Іляна Лисиця
07.05.202516:03
Є серед моря острів.
А море навколо бурхливе,
лизькає острів постійно
хижими хитрими хвилями.
На тому острові коло,
коло з наших сестер.
Всі вони в'яжуть ковдру,
кожна зі свого боку,
але усі спільну, одну.
Жінки співають і в'яжуть,
з їх пальців спадають зорі,
з долонь проростають квіти,
кожна вплітає світло,
світло своєї душі.
Кожна з них може встати,
кожна може піти
без осуду і ганьби.
Повернення кожної — радість!
Сплітають волосся і руки,
зшивають спідниці та рукави
у спільне суцільне коло,
щоб разом плелося легше,
щоб разом стоялося тривко.
Щоб разом жилося міцніше
і спокійніше спалося
в обіймах надійної ковдри,
яку в'яжуть усі разом.
Жінки одягнені в сукні
і ділові костюми.
Спортивне, гламурне і бохо.
Тюрбани, дреди та коси,
суворе каре і пучок.
Хвилясті пасма і рівні.
Всі різні.
І всі вони в'яжуть ковдру,
ковдру одну на всіх,
ковдру, що грітиме кожну.
Вплітають у клаптики досвід.
Шматок, що зв'язала одна,
стане в пригоді іншій,
бо кожній потрібна ковдра,
ковдра, що гріє у холод,
ковдра, яка сховає
від спеки та від дощу.
Підтримає, втішить, дасть сили.
Ковдра — великий батут,
спіймає під час падіння.
Пружно і ніжно підхопить,
дасть імпульс,
щоб відштовхнутися,
а потім злетіти у небо.
Крила підтримки — потреба
кожної із сестер.
Ковдра — це сила сестринства,
сплетіння із ніжності
і прийняття.
Тендітні та разом сильні —
канати плетуть із ниток,
і кожна із них важлива.
Ковдра — це сила сестринства
і сяйво, яке переходить
від жінки до жінки,
допоки стоїть цей світ.
А море навколо бурхливе,
лизькає острів постійно
хижими хитрими хвилями.
На тому острові коло,
коло з наших сестер.
Всі вони в'яжуть ковдру,
кожна зі свого боку,
але усі спільну, одну.
Жінки співають і в'яжуть,
з їх пальців спадають зорі,
з долонь проростають квіти,
кожна вплітає світло,
світло своєї душі.
Кожна з них може встати,
кожна може піти
без осуду і ганьби.
Повернення кожної — радість!
Сплітають волосся і руки,
зшивають спідниці та рукави
у спільне суцільне коло,
щоб разом плелося легше,
щоб разом стоялося тривко.
Щоб разом жилося міцніше
і спокійніше спалося
в обіймах надійної ковдри,
яку в'яжуть усі разом.
Жінки одягнені в сукні
і ділові костюми.
Спортивне, гламурне і бохо.
Тюрбани, дреди та коси,
суворе каре і пучок.
Хвилясті пасма і рівні.
Всі різні.
І всі вони в'яжуть ковдру,
ковдру одну на всіх,
ковдру, що грітиме кожну.
Вплітають у клаптики досвід.
Шматок, що зв'язала одна,
стане в пригоді іншій,
бо кожній потрібна ковдра,
ковдра, що гріє у холод,
ковдра, яка сховає
від спеки та від дощу.
Підтримає, втішить, дасть сили.
Ковдра — великий батут,
спіймає під час падіння.
Пружно і ніжно підхопить,
дасть імпульс,
щоб відштовхнутися,
а потім злетіти у небо.
Крила підтримки — потреба
кожної із сестер.
Ковдра — це сила сестринства,
сплетіння із ніжності
і прийняття.
Тендітні та разом сильні —
канати плетуть із ниток,
і кожна із них важлива.
Ковдра — це сила сестринства
і сяйво, яке переходить
від жінки до жінки,
допоки стоїть цей світ.
19.04.202506:38
Ще один відео-подарунок від Мемотворця
14.04.202510:15
Не хоче мені чат GPT робити нормальні очі на небі, то хай буде вже так.
***
Турботи танцюють по колу, як голка платівки, до сказу.
Засохли всі квіти в потрісканих горщиках, пусто у вазах.
Поволі заплющую очі для втечі у царство онірів,
Де сірі зеніти слугують надією, дороговказом.
Ласкаві та трохи сумні сяють на небі, наче світила.
Два сонця натомість одного побачать вину і поразки.
Лежу горілиць, шепочу сповідь в полі червонім від маків,
Бо тільки у царстві онірів я справжня. З тобою. Без маски.
Світила на небі, та небо гримить, невдоволено шепче,
Що сон не оживить померлих коханих — не збреше і блазень.
Туманні нитки тіней в'яжуть мене по руках, шиють саван.
«Живу на твоєму осонні, — у небо промовлю виразно.
— Хотіла б не спати зрадливо, прогнати онірів. Померти!»
Вальсую із Гіпносом. А обіймає у мріях Танатос.
***
Турботи танцюють по колу, як голка платівки, до сказу.
Засохли всі квіти в потрісканих горщиках, пусто у вазах.
Поволі заплющую очі для втечі у царство онірів,
Де сірі зеніти слугують надією, дороговказом.
Ласкаві та трохи сумні сяють на небі, наче світила.
Два сонця натомість одного побачать вину і поразки.
Лежу горілиць, шепочу сповідь в полі червонім від маків,
Бо тільки у царстві онірів я справжня. З тобою. Без маски.
Світила на небі, та небо гримить, невдоволено шепче,
Що сон не оживить померлих коханих — не збреше і блазень.
Туманні нитки тіней в'яжуть мене по руках, шиють саван.
«Живу на твоєму осонні, — у небо промовлю виразно.
— Хотіла б не спати зрадливо, прогнати онірів. Померти!»
Вальсую із Гіпносом. А обіймає у мріях Танатос.
12.04.202504:48
22.02.202517:10
Меланжевий спадень цілує чоло ніжним світлом.
Прозоре повітря у колір lovestories у квітні
бентежить майбутнім безсонням.
В нагрудній кишені бушлату цвіте ніжний крокус.
Кохання плекає його попри заздрісні вроки
знецінень чудес Персефони.
Обійми, як привід до квітки покласти монету.
Якщо ти помітиш, скажу, що це просто, щоб стерти
білет лотереї з заправки.
Кладу у кишеню монету, як кидають в море,
щоб точно вернутися в теплі обійми. Акторка
із мене погана, насправді.
Ти все зрозумієш і скажеш, що будеш у червні,
щоб їсти з моєї долоні малину й черешні.
Обом очевидно — не друзі.
Вигладжую скроні, нервово кручу сиві пасма.
Ти все обіцяєш, повторюєш, мов копіпастом,
постійно: не плач, повернуся...
Прозоре повітря у колір lovestories у квітні
бентежить майбутнім безсонням.
В нагрудній кишені бушлату цвіте ніжний крокус.
Кохання плекає його попри заздрісні вроки
знецінень чудес Персефони.
Обійми, як привід до квітки покласти монету.
Якщо ти помітиш, скажу, що це просто, щоб стерти
білет лотереї з заправки.
Кладу у кишеню монету, як кидають в море,
щоб точно вернутися в теплі обійми. Акторка
із мене погана, насправді.
Ти все зрозумієш і скажеш, що будеш у червні,
щоб їсти з моєї долоні малину й черешні.
Обом очевидно — не друзі.
Вигладжую скроні, нервово кручу сиві пасма.
Ти все обіцяєш, повторюєш, мов копіпастом,
постійно: не плач, повернуся...
15.02.202504:51
Reposted from:
Віршопліткарка FM
30.04.202521:48
Сьогодні майже весь день створювала альбом декламацій на світлу пам'ять про мого батька Кучера Сергія, який боровся за Україну й 2022 року загинув у бою на Донеччині (біля села Пречистівка).
🖤Мініальбом "Батько" доступний на YouTube: https://youtu.be/RjRXMb7Dvg0
У моїй книжці "Радіохвилі" є вірші, присвячені татові, моєму героєві, які мені досі важко читати на публіку, але вони бережуть спогади про нього, про моє усвідомлення й примирення з життям без нього.
Я вирішила саме сьогодні, 30 квітня 2025 року, коли йому мало б виповнитися 60 років, записати ці вірші й відпустити їх у світ у вигляді декламацій. Цей мініальбом — мій подарунок на день народження батька. Люди живуть доти, доки є ті, хто про них пам'ятає.
Буду вдячна поширенню та коментарям під відео на ютубі. Завдяки вам це відео стане доступним для більшої кількості людей. 🫰
@virshoplitkarka #олена_галунець
🖤Мініальбом "Батько" доступний на YouTube: https://youtu.be/RjRXMb7Dvg0
У моїй книжці "Радіохвилі" є вірші, присвячені татові, моєму героєві, які мені досі важко читати на публіку, але вони бережуть спогади про нього, про моє усвідомлення й примирення з життям без нього.
Я вирішила саме сьогодні, 30 квітня 2025 року, коли йому мало б виповнитися 60 років, записати ці вірші й відпустити їх у світ у вигляді декламацій. Цей мініальбом — мій подарунок на день народження батька. Люди живуть доти, доки є ті, хто про них пам'ятає.
Треки альбому:
1. Батько.
2. Голий камінь.
3. Пречистівка.
4. Space.Буду вдячна поширенню та коментарям під відео на ютубі. Завдяки вам це відео стане доступним для більшої кількості людей. 🫰
@virshoplitkarka #олена_галунець
19.04.202506:38
14.04.202510:10
Наснився мені якось сон про сон. У цьому сні я була молодою дівчиною, у якої колись був коханий. Потім він загинув, але до його смерті вони також тривалий час були у розлуці. Вони домовлялися разом засинати та зустрічалися у сні. У них було своє місто у снах, наче старовинне з вулицями мощеними бруківкою. От вони у сні зустрічалися і гуляли разом вуличками, обіймалися і цілувалися. А потім він загинув.
Після його смерті вона продовжила приходити у те місто у снах, спочатку шукала його і кликала, але його там ніде не було, але потім одного разу, замість сонця, на небі з'явилися його очі.
Очі світилися і дивилися на неї з теплом, прийняттям і немов огортали любов'ю, як він, коли був живий. Тепер вона приходила у сни, щоб посидіти десь на осонні його очей.
Одного разу вона вийшла за місто і побачила поле маків. Маки — символ сну і смерті. З того часу вона часто приходила у те поле, лягала горілиць і дивилася на його очі в небі і мріяла про смерть, щоб возз'єднатися.
Тож газель на МТБ — це якраз записаний цей сон, тільки ще від себе додала грецьку міфологію — невидимих богів сну онірів, які за допомогою цих снів, допомагали дівчині триматися і переживати смерть коханого.
Після його смерті вона продовжила приходити у те місто у снах, спочатку шукала його і кликала, але його там ніде не було, але потім одного разу, замість сонця, на небі з'явилися його очі.
Очі світилися і дивилися на неї з теплом, прийняттям і немов огортали любов'ю, як він, коли був живий. Тепер вона приходила у сни, щоб посидіти десь на осонні його очей.
Одного разу вона вийшла за місто і побачила поле маків. Маки — символ сну і смерті. З того часу вона часто приходила у те поле, лягала горілиць і дивилася на його очі в небі і мріяла про смерть, щоб возз'єднатися.
Тож газель на МТБ — це якраз записаний цей сон, тільки ще від себе додала грецьку міфологію — невидимих богів сну онірів, які за допомогою цих снів, допомагали дівчині триматися і переживати смерть коханого.
Reposted from:
Helga Sparrow (Ольга Воробєй)
02.04.202522:16
2 квітня - день поширення інформації про аутизм.
Так як мені є що сказати про це, розкажу.
Отже, я мама дитини з аутизмом уже понад 16 років. Може хтось помітив, коли я розповідаю про своїх дітей, я завжди кажу лише про молодшого сина - Андрія;)
Старшого сина звати Святозар і у нього важкий аутизм з народження. Те, що спочатку починалося як "плаксивість" тривожність у немовлятстві трансформувалося в "затримку розвитку" у ранньому віці і згодом у розумову відсталість. Зараз ця відсталість має важку форму. Свят не навчається в школі, не знає коли в нього ДН, не замовляє подарунків, не розмовляє. З 2013 року хворіє і на епілепсію.
Він народився 27 лютого і я багато років плакала під пісню "Майже весна" під слова "і я живу блиском очей, смаком бажань, і запахом слів". В 2019 році відбулося повне прийняття ситуації і я вже не плачу.
Так, це страшна біда. Але я більше не впадаю в неконструктивні думки "ну чому це мені?", "за що?". Якщо це існує і це може статися з кимось іншим, то й зі мною може. Ну це факт.
Власне, ми дуже багато зусиль доклали, щоб "витягти" Свята з діагнозу, але марно. Натомість малий навчив нас долати труднощі, саме через нього я пішла в аспірантуру після закінчення магістерки, захистила дисер в 2017 році. Мої толерантність, терпіння, вміння підтримувати це все теж його заслуга. І найголовніше вміння давати безумовну любов тому, кому просто менше повезло в житті і він ніяк не завинив перед світом. Тож біда не лише забирає, а й дає❤
Одягну сьогодні щось блакитне, це мій улюблений колір)
Так як мені є що сказати про це, розкажу.
Отже, я мама дитини з аутизмом уже понад 16 років. Може хтось помітив, коли я розповідаю про своїх дітей, я завжди кажу лише про молодшого сина - Андрія;)
Старшого сина звати Святозар і у нього важкий аутизм з народження. Те, що спочатку починалося як "плаксивість" тривожність у немовлятстві трансформувалося в "затримку розвитку" у ранньому віці і згодом у розумову відсталість. Зараз ця відсталість має важку форму. Свят не навчається в школі, не знає коли в нього ДН, не замовляє подарунків, не розмовляє. З 2013 року хворіє і на епілепсію.
Він народився 27 лютого і я багато років плакала під пісню "Майже весна" під слова "і я живу блиском очей, смаком бажань, і запахом слів". В 2019 році відбулося повне прийняття ситуації і я вже не плачу.
Так, це страшна біда. Але я більше не впадаю в неконструктивні думки "ну чому це мені?", "за що?". Якщо це існує і це може статися з кимось іншим, то й зі мною може. Ну це факт.
Власне, ми дуже багато зусиль доклали, щоб "витягти" Свята з діагнозу, але марно. Натомість малий навчив нас долати труднощі, саме через нього я пішла в аспірантуру після закінчення магістерки, захистила дисер в 2017 році. Мої толерантність, терпіння, вміння підтримувати це все теж його заслуга. І найголовніше вміння давати безумовну любов тому, кому просто менше повезло в житті і він ніяк не завинив перед світом. Тож біда не лише забирає, а й дає❤
Одягну сьогодні щось блакитне, це мій улюблений колір)
17.02.202520:16
15.02.202504:51
Версія з цензурою😅
30.04.202512:31
Цей вірш було написано під враженням від книги Стівена Кінга 11.22.63.
Довелося помучити ШІ, щоб він видав щось хоч приблизно схоже на ілюстрацію до цього вірша.
Довелося помучити ШІ, щоб він видав щось хоч приблизно схоже на ілюстрацію до цього вірша.
19.04.202506:18
Як же кайфово зробив декламацію Санжі. Періодично переслуховую і млію. На каналі у Санжі, мабуть, вже більше 100 чарівних декламацій. Якщо ви не підписані, то дуже раджу
24.02.202519:11
тік так ток
цок-цок
Годинник чи стукіт кісток?
цок-цок
З кожним цоком секундної стрілки
смерть робить крок на зустріч.
тік так ток
цок-цок
Як ти її зустрінеш?
Хлібом-сіллю озброєний
чи з транспарантом
кам'яних принципів?
Голий, поїдений, в дірах
чи з полем едельвейсів за ребрами?
Коли на годиннику
близько третьої
вона підходить з-за спини,
закриває раптово очі
своїми твердими руками
і каже «Куку! Не чекали?»
цок-цок
тік так ток
Стрілка вже заплила
за шостий буйок.
Розпочнімо куртуазне листування
з заграваннями
і скиданнями хти<strike>жи</strike>вок
«Дивися, який я живий!»
Смерть, як сіль.
Без неї не так смачно.
цок-цок
А коли коло крейдою
майже докреслено,
повиснеш на її кістяних ключицях
майже з полегшенням,
як при зустрічі з близьким
на вокзалі.
І навіть квіти будуть.
Як при зустрічі на вокзалі.
тік так ток
цок-цок
Від півночі до півночі.
цок-цок
За уроком урок.
цок
Кажуть «memento mori»
і десь гірко плаче Агасфер.
***
Безсмертні ті, хто не живе
з Дамокловим мечем у серці.
Не чутно кроків смерті, поки я співаю,
броньована тканиною мелодій.
Коли вона прийде, тоді піду я —
розминулися.
Можна мені не безсмертя,
а вічне життя?
цок-цок
Годинник чи стукіт кісток?
цок-цок
З кожним цоком секундної стрілки
смерть робить крок на зустріч.
тік так ток
цок-цок
Як ти її зустрінеш?
Хлібом-сіллю озброєний
чи з транспарантом
кам'яних принципів?
Голий, поїдений, в дірах
чи з полем едельвейсів за ребрами?
Коли на годиннику
близько третьої
вона підходить з-за спини,
закриває раптово очі
своїми твердими руками
і каже «Куку! Не чекали?»
цок-цок
тік так ток
Стрілка вже заплила
за шостий буйок.
Розпочнімо куртуазне листування
з заграваннями
і скиданнями хти<strike>жи</strike>вок
«Дивися, який я живий!»
Смерть, як сіль.
Без неї не так смачно.
цок-цок
А коли коло крейдою
майже докреслено,
повиснеш на її кістяних ключицях
майже з полегшенням,
як при зустрічі з близьким
на вокзалі.
І навіть квіти будуть.
Як при зустрічі на вокзалі.
тік так ток
цок-цок
Від півночі до півночі.
цок-цок
За уроком урок.
цок
Кажуть «memento mori»
і десь гірко плаче Агасфер.
***
Безсмертні ті, хто не живе
з Дамокловим мечем у серці.
Не чутно кроків смерті, поки я співаю,
броньована тканиною мелодій.
Коли вона прийде, тоді піду я —
розминулися.
Можна мені не безсмертя,
а вічне життя?
17.02.202517:48
15.02.202503:50
29.04.202518:04
знати б
скільки варте найкраще «якби»
коли жмутки сонця змусять примружитись
і переріжуть мрійливий погляд
на тремтливе пасмо між пальцями
як не склав вітрило в негоду
тоді град пробив у десятку
травень любить гучні розставання
задавати питання без відповіді
щоб стояли вони як пристав
як зажим у рані забутий
залишивши долоні здивованими
ти віддав життя без роздумів
за незграбний помах руки
нетривкий п'янкий порцеляновий
не скріпив угоду з дияволом
то напевне пошився у дурні
сосни враз проросли і висохли
тицяли носом наосліп у землю
а корінням смоктали хмари
не знайшовши сік апельсиновий
до яєшні з беконом
на ранок
а на крисах миски лишився
тільки окрайчик надгризений
потім — враз! —
розкрутилися виразки
не знеболює фурошикі
позабуте тонке мистецтво
а хустини із шовку — ганчір'я
що звисає з дерев поступливо
обсмальцьованими бурульками
в океани замулені каїнами
снігом чорним від горя притрушені
борщ кривавий із пір'я круків
як скуштуєш то захлинешся
і життя своє точно віддав би
за незграбні заламані руки
за тонкі ціловані пальчики
та за тридцять срібних монет
світ ніхто не відспівує
ну й гаразд
хай конає в гріху і без сповіді
завелика ціна за людство
хоч сумління трохи марудить
і гадає на кавовій гущі
все передбачене справдиться
зарубцюються спогади наживо
у шлунку травневих ночей
почекаємо виписки з наві
а на шиях ярма як кризи
їх не зняти
з плечима зрослися
всі слова на твоїх скрижалях
перетворяться на неонові вивіски
із дешевими гаслами
і пійлом приправленим
перцем розкаянь і голосінь
вже ніщо прийдешнє не вразить
із засмучених стомлених пальців
вислизає біляве пасмо
скільки варте найкраще «якби»
коли жмутки сонця змусять примружитись
і переріжуть мрійливий погляд
на тремтливе пасмо між пальцями
як не склав вітрило в негоду
тоді град пробив у десятку
травень любить гучні розставання
задавати питання без відповіді
щоб стояли вони як пристав
як зажим у рані забутий
залишивши долоні здивованими
ти віддав життя без роздумів
за незграбний помах руки
нетривкий п'янкий порцеляновий
не скріпив угоду з дияволом
то напевне пошився у дурні
сосни враз проросли і висохли
тицяли носом наосліп у землю
а корінням смоктали хмари
не знайшовши сік апельсиновий
до яєшні з беконом
на ранок
а на крисах миски лишився
тільки окрайчик надгризений
потім — враз! —
розкрутилися виразки
не знеболює фурошикі
позабуте тонке мистецтво
а хустини із шовку — ганчір'я
що звисає з дерев поступливо
обсмальцьованими бурульками
в океани замулені каїнами
снігом чорним від горя притрушені
борщ кривавий із пір'я круків
як скуштуєш то захлинешся
і життя своє точно віддав би
за незграбні заламані руки
за тонкі ціловані пальчики
та за тридцять срібних монет
світ ніхто не відспівує
ну й гаразд
хай конає в гріху і без сповіді
завелика ціна за людство
хоч сумління трохи марудить
і гадає на кавовій гущі
все передбачене справдиться
зарубцюються спогади наживо
у шлунку травневих ночей
почекаємо виписки з наві
а на шиях ярма як кризи
їх не зняти
з плечима зрослися
всі слова на твоїх скрижалях
перетворяться на неонові вивіски
із дешевими гаслами
і пійлом приправленим
перцем розкаянь і голосінь
вже ніщо прийдешнє не вразить
із засмучених стомлених пальців
вислизає біляве пасмо
19.04.202506:18
12.04.202504:48
Знов дарунок від Мемотворця 😍🙏🏻❤️🩹
23.02.202510:31
17.02.202512:29
15.02.202503:50
Що ви знаєте про круті подарунки на День Св. Валентина?😅
Тепер маю кліп від режисера серіала «Верлібристки теж плачуть»
Мемартика😘
Тепер маю кліп від режисера серіала «Верлібристки теж плачуть»
Мемартика😘
Shown 1 - 24 of 56
Log in to unlock more functionality.