У старозавітну епоху жінка займала в суспільстві вкрай залежне, підлегле становище і вважалася значно нижчою від чоловіка за гідністю. Це ставлення було поширене як серед язичників, так і в євреїв. Благочестивому єврею не належало розмовляти з жінками без особливої потреби, навіть із власною дружиною. На цьому тлі поведінка Іісуса Христа, Якого часто супроводжували жінки, які слухали Його вчення, сприймалася як щось незвичне і таке, що порушує традиційні норми.

Щоб зрозуміти, чому Христос так чинив, потрібно звернутися до біблійної історії. Згідно з Писанням, першою на спокусу диявола піддалася Єва, яка потім захопила й Адама. У покарання за гріх Господь встановив, що жінка буде підпорядкована чоловікові, і це становище стало реальністю в історії. Таким чином, підлеглий статус жінки був результатом первородного гріха, і в цьому – корінна причина її неповноцінного становища в стародавньому суспільстві.

З пришестям Христа у світ людське єство було звільнене від первородного гріха і його наслідків, зокрема – від приниженого становища жінки. Жінка знайшла втрачену гідність, стала рівноправною і вільною в Церкві Христовій. Тому Спаситель не відкидав спілкування з жінками, як це робили фарисеї, і саме жінки серцем відчули особливу близькість до Нього, йдучи за Ним із відданістю.

Схиіеромонах Вассіан (в миру Василь Балашевич) народився в 1745 році в повітовому місті Погар Стародубського полку Чернігівської губернії. З раннього дитинства відрізняючись лагідністю і глибокодумністю, він був улюбленцем в сім’ї, а близькі сусіди ставили його в приклад своїм дітям.

Походить з міщанського стану, народившись в бідній сім’ї, Василь не знав розкоші і достатку і дуже рано привчився до стриманості і праці. Улюбленим же його проведенням часу було щоденне ходіння до церкви. Там, наблизившись до самого амвону, з жадібністю дослухався Василь до богослужбових вигуків священнослужителів і чуйно прислухався до кожного слова церковних піснеспівів. Святі семена слова Божого впали на добрий грунт і, потроху розростаючись, дали згодом рясний плід.

Від природи схильний до усамітнення і тиші, юний отрок уникав вуличної забави та дитячих ігор. Найулюбленішим для нього було читання житій святих, які отримував Василь від приходського священика. З якою жадібністю допитливого розуму накинувся юнак на ці благодатні розповіді про життя угодників Божих!

Скільки повчальних прикладів християнської віри і благочестя почерпнув він з цих богонатхненних книг! Характер його отримав рішучий напрямок, відмовився душою від земного, і юнацьке серце Василя запалало сильною любов’ю до Бога.

На ньому збулися слова: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму…» ( Приповісті 2:1-2). Коли юнакові виповнилося 19 років, він рішуче зважився назавжди піти в монастир, щоб присвятити себе на служіння Богу. Але батьки, дізнавшись про намір свого сина, стали опиратися його таємному бажанню і стали просити вступити в шлюб. Не бажаючи перечити батьківській волі, Василь поступився їх наполегливим проханням і в тому ж році одружився. Однак недовго прожив юний чоловік з молодою дружиною: дружина його небезпечно захворіла і невдовзі померла, залишивши під опіку чоловіка двох крихіток-дочок Тетяну і Феклу. Незабаром померли і батьки Василя, тому він, проживши якийсь час в рідному місті, продав майно своє і переїхав з дітьми до Києва, де перед духовними очима його відкрилися нові горизонти. Тут перед очима його відкрилися нові горизонти і торжествуючі святині древнього Києва, які ще глибше затверджували його в вірі і розширили прагнення його до небесних шляхів.

Важко було жити в світі працелюбному Василю. Різні дрібниці, потреби і чвари життєві завдавали йому численні скорботи, а до печалі і зітхань приєдналася турбота про виховання малолітніх дочок. Але «добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості…» (Плач Єр. 3:27): з допомогою Божою і молитвою на устах все переміг Василь. Старша дочка його була видана заміж, а молодша — Фекла поступила в Києво-Флорівський дівочий монастир і постриглася в чернецтво з ім’ям Паісія. Тоді і Василь вирішив приступити до виконання даної Богу обітниці.

У 1793 році він поступив в Києво-Видубицький монастир на послух і цілих 6 років невтомно працював там в світському званні нарівні з іншими послушниками.

https://lavra.ua/prepodobnyj-vassian/

Именно в этот воскресный день особое почтение оказывают нашим православным сестрам и матерям во Христе, когда в храмах воспевается подвиг самоотверженной любви Жен Мироносиц, служивших Христу. Эта деятельная вера не угасла сразу по Воскресении Христовом, но зажглась в сердцах бесчисленного числа других подвижниц, у которых «естество немощное мужество победи». Примером этому служат жития стойких мучениц Христовых, преподобных и праведных жен и даже благоверных княгинь и цариц.

Соборные богослужения этого дня были совершены в лаврском храме во имя прп. Агапита Печерского.

Божественную Литургию в этом храме возглавил Священноархимандрит Киево-Печерской обители Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий. Во время богослужения Предстоятелю УПЦ сослужили епископ Ирпенский Лавр, епископ Бородянский Марк, а также братия и гости обители в священном сане во главе с благочинным архимандритом Иларионом.

После Великого входа была совершена иерейская хиротония насельника Лавры архидиакона Агафона.

После богослужения Священноархимандрит Лавры Блаженнейший Митрополит Онуфрий поздравил всех женщин с днем памяти Жен Мироносиц, причастников — с принятием Животворящих Христовых Таин и преподал Божие благословение всем молящимся.

«По молитвам святых Жен Мироносиц да благословит Господь всех нас и землю нашу миром, Христос Воскрес!», — пожелал пастве Первосвятитель.

В третью Неделю по Пасхе Святая Православная Церковь прославляет Жен Мироносиц, которые первыми узнали о Воскресении Господа нашего Иисуса Христа, и от которых эта весть разнеслась по всему миру. И потому этот день стал особым праздником для всех православных женщин.

…Две тысячи лет назад рано утром некие жены преодолевали скорбный путь ко Гробу, в котором покоилось тело их Учителя. Их тревожило, как они попадут в пещеру, кто поможет убрать камень, закрывающий вход в нее, ведь с собой они несли миро, которым хотели натереть тело Усопшего. И вот жены, несущие миро — ароматное масло для священного помазания покойника, узнают невероятное для земного человека. Камень отвален от входа, и Ангел возвещает о том, что должно было случиться согласно пророчествам: «…не ужасайтесь. Иисуса ищете Назарянина, распятого; Он воскрес, Его нет здесь. Вот место, где Он был положен» (Мк. 16:6).

Первыми о Воскресении Спасителя мира узнают святые жены. Именно они не устрашились возможного наказания и пришли отдать последние почести Тому, Кто умер на Голгофе. Своим поступком Жены Мироносицы являют пример постоянного пребывания рядом со Христом, пример любви к Богу, действительной и действенной. Потому они и становятся первыми, кто узнал о самом главном событии в истории человечества — о Воскресении Христа.