Категорично не згоден зі злостивцями, котрі ґнирають на добродія Садового, що він, мовляв, ні фіга, крім забудов, не знає, що далі буде у Львові. Ні з транспортом, ні зі сміттям, ні з його чиновниками-хапугами. Не гоже так казати. Бо не кожен може осягнути велич думки творця.
Хтось знає, чим Кафка хотів завершити свій «Замок»? Чи, може, хтось з критиканів знає, яку долю вимальовував у замислах Гашек своєму недописаному Швейку.
Про Гауді навіть не кажу. Саграду Фамілію будували, будують і будувати будуть ще, як мінімум, за наших правнуків.
Древньоєгипетський будівничий Сенмут так і вмер, не довершивши храму-усипальниці жінці-фараону Хатшепсут (правда, пишуть історики, не дуже мав часу на будову, бо сонцесяйна хотіла, аби архітектор регулярно тішив її ще й за життя).
А тепер зізнайтеся собі чесно. Ми всі здатні осягнути задуми вище названих творців? То як ми, невігласи, можемо осягнути задуми Андрія Івановича, християнина, новатора та реформатора. І лебарального демократа, до слова!
До речі, про лібералізм і Древній Єгипет. Там ще був такий собі фараон Шепсескаф, котрий у своєму лібералізмі дійшов таких нечуваних попусків, що оскандалився, дозволивши своєму найближчому слузі поцілувати фараонову ногу замість її сліду на піску. Думається, Андрій Іванович, попри всіма визнану сонцесяйність, аж не настільки безвідповідальний ліберал, аби дозволяти такі фамільярності, приміром, якомусь архітектору Коломойцеву...
