Мені не треба нічого казать —
Я пекло, що грає на сцені.
Твій "чорний метал"? Та ну його, брат,
Це пластик у глянцевій піні.
Ми — крижаний і злий бастіон,
Нам вже не вперше, не до ікон.
Старі й холодні, мов січень в зоні —
Старі й холодні, в рифах і гоні!
Без рівних, мов янгол, що не родивсь,
Вже досить людей — весь світ відваливсь.
Твоя пиха? Вона ще мертва в зародку,
Як пісня, що стухла в першому акорді.
Ми — старі, ми — холодні в кров,
Замість серця — лиш спалений схов.
Старі і, бляха, холодні вкрай —
Металом кричим, поки весь світ зникає!
Ми не модні — ми справжні, як біль,
У венах не кров — а бензин і вогонь!
Не проси нас сховатись у тінь —
Ми прийшли, щоб лишити лиш зойк і погонь!
Старі й холодні, як смерть на троні,
Наш гімн — це грім у залізній короні!
Старі й холодні, на серці лід —
Цей світ згорить, а ми — стоїм, як щит!
Світ згнив — ми бачили кожну тріщину,
Зубами рвали свій шлях до вершини.
Нас не зламав ані страх, ані час —
Бо ми — це вогонь, і він ще не згас!
Нам не треба медалей й зірок,
Наша хвала — це розірваний строк.
Ми в могилу несемо свій звук —
І там, у пітьмі, ще буде наш рух!
Старі й холодні, зате живі —
Єдині в правді, хоч світ згас у криві.
Старі й холодні, але без кайдан —
Ми — останній чорний музичний таран!
