Поклич мене танцювати під музику ключів від квартири!
Я спробую не наступити на ногу нікому з новоприбулих.
Ні, я буду рухатись обережно, сповнена рівноваги,
Навіть не буде чутно, що дихаю, чого не зробиш для давнього друга.
Я буду рухатись, як комашина спекотного літнього полудня.
Мене хіба що змахне з бороди той тип у сандалях на білі шкарпетки.
Мене хіба що спробує задавити його тюнінгована жінка.
Мене хіба що спробує розговорити їхній нащадок у синій колясці.
Питаєш, чи не забула я, навіщо ми тут? А я й не забуду ніколи.
Просто дай мені політати під музику – ах, цей дзвін, як же це гарно!
Просто дай мені тіло людське на одну-єдину хвилину.
Я хочу, щоб новоприбулі мене побачили в повен ріст у людському обличчі.
Той тип запитає: Женщина, а что вы здесь делаете? Это наша разрушка!
Його тюнінгована запитає: кто пил из моей чашки? Кто спал на моей кровати?
А їхній нащадок і так усе розумітиме, він втопиться в синій колясці,
Щоб не чути цих звуків помсти: вони такі жахливі, такі приємні.
