Ad astra, мандрівники! 😘
Нещодавно я стикнулася з персонажами, яких у реальному житті, ймовірно, уникала б. Вони різкі, саркастичні, часом навіть нестерпні. Але на сторінках книги вони якимось чином виявилися харизматичними й живими, не лише через свій магнетизм чи впевнену подачу. І я кажу не про Беллу-я-така-незграбна-Свон. Бо ми якщо й прописуємо героям недоліки, то радше не страшні, не дуже критичні, милі. Бо інші риси, більш неприємні, притаманні виключно злодіям. Як правило.
🤦♂️А як, що ні? Уявіть собі, що, скажімо, чоловік дуже патріархального складу або гіперопікаючий наречений? Безсоромна жінка-пліткарка, приятелька героїні? Такі герої, начебто, мають не дуже сподобатися, тому багато авторів, особливо початківців (і я також), побоюються робити такі експерименти. Однак якщо до того ж наділили їх важливими чеснотами, які роблять недоліки радше особливістю, а не проблемою, то ефект виявляється неперевершений.
Це змусило мене замислитися: у літературі ми готові пробачати те ж, що в житті. Справа в балансі. Якщо герой грубіянець, але водночас відданий і сміливий — ми бачимо не лише його різкість, а й глибину. Якщо він егоцентричний, але при цьому здатний на великі вчинки — він зачаровує своєю складністю. І це відкриває величезне поле для експериментів.
Що з цього варто взяти письменникам?
✔ Недоліки персонажа не повинні бути просто для галочки. Вони мають впливати на сюжет і стосунки з іншими.
✔ Баланс між вадами і чеснотами — ключ до привабливості героя. Зробіть так, щоб читачі бачили більше, ніж просто його найгірші риси.
✔ Недоліки можуть стати частиною росту героя. Якщо він змінюється або хоча б усвідомлює свої слабкі місця — це додає йому глибини.
Пишіть і sic itur ad astra 🤗
#порадидлязагублених #слованавітер
