та операції. Занадто багато свідчень останнім часом, як американці в 2022-2024 роках всіляко гальмували і стримували українські воєнні зусилля. Малоймовірно, що трампісти будуть робити це саме в умовах «не готовності Росії до перемовин». Європа також буде поступово включатися, розширюючи як власну обороноздатність, так і військову допомогу Україні.
В цілому прогнозувати щось далі кількох місяців не варто. Проте попри все, на найближчій рік картинка майбутнього для нас виглядає цілком позитивно.
Останньому багато в чому посприяв сам Трамп, бо нинішнє геополітичне становище РФ свідчить як раз про протилежне. Неспроможність перемогти Україну, раптова втрата Сирії, і, як наслідок, неминуче послаблення позицій на Близькому Сході та в Африці не є ознаками нового світового лідера. Проте в РФ на це закривають очі, і висувають абсолютно неприйнятні умови перемир’я, які не відповідають реальному стану справ.
Що буде далі? Війна в Україні не просто продовжиться. В найближчі місяці РФ розпочне наступальні дії на кількох ділянках фронту, щоб довести свою «силу». Є всі підстави вважати, що ЗСУ ці наступи зупинить, ну або настільки їх пригальмує, що росіяни вже традиційно будуть просуватися по два метри в день з величезними втратами. Це все буде тривати до виснаження російського воєнного потенціалу за весняну-літню кампанію 2025.
На зовнішній арені є дуже велика вірогідність того, що США запровадять санкції проти російської економіки, які сильно вдарять по РФ з усіма наслідками. Іншим позитивним моментом буде невтручання США у наші воєнні плани та операції. Занадто багато свідчень останнім часом, як американці в 2022-2024 роках всіляко гальмували і стримували українські воєнні зусилля. Малоймовірно, що трампісти будуть робити це саме в умовах «не готовності Росії до перемовин». Європа також буде поступово включатися, розширюючи як власну обороноздатність, так і військову допомогу Україні.
В цілому прогнозувати щось далі кількох місяців не варто. Проте попри все, на найближчій рік картинка майбутнього для нас виглядає цілком позитивно.
11.04.202508:05
9 квітня в CNN вийшла чергова стаття про нашу війну. Серед іншого, там озвучено намір росіян зайти на Дніпропетровщину. І зазначено, що «це буде перший новий український регіон, який потрапить під часткову російську окупацію через три роки після початку великої війни». Показово, що віри в те, що ЗСУ зможуть зупинити росіян в автора статті немає.
Не менш цікаве наведене в статті зауваження британського аналітика Ніка Рейнольдса. Він зазначив, що хоча темпи просування армії РФ за останні місяці істотно знизилися, це не значить, що Росія зазнає невдач. За його словами мета РФ на нинішньому етапі війни: «виснаження, і це негайна задача. Мета – убити людей, знищити обладнання, висмоктувати ресурси, збанкрутувати українську державу та зламати її волю до боротьби». А свої територіальні претензії РФ задовільнить на перемовинах, які прийдуть після цього.
Паралельно з цим армія РФ нарощує дії на інших напрямках, з очевидною метою відтягнути туди українські резерви. Зокрема, поразка на Курщині призвела до вторгнення ворога на Сумщину, де противник зараз вклинився на ділянці в глибину 7 км і в ширину 25, з чотирма населеними пунктами. Як каже один з українських військових в інтерв’ю ВВС, одна з цілей ворога – «це створити оточення чи напівоточення Сум».
Ну і фоном нова українська буденність: майже щонічні терористичні атаки великих українських міст російськими «шахедами», які підкріплені ударами балістики. Зупинити ці атаки наше ППО наразі не здатні.
При цьому сподівань на «перемир’я Трампа» вже немає – перш за все тому, що жодна зі сторін конфлікту в цьому перемир’ї де-факто не було зацікавлена. Зараз вже чітко видно, що адміністрація Білого дому поступово втрачає до нас інтерес, зосередившись на торгових війнах з Китаєм і внутрішніх економічних проблемах. Навіть про «угоду про корисні копалини» вже мало хто згадує, хоча формально обидві сторони продовжують заявляти, що зацікавлені в її підписанні. Проте неприховані перемовини з РФ, деталі яких особливо не розкриваються, американці продовжують.
При цьому ситуація не є критичною, бо Україна має засоби і можливості для стабілізації ситуації, як на фронті, так і в міжнародних стосунках. Принаймні поки що.
Не менш цікаве наведене в статті зауваження британського аналітика Ніка Рейнольдса. Він зазначив, що хоча темпи просування армії РФ за останні місяці істотно знизилися, це не значить, що Росія зазнає невдач. За його словами мета РФ на нинішньому етапі війни: «виснаження, і це негайна задача. Мета – убити людей, знищити обладнання, висмоктувати ресурси, збанкрутувати українську державу та зламати її волю до боротьби». А свої територіальні претензії РФ задовільнить на перемовинах, які прийдуть після цього.
Паралельно з цим армія РФ нарощує дії на інших напрямках, з очевидною метою відтягнути туди українські резерви. Зокрема, поразка на Курщині призвела до вторгнення ворога на Сумщину, де противник зараз вклинився на ділянці в глибину 7 км і в ширину 25, з чотирма населеними пунктами. Як каже один з українських військових в інтерв’ю ВВС, одна з цілей ворога – «це створити оточення чи напівоточення Сум».
Ну і фоном нова українська буденність: майже щонічні терористичні атаки великих українських міст російськими «шахедами», які підкріплені ударами балістики. Зупинити ці атаки наше ППО наразі не здатні.
При цьому сподівань на «перемир’я Трампа» вже немає – перш за все тому, що жодна зі сторін конфлікту в цьому перемир’ї де-факто не було зацікавлена. Зараз вже чітко видно, що адміністрація Білого дому поступово втрачає до нас інтерес, зосередившись на торгових війнах з Китаєм і внутрішніх економічних проблемах. Навіть про «угоду про корисні копалини» вже мало хто згадує, хоча формально обидві сторони продовжують заявляти, що зацікавлені в її підписанні. Проте неприховані перемовини з РФ, деталі яких особливо не розкриваються, американці продовжують.
При цьому ситуація не є критичною, бо Україна має засоби і можливості для стабілізації ситуації, як на фронті, так і в міжнародних стосунках. Принаймні поки що.
30.03.202509:37
Один з відголосків бойового досвіду нашої війни: Південна Корея згортає п’ять раніше ухвалених оборонних програм на суму більше 8,2 млрд. доларів. Серед них – відмова від закупівлі 36 додаткових гелікоптерів AH-64E Apache Guardian, вартістю більше 100 мільйонів доларів за одиницю. Замість них будуть розширювати безпілотні системи, які значно дешевші і не менш ефективні.
27.03.202508:53
Вчора глава польського Бюро нацбезпеки Даріуш Луковський заявив, що запасів боєприпасів у Польщі вистачить лише на 1-2 тижні бойових дій. Потім додав, що поки триває війна в Україні загроза постійно відтерміновується, і Польща щодня «нарощує свій потенціал».
Дійсно, Польща готується до війни, активно закуповуючи озброєння, зокрема сучасні танки, рахунок яких вже йде на сотні. З боєприпасами вони теж щось вирішать. Проте головним ресурсом в будь-якій війні залишається людський. І в Польщі це чудово розуміють.
7 березня Дональд Туск оголосив про намір уряду до кінця року запровадити модель військової підготовки для кожного дорослого чоловіка в Польщі на випадок війни. Днями в Польщі пройшло опитування, в якому респондентів запитували, чи були б вони зацікавлені пройти такий вишкіл. Ось результати:
«Ствердно відповіли 35%, з яких 14% сказали, що однозначно зацікавлені, і 21% – скоріше зацікавлені.
Водночас 54% сказали, що не планують йти на навчання, з яких 33% "точно ні", і 21% "скоріше ні".
Серед опитаних чоловіків однозначну зацікавленість у вишколі висловили 18% і 23% сказали, що подумають над участю.
Серед жінок однозначно ствердну відповідь дали 10%.
За віковими групами, найбільша частка охочих з’їздити на вишкіл – серед 50-59 річних».
В принципі особливо не дивує. Згідно опитування в грудні 2023 року, лише 15,7% поляків були готові захищати свою країну у випадку нападу Росії. До того ж, занадто балувана сучасна європейська молодь у масі своїй не готова до викликів, і тим більше – до самопожертви. Проте, приклад Польщі в цьому плані особливо цікавий. Ця країна має давні патріотичні традиції, розвинуту систему патріотичного виховання, а держава активно популяризує польську героїчну історію. Проте на молодь все це не справляє особливого враження, а готуватися до війни прагнуть люди 50-59 років, які ще пам’ятають «комуністичний табір».
Загалом, якщо Європа прагне готуватися до війни з РФ, то їй потрібно перш за все перелаштовувати внутрішню політику та підходи до виховання молоді.
Дійсно, Польща готується до війни, активно закуповуючи озброєння, зокрема сучасні танки, рахунок яких вже йде на сотні. З боєприпасами вони теж щось вирішать. Проте головним ресурсом в будь-якій війні залишається людський. І в Польщі це чудово розуміють.
7 березня Дональд Туск оголосив про намір уряду до кінця року запровадити модель військової підготовки для кожного дорослого чоловіка в Польщі на випадок війни. Днями в Польщі пройшло опитування, в якому респондентів запитували, чи були б вони зацікавлені пройти такий вишкіл. Ось результати:
«Ствердно відповіли 35%, з яких 14% сказали, що однозначно зацікавлені, і 21% – скоріше зацікавлені.
Водночас 54% сказали, що не планують йти на навчання, з яких 33% "точно ні", і 21% "скоріше ні".
Серед опитаних чоловіків однозначну зацікавленість у вишколі висловили 18% і 23% сказали, що подумають над участю.
Серед жінок однозначно ствердну відповідь дали 10%.
За віковими групами, найбільша частка охочих з’їздити на вишкіл – серед 50-59 річних».
В принципі особливо не дивує. Згідно опитування в грудні 2023 року, лише 15,7% поляків були готові захищати свою країну у випадку нападу Росії. До того ж, занадто балувана сучасна європейська молодь у масі своїй не готова до викликів, і тим більше – до самопожертви. Проте, приклад Польщі в цьому плані особливо цікавий. Ця країна має давні патріотичні традиції, розвинуту систему патріотичного виховання, а держава активно популяризує польську героїчну історію. Проте на молодь все це не справляє особливого враження, а готуватися до війни прагнуть люди 50-59 років, які ще пам’ятають «комуністичний табір».
Загалом, якщо Європа прагне готуватися до війни з РФ, то їй потрібно перш за все перелаштовувати внутрішню політику та підходи до виховання молоді.
03.04.202507:59
Кілька днів тому в New York Times вийшла цікава стаття, фрагменти з якої у нас широко обговорювали: «Партнерство: Таємна історія війни в Україні». Прочитати переклад можна тут.
Як на мене ключове в цій статті ось ці рядки:
"Та згодом партнерство дало тріщину — і хід війни змінився — на тлі суперництва, образ і розбіжностей у пріоритетах та підходах.
Іноді українці сприймали американців як надто владних і схильних до контролю — класичний образ поблажливих наставників. А американці подекуди не розуміли, чому українці не просто прислухаються до добрих порад.
Там, де американці зосереджувалися на виважених і досяжних цілях, вони бачили, як українці постійно прагнули до великої перемоги — яскравої, блискучої нагороди.
Українці ж, зі свого боку, часто сприймали американців як тих, хто їх стримує. Вони хотіли здобути повну перемогу у війні. Американці теж поділяли цю надію, але насамперед прагнули переконатися, що українці її не втратять.
Із набуттям більшої автономії в межах партнерства українці дедалі частіше приховували свої наміри. Вони постійно дратувалися через те, що американці не могли або не хотіли надати всю необхідну зброю та обладнання.
Американців, у свою чергу, обурювали, на їхню думку, надмірні вимоги українців, а також небажання Києва робити політично ризиковані кроки для посилення своїх значно менш чисельних сил".
Тобто з самого початку війни у нас з партнерами не було ні спільної стратегії, ні спільного бачення. І найголовніше – не було розуміння, чого саме прагнуть партнери, бо явно не тотальної перемоги України. Тому більшість часу ми розмовляли з ними «різними мовами». І винні тут обидві сторони. Наприклад, тодішній адміністрації Байдена всі три роки війни закидали повну відсутність стратегії стосовно України. Проте і українська сторона не змогла донести свою точку зору, очевидно, виходячи з нашого традиційного світосприйняття «нам всі винні». Тому, коли щось йшло не так, виставляли (і виставляємо зараз) крайніми саме партнерів.
Так війни не виграються. Проте є певні надії, що зараз щось зміниться.
Як на мене ключове в цій статті ось ці рядки:
"Та згодом партнерство дало тріщину — і хід війни змінився — на тлі суперництва, образ і розбіжностей у пріоритетах та підходах.
Іноді українці сприймали американців як надто владних і схильних до контролю — класичний образ поблажливих наставників. А американці подекуди не розуміли, чому українці не просто прислухаються до добрих порад.
Там, де американці зосереджувалися на виважених і досяжних цілях, вони бачили, як українці постійно прагнули до великої перемоги — яскравої, блискучої нагороди.
Українці ж, зі свого боку, часто сприймали американців як тих, хто їх стримує. Вони хотіли здобути повну перемогу у війні. Американці теж поділяли цю надію, але насамперед прагнули переконатися, що українці її не втратять.
Із набуттям більшої автономії в межах партнерства українці дедалі частіше приховували свої наміри. Вони постійно дратувалися через те, що американці не могли або не хотіли надати всю необхідну зброю та обладнання.
Американців, у свою чергу, обурювали, на їхню думку, надмірні вимоги українців, а також небажання Києва робити політично ризиковані кроки для посилення своїх значно менш чисельних сил".
Тобто з самого початку війни у нас з партнерами не було ні спільної стратегії, ні спільного бачення. І найголовніше – не було розуміння, чого саме прагнуть партнери, бо явно не тотальної перемоги України. Тому більшість часу ми розмовляли з ними «різними мовами». І винні тут обидві сторони. Наприклад, тодішній адміністрації Байдена всі три роки війни закидали повну відсутність стратегії стосовно України. Проте і українська сторона не змогла донести свою точку зору, очевидно, виходячи з нашого традиційного світосприйняття «нам всі винні». Тому, коли щось йшло не так, виставляли (і виставляємо зараз) крайніми саме партнерів.
Так війни не виграються. Проте є певні надії, що зараз щось зміниться.
26.03.202510:00
Перемир’я – це ніби і не війна, але ще і не мир. Зазвичай перемир'я є дуже нестабільним явищем. Це пов’язано не лише з різними стратегічними інтересами сторін. Важливу роль грає також відсутність довіри до супротивника, з постійним побоюванням, що він скористається перемир’ям, щоб набратися з силами і знову напасти.
Суттєвим фактором є політичні інтереси та амбіції владних еліт. Під час війни вони поступово адаптуються до функціонування в умовах воєнного стану. Для них це навіть вигідно – можливість притушити діяльність опозиції, розподіл воєнних замовлень, стрімкі кар’єрні зростання. Дуже швидко стан війни для них стає звичним і навіть комфортним. А перехід до мирного життя перетворюється на серйозну системну проблему – перелаштовуватися до гри за новими правилами не дуже й хочеться.
Іншою особливістю перемир’я є те, що воно є станом який може привести до мирного договору. Нерідко і приводить. Тільки ось не завжди реалії мирної угоди задовольняють когось з учасників. Приклад Німеччини після ПСВ тут найбільш показовий. Також воєнна історія повна прикладів порушень перемрій, з тих чи інших причин. Приміром, вторгнення комуністичного Північного В’єтнаму в Південний весною 1975 року.
І головне – все це зовсім не означає того, що перемир’я – це «шлях в нікуди». І справа тут не лише в багатьох зовнішніх і внутрішніх факторах, але і в «чорному лебеді», який може раптом з’явитися, і повністю змінити контекст.
P.S. Вчорашні «домовленості» чи «домовленості про домовленості» щодо перемир’я коментувати поки не буду. Бо занадто багато моментів наразі приховано для того, щоб робити однозначні висновки.
Суттєвим фактором є політичні інтереси та амбіції владних еліт. Під час війни вони поступово адаптуються до функціонування в умовах воєнного стану. Для них це навіть вигідно – можливість притушити діяльність опозиції, розподіл воєнних замовлень, стрімкі кар’єрні зростання. Дуже швидко стан війни для них стає звичним і навіть комфортним. А перехід до мирного життя перетворюється на серйозну системну проблему – перелаштовуватися до гри за новими правилами не дуже й хочеться.
Іншою особливістю перемир’я є те, що воно є станом який може привести до мирного договору. Нерідко і приводить. Тільки ось не завжди реалії мирної угоди задовольняють когось з учасників. Приклад Німеччини після ПСВ тут найбільш показовий. Також воєнна історія повна прикладів порушень перемрій, з тих чи інших причин. Приміром, вторгнення комуністичного Північного В’єтнаму в Південний весною 1975 року.
І головне – все це зовсім не означає того, що перемир’я – це «шлях в нікуди». І справа тут не лише в багатьох зовнішніх і внутрішніх факторах, але і в «чорному лебеді», який може раптом з’явитися, і повністю змінити контекст.
P.S. Вчорашні «домовленості» чи «домовленості про домовленості» щодо перемир’я коментувати поки не буду. Бо занадто багато моментів наразі приховано для того, щоб робити однозначні висновки.
28.03.202510:43
Згідно даних російських воєнних медиків, найбільш ефективним засобом ураження солдатів РФ в позиційній війні наразі є українські БПЛА:
- 75,5% – поранень окупанти зазнають від скидів та FPV-дронів;
- 20,5% – від артилерії;
- 4% – від стрілецької зброї.
Найбільше вражаються кінцівки – 58,2%. При цьому 73,3% поранень ворогом кваліфікуються як легкі, і десь половина поранених повертається до строю не покидаючи ЛБЗ. Тільки чверть евакуюється в тилові шпиталі. Завдяки атакам українських БПЛА по ворожій логістиці у фронтових районах середній час доставки пораненого російського солдата до шпиталю складає 14,5 годин.
Ці дані в жодному випадку не нівелюють значення піхоти, яка залишається основним елементом військової машини. Бо саме піхотинці фізично тримають позиції в обороні, і штурмують посадки та опорні пункти в наступі. БПЛА ж є допоміжним елементом ураження та стримання противника, хоча і надзвичайно ефективним.
- 75,5% – поранень окупанти зазнають від скидів та FPV-дронів;
- 20,5% – від артилерії;
- 4% – від стрілецької зброї.
Найбільше вражаються кінцівки – 58,2%. При цьому 73,3% поранень ворогом кваліфікуються як легкі, і десь половина поранених повертається до строю не покидаючи ЛБЗ. Тільки чверть евакуюється в тилові шпиталі. Завдяки атакам українських БПЛА по ворожій логістиці у фронтових районах середній час доставки пораненого російського солдата до шпиталю складає 14,5 годин.
Ці дані в жодному випадку не нівелюють значення піхоти, яка залишається основним елементом військової машини. Бо саме піхотинці фізично тримають позиції в обороні, і штурмують посадки та опорні пункти в наступі. БПЛА ж є допоміжним елементом ураження та стримання противника, хоча і надзвичайно ефективним.
13.04.202516:09
Якщо Україна програє цю війну, то немаловажною причиною буде невміння частки суспільства дотримуватися інформаційної гігієни. Що толку до апеляцій держави до світового співтовариства з приводу ударів РФ по цивільних об’єктах, якщо обов’язково знайдуться «корисні ідіоти», які публічно пояснюють ці удари тим, що росіяни били по якійсь військовій цілі, в даному випадку по місцю церемонії нагородження? Тобто тепер будь-який захисник РФ з західних політиків зможе з легкістю парирувати офіційне українське звинувачення РФ в черговому ударі по цивільних. І зробити це з посиланням на українських політиків чи популярних блогерів. Так само російські дипломати в ООН чи в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Росіянам і робити нічого не треба, все вже зроблено за них.
Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.
При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.
При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
24.03.202510:05
Минулого тижня у віці 105 років помер останній пілот, який брав участь у «Битві за Британію» – груп-кептен Джон «Педді» Хемінгвей. Йому був 21 рік, коли він сів у кабіну свого винищувача та полетів на перше бойове завдання.
Серед іншого, смерть поважного ветерана знову викликала питання: «чи здатна сучасна британська молодь стійко переносити загрози, виклики та негаразди, в порівнянні з поколінням, що пройшло Другу світову?». Це актуальне питання, бо нині в Британії всерйоз обговорюють можливість війни з РФ. І далеко не всі тамтешні оглядачі впевнені у своєму молодому поколінні.
Згідно опитувань британська молодь в основному не готова воювати за свою країну. В школах та університетах їх навчають, що історія Британії в цілому є ганебною, бо ґрунтується на колоніалізмі, расизмі та торгівлі рабами, а традиційні британські цінності – сумнівні. Не варто забувати і про велику кількість мігрантів з ісламських країн, які переважно не інтегруються в суспільство, і не мають жодних причин йти воювати за колись велику імперію.
Система штучного благополуччя, з суцільними виплатами, призвела до того, що у молодих британців не виховується самостійність і характер, що призводить до масового інфантилізму. Згідно опитувань майже мільйон молодих британців у віці від 16 до 24 років наразі не навчаються, і не працюють. І це попри велику кількість різних вакансій по всій країні. В британських ЗМІ звичними стали виступи молодих людей, з розповідями про те, що вони занадто схвильовані, щоб працювати. У багатьох діагностуються проблеми з психікою.
Тому не дивно, що на початку 2023 року кількість бажаючих служити в британській армії впала на 30%. Натомість зросла кількість звільнень. Люди, які обирали професію воєнного суто з меркантильних міркувань не готові воювати в справжній війні і тепер намагаються звільнитися з армії.
В принципі, все це характерно для будь-якої країни Західного світу. Відомий принцип Кеннеді: «не питай, що країна може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для країни» сьогодні працює рівно навпаки. Це системна і ресурсна проблема, яку не варто ігнорувати, і яка обов’язково зіграє свою роль в потенційному збройному протистоянні Європи та РФ.
Серед іншого, смерть поважного ветерана знову викликала питання: «чи здатна сучасна британська молодь стійко переносити загрози, виклики та негаразди, в порівнянні з поколінням, що пройшло Другу світову?». Це актуальне питання, бо нині в Британії всерйоз обговорюють можливість війни з РФ. І далеко не всі тамтешні оглядачі впевнені у своєму молодому поколінні.
Згідно опитувань британська молодь в основному не готова воювати за свою країну. В школах та університетах їх навчають, що історія Британії в цілому є ганебною, бо ґрунтується на колоніалізмі, расизмі та торгівлі рабами, а традиційні британські цінності – сумнівні. Не варто забувати і про велику кількість мігрантів з ісламських країн, які переважно не інтегруються в суспільство, і не мають жодних причин йти воювати за колись велику імперію.
Система штучного благополуччя, з суцільними виплатами, призвела до того, що у молодих британців не виховується самостійність і характер, що призводить до масового інфантилізму. Згідно опитувань майже мільйон молодих британців у віці від 16 до 24 років наразі не навчаються, і не працюють. І це попри велику кількість різних вакансій по всій країні. В британських ЗМІ звичними стали виступи молодих людей, з розповідями про те, що вони занадто схвильовані, щоб працювати. У багатьох діагностуються проблеми з психікою.
Тому не дивно, що на початку 2023 року кількість бажаючих служити в британській армії впала на 30%. Натомість зросла кількість звільнень. Люди, які обирали професію воєнного суто з меркантильних міркувань не готові воювати в справжній війні і тепер намагаються звільнитися з армії.
В принципі, все це характерно для будь-якої країни Західного світу. Відомий принцип Кеннеді: «не питай, що країна може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для країни» сьогодні працює рівно навпаки. Це системна і ресурсна проблема, яку не варто ігнорувати, і яка обов’язково зіграє свою роль в потенційному збройному протистоянні Європи та РФ.
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।
