Якщо хтось скаже, що "російського постпанку не існує, це просто постпанк", ось як можна пояснити, що це окремий жанр, і чому він викликає відторгнення.
1. Чому російський постпанк — це окремий жанр
Термін "російський постпанк" з'явився не просто так. Це піджанр із чіткими характеристиками, що виріс у специфічних культурних умовах. Він відрізняється від класичного британського чи німецького постпанку не лише мовою, а й звучанням, настроєм та тематиками.
Основні риси російського постпанку:
Низька емоційна виразність вокалу — фронтмени майже не змінюють інтонацію, співають так, ніби їм однаково, чи вони живі, чи вже ні.
Монотонна ритм-секція — часто мінімалістичні, сухі барабани, які мало змінюються протягом треку.
Доволі прості басові партії — зазвичай побудовані на повторенні одних і тих самих мотивів.
Синтетичний, "холодний" саунд — звучання часто стерильне, ніби механічне, без живої динаміки.
Тексти про відчуженість, депресію, смерть — без рефлексії, без виходу, без якоїсь філософії. "Життя погане, я п’ю, вмираю" — усе.
Глуха, темна атмосфера — майже всі треки звучать, як саундтрек до сірих панельок і алкоголізму.
Типові представники: Буерак, Пасош, Ploho, Электрофорез, Молчат Дома (Білорусь, але стилістика та сама).
2. Чому це звучить як лайно
1. Беземоційний вокал — наче людині взагалі пох*й, що вона співає. Навіть готик-рок і дарквейв передають якісь почуття, а тут просто зомбі.
2. Одноманітність аранжувань — слухаєш три треки й уже не розумієш, це нова пісня чи продовження попередньої.
3. Дешевий ретро-синтезаторний саунд — ніби взяли найпростіший драм-машин 80-х, але використовують його не для стилізації, а просто через лінощі.
4. Штамповані депресивні тексти — немає глибини, просто набір слів про безвихідь, який нічим не відрізняється від сусіднього гурту.
3. Аналогічне звучання в українській музиці (і чому це теж крінж)
Українська сцена теж має виконавців, які стилістично копіюють російський постпанк. Наприклад:
SadSvit — "Касета"
Де Енергетик — "Студент"
Радость — "Ти не знаєш"
Ці гурти звучать майже ідентично російському постпанку: той самий вокал "я не прокинувся, але співаю", прості синтетичні інструменти, однакові басові лінії.
Тому якщо тобі кажуть, що SadSvit чи Де Енергетик — це щось унікальне й українське, варто просто дати послухати Буерак чи Ploho. Відмінностей буде мінімум.
4. Висновок: якщо воно виглядає як російський постпанк, звучить як російський постпанк і від нього хочеться померти — це російський постпанк.
Культура має значення, і просто співати українською в стилі, який 30 років розвивався в російському середовищі, не робить музику менш вторинною.
