Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Инсайдер UA
Инсайдер UA
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Инсайдер UA
Инсайдер UA
Afemina avatar

Afemina

Шукаю вічність у сучасності. Пишу за натхненням. Стать, культура, консервативна модернізація.
Підтримати блог: https://buymeacoffee.com/afemina
Написати автору: @sex_logos_bot
Інстаграм: instagram.com/afemina
Ютуб: youtube.com/@afemina
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verified
Trust
Not trusted
LocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateNov 27, 2020
Added to TGlist
Sep 20, 2023
Linked chat

Latest posts in group "Afemina"

Наш интеллект создал новый мир, господствующий над природой, и населил его чудовищными машинами, польза от которых такова, что мы даже не можем представить, как избавиться от них или от нашего преклонения перед ними. Человек вынужден потакать авантюрным побуждениям своего изобретательного и нагруженного научным багажом разума, восхищаясь его блестящими достижениями. Вместе с тем его гений проявляет жуткую последовательность в изобретении все более и болееопасных устройств, с каждым разом все более пригодных для всемирного самоуничтожения.

Ввиду лавинообразно увеличивающейся численности мирового населения, человек уже начал поиск путей и средств контролируемого сдерживания этого прироста. Однако природа может упредить наши искания, направив против человека его же изобретательность. Водородная бомба, например, определенно положила бы конец перенаселению. Хотя мы и гордимся тем, что покорили природу, на самом деле мы ее заложники, ибо мы даже не научились контролировать собственную природу. Медленно, но, сдается, неизбежно мы пестуем катастрофу.

Нет больше богов, к которым мы могли бы обратиться за помощью. Великие мировые религии охвачены усиливающейся анемией, так как из лесов, гор, рек и мира зверей улетучились сверхъестественные силы (приходившие ранее так кстати), а богочеловеки исчезли в глубинах подсознания и там (как нам хочется думать) ведут бесславное существование среди других пережитков прошлого. Наши теперешние жизни подчинены богу, имя которому— интеллект. Он же наша величайшая и печальнейшая иллюзия. Благодаря интеллекту, уверяем мы себя, мы завоевали природу.

Но это лишь лозунг—не более. Ибо «завоевание природы» оборачивается для нас перенаселением планеты, добавляя хлопот вполитическом плане, поскольку люди продолжают ссориться и добиваться превосходства друг над другом так же, как и всегда. О каком «завоевании природы» тогда можно говорить?

Любая перемена должна с чего-то начинаться, и начинается она с отдельного индивида, который почувствует ее и начнет претворять в жизнь.Таким индивидом может стать любой из нас. Недопустимо оглядываться вокруг в ожидании «дяди», который придет и сделает то, что должны сделать вы сами, хотя вам этого и не хочется. Но поскольку, похоже, никто не знает, что надо делать, то, может быть, каждому из нас стоит задаться вопросом; а не подскажет ли нам что-нибудь подсознание? Ведь сознательный разум, сдается, ничем не может помочь нам. Современный человек стоит перед горьким фактом неспособности великих религий или разнообразных философских учений явить такую вдохновляющую и захватывающую идею, которая принесла бы ему успокоение, так необходимое перед лицом опасностей, угрожающих миру.


Карл Густав Юнг "Излечение разлада" з книги "Человек и его символы", 1964 рік.
Панство! У нас тут новий збір для Айдару!

Замість 1000 слів: потрібна зарядна док станція

Ми будемо замовляти NewsMy S600P.

Потрібно 11 990 грн

Традиційно реквізити:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/JEThzeN97

Картка: 4441 1111 2482 6797

Будемо вдячні за ваші донати та поширення, щоб швидко зібрати🤍
Допоможіть хорошим людям закрити збір!👇👇👇
Друзі, збір закрито!

Дякую всім, хто приєднався донатами та репостами - це маленький внесок кожного з нас, який стає частиною великої спільної справи.🤝

Також хочу привітати переможця під номером 4, який отримує книгу @dmshandr "Щільний чорний" від видавництва @pxpublisher!
Нам страшно розчаровувати інших. Бо глибинні шари психіки сприймають це як загрозу життю - відторгнення та забуття, а отже - смерть. Але зрозумівши, що нічого такого не станеться, і що всі твої страхи є лише породженням засвоєних протягом життя установок та комплексів, ти усвідомлюєш просту істину - розчарування насправді є звільненням. Звільненням від проекцій інших людей на тебе. "Я від тебе такого не очікував/ла", "Я не думав/ла, що ти здатний/на на таке" і подібні фрази мають на меті присоромити нас за те, ким ми є, та відчути провину за те, що ми (не) зробили відносно уявлень іншої людини про нас.

Але про що говорить нам розчарування? Воно викриває реальність, в якій ми ховаємось за масками та починаємо ототожнювати себе з ними, знаходячи перше ліпше "безпечне" пристанище для життя. Люди навколо звикають до конкретних патернів нашої поведінки та ототожнюють нас з ними. Вони не знають нас насправді, адже ми самі не даємо їм цієї можливості. Зрештою, ця гра рано чи пізно виходить з тіні.

І тут важливо витримати цей удар, адже викриття обов'язково призведе до втрати тих чи інших речей та людей. Але, встоявши на своєму місці і не схилившись під шквалом розчарування, з часом ти починаєш відчувати опору і розуміти, що тепер кайдани скинуто і ти вільний. Відразу тут сильно радіти не доведеться, бо шлейф сорому та провини зберігатиметься ще довго, а відчувати свою повноту треба бути вчитися. Часто навіть будуть приходити думки про те, а чи варто було все так кардинально змінювати. Буде хотітися повернутись у застійні, але зрозумілі та "безпечні" води старої гавані, допоки не знайдеш нової. Але корабель має ходити у відкритому морі і це нормально.

Авжеж, повністю уникнути розчарувань неможливо, адже ми не контролюємо те, який образ складається про нас у тієї чи іншої людини. Але ми ладні мінімізувати цей ризик, принаймні, на рівні близьких контактів. Не вводити важливих для нас людей в оману, "щоб не засмутити їх", а вчитися бути з ними чесними. Чим більше ми прагнемо "не засмутити" та "вберегти", подавляючи для цього "незручні" аспекти своєї особистості та свого досвіду, тим грандіознішим буде розчарування. Якщо людина не готова до вашої чесності, вочевидь, ваші шляхи розходяться.
Сьогодні 11 років з дня створення Азову!
І це чудовий привід підтримати цей легендарний підрозділ не лише словом, а й ділом - задонатити на мій збір для Азову🙌
І взяти участь у розіграші книги бойового медика-азовця за донат від 100 грн.!
👉 Банка: https://send.monobank.ua/jar/2B9npbaUAj

Також не забувайте, що репости - це дуже дієвий інструмент для закриття зборів. Чомусь цього разу репостів вкрай мало - невже вам подобається мене засмучувати?
💥 Тож хутчіш репостіть основний пост збору: https://t.me/afemina/1532?single
Я розглядаю масові рухи солідарності як такі, що виникають тоді, коли вичерпується запас розуму, - це місце, до якого ми повертаємося, коли перестаємо домовлятися, визнавати за іншим право на інакшість, жити за правилом смиренності й компромісу. Масові рухи віддзеркалюють стандартний стан людської психіки, коли гору беруть страх, обурення чи гнів і коли жоден соціальний порядок не здається прийнятним без абсолютної єдності цілей.


Роджер Скрутон "Як бути консерватором".
Одного дня мені прийшло сповіщення з Нової пошти, що прийшла посилка. Повністю оплачена від незнайомого імені. Я навіть захвилювалась, що з моєю пам'яттю щось не так, бо ніяк не могла згадати, що я замовляла останнім часом. Виявилось, що це була книга Дмитра Шандри (@dmshandr) "Щільний чорний". Але десь місяць до того я замовила собі примірник, який вже давно лежав на полиці.

Я написала видавцю Руслану Халікову (@pxpublisher) про цю помилку і запропонувала відправити книгу іншому замовнику, на що пан Руслан дружньо відповів, що повертати книги - погана прикмета. У мене не було підстав йому не довіряти, тож я подякувала і сказала, що прибережу її для наступного збору.

Так і сталося. Але на цьому книжкові пригоди не завершились. Коли я опублікувала свій збір, пан Дмитро повідомив, що він якраз перебуває в Києві на навчанні і що може підписати книгу. Я не забарилась і за пару днів ми зустрілися.

Тож я нагадую про свій збір та про можливість виграти книгу "Щільний чорний" з автографом автора за донат від 100 грн. Це не просто книга. Це історія - історія пана Дмитра всередині та історія її побутування ззовні.

👉Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/2B9npbaUAj
Для участі в розіграші надішліть мені скріншот оплати в бот @sex_logos_bot.

Посилання на основний пост збору: https://t.me/afemina/1528
Дуже прошу про репости!
Сюрреалізм четвертого року повномасштабної війни.

Під стінами приміщення з пафосною табличкою «Культурно-мистецький центр НаУКМА» зібралося студенство Києво-Могилянської академії. Саме тієї Могилянки, яка з 1632 року була осередком українства і несла правильні сенси там, де їх не було.

Але сьогодні студенти стоять під стінами, а не всередині. Бо двері для них — зачинені.

Керівництво академії — в особах Сергія Квіта, Дмитра Мазіна і Владислави Осьмак — заборонило лекцію українського військового, який пройшов пекло найгарячіших ділянок фронту. Йому відмовили через висновок так званого “комітету з етики” — мовляв, він занадто правий, аби читати в академії лекції.

Тема лекції: «Героїчна порода: від старої України до Третіх визвольних змагань».

Я особисто мав розмову з Мазіним і Осьмак. Звертався до них від імені командування 3-го Армійського корпусу. Попереджав про недопустимість ситуацій, у яких люди, що боронили Київ, не мають змоги прочитати лекцію в цьому ж Києві. Але марно.

Сьогоднішня Києво-Могилянка перетворилася на режимний об’єкт, який більше нагадує університет епохи Януковича, ніж простір вільної думки.

Звертаюся до всієї військової і освітньої спільноти:
Це вимагає публічної оцінки. Бо питання не лише в одній відмові — питання в тому, чому сьогодні військовий — ворог в академії, яка завжди була оплотом українського духу.

Чому ці люди беруть участь в освітньому процесі?
Чого вони навчать студентів?
Ненавидіти армію? Зневажати жертву? Цуратися правди, якщо вона незручна?

Прошу про максимальний розголос.
А щоб не розчаровувати мене, робіть донати та репости мого збору для Азову!

👉Банка: https://send.monobank.ua/jar/2B9npbaUAj

За донат від 100 грн. проведу розграш книги бійця Азову, яку він писав з епіцентру, де зустрічаються життя та смерть.🌗
Ми часто розчаровуємось в людях. І кожне нове розчарування лишає все глибшу рану в нашому серці, що призводить, зрештою, до рішення відгородитися від будь-яких змістовних зв'язків, а тим паче близькості.

Ми втрачаємо фундамент під ногами, впадаємо у нігілізм та вдаємось до емоційної депривації. Одні повністю поринають у себе і мінімізують контакти з людьми, другі - навпаки прагнуть максимальної соціальності, яка полягає у численних, насичених, але пустих зв'язках, які заповнюють час.

Чому так відбувається? Невже світ такий несправедливий і ми приречені приносити один одному страждання?

Рано чи пізно, якщо людина дійсно хоче розібратися у своїх невдачах, вона доходить до справжньої причини. До своєї безвідповідальності.

Чому люди роблять нам боляче? Бо ми очікували від них, що вони не могли нам дати апріорі. І мова йде про різні типи стосунків, від романтичних до ділових. Коли ми переживаємо якусь нестачу, ми прагнемо знайти когось, хто "запломбує" цю дірку, через яку витікає той чи інший наш ресурс. Ми очікуємо від коханої людини, що вона позбавить нас внутрішнього спустошення та самотності. Від друзів ми очікуємо допомоги та підтримки там, де маємо діяти самостійно. Ми покладаємо великі сподівання на випадкові зовнішні можливості, щоб не усвідомлювати всю складність проблеми і не вирішувати її належним чином.

І так по колу. Кожна нова проблема стає більшою, а наше бажання втекти від неї - сильнішим. Але єдиний розвиток подій - це дійти до найгіршого, досягнути дна і відчути цей холод по спині: "До чого я себе довів?".

Досягнувши точки неповернення, ми відкриваємо два шляхи: або остаточно залягаємо на дно, втрачаючи все, або проявляємо свою волю і беремо на себе відповідальність за те, що сталося. Без злості на тих, хто "не допоміг". Без зневіри у Бога. Але з гірким присмаком зіпсутості своєї картини світу.

Доведеться побачити себе справжнім. Побачити у собі найгірше. І зізнатися, що, так, саме через неприйняття себе ми впадали у владу своїх ілюзій, затягуючи інших з собою, даючи їм хибні сподівання. Зізнатись собі в цьому - це пережити найбільше розчарування і найсильніше ранити інших. Але без чого не відбудеться звільнення від вигадливих пасток нашої несвідомості.
Jos Speybrouck "Levenslijnen" (Лінії життя), 1928.

My day comes to an end
Lord God.
And I didn't know one could suffer so much
But sorrow births hope
And forgiveness
May it be pleasant upon you!
Не забуваймо про репости!🙌
Я — Тиловик і приєднуюсь до місії «Мотанки Азову».
Мотанки — це ударні БПЛА на оптоволокні. Їх неможливо заглушити, вони не сходять із курсу й точно влучають у ціль — навіть там, де зв’язок недоступний.
Кожен із них — прицільний удар. А таких буде 750.

👉 Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/2B9npbaUAj

750 ударів — це знищені бліндажі, гармати, техніка, відбиті штурми і ліквідована жива ворожа сила. Це точна робота в тилу ворога.
Вони завдадуть збитків на мільйони — тихо, холоднокровно і за значно менші гроші.

За донат від 100 грн. можна взяти участь у розіграші книги бійця Азову @dmshandr "Щільний чорний" від видавництва @pxpublisher - також бійця Азову.

1⃣ Донатите.
2⃣ Робите скріншот і надсилаєте мені @sex_logos_bot
3⃣ Я даю вам порядковий номер для розіграшу книги.
4⃣ Чекаємо закриття збору, після чого через рандомайзер я розіграю книгу!

Об’єднуємось, щоб бити точно і безжально.
Донать за посиланням в біо або долучайся до збору на сторінці @tylovyky.
"Жінки можуть бути серйозними!", "Чоловіки також бувають емоційними!" і подібні аргументи часто виникають при розмові про те, що жінки по суті своїй більше "емоційні" створіння, а чоловіки - органічно почуваються в раціональній сфері.

Незгода виникає цілком справедливо - неможливо взяти і "розділити" особливості інтелектуального та емоційного життя людини за статтю, адже нам притаманні і важливі обидві сфери. Спроби це зробити ведуть до ще гірших наслідків і, як наслідок, мстивості. Але найбільша проблема в тому, що речі, які стосуються глибинної психології та людської особистості, ми продовжуємо виносити у сферу соціальну та політичну, унеможливлюючи таким чином гармонізацію індивіда. Емоційно холодна жінка, яка орієнтована на результат, буде вважати свою "маскулінність" перевагою у боротьбі з патріархальними стереотипами. А незрілі чоловіки свою гіперемоційність будуть подавати як боротьбу проти диктату фемінізму. А що, зрештою, ми маємо?

"Емоційність" жінок та "інтелектуальність" чоловіків це не стереотипи і не нав'язані конструкти. Це базові налаштування наших сутностей, які нам треба прийняти. Якщо жінка подавляє свою природну емоційність, вона стає вразливою через раціоналізацію своїх переживань та заборону "проявляти слабкість". І чим далі, тим більше вона віддаляється від свого центру і втрачає жіночий образ всередині себе. Якщо чоловік уникає досягнень та відповідальності, він стає нездатним рефлексувати та оцінювати свої дії, перетворюючись на інфантила, якому всі винні. І так з'являються злість та образа чоловіків та жінок одне на одного. Бо, очікуючи розуміння та прийняття один від одного, ми не здатні прийняти себе, породжуючи постійне невдоволення собою через інших.

Як жінка, яку з раннього віку "вчили бути сильною", я часто мовчки собі повторювала, мовляв, а дійсно, жінки бувають і зовсім не емоційними. Мені ж це неважливо. Однак, це все було засвоєним захисним механізмом моєї вразливості. Відкриваючи для себе сферу забутого емоційного, розумію, наскільки шкодять нашому розвитку як чоловіків та жінок не лише сучасні тренди, а й передані попередніми поколіннями хибні уявлення та патерни.

Емоційність як базова матриця жінки не значить, що вона не може бути реалізована в "інтелектуальній" сфері. Так само базова раціональність та націленість на досягнення чоловіків не говорять про те, що вони не можуть глибоко відчувати і переживати. Це не обмеження, у вузьких рамках яких ми маємо жити. Це записані в наш код правила, пізнаючи які ми отримуємо справжню свободу. В ідеалі, вільні від зовнішніх хиб, чоловік та жінка мають "вчити" один одного тому, чого кожний з них окремо ніколи не дізнається. Віддзеркалювати, наповнювати, довершувати подобу один одного.

Ми застрягли у проблемі незнання, хто такий чоловік і хто така жінка. Плекаємо власні упередження, травми та комплекси, унеможливлюючи чесний та щирий погляд всередину себе та на іншого. А загальний вайб нашого часу і простору постійно диктує нам необхідність досягнень, постійного розвитку, навчання, раціоналізації та ефективного використання часу. В таких умовах жінка відмовляється від своєї основи і намагається наслідувати чоловіка, але через неможливість цього відчуває озлоблення. Чоловік же ніби отримує підтвердження своєї значимості та відштовхує "бабські справи" як непотрібні. Але контакт із собою, зі своє основою, втрачають обидва.

Я пишу не про популярні зараз, але пусті тези про енергії, пробудження і т.д. Це звичайна психологія, психічна матриця, в якій ми існуємо. Її намагаються пояснювати патріархатом, нерівністю і т.д., виправляти "правильним" вихованням та численними обговореннями подолань стереотипів. Але це заганяє нас у ще більшу прірву. Ми радо сприймаємо свою схожість, але нам боляче від наших відмінностей. Ми рівняємо себе на уявний "стандарт", який існує в нашій голові, відмовляючись від власного особистісного багатоманіття. Ми власними ж руками викопуємо ще більшу порожнечу всередині себе. І повернути собі цілісність можливо лише від справжнього усвідомлення свого спустошення.

Popular posts Afemina

Сюрреалізм четвертого року повномасштабної війни.

Під стінами приміщення з пафосною табличкою «Культурно-мистецький центр НаУКМА» зібралося студенство Києво-Могилянської академії. Саме тієї Могилянки, яка з 1632 року була осередком українства і несла правильні сенси там, де їх не було.

Але сьогодні студенти стоять під стінами, а не всередині. Бо двері для них — зачинені.

Керівництво академії — в особах Сергія Квіта, Дмитра Мазіна і Владислави Осьмак — заборонило лекцію українського військового, який пройшов пекло найгарячіших ділянок фронту. Йому відмовили через висновок так званого “комітету з етики” — мовляв, він занадто правий, аби читати в академії лекції.

Тема лекції: «Героїчна порода: від старої України до Третіх визвольних змагань».

Я особисто мав розмову з Мазіним і Осьмак. Звертався до них від імені командування 3-го Армійського корпусу. Попереджав про недопустимість ситуацій, у яких люди, що боронили Київ, не мають змоги прочитати лекцію в цьому ж Києві. Але марно.

Сьогоднішня Києво-Могилянка перетворилася на режимний об’єкт, який більше нагадує університет епохи Януковича, ніж простір вільної думки.

Звертаюся до всієї військової і освітньої спільноти:
Це вимагає публічної оцінки. Бо питання не лише в одній відмові — питання в тому, чому сьогодні військовий — ворог в академії, яка завжди була оплотом українського духу.

Чому ці люди беруть участь в освітньому процесі?
Чого вони навчать студентів?
Ненавидіти армію? Зневажати жертву? Цуратися правди, якщо вона незручна?

Прошу про максимальний розголос.
07.05.202516:54
Нам страшно розчаровувати інших. Бо глибинні шари психіки сприймають це як загрозу життю - відторгнення та забуття, а отже - смерть. Але зрозумівши, що нічого такого не станеться, і що всі твої страхи є лише породженням засвоєних протягом життя установок та комплексів, ти усвідомлюєш просту істину - розчарування насправді є звільненням. Звільненням від проекцій інших людей на тебе. "Я від тебе такого не очікував/ла", "Я не думав/ла, що ти здатний/на на таке" і подібні фрази мають на меті присоромити нас за те, ким ми є, та відчути провину за те, що ми (не) зробили відносно уявлень іншої людини про нас.

Але про що говорить нам розчарування? Воно викриває реальність, в якій ми ховаємось за масками та починаємо ототожнювати себе з ними, знаходячи перше ліпше "безпечне" пристанище для життя. Люди навколо звикають до конкретних патернів нашої поведінки та ототожнюють нас з ними. Вони не знають нас насправді, адже ми самі не даємо їм цієї можливості. Зрештою, ця гра рано чи пізно виходить з тіні.

І тут важливо витримати цей удар, адже викриття обов'язково призведе до втрати тих чи інших речей та людей. Але, встоявши на своєму місці і не схилившись під шквалом розчарування, з часом ти починаєш відчувати опору і розуміти, що тепер кайдани скинуто і ти вільний. Відразу тут сильно радіти не доведеться, бо шлейф сорому та провини зберігатиметься ще довго, а відчувати свою повноту треба бути вчитися. Часто навіть будуть приходити думки про те, а чи варто було все так кардинально змінювати. Буде хотітися повернутись у застійні, але зрозумілі та "безпечні" води старої гавані, допоки не знайдеш нової. Але корабель має ходити у відкритому морі і це нормально.

Авжеж, повністю уникнути розчарувань неможливо, адже ми не контролюємо те, який образ складається про нас у тієї чи іншої людини. Але ми ладні мінімізувати цей ризик, принаймні, на рівні близьких контактів. Не вводити важливих для нас людей в оману, "щоб не засмутити їх", а вчитися бути з ними чесними. Чим більше ми прагнемо "не засмутити" та "вберегти", подавляючи для цього "незручні" аспекти своєї особистості та свого досвіду, тим грандіознішим буде розчарування. Якщо людина не готова до вашої чесності, вочевидь, ваші шляхи розходяться.
11.05.202507:50
Наш интеллект создал новый мир, господствующий над природой, и населил его чудовищными машинами, польза от которых такова, что мы даже не можем представить, как избавиться от них или от нашего преклонения перед ними. Человек вынужден потакать авантюрным побуждениям своего изобретательного и нагруженного научным багажом разума, восхищаясь его блестящими достижениями. Вместе с тем его гений проявляет жуткую последовательность в изобретении все более и болееопасных устройств, с каждым разом все более пригодных для всемирного самоуничтожения.

Ввиду лавинообразно увеличивающейся численности мирового населения, человек уже начал поиск путей и средств контролируемого сдерживания этого прироста. Однако природа может упредить наши искания, направив против человека его же изобретательность. Водородная бомба, например, определенно положила бы конец перенаселению. Хотя мы и гордимся тем, что покорили природу, на самом деле мы ее заложники, ибо мы даже не научились контролировать собственную природу. Медленно, но, сдается, неизбежно мы пестуем катастрофу.

Нет больше богов, к которым мы могли бы обратиться за помощью. Великие мировые религии охвачены усиливающейся анемией, так как из лесов, гор, рек и мира зверей улетучились сверхъестественные силы (приходившие ранее так кстати), а богочеловеки исчезли в глубинах подсознания и там (как нам хочется думать) ведут бесславное существование среди других пережитков прошлого. Наши теперешние жизни подчинены богу, имя которому— интеллект. Он же наша величайшая и печальнейшая иллюзия. Благодаря интеллекту, уверяем мы себя, мы завоевали природу.

Но это лишь лозунг—не более. Ибо «завоевание природы» оборачивается для нас перенаселением планеты, добавляя хлопот вполитическом плане, поскольку люди продолжают ссориться и добиваться превосходства друг над другом так же, как и всегда. О каком «завоевании природы» тогда можно говорить?

Любая перемена должна с чего-то начинаться, и начинается она с отдельного индивида, который почувствует ее и начнет претворять в жизнь.Таким индивидом может стать любой из нас. Недопустимо оглядываться вокруг в ожидании «дяди», который придет и сделает то, что должны сделать вы сами, хотя вам этого и не хочется. Но поскольку, похоже, никто не знает, что надо делать, то, может быть, каждому из нас стоит задаться вопросом; а не подскажет ли нам что-нибудь подсознание? Ведь сознательный разум, сдается, ничем не может помочь нам. Современный человек стоит перед горьким фактом неспособности великих религий или разнообразных философских учений явить такую вдохновляющую и захватывающую идею, которая принесла бы ему успокоение, так необходимое перед лицом опасностей, угрожающих миру.


Карл Густав Юнг "Излечение разлада" з книги "Человек и его символы", 1964 рік.
28.04.202513:39
Я розглядаю масові рухи солідарності як такі, що виникають тоді, коли вичерпується запас розуму, - це місце, до якого ми повертаємося, коли перестаємо домовлятися, визнавати за іншим право на інакшість, жити за правилом смиренності й компромісу. Масові рухи віддзеркалюють стандартний стан людської психіки, коли гору беруть страх, обурення чи гнів і коли жоден соціальний порядок не здається прийнятним без абсолютної єдності цілей.


Роджер Скрутон "Як бути консерватором".
05.05.202511:44
Сьогодні 11 років з дня створення Азову!
І це чудовий привід підтримати цей легендарний підрозділ не лише словом, а й ділом - задонатити на мій збір для Азову🙌
І взяти участь у розіграші книги бойового медика-азовця за донат від 100 грн.!
👉 Банка: https://send.monobank.ua/jar/2B9npbaUAj

Також не забувайте, що репости - це дуже дієвий інструмент для закриття зборів. Чомусь цього разу репостів вкрай мало - невже вам подобається мене засмучувати?
💥 Тож хутчіш репостіть основний пост збору: https://t.me/afemina/1532?single
Друзі, збір закрито!

Дякую всім, хто приєднався донатами та репостами - це маленький внесок кожного з нас, який стає частиною великої спільної справи.🤝

Також хочу привітати переможця під номером 4, який отримує книгу @dmshandr "Щільний чорний" від видавництва @pxpublisher!
23.04.202508:13
Одного дня мені прийшло сповіщення з Нової пошти, що прийшла посилка. Повністю оплачена від незнайомого імені. Я навіть захвилювалась, що з моєю пам'яттю щось не так, бо ніяк не могла згадати, що я замовляла останнім часом. Виявилось, що це була книга Дмитра Шандри (@dmshandr) "Щільний чорний". Але десь місяць до того я замовила собі примірник, який вже давно лежав на полиці.

Я написала видавцю Руслану Халікову (@pxpublisher) про цю помилку і запропонувала відправити книгу іншому замовнику, на що пан Руслан дружньо відповів, що повертати книги - погана прикмета. У мене не було підстав йому не довіряти, тож я подякувала і сказала, що прибережу її для наступного збору.

Так і сталося. Але на цьому книжкові пригоди не завершились. Коли я опублікувала свій збір, пан Дмитро повідомив, що він якраз перебуває в Києві на навчанні і що може підписати книгу. Я не забарилась і за пару днів ми зустрілися.

Тож я нагадую про свій збір та про можливість виграти книгу "Щільний чорний" з автографом автора за донат від 100 грн. Це не просто книга. Це історія - історія пана Дмитра всередині та історія її побутування ззовні.

👉Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/2B9npbaUAj
Для участі в розіграші надішліть мені скріншот оплати в бот @sex_logos_bot.

Посилання на основний пост збору: https://t.me/afemina/1528
Дуже прошу про репости!
10.05.202511:00
Панство! У нас тут новий збір для Айдару!

Замість 1000 слів: потрібна зарядна док станція

Ми будемо замовляти NewsMy S600P.

Потрібно 11 990 грн

Традиційно реквізити:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/JEThzeN97

Картка: 4441 1111 2482 6797

Будемо вдячні за ваші донати та поширення, щоб швидко зібрати🤍
10.05.202511:00
Допоможіть хорошим людям закрити збір!👇👇👇
Log in to unlock more functionality.