Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Україна Online: Новини | Політика
Телеграмна служба новин - Україна
Резидент
Історія про Україну
Простими словами про нашу історію
Зворотній зв'язок: @Oleksii_Palam
Зворотній зв'язок: @Oleksii_Palam
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateSep 22, 2022
Added to TGlist
Dec 14, 2023Linked chat
С
Чат Історії про Україну
4
Records
23.04.202505:45
1.9KSubscribers31.03.202523:59
1000Citation index16.04.202505:45
458Average views per post26.04.202523:59
363Average views per ad post08.03.202515:11
9.32%ER15.04.202519:50
24.22%ERR
23.04.202514:03
І про стосунки
...А поки готується наступний епізод, уже традиційно звертаю увагу нових підписників (тут особлива подяка каналу Настанови Необлікованого за репости), що за тегом #Епізод@histo_ukr можна почитати про нашу історію від початку часів до Корсунської битви 1648 року
...А поки готується наступний епізод, уже традиційно звертаю увагу нових підписників (тут особлива подяка каналу Настанови Необлікованого за репости), що за тегом #Епізод@histo_ukr можна почитати про нашу історію від початку часів до Корсунської битви 1648 року
07.04.202514:59
На зустріч новому епізоду...
(А поки він ще пишеться, нагадую про тег #Епізод@histo_ukr, за яким можна почитати про нашу історію від початку часів і до Хмельниччини).
(А поки він ще пишеться, нагадую про тег #Епізод@histo_ukr, за яким можна почитати про нашу історію від початку часів і до Хмельниччини).
03.04.202508:59
Герб Абданк, який використовували Хмельницькі
03.04.202508:58
#Епізод 154. Богдан Хмельницький та Єлена Прекрасна Речі Посполитої
Якщо вірити Гомеру (не тому, що Сімпсон), суперництво чоловіків за Єлену Прекрасну призвело до багатолітньої війни, смертей героїв та простих людей, і, зрештою, до загибелі славетної Трої. Якщо ж вірити деяким польським авторам, суперництво чоловіків за Гелену Чаплинську призвело до багатолітньої війни, смертей героїв та простих людей, і, зрештою, ледь не спричинило загибель Речі Посполитої. Але давайте про все по порядку. Понижений після придушення повстання Остряниці до статусу простого сотника, колишній писар Війська Запорозького Богдан Хмельницький у часи Золотого спокою вів активне ділове життя та користувався неабияким авторитетом у козацькому середовищі. Маєток у Суботові з млинами, ставками та шинками приносив хороший дохід, а сам Богдан, не раз бував на аудієнції в самого короля Владислава ІV.
Здавалося життя вдалося, і Хмельницький зовсім не хотів ставити під загрозу все, що ним було так старанно надбано. За його власними словами він не брав участі в жодному козацькому повстанні проти уряду Речі Посполитої, а їх, пам'ятаємо, було стільки, що в не підготовленого читача голова може піти обертом від тієї кількості дат, битв та імен. Аж раптом усе змінилось. Кажуть суботівські шинки Хмельницького складали неабияку конкуренцію таким же "культурним закладам" у Чигирині, що дуже бісило місцевого підстаросту Даніеля Чаплинського. Тож якось у момент відсутності Богдана, цей підстароста приїздить у Суботів забирає поволовщину (особливий податок, який місцеві князьки встановлювали на власний розсуд) і ще й коня Хмельницького на додачу. Той, як законослухняний громадянин, подає офіційну скаргу...
Але оскільки скарга та надійшла безпосередньому керівнику Чаплинського, можна здогадатися, де вона, зрештою, опинилася. А от підстароста після цього з'ївся на Богдана ще більше. Спочатку його слуги побили малолітнього сина Хмельницького, але так перестаралися, що через перенесені побої хлопчина невдовзі й помирає (тут слід відзначити, що багато хто заперечує цей смертельний випадок, натомість стверджується, що побили тоді старшого Хмельниченка – Тимоша). А далі Чаплинський загорівся ідеєю взагалі відібрати всі багатства Богдана. Рід Хмельницького хоч і належав, швидше за все, до дрібної шляхти, і сам Богдан використовував шляхетський герб, але належним чином оформлених "паперів" на маєток, очевидно, не мав, тож його ворог одразу вчепився за це "порушення".
Було постановлено: Суботів повернути в "державну власність", а Хмельницькому за зроблені під час володіння маєтком "поліпшення" відшкодувати... 50 золотих. Це був просто плювок в обличчя, і, звичайно, ніхто й не збирався нічого повертати. Тоді Чаплинський робить силовий "рейдерський" наїзд, землі відбирають, з маєтку Хмельницького виносять усе добро, а що не могли забрати – знищили. З того всього помирає дружина Богдана, що вже довгий час хворіла (хоча, за іншою версією вона померла ще перед тими подіями, і це взагалі дуже велика проблема, що ми зовсім мало маємо точних та однозначних даних з ранньої біографії такого важливого для нашої історії персонажа). Серед викраденого "добра" була ще одна дуже близька для Хмельницького жінка.
Тут нам теж важко зрозуміти, де правда, а де "казки народів світу", та більшість дослідників сходяться на тому, що одна дівчина шляхетного роду, не то русинка Мотря, не то полька, рано осиротіла, і тому виховувалася в родині Хмельницьких. З часом Богдан, не зважаючи на вік під "полтос", запав на неї, але не міг нічого зробити офіційно при живій іще дружині. Чаплинський після викрадення цієї баришні, сам підпадає під її чари та швидко одружується з полонянкою. І далі ми вже знаємо її як Гелену Чаплинську. Хмельницький, звичайно, пробував добитися справедливості, але в результаті ще й потрапив за грати по обвинуваченню в підбурюванні козаків до морського походу (тут, очевидно, виплили якісь чутки про перемовини козацької делегації з королем Владиславом ІV 1646 року, про які ми говорили в минулому епізоді).
Якщо вірити Гомеру (не тому, що Сімпсон), суперництво чоловіків за Єлену Прекрасну призвело до багатолітньої війни, смертей героїв та простих людей, і, зрештою, до загибелі славетної Трої. Якщо ж вірити деяким польським авторам, суперництво чоловіків за Гелену Чаплинську призвело до багатолітньої війни, смертей героїв та простих людей, і, зрештою, ледь не спричинило загибель Речі Посполитої. Але давайте про все по порядку. Понижений після придушення повстання Остряниці до статусу простого сотника, колишній писар Війська Запорозького Богдан Хмельницький у часи Золотого спокою вів активне ділове життя та користувався неабияким авторитетом у козацькому середовищі. Маєток у Суботові з млинами, ставками та шинками приносив хороший дохід, а сам Богдан, не раз бував на аудієнції в самого короля Владислава ІV.
Здавалося життя вдалося, і Хмельницький зовсім не хотів ставити під загрозу все, що ним було так старанно надбано. За його власними словами він не брав участі в жодному козацькому повстанні проти уряду Речі Посполитої, а їх, пам'ятаємо, було стільки, що в не підготовленого читача голова може піти обертом від тієї кількості дат, битв та імен. Аж раптом усе змінилось. Кажуть суботівські шинки Хмельницького складали неабияку конкуренцію таким же "культурним закладам" у Чигирині, що дуже бісило місцевого підстаросту Даніеля Чаплинського. Тож якось у момент відсутності Богдана, цей підстароста приїздить у Суботів забирає поволовщину (особливий податок, який місцеві князьки встановлювали на власний розсуд) і ще й коня Хмельницького на додачу. Той, як законослухняний громадянин, подає офіційну скаргу...
Але оскільки скарга та надійшла безпосередньому керівнику Чаплинського, можна здогадатися, де вона, зрештою, опинилася. А от підстароста після цього з'ївся на Богдана ще більше. Спочатку його слуги побили малолітнього сина Хмельницького, але так перестаралися, що через перенесені побої хлопчина невдовзі й помирає (тут слід відзначити, що багато хто заперечує цей смертельний випадок, натомість стверджується, що побили тоді старшого Хмельниченка – Тимоша). А далі Чаплинський загорівся ідеєю взагалі відібрати всі багатства Богдана. Рід Хмельницького хоч і належав, швидше за все, до дрібної шляхти, і сам Богдан використовував шляхетський герб, але належним чином оформлених "паперів" на маєток, очевидно, не мав, тож його ворог одразу вчепився за це "порушення".
Було постановлено: Суботів повернути в "державну власність", а Хмельницькому за зроблені під час володіння маєтком "поліпшення" відшкодувати... 50 золотих. Це був просто плювок в обличчя, і, звичайно, ніхто й не збирався нічого повертати. Тоді Чаплинський робить силовий "рейдерський" наїзд, землі відбирають, з маєтку Хмельницького виносять усе добро, а що не могли забрати – знищили. З того всього помирає дружина Богдана, що вже довгий час хворіла (хоча, за іншою версією вона померла ще перед тими подіями, і це взагалі дуже велика проблема, що ми зовсім мало маємо точних та однозначних даних з ранньої біографії такого важливого для нашої історії персонажа). Серед викраденого "добра" була ще одна дуже близька для Хмельницького жінка.
Тут нам теж важко зрозуміти, де правда, а де "казки народів світу", та більшість дослідників сходяться на тому, що одна дівчина шляхетного роду, не то русинка Мотря, не то полька, рано осиротіла, і тому виховувалася в родині Хмельницьких. З часом Богдан, не зважаючи на вік під "полтос", запав на неї, але не міг нічого зробити офіційно при живій іще дружині. Чаплинський після викрадення цієї баришні, сам підпадає під її чари та швидко одружується з полонянкою. І далі ми вже знаємо її як Гелену Чаплинську. Хмельницький, звичайно, пробував добитися справедливості, але в результаті ще й потрапив за грати по обвинуваченню в підбурюванні козаків до морського походу (тут, очевидно, виплили якісь чутки про перемовини козацької делегації з королем Владиславом ІV 1646 року, про які ми говорили в минулому епізоді).
03.04.202508:59
Бонусом титулка раритетного видання "Пєрло многоцѢнноє". Звертаю увагу на фразу "власним коштом" або на "року [1646]...", а так-то українську мову, звичайно ж, вигадали в австрійському генштабі
25.03.202520:06
Однією із "жертв" Тридцятилітньої війни став Невицький замок на Закарпатті, зруйнований протестантським князем Трансильванії, і так більше ніколи не відновлений
25.03.202520:07
Бонусом ще один живописний замок. Свірзький на Львівщині, розбудований саме в період Золотого спокою
28.03.202518:18
Найвідоміші історичні діячі кожної європейської країни. Хто кого впізнав?
P.S. З Німеччиною явно автори схибили)
P.S. З Німеччиною явно автори схибили)
25.03.202520:06
#Епізод 153. Золотий спокій
Навіть для такого сповненого кривавих подій століття, як сімнадцяте, кількість військових конфліктів у першій половині 1640-х років просто зашкалювала. Тридцятилітня війна в Європі, що починалась як розборки між католицькими й протестантськими державами увійшла в свою останню фазу. За цей час усе вже настільки змішалося, що на стороні протестантів почала воювати католицька Франція, а королівства Швеції та Данії-Норвегії, що спочатку були в одному таборі, почали мочити один одного. Далі тривала війна за незалежність Нідерландів від Іспанської імперії, з якою, у свою чергу, почала воювати ще й Португалія. Османська імперія, захопивши Багдад у Персії, за кілька років почала віджимати острів Кріт у венеціанців. Ну і в Англії розгорілася громадянська війна проти короля Карла (Чарльза) І.
І це я згадав лише про Європейський континент. У Китаї теж селянські повстанці захопили Пекін, чим змусили скоїти самогубство останнього власне китайського імператора династії Мін. Прихильники поваленої династії у відповідь відкрили прохід у Великій китайській стіні та впустили арміюздичавілих маньчжурів, які на декілька століть встановлять своє панування в Піднебесній. І навіть у Новому Світі англійські та французькі колоністи вели свої локальні війни проти місцевих індіанців, що в основному були зовсім не раді цим "нелегальним емігрантам". Тож зовсім не багато тоді лишалося в світі "острівців стабільності", і один із них – Річ Посполита. Після придушення останнього козацького повстання під проводом Якова Остряниці настало довге затишшя, що увійшло в історію під назвою "Золотий спокій".
Утім, королю Владиславу ІV чомусь дуже кортіло влізти в якусь "двіжуху", хоч у Тридцятилітню війну, хоч із османами пободатись, не важливо. Але шляхта через сейм обрубувала всі бажання короля увійти в історію славним воєначальником, просто блокуючи фінансування. Шляхетська аристократія навпаки вже не могла дочекатися відновлення нормального торгового мореплавства на Балтиці, щоб якнайшвидше почати сплавляти в Європу продукцію зі своїх величезних латифундій (а ось із ними "спокою" не було ніякого, і магнати, особливо вже відомий нам Ярема Вишневецький, без кінця гризлися між собою за ласі землі та маєтки). Тому єдиним варіантом для Владислава ІV залишалося, щоб потенційна війна була оборонною (і сейм би вже не зміг відмовити), а найлегше, як здавалося, можна було тоді спровокувати султана.
План був простий як двері: козаки своїми виходками вибішують турецького султана (а той носив прізвисько Безумний, якщо що), османи атакують Річ Посполиту, коронна армія героїчно всіх перемагає, король Владислав тріумфує та замовляє для себе чергову медальку. Профіт. Але й тій "маленькій переможній війні" не судилося відбутись. Спільне "Азовське сидіння" донських та запорізьких козаків, яке було найбільшим подразником для османів, завершилось, і московський уряд суворо заборонив своїм "казакам" знову зв'язуватись із запорожцями. Морський же похід козаків на болгарську Варну особливого враження на турків не справив, і все зам'яли дипломатичним шляхом. Так само більше по "дипломатичній лінії" почали працювати з іншим одвічним ворогом – московитами.
Навіть для такого сповненого кривавих подій століття, як сімнадцяте, кількість військових конфліктів у першій половині 1640-х років просто зашкалювала. Тридцятилітня війна в Європі, що починалась як розборки між католицькими й протестантськими державами увійшла в свою останню фазу. За цей час усе вже настільки змішалося, що на стороні протестантів почала воювати католицька Франція, а королівства Швеції та Данії-Норвегії, що спочатку були в одному таборі, почали мочити один одного. Далі тривала війна за незалежність Нідерландів від Іспанської імперії, з якою, у свою чергу, почала воювати ще й Португалія. Османська імперія, захопивши Багдад у Персії, за кілька років почала віджимати острів Кріт у венеціанців. Ну і в Англії розгорілася громадянська війна проти короля Карла (Чарльза) І.
І це я згадав лише про Європейський континент. У Китаї теж селянські повстанці захопили Пекін, чим змусили скоїти самогубство останнього власне китайського імператора династії Мін. Прихильники поваленої династії у відповідь відкрили прохід у Великій китайській стіні та впустили армію
Утім, королю Владиславу ІV чомусь дуже кортіло влізти в якусь "двіжуху", хоч у Тридцятилітню війну, хоч із османами пободатись, не важливо. Але шляхта через сейм обрубувала всі бажання короля увійти в історію славним воєначальником, просто блокуючи фінансування. Шляхетська аристократія навпаки вже не могла дочекатися відновлення нормального торгового мореплавства на Балтиці, щоб якнайшвидше почати сплавляти в Європу продукцію зі своїх величезних латифундій (а ось із ними "спокою" не було ніякого, і магнати, особливо вже відомий нам Ярема Вишневецький, без кінця гризлися між собою за ласі землі та маєтки). Тому єдиним варіантом для Владислава ІV залишалося, щоб потенційна війна була оборонною (і сейм би вже не зміг відмовити), а найлегше, як здавалося, можна було тоді спровокувати султана.
План був простий як двері: козаки своїми виходками вибішують турецького султана (а той носив прізвисько Безумний, якщо що), османи атакують Річ Посполиту, коронна армія героїчно всіх перемагає, король Владислав тріумфує та замовляє для себе чергову медальку. Профіт. Але й тій "маленькій переможній війні" не судилося відбутись. Спільне "Азовське сидіння" донських та запорізьких козаків, яке було найбільшим подразником для османів, завершилось, і московський уряд суворо заборонив своїм "казакам" знову зв'язуватись із запорожцями. Морський же похід козаків на болгарську Варну особливого враження на турків не справив, і все зам'яли дипломатичним шляхом. Так само більше по "дипломатичній лінії" почали працювати з іншим одвічним ворогом – московитами.
20.04.202510:33
#Епізод 156. Жовті Води та Корсунь
Христос воскрес!
Події, що розпочалися в Україні в 1648 році як тільки не називають: Повстання Хмельницького, Визвольна війна (іноді додають "українського" або "українського та білоруського народів"), Польсько-козацька війна, Велика українська революція, Хмельниччина, Національна революція. Але назви ці виникли вже набагато пізніше, деякі аж через кілька століть після тих знакових для нашої історії подій. А от, наприклад, автор козацького літопису Самійло Величко, який іще застав живих учасників тих перипетій, услід за тогочасними польськими авторами, називає цю війну "міжусобною домовою". Тож, давайте повернемося на Жовті Води на межі сучасних Дніпропетровщини та Кропивниччини, де ми закінчили минулий епізод, і спробуємо розібратися, що ж таки тоді відбувалось.
На початку нульових досить популярним був польський фільм "Вогнем і мечем", де Хмельницького зіграв Богдан Ступка, і там битва під Жовтими Водами показана по-кіношному гарно і драматично, але так само по-кіношному була повною маячнею. Хто не бачив цього творіння Єжи Гофмана, то там козаки всю ніч під дощем ходили пішки в "психологічну атаку" на противника взад-вперед, але так і не напали. А коли зранку в атаку вже помчали польські крилаті гусари в блискучих обладунках, вони одразу ж усі застрягли в багнюці, яку за ніч намісили козаки. У реальності ж, гусар у тому авангарді урядового війська Речі Посполитої навіть не було. Були "німецькі" драгуни, набрані переважно з русинів, а також реєстрові козаки. Командували, звісно, поляки під керівництвом сина гетьмана коронного Потоцького.
Було їх не так уже й багато, через те, що по якомусь незрозумілому плану, інша частина реєстровців, як пам'ятаємо, поплила Дніпром. Очевидно, командування урядових військ не було в курсі про угоду Хмельницького з кримським ханом, а тому елементарно недооцінило сили повстанців. Коли ж побачили, з ким їм доведеться мати справу, то просто стали в глуху оборону, сподіваючись на швидкий підхід інших реєстровців або ж основного коронного війська. Хмельницький, утім, поки й не збирався серйозно нападати, а лише виснажував ворога протягом двох тижнів дрібними сутичками, тримаючись на відстані. Справа в тому, що в цей же час гетьман направив одного зі своїх полковників із завданням переконати реєстровців, що плили Дніпром, приєднатися до повстання. І це йому вдалось...
Реєстрові козаки підняли бунт, і когось із старшин утопили, когось зарізали, а когось просто забили обухами. Прізвища загиблих "офіцерів" були дуже польськими: Гайдученко, Калененко, Барабаш, Нестеренко. А от поляка за походженням, полковника Кричевського, того самого кума Хмельницького, на поруки якого Богдан вийшов із в'язниці перед утечею на Низ, залишили в живих. Згодом Кричевський приєднається до повстанців та стане одним із найважливіших командирів Хмельницького. Коли інформація про цей бунт дійшла до гетьмана коронного Миколая Потоцького, який був уже на пів дорозі до Жовтих Вод, він, побоюючись, що повстання може спалахнути ще й у нього за спиною, приймає рішення повертатися до Корсуня. Тим самим Потоцький фактично прирік авангард свого війська та свого власного сина на загибель.
За цей час урядові сили на Жовтих Водах уже було розпочали перемовини з Хмельницьким, і навіть віддали йому свої гармати й коней, очевидно, щоб отримати "зелений коридор" для відходу. Але потім, дізнавшись про бунт своїх побратимів, на сторону повстанців перейшли й інші реєстровці, далі відмовились виконувати накази місцеві драгуни, і залишки коронного війська вирішують у пішому порядку прориватись до своїх. Та не пройшли вони так і кількох кілометрів, як налетіли козаки з татарами Тугай-Бея, і повністю їх розтрощили. Більшість було вбито на місці. Комісара реєстровців Шемберка колишні підлеглі після довгих тортур стратили, а його відрубану голову ще потім довго носили, насаджену на палю, перед військом. Пораненого сина Потоцького забрали в полон татари, та живим до Криму він не доїхав.
Христос воскрес!
Події, що розпочалися в Україні в 1648 році як тільки не називають: Повстання Хмельницького, Визвольна війна (іноді додають "українського" або "українського та білоруського народів"), Польсько-козацька війна, Велика українська революція, Хмельниччина, Національна революція. Але назви ці виникли вже набагато пізніше, деякі аж через кілька століть після тих знакових для нашої історії подій. А от, наприклад, автор козацького літопису Самійло Величко, який іще застав живих учасників тих перипетій, услід за тогочасними польськими авторами, називає цю війну "міжусобною домовою". Тож, давайте повернемося на Жовті Води на межі сучасних Дніпропетровщини та Кропивниччини, де ми закінчили минулий епізод, і спробуємо розібратися, що ж таки тоді відбувалось.
На початку нульових досить популярним був польський фільм "Вогнем і мечем", де Хмельницького зіграв Богдан Ступка, і там битва під Жовтими Водами показана по-кіношному гарно і драматично, але так само по-кіношному була повною маячнею. Хто не бачив цього творіння Єжи Гофмана, то там козаки всю ніч під дощем ходили пішки в "психологічну атаку" на противника взад-вперед, але так і не напали. А коли зранку в атаку вже помчали польські крилаті гусари в блискучих обладунках, вони одразу ж усі застрягли в багнюці, яку за ніч намісили козаки. У реальності ж, гусар у тому авангарді урядового війська Речі Посполитої навіть не було. Були "німецькі" драгуни, набрані переважно з русинів, а також реєстрові козаки. Командували, звісно, поляки під керівництвом сина гетьмана коронного Потоцького.
Було їх не так уже й багато, через те, що по якомусь незрозумілому плану, інша частина реєстровців, як пам'ятаємо, поплила Дніпром. Очевидно, командування урядових військ не було в курсі про угоду Хмельницького з кримським ханом, а тому елементарно недооцінило сили повстанців. Коли ж побачили, з ким їм доведеться мати справу, то просто стали в глуху оборону, сподіваючись на швидкий підхід інших реєстровців або ж основного коронного війська. Хмельницький, утім, поки й не збирався серйозно нападати, а лише виснажував ворога протягом двох тижнів дрібними сутичками, тримаючись на відстані. Справа в тому, що в цей же час гетьман направив одного зі своїх полковників із завданням переконати реєстровців, що плили Дніпром, приєднатися до повстання. І це йому вдалось...
Реєстрові козаки підняли бунт, і когось із старшин утопили, когось зарізали, а когось просто забили обухами. Прізвища загиблих "офіцерів" були дуже польськими: Гайдученко, Калененко, Барабаш, Нестеренко. А от поляка за походженням, полковника Кричевського, того самого кума Хмельницького, на поруки якого Богдан вийшов із в'язниці перед утечею на Низ, залишили в живих. Згодом Кричевський приєднається до повстанців та стане одним із найважливіших командирів Хмельницького. Коли інформація про цей бунт дійшла до гетьмана коронного Миколая Потоцького, який був уже на пів дорозі до Жовтих Вод, він, побоюючись, що повстання може спалахнути ще й у нього за спиною, приймає рішення повертатися до Корсуня. Тим самим Потоцький фактично прирік авангард свого війська та свого власного сина на загибель.
За цей час урядові сили на Жовтих Водах уже було розпочали перемовини з Хмельницьким, і навіть віддали йому свої гармати й коней, очевидно, щоб отримати "зелений коридор" для відходу. Але потім, дізнавшись про бунт своїх побратимів, на сторону повстанців перейшли й інші реєстровці, далі відмовились виконувати накази місцеві драгуни, і залишки коронного війська вирішують у пішому порядку прориватись до своїх. Та не пройшли вони так і кількох кілометрів, як налетіли козаки з татарами Тугай-Бея, і повністю їх розтрощили. Більшість було вбито на місці. Комісара реєстровців Шемберка колишні підлеглі після довгих тортур стратили, а його відрубану голову ще потім довго носили, насаджену на палю, перед військом. Пораненого сина Потоцького забрали в полон татари, та живим до Криму він не доїхав.
03.04.202508:59
Гелена, яка, мабуть, була не дуже й проти стати дружиною Чаплинського, усе ж переймалася долею Хмельницького, і не в останню чергу завдяки її заступництву Богдана тоді відпустили (про що він пізніше із вдячністю згадуватиме в своїх листах). Та відступати Хмельницький не збирався. Якось у дитинстві в шкільному театрі мені випало грати роль "батька Хмеля", і я досі пам'ятаю одну репліку звідти: "Маю шаблю в руці, отож не все в мене відібрав Чаплинський". І всі чудово знають, що, зрештою, вийшло з тієї нестримної жаги помсти. Але якщо особисті мотиви Хмельницького лежать на поверхні, то як можна було спонукати масу народу піти за ним? На які больові точки він тиснув і на що бив у першу чергу? Поглянемо, що ж писали через пару десятиліть після тих подій...
– розповідає нам Літопис Самовидця. Проблеми православної церкви в Речі Посполитій ми вже не раз розглядали (чим, мабуть, наганяли на наших читачів невимовну нудьгу) та от саме в останні роки перед виступом Хмельницького й не було особливо на що поскаржитись. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила впевнено рулив церковними справами, і якісь проблеми були хіба що в землях, що безпосередньо сусідили з польськими, а то й узагалі за межами Речі Посполитої (тут слід згадати про Ужгородську унію, коли православне духовенство Закарпаття вирішило перейти в підпорядкування до католицької церкви).
А от, наприклад, на всьому Лівобережжі України був аж один уніатський ієрарх – архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові Кирило Старовецький, який прославився заснуванням там першої друкарні. Ну й логічно, що в Чернігові за авторством самого Старовецького, саме у рік поневірянь Хмельницького, і вийшла найперша друкована книга на всьому Лівому березі – "Перло многоцінноє", що містила прозові й віршовані твори. Дещо сколихнули церковні кола розмови про возз'єднання православних з уніатами шляхом створення Київського Патріархату на чолі з усе тим же Могилою. Дізнавшись про цей сценарій, деякі церковники на Лівобережжі запротестували, а потім прихопили церковне добро зі своїх храмів та й змилися в Московію. Це й усе "гонєніє", а зі смертю митрополита Могили в січні 1647 тема об'єднання притихла взагалі.
А от "козаков отягощєніє" справді могло вистрілити, і Хмельницький вирішує скористатися інформацією, що стала йому відома під час перемовин про козацьку диверсію на Чорному морі, з допомогою якої король тоді хотів спровокувати війну з Османською імперією. Владислав ІV хотів збільшити офіційну кількість козаків удвічі, забезпечити їх грошима та й, очевидно, ще якісь "плюшки" обіцялись, про що королем було надано відповідні листи. На той час таємні плани короля вже стали відомими сейму, який "відчехвостив" його добряче за ці таємні мутки, і компрометуючі листи Владислава ІV були приховані в одного із членів козацької делегації. Отримати їх, щоб презентувати під правильним соусом козацькому товариству, стало "робочим планом" Богдана Хмельницького, та раптом він знову потрапляє за грати. Далі буде...
"Початокъ и причина войни Хмельницкого єсть єдино от Ляхов на православіє гоненіє і козаковъ отягощеніє"
– розповідає нам Літопис Самовидця. Проблеми православної церкви в Речі Посполитій ми вже не раз розглядали (чим, мабуть, наганяли на наших читачів невимовну нудьгу) та от саме в останні роки перед виступом Хмельницького й не було особливо на що поскаржитись. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила впевнено рулив церковними справами, і якісь проблеми були хіба що в землях, що безпосередньо сусідили з польськими, а то й узагалі за межами Речі Посполитої (тут слід згадати про Ужгородську унію, коли православне духовенство Закарпаття вирішило перейти в підпорядкування до католицької церкви).
А от, наприклад, на всьому Лівобережжі України був аж один уніатський ієрарх – архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові Кирило Старовецький, який прославився заснуванням там першої друкарні. Ну й логічно, що в Чернігові за авторством самого Старовецького, саме у рік поневірянь Хмельницького, і вийшла найперша друкована книга на всьому Лівому березі – "Перло многоцінноє", що містила прозові й віршовані твори. Дещо сколихнули церковні кола розмови про возз'єднання православних з уніатами шляхом створення Київського Патріархату на чолі з усе тим же Могилою. Дізнавшись про цей сценарій, деякі церковники на Лівобережжі запротестували, а потім прихопили церковне добро зі своїх храмів та й змилися в Московію. Це й усе "гонєніє", а зі смертю митрополита Могили в січні 1647 тема об'єднання притихла взагалі.
А от "козаков отягощєніє" справді могло вистрілити, і Хмельницький вирішує скористатися інформацією, що стала йому відома під час перемовин про козацьку диверсію на Чорному морі, з допомогою якої король тоді хотів спровокувати війну з Османською імперією. Владислав ІV хотів збільшити офіційну кількість козаків удвічі, забезпечити їх грошима та й, очевидно, ще якісь "плюшки" обіцялись, про що королем було надано відповідні листи. На той час таємні плани короля вже стали відомими сейму, який "відчехвостив" його добряче за ці таємні мутки, і компрометуючі листи Владислава ІV були приховані в одного із членів козацької делегації. Отримати їх, щоб презентувати під правильним соусом козацькому товариству, стало "робочим планом" Богдана Хмельницького, та раптом він знову потрапляє за грати. Далі буде...
17.04.202503:56
Чумацька ікона-оберіг написана на рибині...
З Чистим четвергом, друзі!
(І традиційно звертаю увагу нових підписників не тег #Епізод@histo_ukr, за яким можна почитати про нашу історію від дохристиянських часів і до початку Хмельниччини).
З Чистим четвергом, друзі!
(І традиційно звертаю увагу нових підписників не тег #Епізод@histo_ukr, за яким можна почитати про нашу історію від дохристиянських часів і до початку Хмельниччини).
20.04.202510:34
Бонусом картина польського художника "Зустріч Хмельницького з Тугай-Беєм під Корсунем"
25.03.202520:07
Річ Посполита та Московське царство розпочали, нарешті, процедуру розмежування кордонів на території сучасної Слобідської України, бо по факту кордону як такого там досі не існувало. Цим користувалося багато наших уходників, які активно промишляли на "Дикому сході", що його Москва вважала своїм, і такі дії називала прямим грабунком казенного майна. Тому для тих українців-нелегалів вигадали спеціальний термін "воровскіє черкаси" та оголосили їх поза законом. Але й з легальними нашими поселенцями на Слобожанщині що, як пам'ятаємо з минулого епізоду, заснували там під керівництвом Остряниці місто Чугуїв, не дуже склалось. Землі їм московські начальники виділили мало, ставити млини та пасіки понад установлені норми забороняли, та й узагалі дуже суворо карали за все підряд.
Українські козаки, що не звикли до такого ставлення, почали ремствувати та наїжджати на Остряницю за те, що він не може відстояти їх права та інтереси. З Москви навіть прийшла спеціальна вказівка місцевим чиновникам не поводитись із "черкасами" так як зі своїми ваньками, бо вони терпіти не будуть, але допомогло це мало. За кілька років чугуївці таки закипіли, вимістили своє зло на Остряниці, якого, зрештою, вбили, і після цього майже всі повернулися на територію Речі Посполитої під Полтаву. Отож, спокій, не зважаючи на спроби його порушити, дійсно запанував, і можна було, наприклад, зайнятися справами духовними та культурними. Так, наш дуже діяльний митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Петро Могила відкрив філію "Могилянки" в Гощі на Рівненщині та провів у Києві церковний собор.
На тому київському соборі було затверджено православний Катехизис, який мав дати відповіді на всі питання "життя, Всесвіту і взагалі", зокрема на такі архіважливі теми, наприклад, чи можна у євреїв купувати м'ясо? Не забував Могила й про свою історичну батьківщину, і за його сприяння в Молдавському князівстві були відкриті перша школа та друкарня. Оскільки офіційне діловодство та церковна служба в Молдові тоді велися церковнослов'янською, Київ та Львів забезпечили новий навчальний заклад усією необхідною літературою. Та повернемося до короля Владислава ІV, який ніяк не заспокоювався зі своїми бажаннями погратись у велику войнушку. І вона ледь не загорілася завдяки такому ж "воюваці" – кримському хану, який ініціював кілька нових нападів на українські землі.
Перший набіг був малочисельним, і його легко відбили козаки власними силами на Лівобережжі. А от у наступному поході взяла участь велика татарська орда, якою командував перекопський мурза Тугай-бей (раджу запам'ятати це ім'я), і його вже зустріли всі наявні на той час в Україні сили під керівництвом гетьмана коронного Станіслава Конецпольського. Тепла і ніжна зустріч відбулася під Охматовим на Черкащині, де татари були наголову розбиті. Особливо тоді відзначилися бійці Яреми Вишневецького, а добивали відступаючого ворога знову ж козаки-реєстровці. Після тої битви король гаряче апелював до сейму, що "вітчизна в небезпеці" й варто поставити хана на місце, але шляхта знову відморозилась – грошей немає. Та "джерела фінансування" несподівано знайшлись.
На початку епізоду ми згадували про напад турків на Кріт, і от його власники-венеціанці направили королю Владиславу ІV дуже спокусливу пропозицію. Італійці давали гроші за козацький напад на чорноморські порти для спалення галер, що там будувалися для крітської кампанії. Це неодмінно б викликало відповідь із боку османів, чого й хотів король. Але таку операцію варто було тримати в таємниці від сейму, та й гетьман коронний Станіслав Конецпольський явно був би не захваті, що цим вічним "бунтівникам" знову дадуть можливість збільшити чисельність та озброїтись. Однак, навесні 1646 року Конецпольський помирає, і король викликає до Варшави делегацію від козацької старшини, до якої входив і Богдан Хмельницький, щоб викласти їм свої плани. Та все це раптом пішло шкереберть, коли Хмельницький повернувся та дізнався про напад на свою родину. Далі буде...
Українські козаки, що не звикли до такого ставлення, почали ремствувати та наїжджати на Остряницю за те, що він не може відстояти їх права та інтереси. З Москви навіть прийшла спеціальна вказівка місцевим чиновникам не поводитись із "черкасами" так як зі своїми ваньками, бо вони терпіти не будуть, але допомогло це мало. За кілька років чугуївці таки закипіли, вимістили своє зло на Остряниці, якого, зрештою, вбили, і після цього майже всі повернулися на територію Речі Посполитої під Полтаву. Отож, спокій, не зважаючи на спроби його порушити, дійсно запанував, і можна було, наприклад, зайнятися справами духовними та культурними. Так, наш дуже діяльний митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Петро Могила відкрив філію "Могилянки" в Гощі на Рівненщині та провів у Києві церковний собор.
На тому київському соборі було затверджено православний Катехизис, який мав дати відповіді на всі питання "життя, Всесвіту і взагалі", зокрема на такі архіважливі теми, наприклад, чи можна у євреїв купувати м'ясо? Не забував Могила й про свою історичну батьківщину, і за його сприяння в Молдавському князівстві були відкриті перша школа та друкарня. Оскільки офіційне діловодство та церковна служба в Молдові тоді велися церковнослов'янською, Київ та Львів забезпечили новий навчальний заклад усією необхідною літературою. Та повернемося до короля Владислава ІV, який ніяк не заспокоювався зі своїми бажаннями погратись у велику войнушку. І вона ледь не загорілася завдяки такому ж "воюваці" – кримському хану, який ініціював кілька нових нападів на українські землі.
Перший набіг був малочисельним, і його легко відбили козаки власними силами на Лівобережжі. А от у наступному поході взяла участь велика татарська орда, якою командував перекопський мурза Тугай-бей (раджу запам'ятати це ім'я), і його вже зустріли всі наявні на той час в Україні сили під керівництвом гетьмана коронного Станіслава Конецпольського. Тепла і ніжна зустріч відбулася під Охматовим на Черкащині, де татари були наголову розбиті. Особливо тоді відзначилися бійці Яреми Вишневецького, а добивали відступаючого ворога знову ж козаки-реєстровці. Після тої битви король гаряче апелював до сейму, що "вітчизна в небезпеці" й варто поставити хана на місце, але шляхта знову відморозилась – грошей немає. Та "джерела фінансування" несподівано знайшлись.
На початку епізоду ми згадували про напад турків на Кріт, і от його власники-венеціанці направили королю Владиславу ІV дуже спокусливу пропозицію. Італійці давали гроші за козацький напад на чорноморські порти для спалення галер, що там будувалися для крітської кампанії. Це неодмінно б викликало відповідь із боку османів, чого й хотів король. Але таку операцію варто було тримати в таємниці від сейму, та й гетьман коронний Станіслав Конецпольський явно був би не захваті, що цим вічним "бунтівникам" знову дадуть можливість збільшити чисельність та озброїтись. Однак, навесні 1646 року Конецпольський помирає, і король викликає до Варшави делегацію від козацької старшини, до якої входив і Богдан Хмельницький, щоб викласти їм свої плани. Та все це раптом пішло шкереберть, коли Хмельницький повернувся та дізнався про напад на свою родину. Далі буде...
20.04.202510:33
Один із небагатьох, кому тоді пощастило був православний шляхтич Іван Виговський, якого теж хотіли забрати в полон кримські татари, але сам Хмельницький з якихось міркувань його викупив, віддавши взамін доброго коня, та зробив особистим писарем. Коронна армія тим часом добралася до Корсуня й почала окопуватись під містом (саме воно, щоб потім козаки не могли там поповнити свої запаси, було розграбоване й спалене). Та коли з'явилися передові повстанські загони, і було захоплено одного бійця, який під тортурами розповів, що з Хмельницьким іде п'ятнадцять тисяч, плюс іще сорок тисяч татар на чолі з самим ханом, Потоцького та інших командирів охопила паніка. Підготовлені позиції були залишені, почався новий відступ під захистом скріплених возів.
І все було б нічого, якби не той факт, що козак, який влив їм у вуха цю інфу, був спеціально підісланим Хмельницьким. Кількість війська, озвучена ним під тортурами, була завищена в рази, і не знати чим би все закінчилось, якби урядові сили оборонялися на своїх облаштованих позиціях. Натомість коронне військо поперлося через болотисті яри, де на них чекала засідка. І знову цілковитий розгром. Потоцького двічі вдарили шаблею в голову, але, як то кажуть "мозок не зачепило", і він дивом вижив та потрапив у татарський полон. За гетьманом коронним слідом схопили і його заступника, чернігівського воєводу Мартина Калиновського з простріленою рукою. Так за один день у Королівстві Польському не залишилося нікого з найвищого військового командування, а в Україні "кадрової" армії, як такої.
Не зустрічаючи більше ніякого опору, Богдан Хмельницький зі своїм військом пройшов до Білої Церкви, де облаштував собі тимчасову базу. Через якийсь час до нього таки підтягнувся сам кримський хан Іслям ІІІ Герай з додатковою ордою в одинадцять тисяч вершників. Але, так як воювати вже не було з ким (хіба що ловити по посадках залишки війська, розбитого під Корсунем), татари розбрелися по всій Київщині "видобувати рідкоземельні ресурси за попередньо надану військову допомогу". За домовленістю з Хмельницьким, православний люд не мали чіпати, але хто ж там, насправді, займався моніторингом виконання цієї угоди. Ходили навіть історії про те, як населення одного містечка вийшло на зустріч татарам із "хлібом-сіллю", але було тут же все переловлене та забране в неволю...
Утім, то могла бути лише пропаганда з боку шляхти, яка між тим по всій Наддніпрянщині в екстреному темпі пакувала манатки та втікала на захід. І було через що: розуміючи, що офіційної влади більше немає, підлеглий народ скрізь почав повставати проти своїх панів і завзято "грабувати награбоване" та відіграватися за всі попередні образи. Селяни й міщани масово об'єднувались у загони та вирушали до Хмельницького, однак гетьман майже всіх тих "вояк" відсилав назад "до плугу та податків". У листі до короля Владислава ІV, написаному в червні 1648 року з під Білої Церкви, Богдан називає себе старшим (навіть не гетьманом) "Війська Запорозького його королівської милості", виправдовується за свої дії та клянеться у вірності. От тільки король уже кілька тижнів як був мертвим. Далі буде...
І все було б нічого, якби не той факт, що козак, який влив їм у вуха цю інфу, був спеціально підісланим Хмельницьким. Кількість війська, озвучена ним під тортурами, була завищена в рази, і не знати чим би все закінчилось, якби урядові сили оборонялися на своїх облаштованих позиціях. Натомість коронне військо поперлося через болотисті яри, де на них чекала засідка. І знову цілковитий розгром. Потоцького двічі вдарили шаблею в голову, але, як то кажуть "мозок не зачепило", і він дивом вижив та потрапив у татарський полон. За гетьманом коронним слідом схопили і його заступника, чернігівського воєводу Мартина Калиновського з простріленою рукою. Так за один день у Королівстві Польському не залишилося нікого з найвищого військового командування, а в Україні "кадрової" армії, як такої.
Не зустрічаючи більше ніякого опору, Богдан Хмельницький зі своїм військом пройшов до Білої Церкви, де облаштував собі тимчасову базу. Через якийсь час до нього таки підтягнувся сам кримський хан Іслям ІІІ Герай з додатковою ордою в одинадцять тисяч вершників. Але, так як воювати вже не було з ким (хіба що ловити по посадках залишки війська, розбитого під Корсунем), татари розбрелися по всій Київщині "видобувати рідкоземельні ресурси за попередньо надану військову допомогу". За домовленістю з Хмельницьким, православний люд не мали чіпати, але хто ж там, насправді, займався моніторингом виконання цієї угоди. Ходили навіть історії про те, як населення одного містечка вийшло на зустріч татарам із "хлібом-сіллю", але було тут же все переловлене та забране в неволю...
Утім, то могла бути лише пропаганда з боку шляхти, яка між тим по всій Наддніпрянщині в екстреному темпі пакувала манатки та втікала на захід. І було через що: розуміючи, що офіційної влади більше немає, підлеглий народ скрізь почав повставати проти своїх панів і завзято "грабувати награбоване" та відіграватися за всі попередні образи. Селяни й міщани масово об'єднувались у загони та вирушали до Хмельницького, однак гетьман майже всіх тих "вояк" відсилав назад "до плугу та податків". У листі до короля Владислава ІV, написаному в червні 1648 року з під Білої Церкви, Богдан називає себе старшим (навіть не гетьманом) "Війська Запорозького його королівської милості", виправдовується за свої дії та клянеться у вірності. От тільки король уже кілька тижнів як був мертвим. Далі буде...
Log in to unlock more functionality.
