Благовіст – духовне просвітництво

…Радуйся, Благодатна! Радуйся, непорочна, що народжує Нареченого світу, який перебував у вдівстві. Радуйся, Благодатна, що потопила в утробі материнській смерть; радуйся, одухотворений Божий храм; радуйся, житло, рівне за своєю ціною небу і землі; радуйся, розлоге вмістилище невмістимого єства. За такого становища Лікар приступає до немічних, тим, хто сидить у темряві, являється Сонце правди, тим, хто перебуває у скруті, – Якір і безпечна від морських хвиль Гавань, рабам, яких ненавидять непримиренно, народився Посол і союз миру, полонених відвідав Визволитель, схильним до нападу ворогів – міцний Покров невимовної радості й любові”. «Бо Він є мир наш» (Еф.2:14), – як каже божественний апостол, – мир, яким – о, якби ж нам безперестанку насолоджуватися, по благодаті самого Христа і Бога нашого, Якому слава на віки віків! Амінь.

Безжальне розкриття природи зневіри може навести на думку, що цей недуг невиліковний. Однак це оманливе уявлення — ще одна ілюзія, породжена тією ж самою зневірою. Євагрій, як і перші монахи, а також древня Церква, залишається непохитним оптимістом у питанні перемоги над злом. Адже, по суті, зло — це небуття, і Воскреслий Христос показав світу його ілюзорний характер, «забравши сили у начальств і властей, владно віддав їх на ганьбу» (Кол. 2:15). Біс не має жодної влади над людиною, принаймні доти, доки людина у своїй безумній сліпоті сама не віддасть йому цієї влади. Тому зневіра, яка є своєрідним підсумком дії всіх уявних пристрастей, за переконанням Євагрія, цілком виліковна, і запропоновані ним засоби лікування на диво прості.

«Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мк. 2:17).

Вустами Премудрості кликав до себе Господь безумних. Сам же, подорожуючи на землі, кликав грішників. Ні гордим розумникам, ні самочинним праведникам немає у Нього місця. Хай радіє розумова і моральна неміч! Сила розумова і ділова, піди геть! Всебічна неміч, що себе усвідомлює і з вірою вдалася до Господа, Який лікує неміч, а убогість заповнює, міцнішає і розумом, і вдачею, продовжуючи, однак, усвідомлювати і недоумкуватість, і погану вдачу свою. Сила ж Божа під цим непоказним прикриттям, відбуваючись у немочі, творить незримо іншу особистість, світлу розумом і вдачею, яка свого часу стає явною іноді ще тут, але завжди там. Ось що приховано від премудрих і розумних, і відкривається тільки немовлятам!

У притчі про наймитів (Мф. 20:1-16) і той, кому одну тільки годину працювати довелося, був однаково винагороджений домовласником. Години дня в цій притчі — образ перебігу життя нашого. Одинадцята година — останній час цього життя. Господь показує, що й ті, які до цього терміну дожили, не працюючи Йому, можуть почати працювати і догодити Йому не менше за інших. Нема чого, отже, виправдовуватися старістю і впадати у відчай, вважаючи, що вже ні до чого починати.

Починай не соромлячись; милостивий Господь; все тобі дасть, що й іншим, і за чином благодаті тут, і за законом правди там. Тільки старанністю побільше розгорися і скрушеніше посумуй про недбальство, в якому проведено майже все життя. Скажеш: там покликав господар, нехай і мене покличе Господь. А хіба не кличе? Не чуєш хіба в церкві гласу Господнього: «прийдіть до Мене всі» (Мф. 11:28) та апостольського покликання: «мовби Сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом» (2 Кор. 5:20).

"При багатослів'ї не уникнути гріха" (Притч. 10:19).

Уважні до себе християни всі почуття називають вікнами душі, які якщо відкрити, вийде все внутрішнє тепло. Але найширший отвір, просторі двері, які рясно пропускають це тепло, є язик, якому дається воля говорити, скільки і що хоче. Якої шкоди увазі й внутрішньому ладу завдають усі почуття в сукупності, такої ж завдає багатослів'я, бо воно торкається предметів усіх почуттів і змушує душу не бачачи бачити, не чуючи чути, не торкаючись торкатися. Що всередині мріяння, те зовні багатослів'я; але останнє згубніше, бо воно фактичне і тому більш вразливе. До того ж, з ним у близькому зв'язку зарозумілість, зухвалість і самочиння — ці до бурі подібні руйнівники внутрішнього ладу, що залишають за собою знечуття і засліплення. Як після цього уникнути гріха при багатослів'ї?!

"Страх Господній ненавидить неправди" (Притч. 8:13); а якщо ненавидить, то прожене їх; якщо прожене, то душа стане чистою від них і з'явиться тому правою перед Господом. А це і є все, чого тепер з такою турботою шукаємо. Отже, віднови в собі страх Божий і підтримуй його, і будеш мати наймогутніший засіб до самозцілення. Страх Господній не допустить тебе згрішити, і він же змусить тебе робити всяке добро за будь-якої на те нагоди. І буде в тебе виконуватися заповідь: "ухиляйся від зла і чини добро" (Пс. 33:15), яку дає пророк тим, хто шукає істинного життя. Як дійти до страху Божого? Шукай і знайдеш. Тут не можна сказати: те й те зроби; страх Божий є духовним почуттям, що сокровенно зачинається в серці від його звернення до Бога. Роздуми допомагають, допомагає і напруження себе на це почуття; але ділом воно дається від Господа. Попроси його як дару, і дано тобі буде. І коли дано буде, тоді тільки слухайся його беззаперечно: він виправить усі твої неправди.

Запитав Господь апостолів, як вони Його розуміють? В особі св. апостола Петра, вони відповідали: "Ти — Христос" (Мк. 8:29). Не раптом дозріло це сповідання, але, дозрівши, осіло в глиб серця і стало початковим його керманичем. Воно було затьмарене смертю Господа, але не похитнулося і, будучи воскрешене ще в більшій силі Воскресінням, рухало апостолів протягом усього їхнього життя на проповідь усьому світові.

Є момент і в кожного віруючого, коли він усіма силами своїми промовляє: "Ти — Христос, Господь мій і Спаситель. Ти спасіння моє, світло моє, сила моя, втіха моя, надія моя і життя вічне". Тоді відбувається те, від чого він з апостолом гукає: "хто мене розлучить від любові Христової!" (Рим. 8:35) — і, подібно до нього, починає гнатися за всім, що до вподоби Христу Господу, доки досягне в міру віку Його.

"Премудрість, Бог-Слово, побудувала собі дім, св. Церкву, і в ньому "приготувала... трапезу", — слово Боже і св. Таїнства, особливо ж Таїнство Тіла і Крові. І "послала слуг своїх", св. апостолів та їхніх наступників, кликати всіх до себе на вечерю (Притч. 9:1-3).

Багато вже скликано, але й ще триває кликання, щоб наповнився весь дім. І вечеря йде безупинно. Слава Господу, настільки до нас милосердному! Ходімо ж усі! Увійдемо всередину, ніхто хай залишається за дверима. У ці дні посту особливо посилене кликання і щедра вечеря. Але тим більш непростимо втратити вечерю. Викарбуй кожен на пам'яті своїй такі слова Премудрості: "хто грішить проти Мене, той завдає шкоди душі своїй" (Притч. 8:36), і пожалій себе.

Нині народ, священники і влада іудейська востаннє чують слово Господнє в храмі. І воно було всезагальне; воно обіймало все минуле, сьогодення і майбутнє. Запитанням про Іоанна Господь дає зрозуміти, що Він істинний Месія; притчею про двох синів напоумлює, що іудеї будуть відкинуті, а на їхнє місце покликані язичники; притчею про виноградарів каже їм, що на відкинутих очікує смерть; притчею про шлюб сина царського вчить, що і серед тих, хто прийде до Нього, не всі будуть достойними, і знайдуться такі, яких праведно буде вигнати геть у пітьму зовнішню; відповідями на запитання про данину кесарю і про першу заповідь, так само як викривальною промовою визначає характерні риси спасительного життя; нарешті, особливо учням пророкує горе Єрусалиму і відкриває таємницю Другого Свого Пришестя.

Досить було тільки вислухати все це з увагою, щоб упевнитися, що Він є істинний Спаситель світу — Христос, і скоритися Його заповідям і вченню. І досі прочитування розділів Євангелія про все, що відбулося цього дня, є найдієвішим засобом для того, щоб оживляти віру в Господа, і, відновлюючи в християнині свідомість, чим він повинен бути й чого чекати, запалювати ревнощі та являти себе таким, що сповідує Господа, не язиком лише, а й ділом.

Господь іде на добровільне Страждання. Треба і нам прямувати з Ним. Це обов'язок кожного, хто сповідує, що силою Страстей (страждань) Христових став він тим, що тепер є, і хто сподівається ще здобути щось настільки велике і славне, що й на думку нікому прийти не може. Як же прямувати з Ним? Розмірковуванням, співчуттям. Іди думкою слідом за стражденним Господом, і міркуванням своїм витягай з усього такі уявлення, які могли б вражати серце і вводити його у відчуття страждань, перенесених Господом. Щоб останнє відбулося успішніше, треба себе самого зробити таким, що страждає, через чутливе применшення їжі і сну, і збільшення праці стоянь і колінопреклонінь. Виконай усе, що робить Свята Церква, і будеш добрим супутником Господу на страждання.

Замовк Господь у середу і четвер до вечора, щоб у вечір цей вилитися промовою з учнями і до учнів, — промовою, подібної до якої нічого немає в усіх писаннях не тільки людських, а й Божих. Нині, за вказівкою Церкви, чуємо тільки з вуст Господа, щоб не заважали мазати Його миром, бо це служило Йому приготуванням до смерті. У Нього перед очима вже тільки смерть, — заключне таїнство Його пришестя на землю на спасіння наше.

Заглибимося і ми в споглядання цієї таємничої смерті, щоб витягти звідти добру надію спасіння для душ наших, обтяжених багатьма гріхами, які не знають, як знайти собі спокій від мук совісті, що прокинулася, і усвідомлення праведності суду Божого над нами, грізного та непідкупного.

...Бачите тепер, що ще потрібно для повноти нашої радості? — Потрібне живе спілкування кожного з нас із тілом Церкви Христової, щоб усі блага, що містяться в ній, перенести в себе. І Архангел не обмежився одним сповіщенням про народжуваного Царя і Царство, але не припинив благовісної бесіди, поки не прорік: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе", і не почув: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:35, 38). Тут зображено, як Слово стало плоттю, і водночас схована для нас настанова — чим заповнити те, чого бракує до досконалості нашої радості. Тобто як Син Божий входить у спілкування з нашим єством, яке Він опісля назвав храмом, так і нам треба вступити в Церкву, що є Тілом Його. Коли Преблагословенна Діва Марія запитала Архангела: як буде це? — тобто як Богом влаштується в Ній плоть — Архангел відповів: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе". Тільки Дух Святий нас і може ввести в живе спілкування з Царством Христовим, яке і полягає не в слові, але в силі, тобто в силі Духа.

Прийми Духа, щоб як "живе каміння" (1 Пет. 2:5) покластися десь у духовній будівлі храму Церкви Христової; стань оселею Духа, щоб бути включеним до оселі Божої (Церкви) Духом. А для того приступи до сосудів благодаті — Святих Таїнств — і пий з них живу воду, доки вгамується спрага; тільки відкрий при цьому уста досконалою відданістю Богу. І в Преблагословенній Діві Дух Святий почав діяти до спілкування Бога Слова з плоттю не раніше, ніж вона цілком віддала себе Його вседії, у словах: "Я — Раба Господня" (Лк. 1:38). Поклади і себе в руку Божу, тоді за глибокого мовчання природних рухів твого духу й тіла закарбується в тобі слово Духа, яке вводить у таємниче спілкування зі Святою Церквою, а через неї із Самим Господом і Спасителем. Тоді-то зрадіє серце твоє радістю невимовною, бо "Царство Боже... є праведність і мир і радість у Святому Дусі" (Рим. 14:17). І ось другий предмет істинної радості — якщо ми вже відчули благодатну милість Божу до себе, прийняті в надра Святої Церкви, долучені до народу Божого, значимося серед синів Царства і ходимо серед благ і обітниць Його.