Чи має держава душу? Що сказав би Сковорода про НАТО? 🤔🕊
Уявіть собі: 18 століття, Харківщина. Філософ у домотканій свиті мандрує селами, відмовляється від кар’єри при дворі й читає Біблію латиною 📖. Його звати Григорій Сковорода. А тепер — стрибок у 2025 рік. Україна в процесі вступу до НАТО. У повітрі гуде стратегічна автономія, оборонні бюджети, колективна безпека 🛡. Ви можете сказати: яке діло Сковороді до Північноатлантичного альянсу?
А от і має. Бо йдеться не про ракети 🚀, а про вибір.
Сковорода не писав про НАТО. Але він писав про свободу.
“Світ ловив мене, та не спіймав” — це не просто епітафія. Це маніфест. Сковорода уникав зовнішньої приналежності, але водночас шукав “сродність” — внутрішню гармонію людини з її справжнім покликанням. І саме це — ключ до розуміння нашого стратегічного курсу.
Для чого Україні НАТО?
Щоб не боятись бути собою.
НАТО — це не про підпорядкування Заходу. Це про інституційну відповідь на Сковородине запитання: “Чи живеш ти згідно з природою своєю?” 🌿
Якщо природа України — бути незалежною, вільною, без страху вторгнення — тоді колективна безпека стає інструментом сродної праці.
Бо сродна праця — це коли ти живеш за своєю природою. А не за примхами сусіда з ядерною кнопкою 💣.
Сковорода вчив: “Не рівняйся на інших — знай себе.” 🪞
І отут парадокс. Щоб знати себе, треба не замикатись у фейсбучному дзеркалі. Треба побачити себе у глобальному контексті 🌍. НАТО — це не імперія. Це клуб тих, хто усвідомив: у світі, де хижак полює на самотнього, вижити можна лише разом 🤝.
Але чи не був би Сковорода пацифістом? Може, він би казав: “Я — проти зброї”?
Ні. Сковорода не був наївним мрійником. Він вірив у внутрішню свободу, а не в безпорадність. Його “царство Боже всередині вас” — це не пасивність, а внутрішня сила.
Істинний мир — не в тому, щоб зняти броню, а в тому, щоб не підкорятись злу. А для цього іноді треба мати броню 🛡. І друзів із винищувачами F-16 ✈️.
І нарешті — головне.
Сковорода казав: “У кожного своє щастя, як у кожного свій ніс.” 👃
Україна теж має своє щастя. І воно точно не в “русском мірє”.
Наше щастя — не в конфронтації, а в свободі вибору.
Не в мілітаризмі, а в захисті.
Не в ізоляції, а в союзі тих, хто хоче жити без страху.
І якби Сковорода був живий, він, може, не любив би офіційні саміти. Але точно сказав би:
“Йди туди, де твоя сродність. І неси туди свою душу. Навіть якщо це штаб-квартира НАТО у Брюсселі.”
