Blogs
Час історій
Blogs
08.05.202513:58
І ось вам ті самі, неймовірні Вуса Перуна, які були настільки могутні, що самі стали Богом!
P.S. Також нагадаю, що якщо вам подобаються ці історії, ви завжди можете підтримати мене - реквізити в закріпленій публікації. Конвертую гроші в смерть росіян.
P.S. Також нагадаю, що якщо вам подобаються ці історії, ви завжди можете підтримати мене - реквізити в закріпленій публікації. Конвертую гроші в смерть росіян.
07.05.202506:53
Жінки Нової Зеландії здобули виборчі права раніше, ніж будь-де у світі - у 1893 році. Але це сталося не через абстрактні гасла, не через натхнення європейським фемінізмом і не через подарунок від прогресивного парламенту. Це сталося, бо без жінок ця країна просто не витримувала. Бо колонія в ті часи - це не про декларації, це про виживання. А виживати там, де немає інфраструктури, де чоловіки зникають або помирають, де господарство - це не філіжанка кави, а доба фізичної праці, означало, що на плечі жінки лягає фундамент життя.
На початку Золотої лихоманки (1850–70-ті) у Нову Зеландію приїжджали майже винятково самі юнаки і чоловіки, тож співвідношення статей сягало сотень. Наприклад, у 1861 р. на 100 жінок було 190 чоловіків. Проте війни з місцевим населенням забирали сотні життів: лише під час кампаній 1860-х до 800 європейських солдатів і колоністів загинули в битвах Таранаки та Ваїкато . Додайте сюди нескінченні шахтарські аварії, аварії на паромах, корабельні аварії, хвороби чи випадкові падіння з коня - і отримаєте причину «чоловічої пропажі» Іншими словами, голландські поселення швидко ставали «вдовицькими колоніями».
У колоніальній Новій Зеландії жінка була не берегинею дому - вона була дім. Вона сама різала дрова, вела бухгалтерію, вирощувала їжу, шила одяг, лікувала дітей, народжувала без акушерки, і ще встигала молитися за пияка, який, можливо, ніколи не повернеться. Вона організовувала школи, підтримувала церкви, шила форму дітям із громади й приймала родини біженців із інших регіонів.
Жінки не починали рух за права, щоб «бути рівними» — вони вже були головами родин. Просто не мали голосу в законотворенні, хоч уся інша влада була на них. Вони не читали Маркса і не писали маніфестів. Вони просто казали: «Я плачу податки, я керую фермою, я виховую шістьох дітей — то чому мій п’яний сусід має голос, а я — ні?»
Перші суфражистки Нової Зеландії не мріяли про “велике жіноче визволення”.
Вони просто хотіли, щоб ті, хто реально керує сім’єю, громадою і економікою - могли також впливати на закони. Це стало результатом організованого жіночого руху, зокрема діяльності Кейт Шеппард і Жіночого християнського союзу тверезості (WCTU). Хоч це був не “фемінізм” у сучасному розумінні, але це був системний активізм, із петиціями, кампаніями та політичним тиском. Аргументи ґрунтувалися не стільки на правах жінок як таких, а на моральній необхідності: тверезість, порядок, християнська мораль - жінки як охоронці домашнього вогнища мали «очистити» політику.
Коли у 1893 році парламент проголосував за виборче право для жінок - це не була революція. Це було закономірне рішення - політичне визнання того, що країну фактично втримала жінка. Без мандату, але з руками, головою і спиною. А коли все це вже давно працює - папірець із бюлетенем не виглядає як пільга.
На початку Золотої лихоманки (1850–70-ті) у Нову Зеландію приїжджали майже винятково самі юнаки і чоловіки, тож співвідношення статей сягало сотень. Наприклад, у 1861 р. на 100 жінок було 190 чоловіків. Проте війни з місцевим населенням забирали сотні життів: лише під час кампаній 1860-х до 800 європейських солдатів і колоністів загинули в битвах Таранаки та Ваїкато . Додайте сюди нескінченні шахтарські аварії, аварії на паромах, корабельні аварії, хвороби чи випадкові падіння з коня - і отримаєте причину «чоловічої пропажі» Іншими словами, голландські поселення швидко ставали «вдовицькими колоніями».
Мій чоловік помер від дизентерії за чотири дні. Я поховала його сама, бо в окрузі не було пастора. А наступного ранку доїла корову, бо діти хотіли пити.
— Сара Макдональд, лист до сестри, 1865 р.
Мій чоловік помер через лихоманку. Наступного ранку я вже домовлялась про доставку борошна і рахувала, як вкластися в тижневу норму на харчі для дев’яти душ. Бо якщо не я — то ніхто.
— Елізабет Поттс, вдова й власниця готелю, 1879 р.
У колоніальній Новій Зеландії жінка була не берегинею дому - вона була дім. Вона сама різала дрова, вела бухгалтерію, вирощувала їжу, шила одяг, лікувала дітей, народжувала без акушерки, і ще встигала молитися за пияка, який, можливо, ніколи не повернеться. Вона організовувала школи, підтримувала церкви, шила форму дітям із громади й приймала родини біженців із інших регіонів.
Я прокинулася о п’ятій. Випрала білизну, приготувала сніданок, навчала дітей, пошила сорочку. Увечері читала Біблію. Так минає кожен день.
— Франсіс Кавергілл, щоденник, 1865 р.
Жінки не починали рух за права, щоб «бути рівними» — вони вже були головами родин. Просто не мали голосу в законотворенні, хоч уся інша влада була на них. Вони не читали Маркса і не писали маніфестів. Вони просто казали: «Я плачу податки, я керую фермою, я виховую шістьох дітей — то чому мій п’яний сусід має голос, а я — ні?»
Перші суфражистки Нової Зеландії не мріяли про “велике жіноче визволення”.
Вони просто хотіли, щоб ті, хто реально керує сім’єю, громадою і економікою - могли також впливати на закони. Це стало результатом організованого жіночого руху, зокрема діяльності Кейт Шеппард і Жіночого християнського союзу тверезості (WCTU). Хоч це був не “фемінізм” у сучасному розумінні, але це був системний активізм, із петиціями, кампаніями та політичним тиском. Аргументи ґрунтувалися не стільки на правах жінок як таких, а на моральній необхідності: тверезість, порядок, християнська мораль - жінки як охоронці домашнього вогнища мали «очистити» політику.
Тюхтій, п’яниця чи навіть гвалтівник має право голосу. А розумна, освічена, законослухняна жінка — ні. Чи це справедливо?
— Кейт Шеппард, виступ у пресі, 1892 р.
Жінка, яка працює, вже тим самим краща за ту, що ні. А жінка, яка не прагне заробляти, чинить велику помилку — майже злочин.
— Мері Енн Колкло, під псевдонімом «Поллі Плам», 1848 р.
Коли у 1893 році парламент проголосував за виборче право для жінок - це не була революція. Це було закономірне рішення - політичне визнання того, що країну фактично втримала жінка. Без мандату, але з руками, головою і спиною. А коли все це вже давно працює - папірець із бюлетенем не виглядає як пільга.
05.05.202506:51
Полк – його первісне значення – «військо», «збройний натовп», «полчище». Лексема полк походить від праслов’янського polkъ, яке, своєю чергою, є запозиченням із германських мов, імовірно з готської. У готській мові слово fulks означало «люд, народ, воїнство»; подібні форми існують у давньоанглійській (folc), давньоверхньонімецькій (folc), скандинавській (folk). Це слово було засвоєне слов’янами в значенні «воєнне зібрання людей», а згодом конкретизувалося як «військова одиниця». Таким чином, «полк» — це приклад давньої військової термінології, запозиченої слов’янами через ранні контакти з германськими племенами.
Прапор - давнє запозичення, що походить із праслов’янської форми praporъ, яка, своєю чергою, пов’язана з германським коренем bandwa — «знак, знамено». У готській мові засвідчено слово bandwa, що означало «знак, символ», зокрема релігійний або бойовий. Хоча форма prapor є слов’янською за будовою, її основа має германське походження. Германські народи, ймовірно, передали цю термінологію під час військових і культурних контактів, коли символіка загонів і бойові стяги ставали частиною взаємного впливу. Схожі форми простежуються в німецькому Banner і шведському banér. Таким чином, слово «прапор» є прикладом адаптованої германської воєнної лексики в слов’янському мовному середовищі.
Ринок - слово зберігає давнє значення «місце торгівлі» й походить від праслов’янської форми rьnъkъ. Його глибші корені можуть сягати германської лексеми, пов’язаної з поняттям зібрання або торгової площі. У готській мові можливе співвіднесення з raiqs — «місце, простір», хоча ця паралель лишається гіпотетичною. Більшість дослідників виводить слов’янське слово зі скупчення германських запозичень у сфері торгівлі, які слов’яни засвоїли в ході інтенсивних економічних контактів з готами та іншими племенами. Таким чином, «ринок» — це лексема з імовірним германським етимологічним підґрунтям, яка відображає ранні форми комерційної організації.
Хліб – слово присутнє в усіх слов’янських мовах і має безсумнівне готське походження. Воно походить від готського 𐌷𐌻𐌰𐌹𐍆𐍃 (hlaifs) – «хліб, буханець» . Готи принесли цю назву до слов’ян, й праслов’янське xlěbъ закріпилося з цим значенням.
Хлів – етимологічно пов’язаний з прагерманським словом hlaiw – «накриття, укриття». Згідно з дослідженнями, слово хлівъ (староукр. хлѣвъ) було запозичене з готської або близькоспорідненої мови у значенні «хлів, загорожа для худоби» . У готів існувало слово hlaivs зі значенням «комора, сховище», від якого й походить слов’янське хлів. Про готське джерело свідчить присутність специфічного звука хв в українській назві, що відповідає германському hl (пор. готське hlaifs «хліб» і наше хліб) .
Хрест - слов’янських мовах має форму krěstъ або hrěstъ, яка відрізняється від класичного грецького σταυρός (staurós — «стовп, хрест») і є, найімовірніше, германським запозиченням. У готській мові існує слово hrists, яке відповідає християнському значенню «розп’яття», «знак хреста». Ця форма розвинулася на основі адаптації грецької термінології (через Christos та похідні) і згодом була передана слов’янам через християнізованих готів. Оскільки хрест був центральним символом нової віри, запозичення терміна супроводжувалося передачею релігійного змісту. Таким чином, слово «хрест» відображає не лише мовний вплив, а й факт раннього запозичення християнської семантики через східногерманське посередництво.
Церква – Слово «церква» має спільне походження з аналогами в усіх слов’янських мовах (праслов. crьkyvь), а його глибинним джерелом є грецьке κυριακόν (kyriakón) — «Господній (дім)». Це слово, вірогідно, було засвоєне спершу готами як kyrikō (хоча в готських пам’ятках частіше трапляється aikklesjō, відповідник ἐκκλησία), а звідти через культурно-мовні контакти потрапило до слов’янських племен ще в епоху раннього християнства. Той самий грецький корінь лежить в основі англійського church, німецького Kirche, шведського kyrka тощо. Таким чином, «церква» — це приклад спільної християнської лексики, запозиченої через германське або грецьке посередництво.
Прапор - давнє запозичення, що походить із праслов’янської форми praporъ, яка, своєю чергою, пов’язана з германським коренем bandwa — «знак, знамено». У готській мові засвідчено слово bandwa, що означало «знак, символ», зокрема релігійний або бойовий. Хоча форма prapor є слов’янською за будовою, її основа має германське походження. Германські народи, ймовірно, передали цю термінологію під час військових і культурних контактів, коли символіка загонів і бойові стяги ставали частиною взаємного впливу. Схожі форми простежуються в німецькому Banner і шведському banér. Таким чином, слово «прапор» є прикладом адаптованої германської воєнної лексики в слов’янському мовному середовищі.
Ринок - слово зберігає давнє значення «місце торгівлі» й походить від праслов’янської форми rьnъkъ. Його глибші корені можуть сягати германської лексеми, пов’язаної з поняттям зібрання або торгової площі. У готській мові можливе співвіднесення з raiqs — «місце, простір», хоча ця паралель лишається гіпотетичною. Більшість дослідників виводить слов’янське слово зі скупчення германських запозичень у сфері торгівлі, які слов’яни засвоїли в ході інтенсивних економічних контактів з готами та іншими племенами. Таким чином, «ринок» — це лексема з імовірним германським етимологічним підґрунтям, яка відображає ранні форми комерційної організації.
Хліб – слово присутнє в усіх слов’янських мовах і має безсумнівне готське походження. Воно походить від готського 𐌷𐌻𐌰𐌹𐍆𐍃 (hlaifs) – «хліб, буханець» . Готи принесли цю назву до слов’ян, й праслов’янське xlěbъ закріпилося з цим значенням.
Хлів – етимологічно пов’язаний з прагерманським словом hlaiw – «накриття, укриття». Згідно з дослідженнями, слово хлівъ (староукр. хлѣвъ) було запозичене з готської або близькоспорідненої мови у значенні «хлів, загорожа для худоби» . У готів існувало слово hlaivs зі значенням «комора, сховище», від якого й походить слов’янське хлів. Про готське джерело свідчить присутність специфічного звука хв в українській назві, що відповідає германському hl (пор. готське hlaifs «хліб» і наше хліб) .
Хрест - слов’янських мовах має форму krěstъ або hrěstъ, яка відрізняється від класичного грецького σταυρός (staurós — «стовп, хрест») і є, найімовірніше, германським запозиченням. У готській мові існує слово hrists, яке відповідає християнському значенню «розп’яття», «знак хреста». Ця форма розвинулася на основі адаптації грецької термінології (через Christos та похідні) і згодом була передана слов’янам через християнізованих готів. Оскільки хрест був центральним символом нової віри, запозичення терміна супроводжувалося передачею релігійного змісту. Таким чином, слово «хрест» відображає не лише мовний вплив, а й факт раннього запозичення християнської семантики через східногерманське посередництво.
Церква – Слово «церква» має спільне походження з аналогами в усіх слов’янських мовах (праслов. crьkyvь), а його глибинним джерелом є грецьке κυριακόν (kyriakón) — «Господній (дім)». Це слово, вірогідно, було засвоєне спершу готами як kyrikō (хоча в готських пам’ятках частіше трапляється aikklesjō, відповідник ἐκκλησία), а звідти через культурно-мовні контакти потрапило до слов’янських племен ще в епоху раннього християнства. Той самий грецький корінь лежить в основі англійського church, німецького Kirche, шведського kyrka тощо. Таким чином, «церква» — це приклад спільної християнської лексики, запозиченої через германське або грецьке посередництво.
04.05.202504:29
У Британському музеї зберігається Білий обеліск — великий кам'яний моноліт заввишки майже три метри, знайдений на півночі Іраку в стародавньому місті Асірія Ніневія. Він був висічений у XI – IX ст. до н. е.
На обеліску зображені військові кампанії, релігійні обряди та дозвілля ассирійського царя (якого саме точно невідомо). І на цьому барельєфі можна знайти найдавніше у світі зображення торта або страви, вкрай на нього схожого. Так, все вірно торт формою нагадує зіккурат. Ну а яку ще форму ви чекали від ассирійців?
Цар підносить його богині Іштар як жертвопринесення. В іншій сцені той же «торт» з'являється на бенкеті. Вважається що перед нами ритуал reḫāti - вживання їжі, яка залишилася від дарів богам царем і його слугами.
Ми точно не знаємо, що це за страва, але деякі історики припускають, що це був саме солодкий хлібний десерт, тобто торт чи кекс. У Месопотамії такі десерти точно готували — відомо багато рецептів десертів, у яких у пишне тісто на молоці та олії додавалися сухофрукти, горіхи та спеції.
На обеліску зображені військові кампанії, релігійні обряди та дозвілля ассирійського царя (якого саме точно невідомо). І на цьому барельєфі можна знайти найдавніше у світі зображення торта або страви, вкрай на нього схожого. Так, все вірно торт формою нагадує зіккурат. Ну а яку ще форму ви чекали від ассирійців?
Цар підносить його богині Іштар як жертвопринесення. В іншій сцені той же «торт» з'являється на бенкеті. Вважається що перед нами ритуал reḫāti - вживання їжі, яка залишилася від дарів богам царем і його слугами.
Ми точно не знаємо, що це за страва, але деякі історики припускають, що це був саме солодкий хлібний десерт, тобто торт чи кекс. У Месопотамії такі десерти точно готували — відомо багато рецептів десертів, у яких у пишне тісто на молоці та олії додавалися сухофрукти, горіхи та спеції.
Deleted02.05.202518:20
02.05.202512:03
Штож, схоже що відтепер на цьому каналі більше не буде ніяких зборів. Бо є відчуття що заплутавшись в переказах я ще залишусь винним державі. Не думаю що ви будете сильно страждати від того що не зможете перекусити мені гроші, але поінформувати я маю.
«Від 1 травня українці мають сплачувати податки з грошових переказів, які надходять на їхній рахунок, якщо це дохід від сторонньої фізичної особи. Виняток — лише у випадку, якщо це грошовий переказ від родичів першого та другого ступеня спорідненості (чоловік, дружина, діти чоловіка та дружини, батьки чоловіка та дружини, дід, баба, брати, сестри, онуки)
Доходом вважається навіть 1 гривня, яка заходить на рахунок українця від сторонньої фізособи, повідомляє 24 Канал. Сплатити податок доведеться за такою ставкою:
18% - ПДФО;
5% - військовий збір (за 2024 рік він становить 1,5%).
Роз’яснення з цього приводу опублікував у себе в ТГ-каналі нардеп, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. За його словами, також не оподатковується і не декларується дохід від поворотної фінансової допомоги. Це якщо вам будь-хто позичив гроші, а ви їх повертаєте»
«Від 1 травня українці мають сплачувати податки з грошових переказів, які надходять на їхній рахунок, якщо це дохід від сторонньої фізичної особи. Виняток — лише у випадку, якщо це грошовий переказ від родичів першого та другого ступеня спорідненості (чоловік, дружина, діти чоловіка та дружини, батьки чоловіка та дружини, дід, баба, брати, сестри, онуки)
Доходом вважається навіть 1 гривня, яка заходить на рахунок українця від сторонньої фізособи, повідомляє 24 Канал. Сплатити податок доведеться за такою ставкою:
18% - ПДФО;
5% - військовий збір (за 2024 рік він становить 1,5%).
Роз’яснення з цього приводу опублікував у себе в ТГ-каналі нардеп, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. За його словами, також не оподатковується і не декларується дохід від поворотної фінансової допомоги. Це якщо вам будь-хто позичив гроші, а ви їх повертаєте»
01.05.202518:09
проводяться масштабні розкопки в Старій Ладозі, Гніздове, Києві та Чернігові, які підтвердили присутність в Східній Європі 9-10 століття значного числа скандинавів і концентрацію скандинавських старожитностей в основних пунктах торгових шляхів.
А також Радянській союз намагався відкидати все що їм дісталося від царизму, тож поступово, норманська теорія починає домінувати.
Але в середині 1940-х - років стався новий сплеск антинорманізму. Він мав дві основні причини: реакція на експлуатацію ідей «норманизма» у нацистській Німеччині для пропаганди расової переваги німців над слов'янами, Наприклад Адольф Гітлер в Майн Кампф писав так
А також боротьба з космополітизмом в СССР, яка розгорнулася в кінці сорокових років Для того щоб зрозуміти що відбувалося тоді з історією, пропоную уривок з публічної лекції доктора історичних наук, Володимира Васильовича Мавродіна, яка яскраво демонструє аргументацію антинорманістів в 1949 році
В результаті академік Греков, профессора Юшков, Бахрушин, та багато інших:
Як наслідок, до розпаду СССР тема норманів в становленні Руської держави була фактично закрита. Сучасна антинорманська позиція базується на ідеях Кузьміна, та Фоміна і для кращого розуміння справ, наведу кілька прикладів. Наприклад Кузьмін в 70-х роках активно приймав участь у боротьбі з сіонізмом, у рецензії на книгу «Сионизм. Теория и практика» наводив цитату з нібито «меморандума одного из еврейских обществ США», свидетельствующую о давнем от времен Моисея стремлении евреев «господствовать над миром». в 1990 році активно виступав за перевидання «Протоколов сионских мудрецов» та вважав своїх опонентів сіоністами. Являється одним з підписантів “Листа сімдесяти чотирьох”, того самого що був опублікований в 1990 році, де писалося що
Як то кажуть - комментарі зайві. Ну а тепер подивимося на ще живого Фоміна.
А також Радянській союз намагався відкидати все що їм дісталося від царизму, тож поступово, норманська теорія починає домінувати.
Але в середині 1940-х - років стався новий сплеск антинорманізму. Він мав дві основні причини: реакція на експлуатацію ідей «норманизма» у нацистській Німеччині для пропаганди расової переваги німців над слов'янами, Наприклад Адольф Гітлер в Майн Кампф писав так
организация русского государственного образования не была результатом государственно- политических способностей славянства в России; напротив, это дивный пример того, как германский элемент проявляет в низшей расе свое умение создавать государство
А також боротьба з космополітизмом в СССР, яка розгорнулася в кінці сорокових років Для того щоб зрозуміти що відбувалося тоді з історією, пропоную уривок з публічної лекції доктора історичних наук, Володимира Васильовича Мавродіна, яка яскраво демонструє аргументацію антинорманістів в 1949 році
Советская историческая наука, следуя указаниям Маркса, Энгельса, Ленина, Сталина, положив в основу замечания товарищей Сталина, Кирова и Жданова на «Конспект учебника по Истории СССР», разработала теорию о дофеодальном периоде, как периоде зарождения феодализма, и о варварском государстве, возникающем в это время, и приложила эту теорию к конкретным материалам истории русского государства. Таким образом уже в теоретических построениях основоположников марксизма-ленинизма нет и не может быть места норманнам как создателям государства среди «диких» восточно-славянских племён
В результаті академік Греков, профессора Юшков, Бахрушин, та багато інших:
пришли к убеждению, что «норманнская теория» в корне враждебна марксистскому пониманию истории, так как марксизм вообще отвергает возможность создания государства волею и деятельностью отдельных героических личностей и небольших дружин, кто бы они ни были — варяги или не варяги
Як наслідок, до розпаду СССР тема норманів в становленні Руської держави була фактично закрита. Сучасна антинорманська позиція базується на ідеях Кузьміна, та Фоміна і для кращого розуміння справ, наведу кілька прикладів. Наприклад Кузьмін в 70-х роках активно приймав участь у боротьбі з сіонізмом, у рецензії на книгу «Сионизм. Теория и практика» наводив цитату з нібито «меморандума одного из еврейских обществ США», свидетельствующую о давнем от времен Моисея стремлении евреев «господствовать над миром». в 1990 році активно виступав за перевидання «Протоколов сионских мудрецов» та вважав своїх опонентів сіоністами. Являється одним з підписантів “Листа сімдесяти чотирьох”, того самого що був опублікований в 1990 році, де писалося що
Русофобия в средствах массовой информации СССР сегодня догнала и перегнала зарубежную, заокеанскую антирусскую пропаганду. Русский человек сплошь и рядом нарекается «великодержавным шовинистом», угрожающим другим нациям и народам. Для этого лживо, глумливо переписывается история России, так, что защита Отечества, святая героика русского патриотического чувства трактуется как «генетическая» агрессивность, самодовлеющий милитаризм. «Прогрессивная» пресса, в том числе и органы ЦК КПСС, насаждает кощунственное понятие «русского фашизма» Всегда помните о национальном достоинстве великороссов, завещанном нам нашими славными предками, тысячелетней историей России; ежедневно помните, что мы, русские, — высокоталантливый, геройски отважный, знающий радость осмысленного, созидательного труда, могучий духом народ. Что «русский характер», «русское сердце», бескорыстная русская преданность истине, русское чувство справедливости, сострадания, правды, наконец — неистребимый, беззаветный русский патриотизм — всё это никогда и никем не может быть изъято из сокровищницы человеческого духа
Як то кажуть - комментарі зайві. Ну а тепер подивимося на ще живого Фоміна.
08.05.202512:11
А тепер поспілкуємось про мою улюблену тему - справжнє словʼянське язичництво засноване на оригінальних, автентичних документах та свідченнях безпосередніх учасників подій. Давайте розглянемо літописну згадку про створення князем Володимиром Красне Сонечко язичницького пантеону в Києві.
У «Повісті временних літ» XII століття йдеться:
У 1549 році барон Сигізмунд фон Герберштейн у своїх «Записках про Московію» переказує цей лаконічний уривок латиною:
Primum idolum, Perum dictum, capite argenteo, caetera lignea erant. Alia, Uslad, Corsa, Dasvua, Striba, Simaergla, Macosch, vocabantur: quibus immolabat, quae alias Cumeri appellabantur.
Перший ідол, на ім’я Перун, мав срібну голову, решта була дерев’яною; інші ж звались Услад, Корса, Дасва, Стриба, Сімаергла, Макош. Їм, інакше званим кумирами, приносили жертви.
Тобто «вус золотий» (усъ злат) у Перуна перетворюється на окреме божество Услад, а з Дажьбога постає цілковито спотворене ім’я Дасва.
У 1601 році естафету підхоплює Мауро Орбіні, далматинський абат, що пише своє амбітне історичне дослідження «Царство слов’ян»:
De’ quali il primo fu chiamato PERO col capo d’argento e gli altri erano fatti di legno, ch’erano VSLAD, CORSA, DASVVA, STRIBA, SIMAERGLA, MACOSCH, e CVMERI.
Перший з них звався ПЕРО, з головою срібною, а інші, дерев’яні: УСЛАД, КОРСА, ДАЗВА, СТРИБА, СІМЕРГЛА, МАКОШ та КУМЕРІ.
Орбіні не тільки повторює обидві помилки Герберштейна, але ще й вирішує, що кумері — це не «ідоли», а ще одне ім’я божества.
А що ж бачимо в російському перекладі Орбіні 1722 року?
З кумірами тепер усе гаразд, але решта помилок лишилася. А Сімаргл раптом стає загадковою Зимцерлою.
І ось отут починається найсмішніше.
У 1804 році словник Якова Ставриновського-Бородавки вже подає «Зимцерлу» як окрему богиню — “покровительку весняного тепла, що стирає зиму з обличчя землі”. Джерело при цьому — “предание”. Яке саме — не уточнюється.
У середині XIX століття «Зимцерлу» згадують російські етнографи-любителі, які “відкривають” її культ на Поліссі (спойлер — не існує жодного свідчення до цього). У 1863 році в “Пантеоні язичників” Модестова вона вже фігурує нарівні з Мокошею та Перуном. В епосі романтизму її образ остаточно набуває “жіночого начала світанку” — як слов’янська Еос, “сяюча дочка весняного неба з крилами та мечем, що розтинає льоди”.
Уже в XX столітті «Зимцерла» потрапляє до численних популярних книжок про «давньослов’янську магію», і звідти — в коло неоязичників, які згадують її разом із Лелею, Купалою, Вєлеславою, Дівою-Додолою та іншими персонажами, які існують лише тому, що хтось колись не розпізнав латинське слово “us złot” як просто “вуса золоті”.
У 1908 році етнограф-любитель Дмитро Нєвєров пише в популярному виданні “Сказания русского народа”, що «Зимцерла — донька Мокоші, богиня раннього весняного світла», й додає, що її “шанували в Новгороді та на Волзі”. Жодних археологічних чи текстових підтверджень немає, але це не заважає автору описати, які саме обряди їй “приносились”: палення старого одягу, омивання в талій воді та співи на межі розтанулого льоду. Всього цього, звісно, не існувало.
У 1920–30-х роках радянські науковці ще намагаються чистити слов’янський пантеон від вигадок. Але вже після Другої світової «Зимцерла» потрапляє до популярної радянської енциклопедії (щоправда, як «персонаж сумнівного походження»). А в 1970-х на хвилі інтересу до “відновлення духовності слов’ян” її ім’я знову починає з’являтися — вже без жодних застережень. Врешті, у 1990-х «Зимцерлу» знову реанімують уже в пострадянських «слов’янських календарях», де вона раптово постає як “Берегиня весни”, “володарка талого снігу” і “пробуджувачка родючої енергії”.
У «Повісті временних літ» XII століття йдеться:
І поставив кумирів на пагорбі за двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його срібна, а вуса золоті; і Хорса, і Дажьбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокошу.
У 1549 році барон Сигізмунд фон Герберштейн у своїх «Записках про Московію» переказує цей лаконічний уривок латиною:
Primum idolum, Perum dictum, capite argenteo, caetera lignea erant. Alia, Uslad, Corsa, Dasvua, Striba, Simaergla, Macosch, vocabantur: quibus immolabat, quae alias Cumeri appellabantur.
Перший ідол, на ім’я Перун, мав срібну голову, решта була дерев’яною; інші ж звались Услад, Корса, Дасва, Стриба, Сімаергла, Макош. Їм, інакше званим кумирами, приносили жертви.
Тобто «вус золотий» (усъ злат) у Перуна перетворюється на окреме божество Услад, а з Дажьбога постає цілковито спотворене ім’я Дасва.
У 1601 році естафету підхоплює Мауро Орбіні, далматинський абат, що пише своє амбітне історичне дослідження «Царство слов’ян»:
De’ quali il primo fu chiamato PERO col capo d’argento e gli altri erano fatti di legno, ch’erano VSLAD, CORSA, DASVVA, STRIBA, SIMAERGLA, MACOSCH, e CVMERI.
Перший з них звався ПЕРО, з головою срібною, а інші, дерев’яні: УСЛАД, КОРСА, ДАЗВА, СТРИБА, СІМЕРГЛА, МАКОШ та КУМЕРІ.
Орбіні не тільки повторює обидві помилки Герберштейна, але ще й вирішує, що кумері — це не «ідоли», а ще одне ім’я божества.
А що ж бачимо в російському перекладі Орбіні 1722 року?
Іх же імена: Перун із головою срібною, Услад, Корса, Дазва, Стриба, Зимцерла, Махош, і кумири зроблені дерев’яними.
З кумірами тепер усе гаразд, але решта помилок лишилася. А Сімаргл раптом стає загадковою Зимцерлою.
І ось отут починається найсмішніше.
У 1804 році словник Якова Ставриновського-Бородавки вже подає «Зимцерлу» як окрему богиню — “покровительку весняного тепла, що стирає зиму з обличчя землі”. Джерело при цьому — “предание”. Яке саме — не уточнюється.
У середині XIX століття «Зимцерлу» згадують російські етнографи-любителі, які “відкривають” її культ на Поліссі (спойлер — не існує жодного свідчення до цього). У 1863 році в “Пантеоні язичників” Модестова вона вже фігурує нарівні з Мокошею та Перуном. В епосі романтизму її образ остаточно набуває “жіночого начала світанку” — як слов’янська Еос, “сяюча дочка весняного неба з крилами та мечем, що розтинає льоди”.
Уже в XX столітті «Зимцерла» потрапляє до численних популярних книжок про «давньослов’янську магію», і звідти — в коло неоязичників, які згадують її разом із Лелею, Купалою, Вєлеславою, Дівою-Додолою та іншими персонажами, які існують лише тому, що хтось колись не розпізнав латинське слово “us złot” як просто “вуса золоті”.
У 1908 році етнограф-любитель Дмитро Нєвєров пише в популярному виданні “Сказания русского народа”, що «Зимцерла — донька Мокоші, богиня раннього весняного світла», й додає, що її “шанували в Новгороді та на Волзі”. Жодних археологічних чи текстових підтверджень немає, але це не заважає автору описати, які саме обряди їй “приносились”: палення старого одягу, омивання в талій воді та співи на межі розтанулого льоду. Всього цього, звісно, не існувало.
У 1920–30-х роках радянські науковці ще намагаються чистити слов’янський пантеон від вигадок. Але вже після Другої світової «Зимцерла» потрапляє до популярної радянської енциклопедії (щоправда, як «персонаж сумнівного походження»). А в 1970-х на хвилі інтересу до “відновлення духовності слов’ян” її ім’я знову починає з’являтися — вже без жодних застережень. Врешті, у 1990-х «Зимцерлу» знову реанімують уже в пострадянських «слов’янських календарях», де вона раптово постає як “Берегиня весни”, “володарка талого снігу” і “пробуджувачка родючої енергії”.
06.05.202517:14
Я тут поки готую одну публікацію, ось вам цитата, можете спробувати вгадати про що вона буде:
Жінка, яка працює, вже тим самим краща за ту, що ні. А жінка, яка не прагне заробляти, чинить велику помилку — майже злочин.
— Мері Енн Колкло, під псевдонімом «Поллі Плам», 1848 р.
Жінка, яка працює, вже тим самим краща за ту, що ні. А жінка, яка не прагне заробляти, чинить велику помилку — майже злочин.
— Мері Енн Колкло, під псевдонімом «Поллі Плам», 1848 р.
05.05.202506:51
Шолом – це давнє запозичення, що походить із праслов’янської форми šlěmъ, яка, своєю чергою, пов’язана з прагерманським helmaz — «шолом». У готській мові, ймовірно, існувала близька форма (hilms), споріднена з давньонімецьким helm, хоча вона не засвідчена в письмових джерелах. Германські народи, зокрема готи, могли принести цей термін до слов’ян у ранньому середньовіччі, коли активно запозичувалася військова лексика. Звідси походять і форми, що збереглися в сучасних слов’янських мовах: українське «шолом», польське «hełm», російське «шлем». Таким чином, «шолом» є мовною спадщиною контактів зі східногерманським світом.
03.05.202511:07
А сьогодні поговоримо про хазарську теорію.
Цю штуку зазвичай витягують не для того, щоб щось пояснити про Київську Русь, а щоб реабілітувати Москву. Бо якщо визнати, що Московія була данником Орди, що царські шоломи — це спадщина Улусу Джучі, що ярлики — це буквально ярлики, то як потім пояснювати свою «тисячолітню державність»? Незручно. Натомість, якщо уявити, що московські князі — це прямі спадкоємці хозар, то все стає на свої місця. Тоді не було приниження, тоді не було падіння під ханом, тоді все, від тюбетея до шишака — не чужа атрибутика, а “споконвічна спадщина великої каганатної цивілізації”. Ти не данник. Ти хозар.
Суть теорії проста: Русь виникла як адміністративний форпост Хазарського каганату. Київ — це не ядро майбутньої держави, а просто митниця. Князі — не Рюриковичі, а намісники з Ітіля. Каган — це не дипломатична стилізація, а прямий титул спадкоємців. І всі ті поодинокі хозарські тамги в Києві мають довести це саме так, як дві скандинавські монети мають довести, що Русь — колонія Бірки.
Проблема в тому, що крім бажання, доказів немає. Хазари справді лишили археологічний слід — і в Подніпров’ї, і далі на північ. Торгівля, сліди контактів, кілька знаків, вплив на термінологію. Але не більше. Немає жодної хозарської адміністративної інфраструктури, немає тяглості інституцій, немає кодифікованої традиції, яку б Русь успадкувала. Ба більше — Київська Русь будує іншу вертикаль: християнську, візантійську, з власною правовою системою, з відмовою від каганатної моделі ще до того, як зникає сама Хазарія.
Але хазарська теорія живе. Бо вона зручна. Вона дозволяє Москві не бути ні нащадком варягів, ні слов’янського повстання, ні данником монгольського хана. Вона дозволяє сказати: ми були тут завжди. І не просто були — ми були частиною великої імперії, цивілізованої, багатоконфесійної, торгової. Це не рабство — це спадкоємність. Це не ярлик — це символ державного визнання.
І саме тому в кремлівських міфах шолом — не з Криму, а з Саркела. Ярлик — не з Сарая, а з Ітіля. І титул “великий князь” — це не конструкт у відповідь на занепад, а трансформація каганату.
Хазарська теорія — це спосіб не визнавати поразку. Це реконструкція минулого, в якій ти не той, кого завоювали, а той, хто пережив імперію й зберіг її дух. Це дуже стара московська мрія: не бути васалом, не бути копією, а бути чимось первісним, глибшим, «своїм». Навіть якщо для цього доводиться уявляти себе юдеєм-кочовиком з Волги, тільки з православним хрестом і двоголовим орлом.
Цікаво, що саме ця версія активно експлуатувалась у псевдоісторичних та антисемітських колах: наприклад, з твердженнями, що хазари (які прийняли юдаїзм) нібито після падіння Каганату еліта хазар нікуди не зникла, а «таємно» керували Руссю і надалі перетворились на московську еліту яка продовжує весь цей час керувати росією не привертаючи уваги <strike>санітарів</strike> до спадковості влади та свого походження. Саме тут народився конспірологічний «міф про хазарський слід» — який потім перекинеться і на більшовицьких діячів, і на «сіоністську змову», і на все, що завгодно.
Читайте джерела. Годуйте здоровий скепсис. І пам’ятайте: спадкоємцем імперії може бути кожен — особливо якщо імперія давно мертва й не може відповісти.
Цю штуку зазвичай витягують не для того, щоб щось пояснити про Київську Русь, а щоб реабілітувати Москву. Бо якщо визнати, що Московія була данником Орди, що царські шоломи — це спадщина Улусу Джучі, що ярлики — це буквально ярлики, то як потім пояснювати свою «тисячолітню державність»? Незручно. Натомість, якщо уявити, що московські князі — це прямі спадкоємці хозар, то все стає на свої місця. Тоді не було приниження, тоді не було падіння під ханом, тоді все, від тюбетея до шишака — не чужа атрибутика, а “споконвічна спадщина великої каганатної цивілізації”. Ти не данник. Ти хозар.
Суть теорії проста: Русь виникла як адміністративний форпост Хазарського каганату. Київ — це не ядро майбутньої держави, а просто митниця. Князі — не Рюриковичі, а намісники з Ітіля. Каган — це не дипломатична стилізація, а прямий титул спадкоємців. І всі ті поодинокі хозарські тамги в Києві мають довести це саме так, як дві скандинавські монети мають довести, що Русь — колонія Бірки.
Проблема в тому, що крім бажання, доказів немає. Хазари справді лишили археологічний слід — і в Подніпров’ї, і далі на північ. Торгівля, сліди контактів, кілька знаків, вплив на термінологію. Але не більше. Немає жодної хозарської адміністративної інфраструктури, немає тяглості інституцій, немає кодифікованої традиції, яку б Русь успадкувала. Ба більше — Київська Русь будує іншу вертикаль: християнську, візантійську, з власною правовою системою, з відмовою від каганатної моделі ще до того, як зникає сама Хазарія.
Але хазарська теорія живе. Бо вона зручна. Вона дозволяє Москві не бути ні нащадком варягів, ні слов’янського повстання, ні данником монгольського хана. Вона дозволяє сказати: ми були тут завжди. І не просто були — ми були частиною великої імперії, цивілізованої, багатоконфесійної, торгової. Це не рабство — це спадкоємність. Це не ярлик — це символ державного визнання.
І саме тому в кремлівських міфах шолом — не з Криму, а з Саркела. Ярлик — не з Сарая, а з Ітіля. І титул “великий князь” — це не конструкт у відповідь на занепад, а трансформація каганату.
Хазарська теорія — це спосіб не визнавати поразку. Це реконструкція минулого, в якій ти не той, кого завоювали, а той, хто пережив імперію й зберіг її дух. Це дуже стара московська мрія: не бути васалом, не бути копією, а бути чимось первісним, глибшим, «своїм». Навіть якщо для цього доводиться уявляти себе юдеєм-кочовиком з Волги, тільки з православним хрестом і двоголовим орлом.
Цікаво, що саме ця версія активно експлуатувалась у псевдоісторичних та антисемітських колах: наприклад, з твердженнями, що хазари (які прийняли юдаїзм) нібито після падіння Каганату еліта хазар нікуди не зникла, а «таємно» керували Руссю і надалі перетворились на московську еліту яка продовжує весь цей час керувати росією не привертаючи уваги <strike>санітарів</strike> до спадковості влади та свого походження. Саме тут народився конспірологічний «міф про хазарський слід» — який потім перекинеться і на більшовицьких діячів, і на «сіоністську змову», і на все, що завгодно.
Читайте джерела. Годуйте здоровий скепсис. І пам’ятайте: спадкоємцем імперії може бути кожен — особливо якщо імперія давно мертва й не може відповісти.
02.05.202506:36
Вчора я не звернувши увагу опублікував текст який занадто довгий навіть для ТГ, і думав що на ранок тут буде значно менше людей. Що ж, приємно бачити що тут люди які не бояться читати :)
Ну і ось вам картинка. До речі не пам’ятаю, я ж вже писав про ацтеків та отруєння ртуттю?
Ну і ось вам картинка. До речі не пам’ятаю, я ж вже писав про ацтеків та отруєння ртуттю?
01.05.202509:16
Що ж, це відбулось - банку закрито! Дякую вам всім за те що долучилися! Ну і трошки красивої скіфської бронзи вам в стрічку.
08.05.202512:11
Сьогодні «Зимцерла» живе повноцінним життям в десятках сайтів з неоязичництва, художніх романах, а іноді навіть в освітніх матеріалах “народознавчого” характеру. І все це — через те, що хтось у XVI столітті сплутав “Симаргл” із незрозумілим латинським написанням, а хтось у XVIII — не знав, що таке “кумири”.
06.05.202502:50
В росії завжди любили символіку. Їм потрібно робити сакральними явища, події й предмети. Бо якщо ти не можеш дати людям нормального життя — дай їм «величну ідею». Поясни, що злидні — це жертва заради величі. Що смерть — це шлях до безсмертя. Що рабство — це висока духовність.
І саме тому я мрію:
Щоб наш бойовий бобер таки задзвонив у Цар-дзвін. У той символ царизму, що ніколи не дзвонив. Щоб ударив так, аби він нарешті розколовся — по старих тріщинах, що тягнуться від самої його відливки.
Щоб Цар-гармата, та сама бутафорія, що символізує імперську армію, — нарешті відчула справжній вогонь. Не уявний, не парадний, а справжній — від удару нашого дрона, нашої пташки, що скине її з її показного, чавунного постаменту.
Бо символи мають значення.
А розбиті символи — ще більше.
І саме тому я мрію:
Щоб наш бойовий бобер таки задзвонив у Цар-дзвін. У той символ царизму, що ніколи не дзвонив. Щоб ударив так, аби він нарешті розколовся — по старих тріщинах, що тягнуться від самої його відливки.
Щоб Цар-гармата, та сама бутафорія, що символізує імперську армію, — нарешті відчула справжній вогонь. Не уявний, не парадний, а справжній — від удару нашого дрона, нашої пташки, що скине її з її показного, чавунного постаменту.
Бо символи мають значення.
А розбиті символи — ще більше.
05.05.202506:51
У лексичному складі сучасної української мови збереглися слова, що були свого часу запозичені зі готської мови – мови давньогерманського племені готів. Більшість таких запозичень припадає на ранню добу (IV–VI ст.), коли готи контактували зі слов’янами на території сучасної України.
Бук / буква – назва дерева бук (Fagus sylvatica), і буква – графема, літера абетки. Обидва слова походять від готського bōka – так у готів називали бук або писальну дошку з букового дерева . У готській мові 𐌱𐍉𐌺𐌰 (bōka) означало «бук, букове дерево» і через те «книга, письмо», звідси значення «літера» . Запозичення відбулося ще в праслов’янський період: вже в найдавніших пам’ятках старослов’янської фіксуються слова букъ («бук») і букъвы («літери») саме з цим готським коренем .
Броня – історична назва захисного обладунку (панцир, кольчуга). Слово пов’язане з готським brunjō – «нагрудник, броня» . Етимологи вважають, що праслов’янське brъnja було запозичене з готської мови (можливо, через посередництво інших германських говірок) у значенні «кольчужний панцир» . Це слово закріпилося в усіх слов’янських мовах: пор. укр. броня, рос. броня, пол. bronie та ін. – усі сходять до готського brunjō .
Гаразд – етимологи пов’язують його з готським словотворчим формантом ga- (що надає значення завершеності) та коренем razda – «мова, говоріння». Реконструйована форма garazds у готській могла означати «той, хто добре говорить», тобто «толковий, вправний» . Первісно слово могло означати «вмілий, здатний», а згодом набуло значення «добре, гаразд» як стверджувальна відповідь. Гаразд виводять від гот. ga- + razda . Таким чином, українське гаразд – давній германізм, що пережив зміни значення (з «вправний» до «добре»).
Князь – походить від прагерманського kuningaz – «король», яке було запозичене через готське посередництво . У готській мові реконструюється форма 𐌺𐌿𐌽𐌹𐌲𐌲𐍃 (kuniggs), споріднена з давньоверхньонімецьким kuning та сучасним німецьким König (король) . Первісно германське kuningaz означало «нащадок шляхетного роду (роду Куна)». Слов’яни запозичили це слово приблизно в період готської гегемонії в Причорномор’ї, і воно прижилося як титул правителя. Уже в найдавніших літописах слово князь є основним для позначення владик, що підтверджує його раннє готське походження .
Купити – давнє запозичення з германських мов, імовірно з готської. У готській мові слово 𐌺𐌰𐌿𐍀𐌾𐌰𐌽 (kaupjan) означало «торгувати, купувати». Його походження пов’язують із латинським caupo («торговець»), яке могло бути засвоєне готами під час контактів із Римом. Вважається, що праслов’янське kupiti виникло внаслідок запозичення цього терміна в період активних контактів із готами. У слов’янських мовах не збереглося достовірного питомого праслов’янського слова на означення «купувати», що може свідчити про витіснення автохтонного кореня германським.
Лікар/лікувати – Слова «ліки», «лікувати» й «лікар» мають спільний корінь лік- і ведуть походження від праслов’янських lěkъ («ліки», «зілля») та lěčiti («лікувати»). У готській мові існували близькі за значенням слова: lēkareis («лікар») і lēkinōn («зціляти»), споріднені з давньоанглійським leech — «цілитель». Ці слова, імовірно, мають спільне індоєвропейське коріння (*lēg- / lēk- — «збирати», «лікувати»), і хоча пряме запозичення з готської мови не доведено, їхня подібність свідчить про глибокі мовні паралелі між слов’янськими й германськими мовами.
Мито - слово «мито» (платіж, податок за перевезення товарів) має праслов’янську форму muitъ, яка, згідно з основними етимологічними гіпотезами, є давнім германізмом. Його порівнюють із готським mota — «зустріч, прийом», а також з прагерманським motjan, що могло означати «приймати» або «отримувати». Звідси — семантичне розширення: «отримувати плату». Це слово засвоїлося на ранньому етапі контактів і стало основою слов’янської податкової лексики. Німецьке Maut і шведське muta (у значенні «хабар») мають спорідненість до цієї ж основи. Тож «мито» є ще одним свідченням германського впливу на формування господарської термінології у слов’ян.
Бук / буква – назва дерева бук (Fagus sylvatica), і буква – графема, літера абетки. Обидва слова походять від готського bōka – так у готів називали бук або писальну дошку з букового дерева . У готській мові 𐌱𐍉𐌺𐌰 (bōka) означало «бук, букове дерево» і через те «книга, письмо», звідси значення «літера» . Запозичення відбулося ще в праслов’янський період: вже в найдавніших пам’ятках старослов’янської фіксуються слова букъ («бук») і букъвы («літери») саме з цим готським коренем .
Броня – історична назва захисного обладунку (панцир, кольчуга). Слово пов’язане з готським brunjō – «нагрудник, броня» . Етимологи вважають, що праслов’янське brъnja було запозичене з готської мови (можливо, через посередництво інших германських говірок) у значенні «кольчужний панцир» . Це слово закріпилося в усіх слов’янських мовах: пор. укр. броня, рос. броня, пол. bronie та ін. – усі сходять до готського brunjō .
Гаразд – етимологи пов’язують його з готським словотворчим формантом ga- (що надає значення завершеності) та коренем razda – «мова, говоріння». Реконструйована форма garazds у готській могла означати «той, хто добре говорить», тобто «толковий, вправний» . Первісно слово могло означати «вмілий, здатний», а згодом набуло значення «добре, гаразд» як стверджувальна відповідь. Гаразд виводять від гот. ga- + razda . Таким чином, українське гаразд – давній германізм, що пережив зміни значення (з «вправний» до «добре»).
Князь – походить від прагерманського kuningaz – «король», яке було запозичене через готське посередництво . У готській мові реконструюється форма 𐌺𐌿𐌽𐌹𐌲𐌲𐍃 (kuniggs), споріднена з давньоверхньонімецьким kuning та сучасним німецьким König (король) . Первісно германське kuningaz означало «нащадок шляхетного роду (роду Куна)». Слов’яни запозичили це слово приблизно в період готської гегемонії в Причорномор’ї, і воно прижилося як титул правителя. Уже в найдавніших літописах слово князь є основним для позначення владик, що підтверджує його раннє готське походження .
Купити – давнє запозичення з германських мов, імовірно з готської. У готській мові слово 𐌺𐌰𐌿𐍀𐌾𐌰𐌽 (kaupjan) означало «торгувати, купувати». Його походження пов’язують із латинським caupo («торговець»), яке могло бути засвоєне готами під час контактів із Римом. Вважається, що праслов’янське kupiti виникло внаслідок запозичення цього терміна в період активних контактів із готами. У слов’янських мовах не збереглося достовірного питомого праслов’янського слова на означення «купувати», що може свідчити про витіснення автохтонного кореня германським.
Лікар/лікувати – Слова «ліки», «лікувати» й «лікар» мають спільний корінь лік- і ведуть походження від праслов’янських lěkъ («ліки», «зілля») та lěčiti («лікувати»). У готській мові існували близькі за значенням слова: lēkareis («лікар») і lēkinōn («зціляти»), споріднені з давньоанглійським leech — «цілитель». Ці слова, імовірно, мають спільне індоєвропейське коріння (*lēg- / lēk- — «збирати», «лікувати»), і хоча пряме запозичення з готської мови не доведено, їхня подібність свідчить про глибокі мовні паралелі між слов’янськими й германськими мовами.
Мито - слово «мито» (платіж, податок за перевезення товарів) має праслов’янську форму muitъ, яка, згідно з основними етимологічними гіпотезами, є давнім германізмом. Його порівнюють із готським mota — «зустріч, прийом», а також з прагерманським motjan, що могло означати «приймати» або «отримувати». Звідси — семантичне розширення: «отримувати плату». Це слово засвоїлося на ранньому етапі контактів і стало основою слов’янської податкової лексики. Німецьке Maut і шведське muta (у значенні «хабар») мають спорідненість до цієї ж основи. Тож «мито» є ще одним свідченням германського впливу на формування господарської термінології у слов’ян.
02.05.202520:23
Тут в коментарях згадали Толочко, а для мене це червоний прапор. І я зараз поясню чому.
Колись на Поштовій площі знайшли Київську Русь. І вирішили її закатати.
У 2015 році під час реконструкції Поштової площі в Києві археологи виявили фрагменти дерев’яної вулиці XI століття, залишки садиб, господарські споруди, культурний шар Русі. Повноцінний фрагмент середньовічного Подолу — зі збереженим плануванням, цілісним контекстом і дерев’яними конструкціями. Це було найкраще, що траплялося з київською археологією з часів розкопок Десятинної церкви.
Реакція? Спочатку захват. Потім — лють забудовника. Бо на цьому місці мав бути ТРЦ.
У 2018 році мер Києва Віталій Кличко публічно пообіцяв зберегти унікальну археологічну знахідку і створити музей. Київрада ухвалила відповідне рішення: передбачалось розірвання договору з забудовником, створення комунального підприємства, залучення міжнародних експертів. Протягом кількох місяців про «музей на Поштовій» говорили депутати, КМДА, Мінкульт.
Перемога.
У тому ж 2018 році Археологічна рада при Інституті археології НАН України, під головуванням академіка Петра Толочка, дала негативний висновок:
«Об’єкт не має музейної цінності, унікальності не виявлено, доцільності музеєфікації немає».
Це сказав той самий Толочко, який десятиліттями писав про «велич Києва» і «справу давньоруської держави». Але коли ця велич буквально виходить з-під землі — виявляється, що вона «не має значення». Зручно? Дуже.
Бо саме завдяки цьому висновку забудовник затягує зобов’язання, а КМДА тихо змиває руки.
Усі, хто обіцяв музей, зникають з інформаційного поля. Обіцянки — десятки. Виконання — нуль.
У травні 2019 року історичну частину Поштової площі офіційно визнали пам’яткою археології та історії національного значення. Формально — перемога.
А тепер — реальність на 2025 рік:
– Музею немає.
– Проєкту немає.
– Комунальне підприємство існує, але не має бюджету.
— академія це легітимізує
— чиновники імітують активність
— а дерев’яна вулиця XI століття лежить у воді, в темряві, під бетонною стелею, без музею, охорони, перспективи.
І ніби вже немає Орди. А все одно все одно княжий Київ продовжує знищуватись.
Колись на Поштовій площі знайшли Київську Русь. І вирішили її закатати.
У 2015 році під час реконструкції Поштової площі в Києві археологи виявили фрагменти дерев’яної вулиці XI століття, залишки садиб, господарські споруди, культурний шар Русі. Повноцінний фрагмент середньовічного Подолу — зі збереженим плануванням, цілісним контекстом і дерев’яними конструкціями. Це було найкраще, що траплялося з київською археологією з часів розкопок Десятинної церкви.
Реакція? Спочатку захват. Потім — лють забудовника. Бо на цьому місці мав бути ТРЦ.
У 2018 році мер Києва Віталій Кличко публічно пообіцяв зберегти унікальну археологічну знахідку і створити музей. Київрада ухвалила відповідне рішення: передбачалось розірвання договору з забудовником, створення комунального підприємства, залучення міжнародних експертів. Протягом кількох місяців про «музей на Поштовій» говорили депутати, КМДА, Мінкульт.
Перемога.
У тому ж 2018 році Археологічна рада при Інституті археології НАН України, під головуванням академіка Петра Толочка, дала негативний висновок:
«Об’єкт не має музейної цінності, унікальності не виявлено, доцільності музеєфікації немає».
Це сказав той самий Толочко, який десятиліттями писав про «велич Києва» і «справу давньоруської держави». Але коли ця велич буквально виходить з-під землі — виявляється, що вона «не має значення». Зручно? Дуже.
Бо саме завдяки цьому висновку забудовник затягує зобов’язання, а КМДА тихо змиває руки.
Усі, хто обіцяв музей, зникають з інформаційного поля. Обіцянки — десятки. Виконання — нуль.
У травні 2019 року історичну частину Поштової площі офіційно визнали пам’яткою археології та історії національного значення. Формально — перемога.
А тепер — реальність на 2025 рік:
– Музею немає.
– Проєкту немає.
– Комунальне підприємство існує, але не має бюджету.
— академія це легітимізує
— чиновники імітують активність
— а дерев’яна вулиця XI століття лежить у воді, в темряві, під бетонною стелею, без музею, охорони, перспективи.
І ніби вже немає Орди. А все одно все одно княжий Київ продовжує знищуватись.
01.05.202518:09
А сьогодні побалакаємо про антинорманістів, а точніше що це за звір такий, і де його шукати?
На даний момент є чотири головні теорій виникнення Руської держави
Норманська, Антинорманська і Хазарська - яка має пояснити усі ці каганати, тамги та ярлики на правління, не захопленням Ордою в 13 сторіччі, а власним надбанням московії. Також існує ще Кельтська, але нас сьогодні цікавить Антинорманська. Суть цієї теорії звучить так - не суттевість впливів скандинавів 6на політичні та економічні процеси ставлення Давньої Русі. Тож давайте спробуємо розібратися, звідки взагалі виникла така теорія, і почнемо з самого початку.
Отже середина 18-го сторіччя і ряд вчених Російської Академії наук, активно використовують літописі відомості о скандинавському походженню давньоруськіх князів, та присутності скандинавів як значної частини населення Східної Європи. Зррзуміло що така теорія одразу сприймається як ідеологічно та політично невірна і “скандинавське питання” одразу виходить за межі вивчення історії. Оскільки не так давно Карл дванадцятий, наочно показував московитам чия Нарва, а Іван Мазепа зробив свій вибір, хоч і запізно, і в 1721 році війна завершилася поразкою Швеції, а значить в тому числі і усієї Европи і насамперед України, яка втратила свою державність. Але все одно, це було не те питання яке можна було піднімати через 20 років після війни. Прихильниками норманської теорії були Фридрих Миллер, Штрубе де Пирмонт та Людвиг Шлецер, яких обєднувало дивовижна схожість карьер - їх запрошували займатися наукою до Росії, деякі навіть отримали російське громадянство, але варто було їм піднімати норманську теорію, як одразу вони потрапляли до опали, їхня праця виявилася непотрібною, неправильною і на сцені з'являвся головний опонент - Ломоносов. Наприклад в 1749 році, Фридрих Миллер підготував промову під назвою «Происхождение народа и имени российского», і в результаті розгорівся величезний скандал, оскількі Міллер на думку Ломоносова :
Вже надрукована промова Міллера була знищена і в 1750 році, Міллер за суперечку з Ломоносовим був розжалуваний на рік з професорів, з пониженням зарплатні. Йшли роки, в середині 19-го сторіччя, норманська теорія, знову стає популярною і через 111 років після виступу Міллера, відбувається друга, публічна дискусія між норманістом Погодіним і антінорманістом Костомаровим. У своїй книзі «Суперечка про варягів» відомий норманист Лев Клейн пише про те, яку увагу привернув цей диспут між Погодіним і Костомаровим в суспільстві:
Але офіційна позиція була незмінна - ніякої норманської теорії бути не може. Навіть наявність готських поселень відкритих відомим українським археологом Вікентієм Хвойкою не допомогли, тим більше що в 1914 році починається Велика Війна, а сам Вікентій Хвойка помирає. Після жовтневої революції, ситуація змінюється і тому сприяє три фактори:
з'явилася нова плеяда норманістів Соловьёв, Ключевский, Томсен, Шахматов, Готье, Греков, Юшков,
На даний момент є чотири головні теорій виникнення Руської держави
Норманська, Антинорманська і Хазарська - яка має пояснити усі ці каганати, тамги та ярлики на правління, не захопленням Ордою в 13 сторіччі, а власним надбанням московії. Також існує ще Кельтська, але нас сьогодні цікавить Антинорманська. Суть цієї теорії звучить так - не суттевість впливів скандинавів 6на політичні та економічні процеси ставлення Давньої Русі. Тож давайте спробуємо розібратися, звідки взагалі виникла така теорія, і почнемо з самого початку.
Отже середина 18-го сторіччя і ряд вчених Російської Академії наук, активно використовують літописі відомості о скандинавському походженню давньоруськіх князів, та присутності скандинавів як значної частини населення Східної Європи. Зррзуміло що така теорія одразу сприймається як ідеологічно та політично невірна і “скандинавське питання” одразу виходить за межі вивчення історії. Оскільки не так давно Карл дванадцятий, наочно показував московитам чия Нарва, а Іван Мазепа зробив свій вибір, хоч і запізно, і в 1721 році війна завершилася поразкою Швеції, а значить в тому числі і усієї Европи і насамперед України, яка втратила свою державність. Але все одно, це було не те питання яке можна було піднімати через 20 років після війни. Прихильниками норманської теорії були Фридрих Миллер, Штрубе де Пирмонт та Людвиг Шлецер, яких обєднувало дивовижна схожість карьер - їх запрошували займатися наукою до Росії, деякі навіть отримали російське громадянство, але варто було їм піднімати норманську теорію, як одразу вони потрапляли до опали, їхня праця виявилася непотрібною, неправильною і на сцені з'являвся головний опонент - Ломоносов. Наприклад в 1749 році, Фридрих Миллер підготував промову під назвою «Происхождение народа и имени российского», і в результаті розгорівся величезний скандал, оскількі Міллер на думку Ломоносова :
во всей речи ни одного случая не показал к славе российского народа,
но только упомянул о том больше, что к бесславию служить может, а именно:
как их многократно разбивали в сражениях,
где грабежом, огнём и мечом пустошили и у царей их сокровища грабили.
А напоследок удивления достойно,
с какой неосторожностью употребил экспрессию, что скандинавы победоносным своим оружием
благополучно себе всю Россию покорили
Вже надрукована промова Міллера була знищена і в 1750 році, Міллер за суперечку з Ломоносовим був розжалуваний на рік з професорів, з пониженням зарплатні. Йшли роки, в середині 19-го сторіччя, норманська теорія, знову стає популярною і через 111 років після виступу Міллера, відбувається друга, публічна дискусія між норманістом Погодіним і антінорманістом Костомаровим. У своїй книзі «Суперечка про варягів» відомий норманист Лев Клейн пише про те, яку увагу привернув цей диспут між Погодіним і Костомаровим в суспільстві:
Билеты продавались по неслыханно высоким ценам: в 3-5 рублей (два с полтиной в то время — это была цена овчинного полушубка или пуда осетрины), даже чтобы попасть на хоры, нужно было уплатить полтора рубля. Задолго до диспута публика записывалась в очередь. Две тысячи билетов расхватали в несколько часов. Перед самым открытием билеты перекупались с рук за совершенно баснословную сумму — по 50 рублей за билет! Как писали тогдашние газеты, в зале было много «ученых, литераторов, военных, студентов, — и даже несколько дам»
Але офіційна позиція була незмінна - ніякої норманської теорії бути не може. Навіть наявність готських поселень відкритих відомим українським археологом Вікентієм Хвойкою не допомогли, тим більше що в 1914 році починається Велика Війна, а сам Вікентій Хвойка помирає. Після жовтневої революції, ситуація змінюється і тому сприяє три фактори:
з'явилася нова плеяда норманістів Соловьёв, Ключевский, Томсен, Шахматов, Готье, Греков, Юшков,
01.05.202505:26
Щойно помітив що в мене навіть на гумі - One Punch Man.
І проміжний звіт.
Для закриття збору, залишилось 16 000 гривень, за що я вам неймовірно вдячний
Також, якщо захочете доєднатись - реквізити в закріпленій публікації.
І проміжний звіт.
Для закриття збору, залишилось 16 000 гривень, за що я вам неймовірно вдячний
Також, якщо захочете доєднатись - реквізити в закріпленій публікації.
07.05.202517:54
Якщо в одному пості мене звинувачують і в сексизмі, і в фемінізмі — мабуть, він таки не був черговим ідеологічним макулатурником. Це приємно.
05.05.202513:58
А це повелителька монголів в трейлері до нової Civilization VII
04.05.202510:07
Подумав і прийняв вольове рішення, за яке я в майбутньому можливо буду нести відповідальність. Звісно якщо доживу :)
Якщо вам подобаються ці тексти які я пишу, і у вас є бажання мене підтримати - ось реквізити. Дякую.
4441111157153051
osinavec@gmail.com
https://send.monobank.ua/45mGShd4Ev
Якщо вам подобаються ці тексти які я пишу, і у вас є бажання мене підтримати - ось реквізити. Дякую.
4441111157153051
osinavec@gmail.com
https://send.monobank.ua/45mGShd4Ev
02.05.202518:01
Добре, поки нічого не ясно (для мене) з тими картками, попередній пост видалю.
Вибачайте за відхід від основної теми каналу.
Вибачайте за відхід від основної теми каналу.
01.05.202518:09
В вітальній промові «От имени Президиума Российской академии наук» участникам и гостям семинара «От Ломоносова к Нансену и далее», віце-президент РАН академік Лавёров заявив,
Отже коло замкнулося, і россія знову повернулася до ідей 18-го сторіччя заснованих на шовінізмі, та відмови від історичних даних. Така от коротенька історія антинорманізму на наших землях і ми можемо цілком впевнено казати що антинорманіст, зазвичай дорівнюе коммуністу та шовіністу і в першу чергу вони керуються не питанням історичної правди, а політичним моментом. Такі справи. Тож читайте історію, годуйте котиків, будьте щасливі, та пам'ятайте про смерть.
що «…профессор В. В. Фомин в монографии „Ломоносов. Гений русской истории“ впервые обстоятельно, с привлечением самого широкого круга источников — исторических, археологических, лингвистических, антропологических, показал, что почти все идеи, высказанные Ломоносовым в XVIII веке в отношении русской и мировой истории, соответствуют уровню современной науки и, что Ломоносов прав, выводя варяжскую русь с берегов Южной Балтии».
Отже коло замкнулося, і россія знову повернулася до ідей 18-го сторіччя заснованих на шовінізмі, та відмови від історичних даних. Така от коротенька історія антинорманізму на наших землях і ми можемо цілком впевнено казати що антинорманіст, зазвичай дорівнюе коммуністу та шовіністу і в першу чергу вони керуються не питанням історичної правди, а політичним моментом. Такі справи. Тож читайте історію, годуйте котиків, будьте щасливі, та пам'ятайте про смерть.
01.05.202504:51
Історія нервово-паралітичних отруйних речовин (ОР) починається 23 грудня 1936 року, коли доктор Гергард Шредер з лабораторії компанії IG Farben у Леверкузені вперше отримав табун.
У 1938 році там само був відкритий другий потужний ОР — зарин. Наприкінці 1944 року в Німеччині синтезували структурний аналог зарину — зоман, який приблизно в три рази токсичніший (середньосмертельна концентрація при інгаляції протягом 1 хвилини — 0,075 мг/л).
У 1940 році в місті Обербайєрн (Баварія) запрацював великий завод компанії IG Farben з виробництва іприту та іпритних сполук потужністю 40 тисяч тонн.
Усього в передвоєнні та перші воєнні роки в Німеччині було збудовано приблизно 17 нових технологічних установок з виробництва ОР, річна потужність яких перевищувала 100 тисяч тонн. У місті Дюхернфурт на Одері (нині — Сілезія, Польща) діяло одне з найбільших виробництв ОР.
Станом на 1945 рік Німеччина мала у запасах 12 тисяч тонн табуна, виробництва якого не було більше ніде у світі. Наявність такого обсягу ОР стала повною несподіванкою для союзників, які в 1945 році захопили неушкоджені заводи та склади з отруйними речовинами.
А тепер уявіть, що було б, якби ці гази були застосовані проти наступаючих військ. Дивись, ще встигли б створити власне wunderwaffe, і історія пішла б зовсім інакше. Але з якихось причин цього так і не сталося. Існує кілька версій, чому Німеччина під час Другої світової війни не застосувала хімічну зброю. Одна з них — загроза союзників вести хімічну війну до кінця. Інша - Гітлер, сам отруєний у Першу світову, мав особисте упередження проти хімічної зброї на фронті.
У 1938 році там само був відкритий другий потужний ОР — зарин. Наприкінці 1944 року в Німеччині синтезували структурний аналог зарину — зоман, який приблизно в три рази токсичніший (середньосмертельна концентрація при інгаляції протягом 1 хвилини — 0,075 мг/л).
У 1940 році в місті Обербайєрн (Баварія) запрацював великий завод компанії IG Farben з виробництва іприту та іпритних сполук потужністю 40 тисяч тонн.
Усього в передвоєнні та перші воєнні роки в Німеччині було збудовано приблизно 17 нових технологічних установок з виробництва ОР, річна потужність яких перевищувала 100 тисяч тонн. У місті Дюхернфурт на Одері (нині — Сілезія, Польща) діяло одне з найбільших виробництв ОР.
Станом на 1945 рік Німеччина мала у запасах 12 тисяч тонн табуна, виробництва якого не було більше ніде у світі. Наявність такого обсягу ОР стала повною несподіванкою для союзників, які в 1945 році захопили неушкоджені заводи та склади з отруйними речовинами.
А тепер уявіть, що було б, якби ці гази були застосовані проти наступаючих військ. Дивись, ще встигли б створити власне wunderwaffe, і історія пішла б зовсім інакше. Але з якихось причин цього так і не сталося. Існує кілька версій, чому Німеччина під час Другої світової війни не застосувала хімічну зброю. Одна з них — загроза союзників вести хімічну війну до кінця. Інша - Гітлер, сам отруєний у Першу світову, мав особисте упередження проти хімічної зброї на фронті.
Shown 1 - 24 of 1 071
Log in to unlock more functionality.