Кожен, багатий чи бідний, завдячує своїм прибутком наслідкам спільної гри вміння та випадку[йдеться про ринкові відносини], сукупний результат якої та одержані частки такі високі, якими вони є, тільки тому, що ми погодились грати в цю гру. Оскільки ми погодились грати в цю гру й користуватися її результатами, наш моральний обов'язок полягає в тому, щоб дотримуватись цих результатів, навіть коли вони обертаються проти нас. [Антологія Лібералізм (вид. 2-ге, перероблене). Київ 2009, 31-32.]

[...] торгівля, яка є не що інше, як обмін продуктами різних індивідів і країн, панує над усім світом, завдяки відношенню попиту і пропозиції — відношенню, яке за словами одного англійського економіста витає, наче античний фатум над землею, невидимою рукою розподіляючи між людьми щастя і нещастя, будуючи царства і руйнуючи їх, викликаючи до життя народи і примушуючи їх зникати[...].[Карл Маркс і Фрідріх Енґельс Вибрані твори у трьох томах. Том 1. Київ 1968, 24-25.]

[...] із знищенням базису, приватної власності, з комуністичним регулюванням виробництва, що усуває ту відчуженість, з якою люди ставляться до свого власного продукту, — зникає і панування відношення попиту і пропозиції, і люди знову підкоряти своїй владі обмін, виробництво, спосіб їх взаємних відносин.[Карл Маркс і Фрідріх Енґельс Вибрані твори у трьох томах. Том 1. Київ 1968, 24-25.]

ІІ. Практична філософія (від грецького praxis «вчинки») досліджує те, що не є необхідним, а саме — принципи й цілі людських учинків:
1. Етика (наука про моральні чесноти).
2. Економіка (наука про правила господарювання).
3. Політика (наука про державу).
[Андрій Баумейстер Вступ до філософських студій, або Інтелектуальні подорожі до країни філософії. Київ 2018, 52.]

Цілі уривки Макіавеллі, здається, можна безпосередньо застосувати до поведінки шимпанзе.[1]

Майже п'ять століть тому Макіавеллі недвозначно описав політичні маніпуляції італійських князів, пап та впливових родин, таких як Медічі та Борджіа.
На жаль, його надзвичайно реалістичний аналіз часто сприймався як моральне виправдання цих практик. Однією з причин цього було те, що він представляв суперництво і конфлікти як конструктивні, а не негативні елементи. Макіавеллі був першою людиною, яка відмовилася заперечувати або приховувати владні мотиви. Це порушення усталеної колективної брехні не було сприйняте доброзичливо. Це було розцінено як образа людства.
Порівнювати людей з шимпанзе можна вважати такою ж образою, а можливо, навіть більш образливою, тому що людські мотиви, здається, стають більш тваринними в результаті.[2]

І випало на долю полісів чимало страшних бід через розбрат. І так було та буде завжди, доки залишатиметься тією самою природа людей<...>[3]

Кожну з головних ідей Маркса досі варто вивчати. Одна з причин – історія двадцятого століття. Вплив Маркса, як на теорію, так і на практику, неможливо переоцінити. Безліч аспектів сучасного світу та сучасного світу ідей ми просто не змогли б зрозуміти, не оцінивши принаймні в загальних рисах Марксову думку. Вже лиш цього достатньо, щоб обґрунтувати, чому вона варта пильної уваги.[Jonathan Wolff Why read Marx today, Kindle Edition, loc. 1174 ]

Я веду до того, що ми цінуємо праці найвидатніших філософів за їхню силу, ґрунтовність, глибину, винахідливість, проникливість, оригінальність, системний погляд і, без сумніву, за інші чесноти також. Істинність, або, принаймні, цілковита істинність і нічого, крім істинности, здається, далеко внизу списку.[Jonathan Wolff Why read Marx today, Kindle Edition, loc. 1192 ]

Скільки різноманітних тем! Так і виринає питання — хто саме був той Ксенофонт? Отож — не історик, дарма, що шукав слави в історіографії, і не політик, хоч пристрасно любив давати поуки на політичні й економічні теми; та й не філософ, дарма, що дуже радо оповідав про великого Сократа. Це просто людина діла, що залюбки торкається актуальних питань будня, добрий господар і вояк. Це письменник, що вміє просто, ясно та щиро оповідати про те, що сам бачив і пережив. Отже для всіх часів у першу чергу це — творець історичної мемуаристики, автор "Анабазису", книги споминів, з-поміж усіх збережених книг того роду найстаршої, а проте вічно молодої...

І останнє, але не менш важливе: вільна освіта має справу з душами людей, а отже, вона майже або зовсім не потребує машин. Якщо ж освіта стає схожою на машинне чи промислове виробництво, то її неможливо відрізнити від індустрії розваг, хіба що щодо прибутку та популярності, мішури та гламуру.[2]

Стара правда, що жити можна лише тоді, коли їси, прибрала в очах Тимергея якоїсь містичної рації, і, здавалось йому, він щойно спізнав її.
Спершу чудним здавалось, що йому раніше потрібний шмат хліба, а потім думка.
Кант і борщ. Ніцше й ковбаса.
Тимергей пручався. Перші дні недоїдання силкувавсь переконати себе, що Кант йому дорожчий за ковбасу. Але через три дні облишив: міг уже сміливо кожному в вічі сказати, що для нього дорожче.
Він навіть полюбив глузувати з себе: приємно було кричати присутнім, яких він уявляв:
— Пам’ятайте, я колись казав, що рація життя в тому, щоб міццю сталевої думки руйнувати всяких богів, як блискавка руйнує наші оселі, щоб блискучим світлом загартованих думок загнати їх у темряву, з якої вони повстали. Та я помилявся: рація життя в тому, щоб їсти. Ми, що жили, не помічаючи їжі, ми, що віддавали обідові п’ять хвилин часу,— забули, що ми тварини. Ми душу досліджували, ми в мозку копирсались. Та ось приходить голод і спиняється у шлунку, як знак запитання. І ми без вагання даємо відповідь. Раптом бачимо, що ми ссавці, забуваємо про наш могутній мозок та лише дивуємося, що так довго не вбачали найважливішого.
Я обідаю тепер не менш години. Смакую все і з насолодою обгризаю пісні маслаки. Пообідавши, заплющую очі та кличу до себе Декарта. Питаю його:
— Декарте! Ти голодував коли?
— Ні,— каже.
— Біжи ж мерщій та нищи свої праці. Потім не поїж тиждень і створи нові. Тоді матимеш ти певний ґрунт. Тоді ти, наприклад, не скажеш: "Cogito, ergo sum..." А закричиш: "Ой, їсточки..." Пам’ятай, що право на існування має лише те, що можна спожити... Іди ж, Декарте. [ Валер'ян Підмогильний Собака // Третя революція. Київ 2012, 62-63.]

— І де ж у ній місце для справедливості й несправедливості? І в чому з того, що ми розглядали, вони дають себе знати?
— Я особисто цього не бачу, Сократе, хіба що це все приховалося у якихось взаємних потребах самих цих занять.
<...>
— Правду кажеш, — погодився я. — Мені зовсім вилетіло з голови, що вони матимуть і всілякі страви, це ж зрозуміло, що в них будуть сіль, маслини, сир, цибуля-порей, городина і все, що можуть дати поля для варива, вони варитимуть. Ми додамо їм і ласощів: смокву, горох, боби, вони будуть смажити на вогні плоди мирта й бука і запивати їх вином. Так у мирі й при здоров’ї вони проживуть життя аж до глибокої старості і, передавши нащадкам такий самий спосіб життя, відійдуть.
— Якби, Сократе, ти будував державу свиней, то годував би їх чимось іншим чи цим самим кормом? — запитав Главкон.
— Але ж як би я мав учинити, Главконе? — перепитав я.
— Так, як віддавна заведено, — відпочивати на ложах, обідати за столом, споживати ті страви й ласощі, які мають сучасні люди, — ось що, я думаю, потрібне, аби не страждати від лиха.
— Нехай буде так, — сказав я. — Мені зрозуміло. Ми, очевидно, розглядаємо не лише державу, яка постає, а й державу, яка має всього вдосталь. Може, це й непогано. Бо, розглядаючи таку державу, ми, можливо, швидше побачимо, як виникають у державах справедливість і несправедливість. Отже, та держава, яку ми розглянули, є, на мою думку, справжньою, тобто здоровою.
[372c-e]

Якщо нація — це вищий організм, то індивіди є в ній тільки “клітинами”. Клітини можуть народжуватись, жити та відмирати, але сенс їхнього життя полягає тільки в тому, щоб забезпечувати життя великого колективного тіла. [2]

Позаяк ми обоє знаємо, що справедливість у людських справах вирішує у разі рівної сили [обох сторін], на ділі ж ті, за ким перевага, досягають свого, а слабкі – поступаються.[4]

Ті сни свої черви складали в системи
З заключенням: так є найліпше, як є;
Читали промови, співали поеми
Про гарне, щасливе в болоті життє.[5]

Отже, як я вже казав, найзначніші теорії Маркса необґрунтовані. Але його однаково не варто відкидати. Його праці - одні з найвпливовіших у західній інтелектуальній традиції, й, істинні чи хибні, їх варто цінувати та шанувати. Але крім того, Маркс справді каже багато правильних речей та таких, що надихають. Його роботи прояснюють та осяюють. І ми знайшли чимало підстав для такої оцінки. Маркс досі найглибший та найгостріший критик капіталізму, навіть такого, який існує сьогодні. Я вже казав на початку: ми можемо не довіряти рішенням проблем, які він прагнув розв’язати, але від цього проблеми нікуди не зникають.[Jonathan Wolff Why read Marx today, Kindle Edition, 1474]