Other
навіть не помітила як ти нахуй пішов
Other
02.05.202521:11
Запамʼятайте!
30.04.202517:28
Як настрій?
29.04.202510:01
Запрошую
27.04.202519:44
Же суі Оксана
26.04.202516:10
02.05.202520:50
Поспішає на оргію
30.04.202506:21
Щось я втомилася прокидатися втомленою
28.04.202521:26
Амін увійшов у підручники, він став оператором ефіопського голоду.
Схожий ефект на велику частину світових аудиторій, очевидно, справили кадри, фото і відео з Бучі у 2022 році, після звільнення Київщини.
У 1985 році в Білому домі віце-президент США Джордж Буш офіційно вручив Аміну символічний чек на 2 млрд доларів гуманітарної допомоги для Ефіопії. І загалом - глобальна допомога Ефіопії в боротьбі з голодом була безпрецедентною.
Але про цей період можна почитати, наприклад, роман українського перекладача Сергія Сингаївського "Дорога на Асмару", і стає зрозуміло, що світ складніший, ніж одне фото.
4️⃣ Що ж було далі?
Далі прийшло 21 століття. І була зруйнована можливість для будь-кого монополізувати ЗМІ.
Коли всі сторони транслюють страждання в прямому ефірі, і, до прикладу, ти можеш довго доводити, що росіяни, які виїхали в Європу, зовсім не ті страждальці від війни, за яких вони себе видають.
Далі - ще цинічніше.
Але ми мусимо це розуміти.
В різних медіа, в різних культурах, існує культурний конструкт “ідеальної жертви”.
Є культури (і епохи), де менше співчуття до людей похилого віку.
Є маса досліджень, які показують, що чоловіків у розквіті сил, навпаки, менше “жаль”, ніж дітей, жінок та людей похилого віку (яких сприймають як більш безпорадних).
І в цьому, ймовірно, складність просування в деяких аудиторіях співчуття до загиблих військових, бо їх сприймають як “професійних воїнів”, чий професійний ризик пов’язаний із загибеллю.
Також є така соціокультурна категорія як “невинні жертви” - і це дуже міцний стереотип.
Фактично це нам каже про те, що є жертви нібито “винні”.
І це пояснює багато що, і цей феномен "ідеальної жертви", наприклад, пояснює запити іноземних журналістів до пошуку героїнь/героїв в Україні.
Є дослідження, які показують, що співчуття посилює візуалізація й конкретні історії, а не просто статистика.
Водночас, більше драм і трагедій не завжди посилюють співчуття, на жаль. А навпаки - дають ніби анестезію від нього.
Що мовляв, мені далекі страждання, якщо у мене росте ціна на бензин.
“Коли війна і голод постійні, стає нудно, єдиний спосіб позбутися від нудьги вашої аудиторії - зробити кожне лихо гіршим за попереднє”, - це висновок з дослідження Pew Research Center.
І тут ще один цікавий феномен - “втома від співчуття” (колись окремо писала).
Якщо страждань в медіа дуже багато, публіка хоче їх просто ПРИПИНИТИ.
“Просто припинити стріляти”.
Просто “зібратися разом, щоб припинити війну в Україні”.
“Я хочу, щоб вони припинили стріляти, сіли і підписали угоду”.
Якось так.
Але так це не працює.
Або працює не завжди на користь. Медійні ефекти, без сумніву, існують, і вони потужні. Але вони працюють часто не так, як ми собі придумали.
5️⃣ І головне.
Все ж - чому ми шеримо все підряд.
Бо шер - це дуже короткий шлях між стимулом і винагородою.
Тривожно - шер.
Огидно - шер.
Гнів - шер.
Обурення - шер.
Я не можу на це вплинути. Але можу хоча б вплинути на розуміння, чому ми це робимо насправді.
Шерте, що хочете. Тільки не пояснюйте це якоюсь магічною всесвітньою користю.
Бо війни зупиняють не шери.
Даруйте за великий текст, але наука є скрізь, світ складний і нелінійний, а я не люблю профанацію.
Тетяна Трощинська
Схожий ефект на велику частину світових аудиторій, очевидно, справили кадри, фото і відео з Бучі у 2022 році, після звільнення Київщини.
У 1985 році в Білому домі віце-президент США Джордж Буш офіційно вручив Аміну символічний чек на 2 млрд доларів гуманітарної допомоги для Ефіопії. І загалом - глобальна допомога Ефіопії в боротьбі з голодом була безпрецедентною.
Але про цей період можна почитати, наприклад, роман українського перекладача Сергія Сингаївського "Дорога на Асмару", і стає зрозуміло, що світ складніший, ніж одне фото.
4️⃣ Що ж було далі?
Далі прийшло 21 століття. І була зруйнована можливість для будь-кого монополізувати ЗМІ.
Коли всі сторони транслюють страждання в прямому ефірі, і, до прикладу, ти можеш довго доводити, що росіяни, які виїхали в Європу, зовсім не ті страждальці від війни, за яких вони себе видають.
Далі - ще цинічніше.
Але ми мусимо це розуміти.
В різних медіа, в різних культурах, існує культурний конструкт “ідеальної жертви”.
Є культури (і епохи), де менше співчуття до людей похилого віку.
Є маса досліджень, які показують, що чоловіків у розквіті сил, навпаки, менше “жаль”, ніж дітей, жінок та людей похилого віку (яких сприймають як більш безпорадних).
І в цьому, ймовірно, складність просування в деяких аудиторіях співчуття до загиблих військових, бо їх сприймають як “професійних воїнів”, чий професійний ризик пов’язаний із загибеллю.
Також є така соціокультурна категорія як “невинні жертви” - і це дуже міцний стереотип.
Фактично це нам каже про те, що є жертви нібито “винні”.
І це пояснює багато що, і цей феномен "ідеальної жертви", наприклад, пояснює запити іноземних журналістів до пошуку героїнь/героїв в Україні.
Є дослідження, які показують, що співчуття посилює візуалізація й конкретні історії, а не просто статистика.
Водночас, більше драм і трагедій не завжди посилюють співчуття, на жаль. А навпаки - дають ніби анестезію від нього.
Що мовляв, мені далекі страждання, якщо у мене росте ціна на бензин.
“Коли війна і голод постійні, стає нудно, єдиний спосіб позбутися від нудьги вашої аудиторії - зробити кожне лихо гіршим за попереднє”, - це висновок з дослідження Pew Research Center.
І тут ще один цікавий феномен - “втома від співчуття” (колись окремо писала).
Якщо страждань в медіа дуже багато, публіка хоче їх просто ПРИПИНИТИ.
“Просто припинити стріляти”.
Просто “зібратися разом, щоб припинити війну в Україні”.
“Я хочу, щоб вони припинили стріляти, сіли і підписали угоду”.
Якось так.
Але так це не працює.
Або працює не завжди на користь. Медійні ефекти, без сумніву, існують, і вони потужні. Але вони працюють часто не так, як ми собі придумали.
5️⃣ І головне.
Все ж - чому ми шеримо все підряд.
Бо шер - це дуже короткий шлях між стимулом і винагородою.
Тривожно - шер.
Огидно - шер.
Гнів - шер.
Обурення - шер.
Я не можу на це вплинути. Але можу хоча б вплинути на розуміння, чому ми це робимо насправді.
Шерте, що хочете. Тільки не пояснюйте це якоюсь магічною всесвітньою користю.
Бо війни зупиняють не шери.
Даруйте за великий текст, але наука є скрізь, світ складний і нелінійний, а я не люблю профанацію.
Тетяна Трощинська
28.04.202519:33
А хтось збирається на мистецький Арсенал наступними вихідними? Там буде маркет в рамках тижня українського дизайну. І ми там будемо. 12 місце. Підходьте знайомитися, чи шо. Не чужі ж люди ми тут.
27.04.202519:38
Ок, військові злочини треба знімати і показувати, ок.
А ось це хіба не порушує женевську конвенцію?
Так, я дивилася сторінки пластичних хірургів, так, довбаний ти алгоритм. Але ж ЙОБНУТИСЯ! Хіба ж можна!
А ось це хіба не порушує женевську конвенцію?
Так, я дивилася сторінки пластичних хірургів, так, довбаний ти алгоритм. Але ж ЙОБНУТИСЯ! Хіба ж можна!
26.04.202514:34
Новий альбом
01.05.202518:53
Оце прям мої складні стосунки з допоміжною езотерікою. Один в один.
Reposted from:
Об'єктивний Крим
29.04.202514:04
На окупованій частині Херсонської області окупаційна влада почала масову заміну замків в квартирах і будинках власників, які виїхали з окупації або мешканців, які проживають в них, але не мають українські документи на вказані приміщення.
В розмовах з представниками "влади", останні повідомили, що найближчим часом вказані квартири будуть використані для переселення росіян за різними "державними програмами", яким будуть надавати безкоштовне житло.
Імперія змінює назву, але методи лишаються тими самими.
В розмовах з представниками "влади", останні повідомили, що найближчим часом вказані квартири будуть використані для переселення росіян за різними "державними програмами", яким будуть надавати безкоштовне житло.
Імперія змінює назву, але методи лишаються тими самими.
28.04.202521:26
Чому ми шеримо все підряд, але зупиняє війну не це.
Пост з елементами наукового підходу.
1️⃣ Базове про емпатію і співчуття.
З дискусій, які тут тривають, я звернула увагу, що будь-яку власну істерику ми почали називати емпатією.
Вже коротко писала, що емпатія не означає вважати, що ти розумієш, що зараз відчуває інша людина, бо ти можеш уявити себе "в чужих черевиках".
Емпатія - це широке поняття, яке стосується наших когнітивних і емоційних реакцій на те, як ми спостерігаємо за досвідом іншої людини. Але.
Це процес соціально вмотивований, тобто людина не обов’язково буде співпереживати лише тому, що вона щось побачила. Про це є купа багаторічних досліджень, в тому числі - і міждисциплінарних.
Можливо, комусь буде цікаво і корисно знати, що емпатія має когнітивний, емоційний компоненти та співчуття.
І є чудові люди, які здатні піднестися навіть на рівень співчуття.
- Когнітивна емпатичність означає, що ми здатні розпізнати і зрозуміти емоції інших людей. Але це означає, що розуміти, що комусь сумно, не те саме, що відчувати, як комусь сумно. Когнітивна емпатія дає нам можливість “взути” ті славнозвісні черевики”, але не обов’язково відчути, де саме і як саме вони тиснуть іншій людині.
- Емоційна емпатичність - це коли ми емоційно (а іноді - і фізично можемо відчути те, що інші. Коли ми кажемо, що розуміємо і знаємо як реагувати на інших в біді, бо самі мали такий досвід.
Є супер емпати (також доведено життям і дослідженнями), наприклад, такі люди здатні відчувати фізичний біль також - поруч з тим, хто його відчуває.
Наприклад, я - не з них. І це також не всі підряд, хто щось пише капслоком в соцмережах.
- Співчуття, найвищий ступінь емпатії, це не лише про розуміння, через що проходить інша людина, а потреба та здатність цій людині допомогти.
Тобто, це вміння витримати свою напругу, чужу напругу + діяти, щоб полегшити чужий біль (або не робити гірше - тобто, не робити нічого, що робить легше ВАМ, якщо це зробить гірше ІНШІЙ людині).
Отже, ми схематично розібралися з індивідуальним рівнем сприйняття болючих подій.
2️⃣ Тепер - про рівень суспільний, про публічне інфополе.
Я колись тут вже згадувала, що коли у 2018 році ми на радіо розповідали про геноцид мусульман рохінджа в М'янмі, то нам масово телефонували слухачі.
Телефонували і дуже-дуже обурювалися.
"Навіщо нам ваша М'янма, у нас тут ціни на комунпослуги ростуть".
Наче свіжий твіттер Венса почитали, правда ж? “Навіщо нам ваші європейські проблеми, якщо тут у нас!!!"
Це ілюзія - вважати, що чим більше болю, жаху, страждань, тим більше триватиме фокус на постійному співчуті.
Бо зовсім ні.
Бо емпатія рівня справжнього співчуття на рівні суспільства - це:
- адаптивний спосіб підтримки соціальної згуртованості (а це означає, що ми співчуваємо найчастіше тим, кого маркуємо "своїми"),
- і вона має високу когнітивну ціну - власне, те, про що я писала: це здатність витримувати напругу і дискомфорт.
Емпатія - це болісна емоція насправді, тому її не варто сприймати лише як моральну категорію.
Бо це і про здатність усвідомлювати незаслуженість, несправедливість болю інших людей.
А це можуть не всі - і звідси - відгороджування від "неприємного".
3️⃣ Тепер про медіа і їх ефекти.
У багатьох людей є стійка віра, що медіа-образи мають магічну силу змінювати фактичні події.
Але усі, хто не запостив “одне фото однієї дівчинки, яке зупинило війну”, - насправді молодці.
Бо воно її не зупиняло.
Таких міфів в історії журналістики багато.
Але є і не міфи.
У 1984 році BBC випустила в ефір репортаж журналіста Майкла Бьюрка із фото кенійського фотографа і оператора Мохамеда Аміна про табір біженців Корем в Ефіопії з текстом на зразок: ”Навколо смерть. Кожні 20 хвилин помирає дитина чи дорослий. Місцем скорботи стало незначне містечко Корем”.
Це поклало початок розповідями про величезний голод в Ефіопії, організованим режимом Менґісту (фото - це приклад таких кадрів).
Невдовзі 425 телеканалів по всьому світу транслювали зображення Аміна світовій аудиторії в 470 мільйонів людей. Журналісти називали це "голодом біблійних масштабів".
Пост з елементами наукового підходу.
1️⃣ Базове про емпатію і співчуття.
З дискусій, які тут тривають, я звернула увагу, що будь-яку власну істерику ми почали називати емпатією.
Вже коротко писала, що емпатія не означає вважати, що ти розумієш, що зараз відчуває інша людина, бо ти можеш уявити себе "в чужих черевиках".
Емпатія - це широке поняття, яке стосується наших когнітивних і емоційних реакцій на те, як ми спостерігаємо за досвідом іншої людини. Але.
Це процес соціально вмотивований, тобто людина не обов’язково буде співпереживати лише тому, що вона щось побачила. Про це є купа багаторічних досліджень, в тому числі - і міждисциплінарних.
Можливо, комусь буде цікаво і корисно знати, що емпатія має когнітивний, емоційний компоненти та співчуття.
І є чудові люди, які здатні піднестися навіть на рівень співчуття.
- Когнітивна емпатичність означає, що ми здатні розпізнати і зрозуміти емоції інших людей. Але це означає, що розуміти, що комусь сумно, не те саме, що відчувати, як комусь сумно. Когнітивна емпатія дає нам можливість “взути” ті славнозвісні черевики”, але не обов’язково відчути, де саме і як саме вони тиснуть іншій людині.
- Емоційна емпатичність - це коли ми емоційно (а іноді - і фізично можемо відчути те, що інші. Коли ми кажемо, що розуміємо і знаємо як реагувати на інших в біді, бо самі мали такий досвід.
Є супер емпати (також доведено життям і дослідженнями), наприклад, такі люди здатні відчувати фізичний біль також - поруч з тим, хто його відчуває.
Наприклад, я - не з них. І це також не всі підряд, хто щось пише капслоком в соцмережах.
- Співчуття, найвищий ступінь емпатії, це не лише про розуміння, через що проходить інша людина, а потреба та здатність цій людині допомогти.
Тобто, це вміння витримати свою напругу, чужу напругу + діяти, щоб полегшити чужий біль (або не робити гірше - тобто, не робити нічого, що робить легше ВАМ, якщо це зробить гірше ІНШІЙ людині).
Отже, ми схематично розібралися з індивідуальним рівнем сприйняття болючих подій.
2️⃣ Тепер - про рівень суспільний, про публічне інфополе.
Я колись тут вже згадувала, що коли у 2018 році ми на радіо розповідали про геноцид мусульман рохінджа в М'янмі, то нам масово телефонували слухачі.
Телефонували і дуже-дуже обурювалися.
"Навіщо нам ваша М'янма, у нас тут ціни на комунпослуги ростуть".
Наче свіжий твіттер Венса почитали, правда ж? “Навіщо нам ваші європейські проблеми, якщо тут у нас!!!"
Це ілюзія - вважати, що чим більше болю, жаху, страждань, тим більше триватиме фокус на постійному співчуті.
Бо зовсім ні.
Бо емпатія рівня справжнього співчуття на рівні суспільства - це:
- адаптивний спосіб підтримки соціальної згуртованості (а це означає, що ми співчуваємо найчастіше тим, кого маркуємо "своїми"),
- і вона має високу когнітивну ціну - власне, те, про що я писала: це здатність витримувати напругу і дискомфорт.
Емпатія - це болісна емоція насправді, тому її не варто сприймати лише як моральну категорію.
Бо це і про здатність усвідомлювати незаслуженість, несправедливість болю інших людей.
А це можуть не всі - і звідси - відгороджування від "неприємного".
3️⃣ Тепер про медіа і їх ефекти.
У багатьох людей є стійка віра, що медіа-образи мають магічну силу змінювати фактичні події.
Але усі, хто не запостив “одне фото однієї дівчинки, яке зупинило війну”, - насправді молодці.
Бо воно її не зупиняло.
Таких міфів в історії журналістики багато.
Але є і не міфи.
У 1984 році BBC випустила в ефір репортаж журналіста Майкла Бьюрка із фото кенійського фотографа і оператора Мохамеда Аміна про табір біженців Корем в Ефіопії з текстом на зразок: ”Навколо смерть. Кожні 20 хвилин помирає дитина чи дорослий. Місцем скорботи стало незначне містечко Корем”.
Це поклало початок розповідями про величезний голод в Ефіопії, організованим режимом Менґісту (фото - це приклад таких кадрів).
Невдовзі 425 телеканалів по всьому світу транслювали зображення Аміна світовій аудиторії в 470 мільйонів людей. Журналісти називали це "голодом біблійних масштабів".
28.04.202519:03
Доповідаю обстановку:
В клумбах навколо дому, другу ніч підряд, їжаки влаштовують оргії. Ми живемо на третьому поверсі, чутно добре як вони там фирчать і шубуршать, і топотять. Жирні такі їжачки, вгодовані.
Тут взагалі всі вгодовані — сороки, ворони, голуби, білки, собаки і коти. Коти самі жирні, бо це саме з їх мисочок підʼїдають всі інші представники місцевої фауни. Як ми сюди переїхали, то я винесла пакетик корму їм, а там пʼять мисок вряд, в одній брюшка лосося, в іншій ковбаса варена дрібними шматочками, в третій котлети рублені і далі там в такому ж дусі. Я свій пакетик глибже в карман сунула і зробила вигляд, що просто повз проходила, присоромлена.
Якось ці жирні коти влаштували ось це котяче Муааааааавауваувау один на одного, а я завжди переживаю в таких випадках, щоб не повибивали один одному очі, чи інші каліцтва, але обійшлося, бо нащо бути по справжньому злим, коли ти жирний і життя прекрасне. Розійшлися без поножовщіни.
І я тоді згадала, як в іншому нашому дворі, попередньому, хмельницькому, сварилися за парковку два чоловіка. Кричали на весь двір-колодязь один на одного таке:
— Ви взагалі нормальна людина?
— Я нормальна людина! Ви хочте сказати, що я ненормальна людина?
— Я такого не казав!
— Ну то й все!
Хороші двори. Обидва.
В клумбах навколо дому, другу ніч підряд, їжаки влаштовують оргії. Ми живемо на третьому поверсі, чутно добре як вони там фирчать і шубуршать, і топотять. Жирні такі їжачки, вгодовані.
Тут взагалі всі вгодовані — сороки, ворони, голуби, білки, собаки і коти. Коти самі жирні, бо це саме з їх мисочок підʼїдають всі інші представники місцевої фауни. Як ми сюди переїхали, то я винесла пакетик корму їм, а там пʼять мисок вряд, в одній брюшка лосося, в іншій ковбаса варена дрібними шматочками, в третій котлети рублені і далі там в такому ж дусі. Я свій пакетик глибже в карман сунула і зробила вигляд, що просто повз проходила, присоромлена.
Якось ці жирні коти влаштували ось це котяче Муааааааавауваувау один на одного, а я завжди переживаю в таких випадках, щоб не повибивали один одному очі, чи інші каліцтва, але обійшлося, бо нащо бути по справжньому злим, коли ти жирний і життя прекрасне. Розійшлися без поножовщіни.
І я тоді згадала, як в іншому нашому дворі, попередньому, хмельницькому, сварилися за парковку два чоловіка. Кричали на весь двір-колодязь один на одного таке:
— Ви взагалі нормальна людина?
— Я нормальна людина! Ви хочте сказати, що я ненормальна людина?
— Я такого не казав!
— Ну то й все!
Хороші двори. Обидва.
27.04.202510:35
Тим часом туалети на Рейтарській:
26.04.202514:34
30.04.202517:29
Це має бути хороше кіно про хорошого художника. З першого травня в прокаті.
29.04.202512:58
Ну, ви зрозуміли, так? Я знов за своє! Весняний настрій)
28.04.202520:50
Трошки нагадало про обкладинку
https://youtu.be/kWWFpQbIM2w?si=0dGIryvTxLAePhK3
https://youtu.be/kWWFpQbIM2w?si=0dGIryvTxLAePhK3
25.04.202516:51
Як справи?
Shown 1 - 24 of 991
Log in to unlock more functionality.