Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

View

Николаевский Ванёк

View

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

View

Труха⚡️Україна

View

Николаевский Ванёк

View

Сашко Обрій. Поезія

Сашко Обрій (Кучеренко) - поет із Миколаївщини. Уродженець Миколаївщини, автор 4-х збірок поезій.
Замовити мою збірку "Сокира сатири" можна, написавши мені в приват: @sashko_obrij
Посилання на відеоогляд збірки:
https://youtu.be/-iQtJA4i9mg

TGlist rating

TypePublic

Verification

Not verified

Trust

Not trusted

Location

LanguageOther

Channel creation dateDec 05, 2019

Added to TGlist

Feb 11, 2025

I own this channel

History of changes

Linked chat

СО

Сашко Обрій і компанія

Statistic of Telegram Channel Сашко Обрій. Поезія

More details

Subscribers

214

24 hours00%Week

10.5%Month

41.8%

Citation index

0

Mentions0Shares on channels0Mentions on channels0

Average views per post

21

12 hours23

8.4%24 hours21

17.2%48 hours25

17.9%

Engagement rate (ER)

20%

Reposts1Comments2Reactions5

Engagement rate by reach (ERR)

11.68%

24 hours0%Week

2.82%Month

6.85%

Average views per ad post

21

1 hour942.86%1 – 4 hours942.86%4 - 24 hours419.05%

More details

Connect our bot to the channel to find out the gender distribution of this channel's audience.

Total posts in 24 hours

3

Dynamic

Latest posts in group "Сашко Обрій. Поезія"

All posts

15.04.202511:06

***
Час "ікс" в мені тихенько тенькнув –
й знов у степи пішов естет.
Стирчать на пагорбах густенько
зловісні гільзи від ракет.

Між ними –
всохлий і незламний,
безсмертник в купах крейдяних.
Внизу, в селі – вирує гамір.
А тут хіба снує кущами
самотній заєць-степовик.

© Сашко Обрій.

15.04.202510:31

***
Кружляють армії бджолині,
вночі і вдень качають мед.
А я й собі до них полину
у цвіту білого замет.

Від ароматів і гудіння
мені не стямитись ніяк:
минає хвилька ненадійна –
і вже бджола, а не людина,
пірнаю в терен і вишняк!

© Сашко Обрій.

15.04.202504:44

***
А фронт – капризний хлопчик-велет –
в степи гамселив кулаком,
грозив, що військо перемеле
і хробакам жбурне на корм!

Канючив іграшки з металу,
провокував, шантажував,
й рука з-за обрію метала,
неначе праща, щебню шквал.

Ногами гупав, горлопанив
і викликав підземну Нав.
На ранок тоншала спонтанно
хитка межа межи світами,
котру розбурхав Голіаф...

© Сашко Обрій.

14.04.202517:11

ПИСАНКА

Сивий дід уночі вичакловує скарб.
Піч пихтить і на стіни пуска світлотіні.
Свічка стежить, як творить старий писанкар
втаємничене диво з любові й терпіння.

Як за мить на простій шкаралупі яйця
цілий Всесвіт розкручується по спіралі!
Восьмикутними ружами водить творця,
розсипає довкола черлені коралі.

Як росте на три поверхи Древо життя
під вертким писачком віртуозного майстра:
зверху – Прав, знизу – Нав, посередині – Яв.
Пишна писанка сяє, строката й смугаста.

Крізь оздобу на тлі проступають боги,
щоб творити цей Світ проти ночі із дідом.
Розсувається простір в'язкий навкруги!
Потьмяніла свіча в шибку блимає блідо...

Вже і хата – не хата: суцільна спіраль!
Все кружляє, немов на гончарному крузі.
Мов народжена зірка, засліплює даль
хата дідова в цій відцентровій напрузі.

В хаті з писанки Світ надновий поставав!
Білий-білий. Старий же зникав, мов крізь сито.
Кліпав люд на одну з найдивніших вистав:
"Це андронний колайдер чи ядерний синтез?"

Хитровусо всміхавсь, непримітний з лиця,
тільки згорблений сивий дідусь на розпутті.
Де ж поділася дідова писанка ця? –
Рій галактик гудів в шкаралупі яйця.
В небесах мерехтіли зірки восьмикутні...

© Сашко Обрій.

Художник - Олег Шупляк

13.04.202516:26

***
Крокую пагорбами з крейди,
неначе Армстронг-астронавт.
Бої точились тут і рейди,
тепер же – мирна сторона.

Внизу скубуть зеленотрав'я
три чорні плямки трьох корів.
І щоб грудьми її вбирав я,
краса із пагорбів, ярів

з усіх кутків чимдуж розквітла,
немов діставши квіти з шаф.
Тож, спраглий сонячного світла,
топчу цей місячний ландшафт!

Тут не дарма – Святії Гори,
бо сам Творець їх освятив!
Бо непорочні ці простори –
немов портал в іншосвіти.

Не жити в них – то справжня мука,
жебрацьке скніння в пащі міст...
Тож не мовчи, корівко, – мукай!
А я вбиратиму ці звуки
і кольори, мов цінний вміст!

© Сашко Обрій.

13.04.202512:56

***
Загруз "по самі помідори"
у ґрунт ворожий артснаряд.
Скривила гільза пащу вгору,
мов готувалась до проклять...

І оніміла так подосі.
В її ж дюралевій норі
сплели гніздо практичні оси,
щоб від зорі і до зорі

нести життя своє осине,
аби вогонь його не згас!
Супроти нього смерть безсила,
що ніс в собі оцей фугас.

Оса вродила доню й сина.
А гільза що? Від цього їй
ще дужче рот перекосило
в гримасі зболено-німій.

Бо в ній, допіру смертоносній,
рожденній сіять кров і зло,
відколи тут гніздяться оси,
життя зненацька розцвіло!

© Сашко Обрій.

13.04.202510:36

Мова степу

І хоч погано ще я знаю
цю мову вітру, трав, струмка,
зі мною щиро розмовляє
земна юдоль степовика.

Бува – лиш хмарами, на мигах.
Буває, кряканням крука,
ця нерозкрита людом книга,
що загубилась у віках.

Рече віками, мов устами,
до мене зелень молода.
Та фрази губляться і тануть...
Людської ж мови Бог не дав.

Як знаєш – так їх і розгадуй! –
Недовідомі шифри ці
сичать в степу до мене гадом,
плюскочуть щукою в ріці.

З гаїв зітханням солов'їним,
дзижчанням джмелика й бджоли
ця мова степу в мене в'їлась,
мов в бовдур – сажа від золи.

Та часом тут, в цім райськім краї,
зрина його лихий двійник
і в степу мову відбирає
сердитим гуркотом війни.

© Сашко Обрій.

13.04.202508:09

***
Десантувалася в річку бджола.
Де ж тая сила, що їй помогла б?
Колами бідна комаха кружля,
мов безпорадне брунатне маля.

Врешті зморилась, змирилася, і
тихо дрейфує в мій бік на воді.
Раптом мені у правицю сама
палиця лізе і каже: "Тримай!"

Далі сама потягнулась рука,
ніби сповняла незримий наказ.
Раз – і на палці стражденна бджола.
Два – й непритомна за мить ожила.

Всілась під ніжний масаж промінців.
Вгрілась, забувши пригоду в ріці.
Крильця розкрила – і... в безвість втекла
висохла вдячна квітнева бджола.

© Сашко Обрій.

12.04.202506:21

https://youtu.be/wD4dyL_nmkQ?si=b2c5Krmy8y_FXl64

11.04.202509:37

Осанна сільському туалету

В селі ще вчора здохло світло.
Замовк насос, вай-фай умер.
Тож в дев'ятнадцяте століття
я повертаюся тепер!

Стрічай співця свого, поета,
із нескінченності розлук,
очко сільського туалета.
Я йду на запах і на звук!

О, ці скрипучі рідні двері
у глибині мого садка!
Заждіть! – На радощах папером
я обмотаюсь голяка!

Й на калачі із пінопласту
поллються ріками рядки!
Я ж буду нудно їх, мов пастир,
декламувать ні перед ким.

Немов палкий монах-затворник
в тісненькій келії своїй,
рядки про радощі і горе
я гуртуватиму в рої.

І тільки інколи натуги
на мить спинятимуть мій лет.
Ти став мені найближчим другом,
сільський рідненький туалет!

Ніщо не вічне, ба – осанни
між чотирьох клозетних стін.
Як тільки легкість вчує анус,
в ім'я святих Петра і Анни,
піду життя вдихати в тлін!

© Сашко Обрій.

10.04.202514:44

***
Неначе реактивні F-16,
Дві качечки кружляли над Дінцем,
А купи білих хмарок-декорацій,
Уваги не звертаючи на це

Повзли, немов кити і ламантини,
Небесним океаном вдалину.
А качечки повітря молотили,
оспівуючи кряканням весну.

Квітневий сніг-приблуда стрімко танув,
споївши ґрунт, мов серденько – сльоза,
і під качину пісню між китами
цей день на рівні скибки, мов катана,
крильми лелека тихо нарізав...

© Сашко Обрій.

08.04.202515:56

https://youtu.be/QBAWmPr9iE8?si=NFc4JSZdS7_UFKz-

08.04.202509:23

А.Тарковський
переклад-Сашко Обрій

Де цілували степ кургани
лицем в траву, мов горбуни,
де дрібно били в барабани
і пил клубили табуни,

де на рогах воли гойдали
південне сонце чумака
й гіркою патокою жалю
чадило вугля з кізяка,

де кам'яні баби одвічні
у снах вставали із руїн
і йшли ропухи опівнічні,
аби вклонитись в ноги їм,

я брів босоніж до Азову.
І шарпав груди суховій.
Та південь кликав знову й знову
мене, скитальця, в лоно мрій.

Топтав чебрець у ріднім краї
(де ж тіло спало? – там, де й дух),
й наслідував (чому? – не знаю)
Григорія Сковороду.

Я гриз його благословенний,
священний, кам'яний сухар.
Та крізь мій Всесвіт він до мене
його лицем пройшов, мов цар.

Хоч перед ним принадні сіті
мінились барвами дарма.
А я любив чарунки всі ці.
В мені й тепер свобод нема...

Не надивуюсь маєстатом
його щасливих дум-осанн!
Та подаруй мені спів птаха.
І степ. Пощо? – Не знаю й сам.

Чи не для того танцю з миттю,
як відпущу усе земне
і в сяйві зір повернуть діти
роздоллю рідному мене?

©А.Тарковський.

07.04.202515:15

https://youtu.be/kdavmLDJWao?si=16q8MEbt8f4y7hvp

All posts

Nothing found 😢

More details

Records

14.02.202523:59

215Subscribers

11.02.202523:59

0Citation index

02.04.202514:20

181Average views per post

19.03.202503:01

34Average views per ad post

06.04.202523:59

42.31%ER

17.03.202512:16

54.76%ERR

Growth

More details

Subscribers

Citation index

Avg views per post

Avg views per ad post

ERR

More details

Popular posts Сашко Обрій. Поезія

All posts

05.04.202510:11

Називай мене Сашком

Називай мене Сашком...
"Саша", "Саня", "Алєксандр" –
із московським запашком,
наче пахви саламандр!

Називай мене Сашком –
варіант єдино вірний!
"Шурік" – теж ім'я з душком
від бридких чухонських звірів.

Називай мене Сашком!
Положинський, Білий, Лірник...
Їх від вражих прізвиськ-шкод
рятувала непокірність!

Крізь віки Сашко-ім'я
йшло, від мод і віянь вільне!
І тому несу в нім я
автентичність України.

Назовеш Сашком мене –
й ніби серце ним погладиш.
Бо ім'я це відімкне
в серці сенсів цінний вкладиш!

Дружбу, приязнь і акорд
теплий, радісний, душевний.
Зви частіш мене Сашком
до мурах, до сліз, до щему!..

© Сашко Обрій.

11.04.202509:37

01.04.202514:43

***
Човни – немов кити на узбережжі,
що, знавіснілий, викинув їх шторм!
Та це – не море...
Це – Дінець безмежний!
Гачки. Грузило. Риб'ячий прикорм.

Пташки. Бруньки. Бадьоре першоквітня.
Нарешті простір очі продира!
І дивна атмосфера казкосвітня...
Дарма, що всі глузують: "Тут – діра!"

Хоч це село вмостилось на відшибі
і тут – цивілізації кінець,
виходять прямо в космос хатні шиби
і в вічність плине Сіверський Дінець!

Я – теж із ним!
Застрибую у човен.
І байдуже, що він – на ланцюзі! –
Світлішають-бо тут заблудлі чола
й крізь видиме просочується зір.

А хмари крутять свій небесний вир.
Й, здається, не потрібно більш нічого...

© Сашко Обрій.

10.04.202514:44

14.04.202517:11

05.04.202518:46

***
В навіс бляшаний жебонить
квітневий дощик монотонний.
Заколисав тривожну мить
і з пліч її мов скинув тони.

Вечірні присмерки важкі,
м'язиста хмара маскулінна
присіли й слухають, як кіт
пряде у мене на колінах...

© Сашко Обрій.

24.03.202516:24

***
Бувайте, ставки і бувай, Голубівко!
Бувай, Черевківко і діду Слов'янськ!
Мигтять лиш зникаючі обриси з вікон
всього, що устиг полюбити тут я...

А буде нове. Ще не звідане досі.
Постукає в серце і місце займе.
Порожнім, святе, не буває. Це досвід,
що в тиші й тривожнім чеканні завмер.

Життя, мов дівча полохливе, кирпате,
своє награє на сибірський варган,
вчить серце до знаного не прикипати
й пірнати в незнане, вперед без вагань!

Тож в серці втамую знайому тривогу
і, крок в незнайоме ступивши, піду
у те, що запалить укотре мій вогник,
до світла – крізь страх незнання і біду!

© Сашко Обрій.

15.04.202504:44

20.03.202520:32

БОБРАНІЧ

Бобраніч вам, панове небобри,
Бобраніч вам, бобри і бобринята.
Пірнаю хутко в сну стрімкий обрив,
в його гречаний мед, в'язкий, брунатний.

"Бобраніч!" — хай почує в темну ніч
обраниця, обранець найлюбіші.
Хай тиша буде в снах вам бобриніть!
І хай бобри чатують вашу тишу...

© Сашко Обрій.

04.04.202507:26

***
Зрання, у позі лотоса у небо
я так би на хмаринці й полетів!
Та не дає в нутрі якась потреба
покинути цей лю́дський колектив.

Інстинкт самозбереження? Бажання?
Клич місій? Віз земних насущних справ?
На стос уроків карми урожайне
життя, що сам колись собі обрав?

Хтозна... Можливо, Бог усе те знає?
Чи вище "Я", німе, мов партизан?
О, ця свобода вибору безкрая!
Із нею я народжуюсь, вмираю
мільйони літ у відчаї незнань!

© Сашко Обрій.
02.04.25

02.04.202507:51

"Ти що, відкрив перукарню? 🐷" - запитав мене вчора знайомий поет Паша Броський 😆
Ну майже😁
А вивіска схожа на мене: така ж безжально посічена й потріпана роками, вицвіла, подерта, але нескорена і незламна😁
Ось таку вивіску магазину сфотографувала вчора в місті Сокаль, що на Львівщині, моя подруга і колишня колега Наталка Зінченко, за що їй велика подяка❤️

13.04.202508:09

19.03.202517:16

***
Шурхотять шляхами втомлені кросівки.
Ковзають долини з пагорбів униз.
Гуркотять вагони попри Билбасівку.
Ріжуть криком поле фазани.

Ожива потроху на тинах ожина.
Одягають села туманець, мов німб.
Навпростець тікає польова стежина
з Мимовки у гори Крейдяні...

© Сашко Обрій.

02.04.202520:13

***
Весна прийшла й солдатки та солдатики
червоно-чорний піксель одягли.
А далі камасутра й математика
шаманити взялись між трав і глиць.

Вдягнувся в камуфляж ба навіть кіт в селі!
Став буро-пошкарябаним Сірко.
Солдатики в червоно-чорнім пікселі
бліндажні вади фронту вправно фіксили
й до спини спина стрибали в окоп.

© Сашко Обрій.

06.04.202508:16

***
Аж раптом блиснула осонь
і збивсь асфальт на слід корови.
Я ж виглядаю, мов Ассоль –
свої вітрила пурпурові,

село без краю і кінця
в терпкім безмежжі степовому,
в обіймах тихого Дінця,
що стало серцю теплим домом.

Стою на схилі крейдянім,
немов на березі високім,
й село показує мені,
в зело занурене, на дні,
в зіницях-дзеркальцях
сив сокіл.

© Сашко Обрій.