Меморіал.ua
06.05.202516:02
Віталія Башинського розстріляли російські військові 4 березня 2022 року у місті Буча на Київщині, коли він їхав на власному авто в районі Яблунського переїзду – між вулицями Яблунською і Заводською.
Віталієві було 44 роки. Народився у Києві. У Київському національному університеті будівництва та архітектури здобув фах інженера. 20 років працював за спеціальністю на Київському заводі «Укрпластика». Останній період життя працював інженером на кондитерській фабриці «Деліція» в Бучі.
У Віталія залишились дружина, двоє синів і двоє братів. Поховали загиблого у Бучі.
Віталієві було 44 роки. Народився у Києві. У Київському національному університеті будівництва та архітектури здобув фах інженера. 20 років працював за спеціальністю на Київському заводі «Укрпластика». Останній період життя працював інженером на кондитерській фабриці «Деліція» в Бучі.
«Мій чоловік був дуже добрим. Любив людей, любив спілкування. Спокійний, дружелюбний, працьовитий. Захоплювався автомобілями – сам розбирав і збирав, ремонтував. Любив нас, а ми – його», – розповіла дружина Оксана.
У Віталія залишились дружина, двоє синів і двоє братів. Поховали загиблого у Бучі.
05.05.202515:59
Андрій Копейкін загинув 27 квітня 2025 року в місті Костянтинівка на Донеччині.
Вранці того дня російська армія атакувала приватний сектор, скинувши на нього три авіабомби. Той удар відібрав життя також дружини Андрія Наталії.
Андрієві Копейкіну було 48 років. Народився і жив у Костянтинівці. Разом із Наталею працював у магазині господарських товарів, що у районі Червоний. У вільний від роботи час чоловік любив майструвати меблі для будинку.
В Андрія Копейкіна залишилися мама, син, донька і брат.
Вранці того дня російська армія атакувала приватний сектор, скинувши на нього три авіабомби. Той удар відібрав життя також дружини Андрія Наталії.
Андрієві Копейкіну було 48 років. Народився і жив у Костянтинівці. Разом із Наталею працював у магазині господарських товарів, що у районі Червоний. У вільний від роботи час чоловік любив майструвати меблі для будинку.
«Це були чудові, життєрадісні, чуйні, світлі й добрі люди», – розповіла про подружжя племінниця дружини Лариса.
В Андрія Копейкіна залишилися мама, син, донька і брат.
04.05.202512:03
Віктор Стальной загинув 25 жовтня 2024 року в Курській області РФ. Воїнові було 50 років.
Віктор був родом з міста Костянтинівка Донецької області. Виготовляв меблі із дерева. Вільний час любив проводити з родиною та друзями.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді.
За мужність і відданість справі Віктора Стального нагородили відзнакою «За військову службу Україні».
У воїна залишилися дружина, донька, син.
Віктор був родом з міста Костянтинівка Донецької області. Виготовляв меблі із дерева. Вільний час любив проводити з родиною та друзями.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді.
За мужність і відданість справі Віктора Стального нагородили відзнакою «За військову службу Україні».
«Віктор був найщирішою людиною. Всі, хто його знав, кажуть, що це дуже добра та світла людина. Він намагався робити все для родини. Йому було дуже складно в житті, але все, що міг, віддавав сім’ї. Навіть коли йому було дуже важко, він не хотів, щоб ми хвилювалися, тому подробиці розповідав вже після подій і з посмішкою. Для мене він є взірцем, як потрібно поводитися в складних умовах. Тато мріяв про дім і спокійне життя з дружиною»», – розповіла донька воїна Вікторія.
У воїна залишилися дружина, донька, син.
02.05.202516:02
Ігор Алімпієв жив у Маріуполі. Працював стоматологом-терапевтом у медцентрі «Адастра». Був лікарем вищої категорії.
Під час повномасштабного російського вторгнення Ігорю вдалося вибратися з Маріуполя, навіть вивезти кількох людей до Запоріжжя. Втім він повернувся, щоб знайти і врятувати сина.
Дивом чоловік прорвався до магазину «1000 дрібниць», поряд із яким мешкав син. Знайшов його. Вони бігли до автівки, коли назустріч виїхав російський танк і випустив снаряд. Осколки розітнули Ігоря навпіл. Це сталося 27 березня 2022 року.
В Ігоря залишились дружина, сини, онуки.
Під час повномасштабного російського вторгнення Ігорю вдалося вибратися з Маріуполя, навіть вивезти кількох людей до Запоріжжя. Втім він повернувся, щоб знайти і врятувати сина.
Дивом чоловік прорвався до магазину «1000 дрібниць», поряд із яким мешкав син. Знайшов його. Вони бігли до автівки, коли назустріч виїхав російський танк і випустив снаряд. Осколки розітнули Ігоря навпіл. Це сталося 27 березня 2022 року.
«Людина з душею розміром із океани всього світу. Дуже любив свою сім’ю, все робив, щоб потішити або полегшити їхнє життя. Обожнював онучку. Попри щільний робочий графік не пропускав жодного її концерту, жодного виступу, жодного свята в садочку. Завзятий мисливець і рибалка, кожної вільної хвилинки намагався вибратись до водойми. Любив і поважав своїх пацієнтів, вони його називали “лікар-художник”», – розповіла колишня невістка Крістіна.
В Ігоря залишились дружина, сини, онуки.
01.05.202512:28
Кампанія Донат на пам'ять триває, а донатори продовжують отримувати подарунки.
🙌 Вітаємо трьох доброчинців, які підтримали збір нашого амбасадора Артура Дроня, і в подарунок отримали книги Юрія Руфа.
📚«Багряну лірику» отримала Валентина Мотилько
📚«Вектор протидії на зламі епох» – Андрій Бондар
📚«Час Rеволюції» – Ольга Мунтян
Загалом Артур Дронь зібрав на свою дружню банку 28 504 гривень донатів.
Дякуємо кожному за підтримку!
🤝Ваші донати допомагають Платформі пам'яті Меморіал називати нові імена загиблих українців та втілювати нові проєкти пам'яті.
🙌 Вітаємо трьох доброчинців, які підтримали збір нашого амбасадора Артура Дроня, і в подарунок отримали книги Юрія Руфа.
📚«Багряну лірику» отримала Валентина Мотилько
📚«Вектор протидії на зламі епох» – Андрій Бондар
📚«Час Rеволюції» – Ольга Мунтян
Загалом Артур Дронь зібрав на свою дружню банку 28 504 гривень донатів.
Дякуємо кожному за підтримку!
🤝Ваші донати допомагають Платформі пам'яті Меморіал називати нові імена загиблих українців та втілювати нові проєкти пам'яті.
30.04.202512:39
757. Під цим номером в Україну передали тіло журналістки Вікторії Рощиної, яка померла у російському полоні.
«Невстановлена особа чоловічої статі» – таке позначення було у документах російської сторони. Вже в Україні стало відомо, що це жінка. Збіг ДНК підтвердив: це Вікторія Рощина.
У 13 світових медіа, включно з The Guardian, Washington Post, DER SPIEGEL, Le Monde та Українська правда вийшов проєкт «Вікторія», ініційований паризькою редакцією Forbidden Stories.
50 журналістів з 6 країн світу обʼєдналися, щоб розслідувати, що сталось у полоні з нашою колегою Вікторією Рощиною, яка зникла влітку 2023 року, продовжити тему, якою вона займалася – розповісти про умови, в яких утримують більше 16 тисяч українських цивільних.
Команда провела понад 50 інтерв'ю з тими, хто пережив російське тюремне ув'язнення та знає систему зсередини.
🟥 Читайте більше за посиланням
«Невстановлена особа чоловічої статі» – таке позначення було у документах російської сторони. Вже в Україні стало відомо, що це жінка. Збіг ДНК підтвердив: це Вікторія Рощина.
У 13 світових медіа, включно з The Guardian, Washington Post, DER SPIEGEL, Le Monde та Українська правда вийшов проєкт «Вікторія», ініційований паризькою редакцією Forbidden Stories.
50 журналістів з 6 країн світу обʼєдналися, щоб розслідувати, що сталось у полоні з нашою колегою Вікторією Рощиною, яка зникла влітку 2023 року, продовжити тему, якою вона займалася – розповісти про умови, в яких утримують більше 16 тисяч українських цивільних.
Команда провела понад 50 інтерв'ю з тими, хто пережив російське тюремне ув'язнення та знає систему зсередини.
🟥 Читайте більше за посиланням
06.05.202514:07
🕯6 травня – роковини загибелі захисника Олександра Машлая.
Молодший сержант поліг 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 40 років.
Олександр народився на Рівненщині, в містечку Гоща. Освіту здобув за спеціальністю «екологія».
Був вихованцем «Пласту», Молодіжного Націоналістичного Конгресу, співзасновником всеукраїнської молодіжної організації «Національний Альянс». Брав активну участь в Помаранчевій революції та Революції Гідності. Був затриманий разом з іншими протестувальниками під час мітингу проти Лукашенка в Мінську.
Олександр був медійником, редактором молодіжного націоналістичного видання «Правий Поступ» та членом оргкомітету фестивалю українського духу «Бандерштат». Також мав досвід роботи в пресслужбах політичних партій та помічником депутатів.
З 25 лютого 2022 року боронив Україну. Мав псевдо «Гот». Служив у складі новоствореного 25 окремого штурмового батальйону 47 ОМБр.
У бійця залишилися дружина, двоє синів, батьки та сестра.
Молодший сержант поліг 6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 40 років.
Олександр народився на Рівненщині, в містечку Гоща. Освіту здобув за спеціальністю «екологія».
Був вихованцем «Пласту», Молодіжного Націоналістичного Конгресу, співзасновником всеукраїнської молодіжної організації «Національний Альянс». Брав активну участь в Помаранчевій революції та Революції Гідності. Був затриманий разом з іншими протестувальниками під час мітингу проти Лукашенка в Мінську.
Олександр був медійником, редактором молодіжного націоналістичного видання «Правий Поступ» та членом оргкомітету фестивалю українського духу «Бандерштат». Також мав досвід роботи в пресслужбах політичних партій та помічником депутатів.
З 25 лютого 2022 року боронив Україну. Мав псевдо «Гот». Служив у складі новоствореного 25 окремого штурмового батальйону 47 ОМБр.
У бійця залишилися дружина, двоє синів, батьки та сестра.
05.05.202512:29
Молодший сержант Андрій Котлярський загинув 5 травня 2023 року в селі Єлизаветівка на Донеччині. Йому було 36 років.
Андрій родом з Житомирщини. Після закінчення 7 класу разом із батьками переїхав на Київщину. Здобув вищу освіту у сфері поліграфії. Працював за спеціальністю. Займався айкідо. Обожнював ходити в спортзал. Любив гори.
У 2014 році Андрій пішов захищати рідну країну. Неодноразово отримував відзнаки від командування. Після демобілізації повернувся до цивільного життя.
З початку повномасштабної війни Андрій боронив Київщину, потім Сумщину. Служив у підрозділі протиповітряної оборони 1129-го зенітного ракетного полку. Після навчання у Німеччині вирушив на схід.
В Андрія залишилися батьки й наречена.
Андрій родом з Житомирщини. Після закінчення 7 класу разом із батьками переїхав на Київщину. Здобув вищу освіту у сфері поліграфії. Працював за спеціальністю. Займався айкідо. Обожнював ходити в спортзал. Любив гори.
У 2014 році Андрій пішов захищати рідну країну. Неодноразово отримував відзнаки від командування. Після демобілізації повернувся до цивільного життя.
З початку повномасштабної війни Андрій боронив Київщину, потім Сумщину. Служив у підрозділі протиповітряної оборони 1129-го зенітного ракетного полку. Після навчання у Німеччині вирушив на схід.
«Андрій був позитивно налаштований, вірив у перемогу. Говорив: «Хто, як не ми? Буду захищати країну, бо не хочу, щоб мої діти й онуки бачили війну», – розповіла наречена Олена.
В Андрія залишилися батьки й наречена.
04.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
54-річний Микола Отріщенко на псевдо Дід поліг 3 липня 2022 року біля села Мазанівка на Донеччині.
Микола жив у місті Покров на Дніпропетровщині. Близько 22 років працював електриком в АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат». У вільний час любив бути з родиною та рибалити з друзями.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік став бійцем Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив стрільцем-санітаром у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді.
Посмертно Миколу нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За заслуги перед містом». Також йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Покров».
Вдома на воїна чекали дружина та дві доньки.
54-річний Микола Отріщенко на псевдо Дід поліг 3 липня 2022 року біля села Мазанівка на Донеччині.
Микола жив у місті Покров на Дніпропетровщині. Близько 22 років працював електриком в АТ «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат». У вільний час любив бути з родиною та рибалити з друзями.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік став бійцем Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив стрільцем-санітаром у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді.
«Микола Вікторович запамʼятався як людина честі та гідності, з чистим серцем і доброю душею. Людина, до якої завжди можна звернутися по допомогу. Усміхнений, щирий, працьовитий, сміливий, мужній, борець за чесність і справедливість, доброзичливий, наполегливий, відданий воїн нашої держави», – написали рідні, друзі та колеги.
Посмертно Миколу нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За заслуги перед містом». Також йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Покров».
Вдома на воїна чекали дружина та дві доньки.
02.05.202505:59
🕯9:00 – хвилина мовчання
Старший солдат Сергій Повх поліг 24 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік села Федорівка на Донеччині. За місяць до цього захиснику виповнилося 37 років.
Сергій народився в місті Естергом в Угорщині. Жив у місті Золочів на Львівщині. Опанував професії столяра та паркетника. У 2010-му закінчив Львівський національний аграрний університет за спеціальністю «Геодезія, картографія та землевпорядкування». Працював за кордоном.
Під час повномасштабної війни чоловік повернувся на Батьківщину та долучився до війська. Служив у 70-й окремій бригаді підтримки Командування Сил підтримки ЗСУ. Обіймав посаду старшого сапера.
У воїна залишились мама та брат із родиною.
Старший солдат Сергій Повх поліг 24 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік села Федорівка на Донеччині. За місяць до цього захиснику виповнилося 37 років.
Сергій народився в місті Естергом в Угорщині. Жив у місті Золочів на Львівщині. Опанував професії столяра та паркетника. У 2010-му закінчив Львівський національний аграрний університет за спеціальністю «Геодезія, картографія та землевпорядкування». Працював за кордоном.
Під час повномасштабної війни чоловік повернувся на Батьківщину та долучився до війська. Служив у 70-й окремій бригаді підтримки Командування Сил підтримки ЗСУ. Обіймав посаду старшого сапера.
«Мій син був доброю та щирою людиною. Добровільно вступив до лав ЗСУ. Під час війни перебував за кордоном на офіційній роботі. Повернувся, щоб боронити рідний край», – сказала мати захисника Леся Казимирівна.
У воїна залишились мама та брат із родиною.
01.05.202505:59
9:00 – хвилина мовчання
Молодший сержант Богдан Машкара на псевдо Павук загинув 28 жовтня 2023 року поблизу села Вербове Запорізької області. Захиснику було 40 років.
Богдан жив на Львівщині. Працював далекобійником. Захоплювався футболом.
Під час повномасштабної війни чоловік став бійцем Сил підтримки ЗСУ. Служив у 704-му полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
За час служби Богдана відзначили такими нагородами: «За військову службу Україні», «За оборону України», «Кращий сержант старшина Збройних Сил України».
Молодший сержант Богдан Машкара на псевдо Павук загинув 28 жовтня 2023 року поблизу села Вербове Запорізької області. Захиснику було 40 років.
Богдан жив на Львівщині. Працював далекобійником. Захоплювався футболом.
Під час повномасштабної війни чоловік став бійцем Сил підтримки ЗСУ. Служив у 704-му полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
За час служби Богдана відзначили такими нагородами: «За військову службу Україні», «За оборону України», «Кращий сержант старшина Збройних Сил України».
«Завжди був у перших рядах всім на допомозі. Це людина з великої літери, він назавжди для нас залишиться найкращим чоловіком, батьком, другом», – написали дружина Ярослава і донька Софія.
30.04.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
21-річний боєць Кирило Панченко на псевдо Фонк поліг 5 червня 2023 року у бою з окупантами поблизу селища Молодіжне на Херсонщині.
Кирило жив у Запоріжжі. Здобув професію оператора комп’ютерного набору. Мріяв поїхати за кордон для подальшого навчання. Обожнював спорт і музику. Самостійно вивчив ноти й писав музику у стилі фонк, мріяв про випуск власного альбому.
24 лютого 2022 року Кирило добровільно став на захист рідної країни. Спочатку служив у 110-й окремій бригаді ТРО. Потім перевівся до 124-ї окремої бригади територіальної оборони.
Вдома на Кирила чекали мама, тітка, сестра, бабуся та дідусь.
21-річний боєць Кирило Панченко на псевдо Фонк поліг 5 червня 2023 року у бою з окупантами поблизу селища Молодіжне на Херсонщині.
Кирило жив у Запоріжжі. Здобув професію оператора комп’ютерного набору. Мріяв поїхати за кордон для подальшого навчання. Обожнював спорт і музику. Самостійно вивчив ноти й писав музику у стилі фонк, мріяв про випуск власного альбому.
24 лютого 2022 року Кирило добровільно став на захист рідної країни. Спочатку служив у 110-й окремій бригаді ТРО. Потім перевівся до 124-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Найкращий син, завжди веселий, мав багато друзів, був душею компанії. Мріяв про краще майбутнє своє та своєї країни. Побратими казали, що він був завжди попереду, завжди на позитиві, підтримував і допомагав іншим, не боявся іти вперед», – розповіла Марина Панченко.
Вдома на Кирила чекали мама, тітка, сестра, бабуся та дідусь.
06.05.202509:42
«Любіть маму, їжте кашу та любіть Україну».
Ці слова Назарія Гринцевича облетіли всю країну і стали символом незламності молодого покоління. 6 травня минає рік із дня його загибелі.
Назарій народився у Вінниці. Із дитинства мав загартований характер: спорт, навчання, самодисципліна, любов до країни.
Ще до повноліття він самостійно пройшов курс молодого бійця в «Азові», а під час повномасштабного вторгнення був одним з наймолодших оборонців Маріуполя.
Він пережив поранення, полон, а після звільнення знову повернувся в стрій, заснувавши підрозділ «Контакт 12».
6 травня 2024 року поблизу Кремінної на Луганщині молодший лейтенант Назарій Гринцевич з позивним Грєнка загинув. Йому назавжди 21 рік.
Захисника поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
05.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Головний сержант Денис Голод загинув 29 березня 2024 року поблизу села Миропілля на Сумщині – дорогою до місця служби його машина підірвалася. Йому було 22 роки.
Денис народився у місті Білопілля Сумської області. Навчався у місцевому вищому професійному училищі №5 за спеціальністю слюсаря з ремонту рухомого складу, помічника машиніста тепловоза та помічника машиніста електровоза. Займався гирьовим спортом, захоплювався автомобілями. Але найбільше любив рибалити, завжди говорив: «Я так відпочиваю».
У березні 2020 року уклав контракт з Державною прикордонною службою України.
Посмертно Дениса Голода нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни».
У воїна залишилися батьки Віта і Олександр, дружина Христина та донька Кіра.
Головний сержант Денис Голод загинув 29 березня 2024 року поблизу села Миропілля на Сумщині – дорогою до місця служби його машина підірвалася. Йому було 22 роки.
Денис народився у місті Білопілля Сумської області. Навчався у місцевому вищому професійному училищі №5 за спеціальністю слюсаря з ремонту рухомого складу, помічника машиніста тепловоза та помічника машиніста електровоза. Займався гирьовим спортом, захоплювався автомобілями. Але найбільше любив рибалити, завжди говорив: «Я так відпочиваю».
У березні 2020 року уклав контракт з Державною прикордонною службою України.
«Ти завжди для мене є прикладом, якою повинна бути людина, адже всі найкращі якості в тобі були. Кожен прожитий день наближає до зустрічі з тобою…», – написала дружина захисника.
Посмертно Дениса Голода нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни».
У воїна залишилися батьки Віта і Олександр, дружина Христина та донька Кіра.
03.05.202516:03
Життя Олександра Кочури обірвалося під час повномасштабного вторгнення в Маріуполі. Він перебував на Морському бульварі, коли почався сильний обстріл.
Олександрові було 58 років. Він народився у місті Нальчик в Росії. Жив в Україні – у Маріуполі. Працював на металургійному комбінаті імені Ілліча. Цікавився ремонтом автомобілів, а ще раніше – авіамоделюванням, мотодельтопланами, адже за першим фахом був льотчиком. Останній час уже перебував на пенсії.
В Олександра залишилися син і брат з сімʼєю.
«Це було 18 або 19 квітня 2022 року у школі номер 56, що поряд із «Азовсталлю». Він і мама були в підвалі. Стався, імовірно, авіаналіт і від цього не витримали бетонні перекриття. Мама загинула під завалами одразу, а брат ще деякий час був живий», – розповів Сергій Кочура.
Олександрові було 58 років. Він народився у місті Нальчик в Росії. Жив в Україні – у Маріуполі. Працював на металургійному комбінаті імені Ілліча. Цікавився ремонтом автомобілів, а ще раніше – авіамоделюванням, мотодельтопланами, адже за першим фахом був льотчиком. Останній час уже перебував на пенсії.
В Олександра залишилися син і брат з сімʼєю.
01.05.202516:10
Сергій Волобуєв із товаришем їхав мотоциклом через поле і натрапив на міну. Сергій загинув, товариш вижив. Це сталося 6 лютого 2023 року в селі Вербівка на Харківщині.
Сергій народився у Вербівці в родині з трьома дітьми. Матір через проблеми зі слухом мала інвалідність. Щоб допомагати утримувати сім'ю, Сергій ще в школі пішов працювати на ферму.
Він був безвідмовним, добрим. Любив ремонтувати машини і мотоцикли, рибалити.
До повномасштабної війни працював водієм на вирощуванні грибів. Останні два роки Сергій сам виховував сина і доньку шкільного віку.
Дітьми опікуються їхні дідусь і бабуся.
💳Підтримати родину
4149 4999 9629 8046
Сергій народився у Вербівці в родині з трьома дітьми. Матір через проблеми зі слухом мала інвалідність. Щоб допомагати утримувати сім'ю, Сергій ще в школі пішов працювати на ферму.
Він був безвідмовним, добрим. Любив ремонтувати машини і мотоцикли, рибалити.
До повномасштабної війни працював водієм на вирощуванні грибів. Останні два роки Сергій сам виховував сина і доньку шкільного віку.
«Діти були дуже до нього прив'язані. Він їх всюди возив – у зоопарк, в дельфінарій, на піцу, на море. Діти тяжко переживають утрату. Хлопчик замкнувся, перший час дуже плакав, боїться ходити на цвинтар. Дівчинка мала проблеми зі слухом, а на додаток на нервовому ґрунті в неї дуже сів зір», – сказала невістка Людмила.
Дітьми опікуються їхні дідусь і бабуся.
💳Підтримати родину
4149 4999 9629 8046
30.04.202516:05
Життя Інни Вінцковської відібрала російська армія. Ворог вдарив 2 квітня 2025 року балістичною ракетою по Кривому Рогу на Дніпропетровщині. Тоді в місті загинуло ще троє людей, десятки отримали поранення.
Інні було 45 років. Народилася і жила в Кривому Розі. До повномасштабної війни 15 років працювала вихователькою у дитсадку. Потім перейшла на роботу на автомийку. У вільний час допомагала своїм батькам. На дозвіллі обожнювала гуляти рідним містом, ходити по магазинах.
В Інни Вінцковської залишилися донька, батьки, старша сестра, молодший брат і племінники.
Інні було 45 років. Народилася і жила в Кривому Розі. До повномасштабної війни 15 років працювала вихователькою у дитсадку. Потім перейшла на роботу на автомийку. У вільний час допомагала своїм батькам. На дозвіллі обожнювала гуляти рідним містом, ходити по магазинах.
«Про неї завжди казали тільки хороше, – пригадала донька Поліна. – І на роботі колеги, і постійні клієнти, і друзі, і навіть просто знайомі. Люди її любили. Вона була дуже спокійною, життєрадісною, ніколи не тримала на когось зла, не бажала зла іншим. Тихо та мирно собі жила… Незважаючи ні на що, усміхалась».
В Інни Вінцковської залишилися донька, батьки, старша сестра, молодший брат і племінники.
29.04.202516:01
64-річний Олександр Шабетя загинув 6 вересня 2022 року в Балаклії на Харківщині. Тривали бої за звільнення міста. Олександр був у Балаклійському водоканалі, коли в приміщення прилетів снаряд. Поряд загинуло ще двоє чоловіків – вся зміна.
Олександр Шабетя народився і жив у селі Вербівка Ізюмського району Харківської області. Працював водієм автобуса, а на пенсії пішов працювати водієм у «Балаклійський водоканал».
В Олександра Шабеті залишилися дружина, донька, син і внуки.
«Ми не знали про загибель батька. Тиждень його шукали через поліцію, соцмережі. Коли після звільнення Балаклії почали пускати до міста, поїхали до батька на роботу. Того дня його дістали з-під завалів. Поховали на дев'ятий день», – розповів син Олександр.
Олександр Шабетя народився і жив у селі Вербівка Ізюмського району Харківської області. Працював водієм автобуса, а на пенсії пішов працювати водієм у «Балаклійський водоканал».
«Батько був життєрадісний і комунікабельний. Його захопленням була робота водієм автобуса – він все возив людей на моря чи з інших міст в Харків... Коли тато вийшов на пенсію, не міг вдома сидіти без спілкування, тому й пішов на роботу у водоканал», – додав син.
В Олександра Шабеті залишилися дружина, донька, син і внуки.
06.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Солдат Сергій Кузьменко на псевдо Борода загинув 5 вересня 2024 року поблизу селища Білогорівка на Луганщині. Захиснику назавжди 26 років.
Сергій з Вінниччини. Працював на будівництві у різних містах України, вантажником на млині, проте більшість часу провів на заробітках у місті Брно в Чехії.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся з-за кордону і в серпні 2022 року долучився до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Воював у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади, був водієм.
Захисника нагородили відзнаками: «За зразкову службу» та «Ветеран війни».
Вдома на Сергія чекали батьки, дружина та син.
Солдат Сергій Кузьменко на псевдо Борода загинув 5 вересня 2024 року поблизу селища Білогорівка на Луганщині. Захиснику назавжди 26 років.
Сергій з Вінниччини. Працював на будівництві у різних містах України, вантажником на млині, проте більшість часу провів на заробітках у місті Брно в Чехії.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся з-за кордону і в серпні 2022 року долучився до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ. Воював у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади, був водієм.
Захисника нагородили відзнаками: «За зразкову службу» та «Ветеран війни».
«Він був прикладом для сина – яким має бути справжній чоловік та батько. Завжди з наполегливістю та відповідальністю ставився до завдань. Дуже любив побратимів, завжди говорив, що вони для нього, як ще одна сімʼя», – розповіла дружина Ганна.
Вдома на Сергія чекали батьки, дружина та син.
04.05.202516:04
Роману Шияненку було 14 років. Він загинув від обстрілу 5 вересня 2022 року в Новій Гусарівці на Харківщині.
Тоді були бої за звільнення села з-під російської окупації. Снаряд потрапив у кімнату хлопця.
Юнак любив грати у футбол, кататися на велосипеді. Із захопленням працював із деревом, вітчиму допомагав на пасіці. Він був близький із ним. Разом ходили на річку чи їздили в Харків відпочивати.
У Романа залишилися мати, три брати, вітчим, бабусі, дід, прабабуся та інші родичі.
Тоді були бої за звільнення села з-під російської окупації. Снаряд потрапив у кімнату хлопця.
«Він був найкращий – добрий, комунікабельний, постійно намагався всім допомагати. Завжди допомагав із молодшими синами, доглядав за ними. Тепер, коли щось роблю, то постійно згадую: Роман би так це зробив, а тут він би мене насварив», – сказала мама Анна.
Юнак любив грати у футбол, кататися на велосипеді. Із захопленням працював із деревом, вітчиму допомагав на пасіці. Він був близький із ним. Разом ходили на річку чи їздили в Харків відпочивати.
У Романа залишилися мати, три брати, вітчим, бабусі, дід, прабабуся та інші родичі.
03.05.202505:59
🕯️9:00 – хвилина мовчання
Молодший сержант Іван Братащук поліг 16 вересня 2024 року поблизу села Лисівка на Донеччині. Захиснику було 34 роки.
Іван жив на Рівненщині. Опанував професію будівельного столяра та різьбяра по дереву і бересті. Проходив строкову військову службу в Києві.
Працював на будівництві. Захоплювався нумізматикою.
У березні 2022 року чоловіка призвали до ЗСУ. Іван пройшов навчання, став сапером і долучився до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. За два роки став командиром відділення.
За гідну службу захисника нагородили медалями «Золотий хрест» і «Знак пошани», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вдома на воїна чекали батьки, дружина та діти.
Молодший сержант Іван Братащук поліг 16 вересня 2024 року поблизу села Лисівка на Донеччині. Захиснику було 34 роки.
Іван жив на Рівненщині. Опанував професію будівельного столяра та різьбяра по дереву і бересті. Проходив строкову військову службу в Києві.
Працював на будівництві. Захоплювався нумізматикою.
У березні 2022 року чоловіка призвали до ЗСУ. Іван пройшов навчання, став сапером і долучився до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. За два роки став командиром відділення.
За гідну службу захисника нагородили медалями «Золотий хрест» і «Знак пошани», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Патріот, добрий, щедрий. Люблячий батько», – поділилась дружина Оксана.
Вдома на воїна чекали батьки, дружина та діти.
01.05.202515:18
«Краще би цього проєкту ніколи не було. Але він є. І він змінив мене. Як і все, що сталось з того дня, коли ми втратили Максима», — написала у соцмережах дизайнерка, подруга Максима Кривцова «Далі» Раїса Чернуха.
Вона створила пам’ятник воїну і поету, сповнений символів і глибоких сенсів.
На могилі встановили дзеркало, де поряд із силуетом Максима можна побачити й своє відображення.
На зворотному боці плити викарбувані його татуювання, а також є зображення червоної нитки з вузликами.
Поряд ще один образ — скульптура від Артура Гармідера.
Максим Кривцов сидить із книгою в руках. На розгорнутій сторінці уривок поезії Далі:
Я вирушив автостопом
я взяв всі свої речі
все своє життя
всі свої сни та любов
забувши дещо
себе.
Дизайнерка Раїса Чернуха наголошує, що своєю роботою прагнула, аби ми не забували ціну, яку віддає наша нація у цій війні.
«На місці Максима могли б бути ми. Подивіться в дзеркало і усвідомте…»
🔻Проєкт втілений завдяки Фонду імені Максима Кривцова.
30.04.202513:16
У Львові триває фотовиставка журналістки й військовослужбовиці Алли Пушкарчук з позивним Рута, яка загинула 25 квітня 2024 року на Донеччині.
«Бетельгейзе. Намисто для Рути» – це експозиція з фотографіями й поезією Алли, а також її намистами, які носила поверх військової форми. Ця виставка дозволяє побачити світ очима військової.
Вперше вона була представлена у просторі Українського ПЕН в Києві. PEN Ukraine разом із культурно-видавничим проєктом "Читомо" є співорганізаторами виставки.
🔻Відвідати експозицію у Львові можна щосереди й пʼятниці з 16:00 до 19:00 у просторі INDEX за адресою: вул. Івана Франка, 33 (3 поверх, центральні двері).
Виставка триватиме до 27 червня.
Фото: Діана Делюрман
«Бетельгейзе. Намисто для Рути» – це експозиція з фотографіями й поезією Алли, а також її намистами, які носила поверх військової форми. Ця виставка дозволяє побачити світ очима військової.
Вперше вона була представлена у просторі Українського ПЕН в Києві. PEN Ukraine разом із культурно-видавничим проєктом "Читомо" є співорганізаторами виставки.
🔻Відвідати експозицію у Львові можна щосереди й пʼятниці з 16:00 до 19:00 у просторі INDEX за адресою: вул. Івана Франка, 33 (3 поверх, центральні двері).
Виставка триватиме до 27 червня.
Фото: Діана Делюрман
29.04.202513:22
💔На Дніпропетровщині уночі 29 квітня від російського удару загинула 12-річна Маргарита Тітаренко.
Ворог вдарив по будинку в Самарівському районі, де мешкала дівчинка із батьками та молодшою сестричкою.
Безпілотник поцілив у ту частину, де спала Маргарита. Дитина померла дорогою до лікарні…
Маргариту пам'ятають як талановиту, світлу дитину, яка займалася співом і танцями. Вона була старанною ученицею, особливо любила математику та українську мову.
Співчуття родині... 💔
Ворог вдарив по будинку в Самарівському районі, де мешкала дівчинка із батьками та молодшою сестричкою.
Безпілотник поцілив у ту частину, де спала Маргарита. Дитина померла дорогою до лікарні…
Маргариту пам'ятають як талановиту, світлу дитину, яка займалася співом і танцями. Вона була старанною ученицею, особливо любила математику та українську мову.
Співчуття родині... 💔
Shown 1 - 24 of 405
Log in to unlock more functionality.