моя улюблена хуйня
09.05.202521:43
09.05.202515:59
09.05.202512:22
08.05.202521:02
окей??
09.05.202520:23
09.05.202515:58
09.05.202513:23
08.05.202522:54
09.05.202520:19
09.05.202512:31
09.05.202512:20
08.05.202522:52
08.05.202519:31
09.05.202516:47
pov: I'm your wife
से पुनः पोस्ट किया:
Розвідка Ноєм
09.05.202513:51
«Прости, братан. Может, тебе это нравится, а я, понимаешь, а я жить хочу, жить жизнь!»
Десь так мені казали мої однолітки, друзі та колишні однокласники, які при першому посиленні мобілізації прийняли для себе рішення втекти за кордон.
Чи можу я їх принижувати через це?
Не можу, бо то їхнє життя, вони хочуть жити, а я можу тільки поспостерігати або постібати.
Вони втекли, бо хочуть жити. Але, спостерігаючи за їхнім життям впродовж року, зрозумів, що в мене життя більше, ніж у них разом узятих.
Та й не тільки в мене, а й у всіх бойових тіпів мого віку, що прийняли рішення воювати.
Яке життя у тих, хто пригав через річку?
Світлини з кафешки, пиво під футбольчик, готує вечерю, на роботу пздує. Інколи раз на місяць може вийде на якусь природу.
Дім, завод, дім, друзі, дім — тільки й дивишся, як намагаються жити життя на повну, знімаючи тікТоки з сірими, забаними після заводу обличчями.
А що у нас? У тих, хто вибрав не життя жити, а війну воювати?
Позавчора придбав першу гвинтівку — ходжу довольний, як слон, натираю малу, радію, що корч, у який вклав конську долю бойових, зміг проїхати від Донбасу до Буковелю без поломок, ще й назад зробе такий самий марафон без відригань запчастин.
А там і рідний вайбовий Донбас, на якому наче з пропискою. Далі тірятись у потоці мультикамних чуваків та хйово пофарбованих машин.
Скоро остаточно загоїться травма, і мене переведуть з тилової посади назад на марксмена.
Буду їсти тушняк, ниряти в нори від дронів, та намагатись вцілити якусь мавпу, а по вечорах притискатись до побратима — але так, щоб не подумали, що ми пдори.
Вирій задач: як затягти БК, як вирити, як зрізати, спиляти, зашити, нагріти, не пробати, а головне — не вмерти, але зробити так, щоб здох пдор.
Не життя, а постійний рух.
Мене не треба довго просити, щоб зробити — бо за любий двіж, окрім голодовки. Бо життя у нас таке: сьогодні лонгріди на ніч пишу (Саня, вибачай, знаю, що охвати падають, але завтра вже забуду), сьогодні лонгріди, а завтра — рефрижератор.
Так якщо на горизонті є ризик рефрижератора, чому я маю себе обмежувати зараз?
Чому маю обмежувати себе в їжі, одязі, емоціях та подіях?
Хочу — зроблю! (У рамках закону та журналу техніки безпеки.)
І це є життя — жити, жити, поки живеться.
Жити не сидячи в квартирі, на заводі, а на повітрі, з потними чулувіками, які від щирого серця дістають «пекеч» і — тра-тра-тра.
Купити мотоцикл, бо хочеться, купити корча, бо хочеться, поїхати в сраку країни, бо хочеться — робити все, що хочеться.
Так, може, моя кача заплине через місяць, і я проживу на 40 років менше, ніж мої однолітки-втікачі.
Може, в 26 мій край, але знаю точно: у свої 26 проживу більше, ніж вони за нудно протягнутих 70.
Коли бачив безпосередньо смерть, коли відчув її подих раз за разом — тоді приходить усвідомлення, що таке життя і як його жити.
Я розумію, що таке життя, розумію, як його жити, розумію, як не пожалкувати за втрачений час.
А ваше життя, панове «Братан, мы хотим нормально жить», — абсолютно не розумію.
Хіба можна жити у звуженому коридорі нудної роботи, квартири та телевізора з пивом?
Ніякого адреналіну, ніяких емоцій.
Одне суцільне виживання.
Написати нам | Мерч | Підтримати канал
Десь так мені казали мої однолітки, друзі та колишні однокласники, які при першому посиленні мобілізації прийняли для себе рішення втекти за кордон.
Чи можу я їх принижувати через це?
Не можу, бо то їхнє життя, вони хочуть жити, а я можу тільки поспостерігати або постібати.
Вони втекли, бо хочуть жити. Але, спостерігаючи за їхнім життям впродовж року, зрозумів, що в мене життя більше, ніж у них разом узятих.
Та й не тільки в мене, а й у всіх бойових тіпів мого віку, що прийняли рішення воювати.
Яке життя у тих, хто пригав через річку?
Світлини з кафешки, пиво під футбольчик, готує вечерю, на роботу пздує. Інколи раз на місяць може вийде на якусь природу.
Дім, завод, дім, друзі, дім — тільки й дивишся, як намагаються жити життя на повну, знімаючи тікТоки з сірими, забаними після заводу обличчями.
А що у нас? У тих, хто вибрав не життя жити, а війну воювати?
Позавчора придбав першу гвинтівку — ходжу довольний, як слон, натираю малу, радію, що корч, у який вклав конську долю бойових, зміг проїхати від Донбасу до Буковелю без поломок, ще й назад зробе такий самий марафон без відригань запчастин.
А там і рідний вайбовий Донбас, на якому наче з пропискою. Далі тірятись у потоці мультикамних чуваків та хйово пофарбованих машин.
Скоро остаточно загоїться травма, і мене переведуть з тилової посади назад на марксмена.
Буду їсти тушняк, ниряти в нори від дронів, та намагатись вцілити якусь мавпу, а по вечорах притискатись до побратима — але так, щоб не подумали, що ми пдори.
Вирій задач: як затягти БК, як вирити, як зрізати, спиляти, зашити, нагріти, не пробати, а головне — не вмерти, але зробити так, щоб здох пдор.
Не життя, а постійний рух.
Мене не треба довго просити, щоб зробити — бо за любий двіж, окрім голодовки. Бо життя у нас таке: сьогодні лонгріди на ніч пишу (Саня, вибачай, знаю, що охвати падають, але завтра вже забуду), сьогодні лонгріди, а завтра — рефрижератор.
Так якщо на горизонті є ризик рефрижератора, чому я маю себе обмежувати зараз?
Чому маю обмежувати себе в їжі, одязі, емоціях та подіях?
Хочу — зроблю! (У рамках закону та журналу техніки безпеки.)
І це є життя — жити, жити, поки живеться.
Жити не сидячи в квартирі, на заводі, а на повітрі, з потними чулувіками, які від щирого серця дістають «пекеч» і — тра-тра-тра.
Купити мотоцикл, бо хочеться, купити корча, бо хочеться, поїхати в сраку країни, бо хочеться — робити все, що хочеться.
Так, може, моя кача заплине через місяць, і я проживу на 40 років менше, ніж мої однолітки-втікачі.
Може, в 26 мій край, але знаю точно: у свої 26 проживу більше, ніж вони за нудно протягнутих 70.
Коли бачив безпосередньо смерть, коли відчув її подих раз за разом — тоді приходить усвідомлення, що таке життя і як його жити.
Я розумію, що таке життя, розумію, як його жити, розумію, як не пожалкувати за втрачений час.
А ваше життя, панове «Братан, мы хотим нормально жить», — абсолютно не розумію.
Хіба можна жити у звуженому коридорі нудної роботи, квартири та телевізора з пивом?
Ніякого адреналіну, ніяких емоцій.
Одне суцільне виживання.
Написати нам | Мерч | Підтримати канал
09.05.202512:30
09.05.202511:20
він знов це зробив!
невже з підлоги смачніше?
невже з підлоги смачніше?
08.05.202521:04
дурачок вивернув тарілку і тепер хаває з полу...
08.05.202518:41
दिखाया गया 1 - 24 का 1 807
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।