Як політик, мав би приєднатися до потужного хору критики на адресу Трампа, щоби зняти свою порцію вершків. Але як державник, вважаю за потрібне запропонувати перейти від бурхливих емоцій до розсудливого раціо.
Час починати дорослу розмову і робити аналіз ситуації, щоб зрозуміти, як нам подолати кризу у стосунках із Сполученими Штатами. Вони залишаються нашим ключовим елементом порятунку держави, і ми ризикуємо це партнерство втратити. А це, в свою чергу, суттєво ускладнить становище України у війні з росією.
І Макрон, і Стармер, і врешті сам Зеленський, визнали, що без Америки виграти неможливо, бо доведеться недоречними рейтингами збивати балістику.
Отже, на тлі усього сказаного нам потрібна відповідь на питання, як рятувати ситуацію і що робити.
Вражає, як показово і дуже швидко перейшли від стратегії і «плану перемоги» до замірів рейтингів, яке є десятим питанням, що, на превеликий жаль чомусь стало головним.
Перше, що треба зробити, припинити спілкування з американцями у форматі стадіону, бо ця перепалка йде не на користь Україні, якими б красномовними не були аргументи. Дискусія з Трампом потребує дипломатичної майстерності, тиші і терпіння, достатніх для того, аби не рефлексувати на кожну його заяву. Я з ним працював три роки. Я знаю, про що кажу.
Вдумайтеся, як філігранно очільники Канади, Мексики, Данії і навіть Панами добилися свого в діалозі з Трампом після його приголомшливих і сенсаційних заяв. Подивіться, як акуратно шукає до нього підходи президент Франції. Всі вони вміють тримати емоції в руках.
По-друге, владі слід провести роботу над помилками, розібратися, хто із п'яти-шести «потужних» менеджерів не менш «потужно» провалив розбудову стосунків з новою американською адміністрацією. Хто замість того, щоб навести мости, їх попалив? І тепер проблеми влади в комунікаціях із Вашингтоном стали проблемою всієї країни.
Наша команда ще в жовтні-листопаді-грудні і січні попереджала про ці проблеми комунікації української влади з командою Трампа. Нас не лише не почули, а навіть намагалася блокувати парламентські поїздки опозиції.
Третє, саме тому слід сформувати коло фахових переговорників як для перемовин із США, так і з Євросоюзом, роль та значення якого очевидно зараз зростають, хоча я не бачу навіть теоретичні можливості, коли Євросоюз при всій повазі зміг би нам повною мірою постачати ті обсяги зброї, якими забезпечила нас Сполучені Штати. Якщо у влади є розрахунки, хай їх покажуть і заспокоять суспільство.
По-четверте, треба збільшувати роль міжпарламентської дипломатії, і взагалі роль парламенту. Я готовий їхати до Брюсселю чи Вашингтону, аби рятувати ситуацію. І це мають бути інші депутати, фахові дипломати-важковаговики, авторитетні представники громадянського суспільства. Подивіться, яких мастодонтів повиставляли в переговорні групи американці та росіяни.
Попри те, що своїми антиконституційними санкціями Зеленський ставить під загрозу зриву мою програму фінансової приватної підтримки Збройних Сил (мені хочуть незаконно і позасудово заборонити як платежі, таr оборонні закупівлі), за минулий тиждень я побував у двох точках фронту, під Покровськом, і під Курщиною. Вважаю, що назріло питання про негайну зустріч президента та військового керівництва з лідерами парламентських фракцій. Бо ситуація на фронті так само дуже складна, і якщо це помножити на геополітичні проблеми, то вона може розвиватися у вкрай несприятливий спосіб.
І, нарешті, про головне. Монополія на владу Офісу над позбавленим субєктності парламентом повністю себе вичерпала. Нам сьогодні потрібні посилення і нова якість внутрішньої єдності. Час слів минув. Замість декларацій, відосиків потрібні дії.
Очевидною є необхідність створення коаліції уряду національної єдності з професійним міністрами, викинувши із співпраці «п’яту колону» кремля партію опзж.
Приберіть мову єдиного марафону і почніть чесну розмову з суспільством, бо саме така політика бравади і непрофесіоналізму нас привела до того, де ми зараз є.
